ДУДНИК ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

Дудник Олексій Олексійович народився в с. Вербки Семенівського району Полтавської області 02.02.1935 року. Після закінчення місцевої селі семирічки навчався у Кременчуцькій фельдшерсько-акушерській школі (1952-1953 роки). У 1954-1956 роках перебував на армійській службі. Після демобілізації працював медичним працівником на Веселоподільському цукрозаводі.

З 1956 року розпочинає роботу на посаді завідуючого фельдшерсько-акушерським пунктом в селі Паніванівка Семенівського району, де він жив і працював до останнього подиху.

Був цілителем від Бога, адже своєю медичною практикою прославився не лише в Семенівському районі, але й далеко за його межами. До нього приїздили лікуватися багато людей – в середньому було близько п'яти тисяч пацієнтів на рік.

Окрім медицини, другою великою любов’ю Олексія Дудника була літературна творчість.

Його вірші, гуморески, поеми не залишають читачів байдужими. Вони змушують думати, переживати, часто від душі посміятися.

Його ліричні і жартівливі вірші охоче клали на музику композитори, зокрема, Олексій Чухрай. Але особливо плідно Олексій Дудник працював з композитором-земляком Олексієм Ногою. Створена ними пісня "Село мого дитинства" стала призером республіканського радіоконкурсу, неодноразово звучала в телевізійних програмах.

Автор літературних збірок: 

• "Не згубіть сон-траву: лірика, гумор, сатира" (1992), 
• "Жигулі-жигулики: гумор і сатира" (1994; 2002), 
• "Коні-рисаки. Лірика. Поеми" (1996), 
• "України долею живу" (1997). 

Пісні на слова Олексія Дудника  "Життя, як життя" (1999), "Крик душі: вірші" (2000), "Що б там в світі не було" /О. Дудник, О. Нога/ (2001), "Козацький характер" (2001), "Весела завірюха" (2002), "Нехай життям іскриться келих", "Нам судилось прожить: Вірші. Поема" (2004), "Пошли, Боже, Україні: Патріотичні, ліричні та жартівливі пісні" (2005), "Пелюстки незгасних буйноцвіть: вірші" (2006), "Любив... Люблю... Любитиму": поетичні твори за ред. М. Шудрі. (2010), "На життєвих перехрестях: поетичні твори" (2012); його творчі доробки постійно друкувалися на сторінках періодичних видань. 

Був членом спілки літераторів Полтавщини.

Нагороджений: медаллю М. І. Пирогова, Знаком "Відмінник охорони здоров'я".

Активно займався також громадською діяльністю, обирався депутатом Семенівської районної ради.

Пішов із життя 10 лютого 2011 року.

ЛІТЕРАТУРА

Дудник О. Освіта. Величальна кухаркам. Притча про довголіття. Внуку-правнуку передай. Літай, літай метелику : [вірші] / О. Дудник // Добромисл. – 1997. – № 1-2. – С. 199-203.

Дудник О. Україно моя. Пам'ятаймо, якого ми роду : [вірші/ Коротке слово про автора В. Зінченка] / О. Дудник // Зоря Полтавщини. – 2005. – 2 лют. – С. 3.

Зінченко В. До 85-річя від дня народження Олесія Олексійовича Дудника / В. Зінченко // Голос громади. – 2020. – 31 січ. – С. 6.

Мазанько Л. Білий колір надії, або Лікарі на передовій / Л. Мазанько // Вісник Семенівщини. – 2020. – 1 трав. – С. 8.

Олексій Дудник : [біографія, поезії] // Калинове гроно. Антологія творів полтавських літераторів XX - XXI століть для дітей / за ред. М. Г. Любивого та ін. . – Полтава: Полтавський літератор, 2019. – Т. V. – С. 25-26.

Олексій Дудник : [біографія, поезії] // Калинове гроно: Антологія поезії полтавських літераторів ХХ ст. – Полтава: Полтавський літератор, 2004. – С. 199-201.

Таран В. "Коли друзі поряд вірні та хороші..." : [вірш пам'яті О. О. Дудника] / В. Таран // Таран В. Я папороті цвіт знайду : поезія. – Глобине: [Глобине], 2008. – С. 139.