"Мене часто називають поетом ліриком, поетом-піснярем, і я вважаю, що це найвища оцінка моєї творчості, бо в пісні – душа народу, а українець без пісні, як круглий сирота".
Дмитро Луценко
Секрет Дмитра Омеляновича криється у світлі того домашнього вогнища, в якому причащалася його юна душа, в маминій пісні і батьковій праці, в благословенні білої вишні, яка від колиски навчила дитину дивитися на людей і на зорі через свій пречистий цвіт.
Народився 15 жовтня 1921 року в селi Березова Рудка на Полтавщинi у багатодітній селянській родині. Про своє дитинство Дмитро Луценко згадує: "…Пам'ятаю себе від маминої пісні, бо щоб не робила, – чи на городі, чи в саду… й коли йшла в поле на полоття довжелезних ланок колгоспних буряків чи кукурудзи, й коли занадто перевтомлена верталася назад, – усе співала бідна трудівниця… Пісня допомагала їй витримувати те каторжне життя. Мені аж в грудях пече, як згадую її згорьовану долю: 1933-го не витримав батько, наприкінці цього ж проклятого померла старша сестра Ярина, а мене голод загнав під землю – в шахти Донбасу".
Писати поезії почав іще в школі.
Одразу після голодомору 1932-1933 років підлітком виїхав на Донбас, працював на шахтах, навчався в гірничопромисловому технікумі.
У 1938 році стає студентом Київського гідромеліоративного інституту.
У 1940 році призваний до лав Червоної армії, служив прикордонником на заставі Бури (на кордоні з Афганістаном). Після початку окупації військами Німеччини та її союзників західних регіонів СРСР – автоматник розвідувальної роти. Був тяжко поранений і контужений, став інвалідом 2-ї групи.
У повоєнні роки працював у редакціях газет "Сільські вісті", "Молодь України", був кореспондентом Всесоюзного радіо по Україні. У "Сільських вістях" познайомився зі своєю майбутньою дружиною, присвятив їй багато ліричних віршів.
Поет Д. Луценко співпрацював з багатьма відомими композиторами-співтворцями мистецької пісні. Це – І. Шамо, А. Пашкевич, О. Білаш, В. Івасюк, І. Поклад, В. Вірменич, О. Чухрай і багато-багато інших. До цього часу на його поезії пишуть музику. У ті роки не було жодного співака, хто б не виконував його пісні. А також знамениті: хор ім. Г. Верьовки та обласні хори – Черкаський, Волинський, Чернігівський...
Мелодії пісень на його вiршi стали позивними звуками: Київського радіо (мелодія "Як тебе не любити…"), Луцького обласного радіо (мелодія "Пісня Волині"), Черкаського (мелодія "Я люблю тепло твоїх стежин"), Чернігівського (мелодія "Зачарована Десна").
Всю силу свого поетичного таланту Дмитро Омелянович Луценко передав у численних збірках: "Незакінчена соната", 1966; "Як тебе не любити", 1969; "Добрість", 1971; "Пахучий хліб", 1974; "За Березовою Рудкою", 1976; "Коли ти зі мною", 1978; "Березовий дзвін", 1980; "Вибране", 1981; "Дороги спадщини", 1984; "Усе любов’ю зміряне до дна", 1994; "А я люблю, люблю…" 1995.
За творчу діяльність був нагороджений орденом Дружби народів. Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1974). Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1976).
Твори Д. Луценка перекладені білоруською, казахською, таджицькою, молдовською, англійською, німецькою, французькою та іншими мовами. У 1978 році побачила світ книга російських перекладів його віршів "Хлеб и песня".
Помер Дмитро Омелянович 16 січня 1989 року у Києві. Похований на Байковому цвинтарі поряд з могилою доньки.
У сільському краєзнавчому музеї відкрито кімнату-музей поета.
У 1998 році його іменем названо середню школу № 197 у м. Київ, де митець не раз виступав і де тривалий час працювали його дружина Тамара Іванівна та син Сергій. 19 травня того ж року в школі відкрито музей-світлицю поета.
У 2001 році започаткована премія ім. Дмитра Луценка, вона вручається кращим поетам-піснярам, співакам, композиторам.
В 2006 році Національний банк України випустив у обіг ювілейну монету із зображенням портрета Дмитра Луценка, присвячену 85-річчю з дня народження поета. На монеті також викарбувані його слова "Як тебе не любити, Києве мій!"
Традиціійно в другу неділю вересня в селі Березова Рудка на Пирятинщині – на батьківщині відомого українського поета – пісняра, відбувається обласне пісенно-мистецеке свято "Осіннє золото".
Тільки побувавши у мальовничому селі Березова Рудка, можна зрозуміти, з яких джерел народжувалися пісні Дмитра Луценка. У старовинному парку, де досі відлунюють кроки Тараса Шевченка, сховався маєток панів Закревських, елегійно посмутнілі верби опустили гілля до тихої замріяної води, кладка простяглась через річку...
Можна тільки уявити, яким золотом видзвонює парк пізньої осені, ось звідки невмируща пісня Луценка "Осіннє золото".
Немає коментарів:
Дописати коментар