ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ: НОМІНАЦІЯ "ПУБЛІЦИСТИКА, ЖУРНАЛІСТИКА"

Ой, шануйте, поважайте

Рiднесеньку мову,

I навчайтесь розмовляти

Своїм рiдним словом.

У 2024 році лауреатами премії у категорії «Публіцистика, журналістика» присуджена:

• Мстислав Чернов, Василиса Степаненко, Євген Малолєтка стали лауреатами премії за серію журналістських матеріалів про облогу Маріуполя (репортажі, фото та відеорепортажі, розслідування та фільм «20 днів у Маріуполі»).

Мстислав Чернов: «Ця війна змінила журналістські стандарти у світі»

Мстислав Чернов – досвідчений військовий кореспондент, який знімав у Сирії, в Іраку та на сході України з 2014 року.

«20 днів в Маріуполі» – дебютна документальна робота українського воєнного кореспондента, фотографа, відеографа та письменника Мстислава Чернова. В створенні фільму також брали участь фотограф Євген Малолєтка та продюсерка й журналістка Василіса Степаненко. Команда приїхала до Маріуполя за декілька днів до початку війни, коли все було зрозуміло, що вона почнеться. Вони вирішили залишитись в Маріуполі, щоб мати можливість бачити та фіксувати усі події.

Вони стали єдиними українськими журналістами, хто міг передавати інформацію вже з оточеного Маріуполя та фіксувати реальні події, які відбувались у місті. По суті, «20 днів в Маріуполі» – це репортаж, розбитий на дні перебування команди в місті Марії. Головні герої фільму – реальні люди та їх історії, в яких вони просто намагаються вижити. Так, це реальна правда війни.

Паралельно з основною діяльністю журналіста Associated Press Мстислав накопичував матеріал, який потім перетворив на фільм «20 днів у Маріуполі».

«20 днів у Маріуполі» став наймасовішим документальним фільмом в історії. Мстислав Чернов отримав премію Гільдії режисерів США. Євген Малолєтка став фотографом року за версією журналу «Гардіан». Фільм отримав Пулітцерівську премію та вперше в історії українського кінематографа здобув премію «Оскар», перемігши в номінації «Найкращий документальний фільм».

Чому цей фільм важливо переглянути

«20 днів в Маріуполі» – це реальні кадри війни у місті, яке помирає. Там ви побачите та відчуєте безмежну кількість страждань, відчаю та безвиході. Так, війна – це не красиво. Ви побачите війну такою, якою вона є насправді: комунальники мусять збирати померлих в пакети, а потім ховати їх у братських могилах. Ви побачите дітей, які помирають. Медиків, які намагаються врятувати життя. Військових та поліцію, які боронять місто, хоча й розуміють, що воно оточене і виходу просто немає.

Це жахлива у своїй жорстокості фіксація знищення росіянами великого мирного міста і водночас одна з найважливіших документальних стрічок, створених в Україні в останні роки.

Так, його боляче дивитись. Правда. Проте, як каже й сам його автор «це і має бути боляче дивитись».

Автори реально ризикували життям, щоб світ побачив правду

Команда журналістів, яка працювала над фільмом, не думали, що їм вдасться вибратись із пастки оточення в Маріуполі. Вони фіксували на камеру злочини росіян та передавали інформацію з єдиної точки у місті, де був мобільний зв’язок. Потім матеріали фільму вивезли гуманітарним коридором.

Щогодини команда ризикувала життям, проте не сходила зі шляху, щоб правду побачив весь світ.

20 днів Мстислав та Євген фіксували бомбардування житлових будинків та будинку пологового, роботу лікарів, масові захоронення загиблих просто у дворах, загибель дітей.