ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою.

Продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.

Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім’ї службовця. У 1873-1877 рр. вчилася в початковій чотирикласній німецькій школі. Не маючи можливості вчитися далі, подальшу освіту вона здобувала самотужки.

З 1889 до 1891 жила в с. Димка. Пізніше вона разом з родиною переїхала на постійне життя до Чернівців, брала активну участь у жіночому русі.

У 1894 році письменниця стала однією з фундаторок «Товариства руських жінок на Буковині». Важливою подією в житті О. Кобилянської було знайомство із Софією Окуневською, однією з найосвіченіших жінок тодішньої Галичини. Саме вона переконала письменницю писати українською мовою і познайомила її з українською письменницею Наталею Кобринською, яка пропагувала жіночий рух у Галичині. Саме, Софія Окуневська та Наталя Кобринська залучили Кобилянську до феміністичного руху. Захопившись феміністичними ідеями, О.Кобилянська вперше в українській літературі порушує тему емансипації жінки.

Формувалася естетична концепція людини і світу О. Кобилянської під впливом ідей німецького філософа Фрідріха Ніцше, який мав значний вплив на модерністів Європи.

1899 року О. Кобилянська побувала на Наддніпрянській Україні, відвідавши родину Косачів на Волині, Лисенків і Старицьких у Києві, могилу Шевченка у Каневі. Після Першої світової війни та румунської окупації Північної Буковини письменниці довелося жити в тяжких умовах зазнаючи переслідувань з боку румунської влади.

З 1927 року в Україні було розпочато видання дев’ятитомного зібрання творів Кобилянської. Того ж року на відзначення 40-річчя літературної діяльності їй була призначена урядом пенсія, що дала письменниці можливість поліпшити матеріальний стан та придбати власний будинок, в якому письменниця прожила останні роки свого життя. Померла О. Кобилянська 21 березня 1942 р. в Чернівцях.

Літературну діяльність О. Кобилянська почала в середині 1880-х рр. Перші літературні твори Кобилянської написані німецькою мовою. Перший художній твір українською мовою повість «Людина», був надрукований 1895 р. у журналі «Зоря». Це була друга редакція написаною раніше німецькою мовою оповідання – «Вона вийшла заміж». Повість «Людина» була присвячена Наталі Кобринській. У цьому творі Кобилянська порушує тему освіченої жінки, що не може миритися з бездуховністю міщанського середовища.

Пізніше з’явилися оповідання й повість «Він і Вона» (1895), «Царівна» (1896), «Що я любив» (1896 р.), «Аристократка» (1898), ін. позначені впливами поетики символізму, філософії надлюдини Ф. Ніцше та ідей жіночої емансипації.

Твори Кобилянської «Гортензія», «Людина», «Царівна» пронизує ідея емансипації жінки. Загалом, тема, що є провідною у творчості письменниці – це зображення жінки-інтелігентки, її боротьба за рівноправність у тогочасному міщанському середовищі.

Одним з найпоетичніших творів вважається лірично-романтична повість «В неділю рано зілля копала» (1909), написана за мотивами відомої народної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

Протягом 1915-1923 рр. Кобилянська пише нитку новел на антивоєнні теми, серед яких можна виділити такі твори як «Лісова мати», «Юда», «Назустріч долі», «Сниться» ін. Помітним явищем в історії української прози став роман «Апостол черні» (1926 р ), у якому на широкому суспільно-історичному тлі О. Кобилянська порушила проблему інтелігенції та народу, із симпатією змалювавши образи представників духівництва.

Саме Ольгу Кобилянську Старицький назвав «пишною трояндою в саду української літератури».

Кобилянська О. Valse melancolique : фрагмент / О. Кобилянська // Кобилянська О. Вибрані твори. – Київ : Дніпро, 1977. – С. 89-127.

Суб’єктивно – найчуттєвіший текст у цій добірці, об’єктивно – один із найбільш естетських в усій українській літературі. І ще один твір на підтвердження думки, що більшість жіночої прози в Україні знайомить читачів з ідеями фемінізму. Три самодостатні жінки в чоловічому світі, чиї образи виглядають повнокровними й без втручання чоловічих персонажів – такі думки виглядали достатньо скандальними наприкінці ХІХ століття. Та Ольга Кобилянська, попри це, ще й передає широку палітру жіночих характерів: від ніжності до істерії. Вона єднає їх із музикальністю, що звучить в інтелектуальних розмовах навколо рояля.

Василь Дмитрович Кожелянко (1 січня 1957-22 серпня 2008) – український письменник, поет, драматург і журналіст, чия творчість стала яскравим явищем у сучасній українській літературі. Його справедливо вважають фундатором та найяскравішим представником жанру альтернативної історії в Україні – літературного напрямку, який надає друге дихання історичним подіям, переосмислюючи їх через призму можливого, а не лише дійсного.

Народився Кожелянко у селі Кам’яна Сторожинецького району на Буковині. Тут же він і провів усе своє життя – у тиші гірської природи, серед карпатського повітря та автентичної культури. Не прагнув столичних вогнів, залишаючись вірним своїй малій батьківщині, яка жила в його текстах як невичерпне джерело образів, характерів і думок.

Його літературний шлях починався з поезії. З-під пера Кожелянка вийшло чотири поетичні збірки: «Терновий іній», «Білий і рудий», «Семибарвний кінь» та філософсько-іронічна «Як учив Кожелянко-цзи». Його поезія – це тонке поєднання ліричності й гіркої іронії, образності та філософських роздумів. Вона звучала ніби на межі світів: між минулим і майбутнім, мрією та реальністю.

Окремою лінією у творчості Кожелянка проходить мала проза. Збірки оповідань «Логіка речей» та «Чужий» відкривають читачеві світ абсурду, соціального дискомфорту, екзистенційного пошуку, у якому людина намагається знайти опору – у вірі, у власному корінні, у пам’яті про себе.

Особливу сторінку у спадщині письменника становить його драматургія. У співавторстві з Володимиром Сердюком він написав п’ять п’єс, у яких продовжує дослідження тем і образів, що хвилювали його і в прозі: взаємини людини з владою, трагізм особистої долі в історичному вирі, тонка межа між героїзмом і безумством.

Проте найбільше визнання Василь Кожелянко здобув завдяки своїм романам, з яких найвідомішими стали:

• «Дефіляда в Москві» – культовий твір, що змусив українського читача по-новому подивитись на хід історії,
• «Конотоп»,
• «Людинець пана Бога»,
• «Срібний павук»,
• «Діти застою» – останній роман, який став підсумком, глибоким і гірким осмисленням покоління, що виросло в атмосфері радянської інертності, дволикості й духовної спустошеності.

У своїй прозі Кожелянко не боявся сміливих припущень, парадоксальних поворотів, іронічного погляду на вкорінені уявлення про "правильну історію". Його мова – яскрава, образна, часом різка, але завжди живо тримає читача у напрузі. Він зумів поєднати гостросюжетність з глибокими роздумами про ідентичність, пам’ять, історичну правду і вигадку.

Кожелянко – письменник, який не належав до жодних формальних літературних угруповань, але водночас вплинув на ціле покоління українських авторів. Його тексти стали викликом стереотипам, спробою сказати більше, ніж дозволяє офіційна версія історії, а головне – сказати щиро, без страху й без надії на схвалення.

Василь Кожелянко помер 22 серпня 2008 року у рідному селі Кам’яна, залишивши по собі не лише літературну спадщину, а й дух свободи думки, який досі відчувається у кожному його рядку.

Кожелянко В. Дефіляда в Москві : роман, новели / В. Кожелянко. – Львів : Кальварія, 2001. – 196 с. – (Дефіляди).

Автор експериментує з жанром альтернативної історії, роблячи припущення в 1997 році: «А що, якби німці з українцями перемогли Росію у Другій світовій війні?». Анекдотичний стиль автора має на меті терапевтичну дію: лише самоіронія здатна вилікувати старі травми. З іншого боку, це спроба заміщення минулих стереотипів, спроба змінити усталений кут зору та скинути штампи. Окрім цього, роман ще й цікавий стилістично: тут захові «великодні яйця», алюзії на інші тексти, вистачає фантасмагорій та гротеску.

Іван Петрович Котляревський – український письменник, поет, драматург, громадський діяч. Він увійшов в історію української культури як зачинатель (родоначальник) нової української літератури.

Народився 9 вересня 1769 р. в Полтаві в сім’ї канцеляриста. Спочатку навчався у дяка.

З 1780 по 1789 вчився у Полтавській духовній семінарії.

У 1789-1793 працював канцеляристом, у 1793-1796 – домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах. Почав писати «Енеїду»

У 1796-1808 перебував на військовій службі в Сіверському карабінерському полку.

У 1806-1807 Котляревський в ранзі штабс-капітана брав участь у російсько-турецькій війні, був учасником облоги Ізмаїлу.

У 1808 вийшов у відставку з орденом святої Анни.

З 1810 працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян».

У 1812 під час походу Наполеона I Бонапарта на Росію Котляревський сформував у містечку Горошині на Полтавщині 5-ий український козачий полк, за що отримав чин майора.

У 1819-1821 – директор Полтавського вільного театру. Для поповнення репертуару театру написав дві п’єси – «Наталка Полтавка» (1819), «Москаль-чарівник»; продовжує роботу над «Енеїдою».

«Енеїда» – перший твір нової української літератури, написаний живою українською мовою. Над поемою Котляревський працював близько 30 років.

«Наталка Полтавка» – перший драматичний твір нової української літератури.

У 1818 разом з В.Лукашевичем, В.Тарновським та ін. входив до складу полтавської масонської ложі «Любов до істини».

З 1821 року член Вільного товариства любителів російської словесності. Підтримував зв’язки з декабристами.

У 1827-1835 – попечитель «богоугодних» закладів.

У 1835 р. через хворобу Котляревський залишає службу і йде у відставку. Перед смертю він відпустив на волю дві сім’ї своїх кріпаків і роздав родичам та знайомим усе своє майно.

Помер 10 листопада 1838р. і похований у Полтаві.

Котляревський І. Енеїда : поема / І. Котляревський . – Полтава : АСМІ, 2011. – 184 с. : тв.

«Енеїда» – не просто «енциклопедія українського народознавства», як назвав цю поему Максим Рильський, а енциклопедія українських жартів – що набагато веселіше. Іван Котляревський не тільки показав фантастичне почуття гумору, але й зруйнував стереотип про вічні плачі у вітчизняній літературі ще до її появи. Взявши за основу однойменний твір Вергілія (прочитаний латиною в оригіналі), колишній учитель на військовій службі написав іронічну травестію, із якої регочуть і сьогодні.

Окрім цього, Іван Котляревський подав вичерпний опис українського побуту, особливо їжі. І зробив це з такою скурпульозністю, що варто почитати коментарі дослідників і стає очевидною цінність цього тексту.

Всі книги є в фондах нашої бібліотеки! Запрошуємо до читання!