«ПРОМЕТЕЙ ПІСЕННОГО ВОГНЮ»: ДО 90-РІЧЧЯ УРОДЖЕНЦЯ СЕМЕНІВЩИНИ, АВТОРА ПІСНІ «НАЛИВАЙТЕ, БРАТТЯ», ЯКУ ВВАЖАЮТЬ НАРОДНОЮ, КОБЗАРЯ ВІКТОРА ЛІСОВОЛА

Рятують співом Україну

Прометеї наші — кобзарі.

Вадим Крищенко, поет

Лісовол співав, будив, надихав

Розгублених українців...

Дмитро Чередниченко, письменник

Семенівський край — благодатний куточок Полтавщини, багатий неповторною культурою, мистецькими талантами. Серед його уродженців — основоположник національної композиторської школи Микола Лисенко (1842–1912), кобзарі Григорій Любисток (XVIII ст.), Іван Кудін (1914–?), Семен Русенко (1895–1989), народні артисти України Віктор Іконник (1929–2000), Микола Шопша (1947–2006), Ольга Калина та чимало інших, які славили і несли українську музику та пісню далеко за межі рідної землі.

Звідси родом був і Віктор Лісовол. Народився майбутній кобзар, композитор-самоук, будитель національної свідомості українців 21 лютого 1931 року у смт Семенівка Полтавської області у співучій та «гітарній», за його виразом, родині.

Його дід Гнат походив із українського козацько-старшинського, згодом дворянського роду Богаєвських, мав незвичайний голос.

Батько, Іван Гнатович, за спогадами Віктора, був дуже вродливий: високий, стрункий, з благородними, витонченими рисами обличчя, гарно співав, мав чудову пам’ять, працював бухгалтером. Бабуся, Марія Кирилівна Богаєвська, хотіла, щоб син Іван, маючи такий голос, став священиком. Він вступив до Одеської духовної семінарії, але чомусь навчання в нього там не склалося.

Мама, Надія Сергіївна Заворотня, закінчила гімназію, багато читала, була знайома з творами Михайла Грушевського та інших діячів української літератури та культури. «Кобзар» Шевченка був у неї найшанованішою книгою. Цю любов до українського поетичного генія успадкував і Віктор. А ще Надія Сергіївна була музично обдарованою жінкою: чудово грала на гітарі, знала багато українських пісень і романсів, співала їх під власний акомпанемент. Навчила грати на гітарі й молодшого сина.

А нотній грамоті, грі на інших музичних інструментах навчив хлопця Анатолій Іванович Наумовський з села Оболоні, де пройшло дитинство Віктора. Пізніше він говорив письменнику Віктору Гаману (1937–2015): «Ох, що за село... На головних вулицях росли такі акації, що й мій батько обняти не міг. А як зацвітуть, як хлюпнуть пахощами!... А як здіймуться пісні на різних кутках. Це тобі одразу і хор Верьовки, і ансамбль Вірського...».

Надія Сергіївна дуже дивувалася з тих співів, думала, що на тих кутках відбуваються весілля чи інші сімейні події. Але потім зрозуміла, що то селяни такі співучі. Та й сам Віктор пам’ятав, як лунали вечорами розлогі мелодії пісень «Ой, у лузі та ще й при березі», «Ой, там, на горі», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Вітер з поля повіває», «Вечір надворі» та інші. Оця розлогість, оцей неповторний народний спів, чутий в дитинстві і юності, і привів його до гри на бандурі, для якої характерний, в основному, такий неспішний музичний ритм.

ЧИТАЙ ДАЛІ