«БУВ СЕ ЧОЛОВІК НЕЗВИЧАЙНИЙ...» — ДО 200-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ЕНЦИКЛОПЕДИСТА, ПОЛІГЛОТА, ПЕРЕКЛАДАЧА, СХОДОЗНАВЦЯ МИКОЛИ ГУЛАКА

... один з найблискучіше обдарованих

людей другої половини XIX ст.

П. О. Флоренський, вчений, філософ, теолог.

«Три кроки завдовжки, два завширшки, наче звір у клітці, ходить в’язень уздовж і впоперек, б’ється об холодні стіни, йому паморочиться в голові, і тупий, темний страх від того, що час зупинився або ж тече жорстоко поволі, морозить кров. Минуло всього кілька днів, а до мозку вже добираються щупальця одноокого спрута на ймення божевілля; днів тих попереду ще тисяча, і як їх прожити без праці при здоровому глузді; Боже, пошли божевілля, потьмарення або смерть!», — йдеться в одній із глав пошукового історичного твору «Четвертий вимір», за який український письменник Роман Іваничук був удостоєний 1985 року Державної премії України імені Т. Г. Шевченка. Тим в’язнем був двадцятичотирирічний Микола Гулак, представник полтавського козацько-старшинського, пізніше дворянського роду Гулаків — нащадків Генерального обозного Війська Запорозького в час гетьманства Петра Дорошенка (1627-1698). Ось декілька штрихів, що характеризують особу цього юнака, людей, що знали його: «Шляхетної зовнішності, обдарований ніжною, глибокою душею і зайве скромний» (Пантелеймон Куліш (1819-1897)), «Добре освічений і надзвичайно симпатичний» (Микола Костомаров (1817-1885)). «Був се чоловік незвичайний», — написав про Миколу Івановича, колишній його учень, видатний український історик, академік ВУАН М. С. Грушевський (1866-1934) у «Посмертних згадках» (1899). Тож, будемо поступово розкривати інтригу щодо непростого, трагічного життя героя нашої оповіді.

Микола Іванович Гулак народився 7 червня (за новим стилем) 1821 року в родині поміщика із Золотоніського повіту Полтавської губернії Івана Івановича Гулака. Після багаторічної служби військовий пенсіонер поселився на хуторі Гулаківка Полтавської губернії.

Навіть не весь перелік посад та нагород, підприємницька ініціатива, публікації з економіки сільського господарства в часописах , дозволяють говорити про Миколиного батька як про непересічну людину. Троє синів отримали домашню освіту. У тринадцять років Миколу відправили у м. Дерпт (нині — Тарту, Естонія) до приватного учителя, з 1838 року він став студентом юридичного факультету Дерптського (нині — Тартуського) університету. Молодий Гулак ставився до навчання винятково сумлінно, оволодів декількома іноземними мовами. Вивчивши, наприклад, чеську, листувався з відомим славістом, ученим В. Ганкою (1791-1861).1843 року Микола закінчив університет, одержавши свідоцтво, де було вказано, що він «відмінно витримав іспит на вчений ступінь кандидата права». 1844 року Гулак захистив німецькою мовою дисертацію на тему «Досвід опису іноземного права за французькими, пруськими, австрійськими і російськими законами», отримавши ступінь кандидата права. Згодом написав наукову працю «Юридичний побут поморських слов’ян».

Інтелект і духовність, на диво, поєднались в цьому юнакові. Василь Білозерський (1825-1899) достатньо об’єктивно написав про товариша: «Із університету він виніс рідкісні знання, любов до вчених студій, чесність і порядність. Він бажав, щоб усе існуюче витікало з логічних законів, засуджував кожен вчинок, який би не підпадав під них. В усіх його діях виявлялись надзвичайна скромність і поміркованість, властиві його вдачі, вчинки його були позначені чесністю й повагою до права кожної людини на шанобливе ставлення». Лише з наукою пов’язував Микола Іванович своє майбутнє.

Читай далі