Знай наших
22 червня 1941 року… 81 р. тому цей день трагічною сторінкою увійшов у життя мільйонів українців. Почалася найжахливіша війна в історії нашого народу, який зазнав у ній величезних втрат.
Боротьба проти підступного ворога була всенародною, жертовною, в ній брали участь сотні тисяч молодих полтавців. Пам'ять про їх подвиги ніколи не померкне.
Еталоном ратного подвигу вважається повітряний таран, коли льотчик, ставлячи на карту власне життя, обрушує в ім’я перемоги удар своєї машини на літак ворога, на склади боєприпасів, переправи, угрупування фашистів.
"Повітряний таран – це не лише блискавичний розрахунок, виняткова хоробрість і самовладання, – писав Головний маршал авіації О. О. Новиков. – Це один з найвищих проявів морального фактору, якого не врахував і не міг врахувати ворог…".
Як свідчать джерела, біля чотирьохсот таранів було здійснено льотчиками в перший, найважчий період бойових дій 1941–1942 рр.
22 червня 1941 року на різних ділянках величезного радянсько-німецького фронту сміливо пішли на таран двадцять льотчиків, в т. ч. полтавець, старший лейтенант О. Г. Мокляк.
В той день жорстока битва, з озброєним до зубів ворогом, тільки розпочиналась. Розпочинався такий нелегкий шлях до Перемоги.
Згадаймо в ці дні поіменно її перших героїв, молодих пілотів-полтавців, яких було названо «вогняними».
Коротко подаємо ті матеріали про них, які вдалося відшукати.
Мокляк Олександр Гнатович
(22.02.1912, с. Копили Полтавського р-ну, за іншими даними – с. Великі Болота Новосанжарського р-ну – 22.06.1941) – військовий льотчик, старший лейтенант. Командир ланки 67-го винищувального авіаполку.
Рано-вранці 22 червня 1941 року на Бессарабській ділянці Південного фронту в повітряному бою кулеметним вогнем О. Г. Мокляк збив два літаки противника, третього таранив.
Загинув у цьому бою. Молодий офіцер врятував від бомбового удару аеродром, десятки людей, авіамістечко…
Посмертно нагороджений орденом Леніна.
Навчався Олександр в Малоперещепинській семирічці, у ремісничому училищі. Працював на Полтавському паровозоремонтному заводі, продовжив навчання в Харківському інституті інженерів залізничного транспорту.
В суворий передвоєнний час за спецнабором закінчив льотне училище, пройшов бойове загартування на фінській війні, відмінно володів літаком, як вдень, так і вночі.
Ім’я відважного льотчика викарбуване на обеліску загиблим пілотам колишнього 67-го винищувального авіаполку в с. Залізничному Болградського району Одеської області та на гранітній стелі по вулиці Сакко в м. Полтаві
Немає коментарів:
Дописати коментар