ДЕНЬ ІСТІВНОЇ КНИГИ

1 квітня – День їстівної книги

Подія, на якій можна поласувати смаколиками у вигляді книжок – що може бути краще? Щороку 1 квітня у різних країнах світу проходить незвичайне творче свято – День їстівної книги, або Міжнародний фестиваль їстівних книжок (International Edible Book Festival). Дійство збирає людей, об’єднаних любов’ю до літератури, творчості й кулінарії – це видавці, бібліотекарі, письменники, ілюстратори, кондитери і всі поціновувачі книжок.

Учасники створюють їстівні книжки, надихаючись улюбленими творами, тоді фотографують, обговорюють, оцінюють їх. Ну, і нарешті, на завершення, насолоджуються поїданням книжково-кулінарних шедеврів.

Започаткували свято у 2000 році бібліотекарка Беатріс Корон та мисткиня Джудіт А. Гоффберг. Дата була вибрана не випадково – засновниці мали на меті вшанувати пам’ять Жана Антельма Брілья-Саварена, народженого 1 квітня 1755 року. Він був відомим французьким політиком та юристом. Але справжньою пристрастю чоловіка стало кулінарне мистецтво, широку популярність здобула його книга «Фізіологія смаку: дотепна медитація на їжу». Цьому автору належить і відома фраза «Ти – те, що ти їси».

Ініціаторки свята додавали, що до 1 квітня (Дня сміху, або Дня дурня), їхнє свято також має відношення, адже це чудовий день для того, щоб «з’їсти свої слова» (англ. «to eat one’s words» – взяти свої слова назад).

Ідея створення незвичайних книжок дуже сподобалася людям. З того часу День їстівної книги встиг здобути ширшу популярність і зараз відзначається по всьому світу. Найактивніше його святкують у США, Японії, Великобританії, Канаді. З кожним роком долучаються нові учасники, зокрема і в Україні.

Як проходить святкування

Проводять різні за масштабами заходи – в університетах, книгарнях, бібліотеках, кафе, інших закладах. Організатори самі визначають умови для конкретної події. Професійні кондитери беруть участь у святкуванні, але кулінарний фах не є обов’язковим, бо ж долучитися може кожен.

Свято також може стати хорошим приводом для проведення благодійних ініціатив.

Учасники повинні дотримуватися основних умов: виріб має бути їстівним і натхненним літературним твором, книжкою. Можна фантазувати як завгодно, наприклад, створювати їстівних книжкових персонажів або зробити простіше – надпис на тортику, які відсилає до відомого твору. Додаткові правила організатори можуть додавати на свій розсуд.

Часто в кінці святкування влаштовують конкурси з нагородами. Оригінальність та художнє оформлення відіграють важливу роль, якщо учасники хочуть привернути увагу журі. Переможці отримують нагороди у різних номінаціях. Роботи учасників фотографують, аби все було задокументовано до того, як кулінарні шедеври будуть з’їдені.

Як долучитися до свята у соцмережах

Участь у святі може взяти кожен. Достатньо вибрати улюблену книгу, придумати оригінальну їстівну композицію та поділитися нею на спеціальних платформах або в соціальних мережах під хештегами #EdibleBooks або #EdibleBookFestival.

Міжнародний фестиваль їстівних книжок є не тільки веселою розвагою, а й хорошим способом привернути увагу до читання. Він об’єднує людей різних професій і віку, захоплених ідеєю чудово провести час. Тепер стало очевидним, що книги можуть приносити не лише інтелектуальне, а й гастрономічне задоволення.

Рекомендована література

• Івченко З. Готуємо по-українськи / З. Івченко. – Львів : Урбіно, 2021. – 160 с.
• Гудима А. 69 спецій для серця / А. Гудима. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2024. – 224 с.
• Звичаї нашого роду : Страви української кухні / [автор-упорядник С. Железняк]. – Київ : Генеза, 2019. – 192 с.
• Клопотенко Є. Зваблення їжею : 70 рецептів, які захочеться готувати / Є. Клопотенко. – Київ : Книголав, 2021. – 192 с.
• Кравецька Л. Україна від свята до свята : найкращі страви вправних господинь / Л. Кравецька. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. – 127 с.
• Москоні Ліса. Їжа для мозку. Наука розумного харчування / Л. Москоні ; пер. з англ. В. Глінка. – Київ : Наш формат, 2019. – 336 с.
• Неіленко С. М. Кулінарна етнологія : навчальний посібник / С. М. Неіленко, В. А. Русавська ; Міністерство освіти і науки України, Міністерство культури України, Київський національний університет культури і мистецтв. – Київ : Ліра-К, 2020. – 612 с.
• Плесконос А. А. Національна кулінарна спадщина України / А. А. Плесконос, Н. Л. Писаренко. – Київ : Балтія-Друк, 2021. – 150 с.
• Снігур О. Як упіймати сніданок. Коротка історія їжі / О. Снігур. – Київ : Портал, 2024. – 104 с.
• 100 фактів про їжу / С. Бер та інш. ; пер. з англ. Г. Лелів. – Київ : Книголав, 2020. – 127 с.
• Хіменес-Браво, Ектор. Новорічна кулінарна книга / Е. Хіменес-Браво. – [Київ] : [Самміт-Книга], [2018]. – 304 с.

ЧИТАЄМО ПРО НЕЗЛАМНІСТЬ УКРАЇНЦІВ

Читаємо про незламність українців: книги про Війну за Незалежність України та її героїв : інформаційно-бібліограф. порадник / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; уклад. Н. Карпінська. – Полтава : ПОБЮ імені Олеся Гончара, 2026. – 40 с. 

Книги про війну дозволяють глибше зануритися в історичні події, які змінюють світ. Вони розкривають природу конфліктів, показують мужність і стійкість людей, що переживають важкі часи, та допомагають краще зрозуміти складні процеси, що відбуваються навколо. Читання книг про війну в Україні, зокрема про російсько-українську війну, є важливим кроком до розуміння сучасної історії нашої держави. Інформаційно-бібліографічний порадник стане у пригоді широкому колу читачів, зацікавлених у вивченні й осмисленні подій сучасної російсько-української війни та збереженні національної пам’яті.

читаємо про незлпамність українців

ВИХОВАННЯ КАЗКОЮ

Чому важливо розповідати казки дитині

Психологи радять читати казки дітям – це, на їхню думку, не лише приємний спосіб провести час разом та стати ближчими, але й важливий аспект їхнього розвитку.

Через казки дітей легко навчати:

"Основний спосіб пізнання світу дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку – це ігри. Діти люблять фантазувати, їхня уява дуже розвинена. До певного моменту вони не розрізняють фантазійний світ казок від реального. Саме тому через казки дуже легко навчати дітей. Тут іще відсутнє критичне сприйняття інформації, тому інформацію з казок та історій, передану ще й значущими для дитини дорослими, малюк просто ніби «записує»в мозок, мов на жорсткий диск комп’ютера".

Читання чи розповідання казок щодня перед сном може стати ресурсним ритуалом, що додає відчуття стабільності, підсилює у дитини відчуття безпеки, підтримує зв’язок із батьками.

"Казка може стати способом, яким дитина вчиться розуміти інших та світ, спілкуватися, навіть виражати себе. Це один зі способів, за допомогою якого діти можуть приєднатися до своєї культури та культурного надбання людства. Через слухання казок та історій дитина засвоює різні стратегії й моделі поведінки, пізнає поняття добра і зла, вбирає різні морально-ціннісні поняття і категорії, притаманні людям та певним культурам. Інформація в казці має багато пластів. Вона може передавати певні шаблони поведінки, уявлення про світ. Згодом корисно описане в казці аналізувати, обговорювати ставлення дитини до описуваного. Це може стати першим кроком до розвитку критичного мислення у малечі".

Розмови для мозку дитини починається ще під час вагітності матері:

"Розповідати історії своїм дітям ніколи не рано. Звісно, в кожен віковий період оповідання казок матиме свої особливості. Діти можуть слухати прості казки чи дивитися казки на картинках, навіть ще не розмовляючи, промовляти свої перші слова, набувати подальшого соціального та емоційного розвитку, підвищувати самооцінку та впевненість у собі. Аж до того моменту, коли через казки дитині можна прищепити звичку самостійного читання, а пізніше, пропонуючи казки певної тематики, можна м’яко «зайти» в певну тему чи ініціювати терапевтичний ефект, якщо дитина переживає стрес чи зазнала психотравмівного досвіду".

Письменниця з Черкас Надія Кирей, яка пише та перекладає дитячі книги, вважає, що казки відіграють надважливу роль у формуванні особистості дитини, впливаючи на різні аспекти її характеру та поведінки.

"Казки часто містять моральні уроки, які допомагають дитині зрозуміти поняття добра і зла, справедливості та несправедливості. Наприклад, через персонажів, які перемагають труднощі завдяки своїй чесності та доброті, діти вчаться цінувати ці якості у людей й намагаються наслідувати їх у своєму житті", – вважає письменниця.

Також з її слів, співпереживаючи героям казок, діти вчаться розуміти почуття інших людей. Це сприяє розвитку емпатії, що є важливим аспектом взаємостосунків.

"Також герої казок допомагають формуванню цілеспрямованості та наполегливості у дітей. Наприклад у казці показують героїв, які постають перед труднощами, але не здаються і продовжують боротися за свої цілі. Це може надихати дітей на подолання власних труднощів і формування наполегливості та цілеспрямованості".

Казки, вважає пані Надія, допомагають дитині пізнавати світ та формують гендерні ролі в житті:

"Казки можуть містити важливі знання про світ, природу, науку, культуру. Вони стимулюють цікавість до навколишнього світу і бажання пізнавати нове. У казках часто описують, якими мають бути чоловіки та жінки, їхні ролі в суспільстві та стосунках. Важливо вибирати казки, що показують різноманітні та позитивні моделі поведінки для різних статей, аби показати дитині стосунки між людьми".

Також казки здатні розвинути креативність у дитини та вплинути на самооцінку, додала Надія Кирей:

"Фантастичні сюжети казок стимулюють уяву та творчі здібності дитини, що є важливими для її розвитку як особистості. Діти часто ототожнюють себе з героями казок, що може впливати на їхню самооцінку та уявлення про власні можливості. Герої, які долають труднощі та досягають успіху, можуть стати прикладом для наслідування".

НАЦІОНАЛЬНА ПРЕМІЯ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою.

Продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.

Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.

Народився Михайло Коцюбинський 17 вересня 1864 у Вінниці у родині чиновника. Батьків письменника звали Михайло, Глікерія.

Навчався в Барській початковій школі (1875 – 1876), Шаргородському духовному училищі (1876 – 1880).

Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася через матеріальні обставини, але він продовжував самотужки навчатись.

У 1885 р. увійшов до підпільної «Молодої громади», за що був притягнутий до судової відповідальності.

У 1886-1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором.

Почав друкуватися в 1890 р. – львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».

У 1891 році склав іспит на право працювати народним учителем.

1892-1896 – працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду. Потім працював у Криму.

У 1892 році Михайло Коцюбинський увійшов до таємної спілки Братство тарасівців.

Від листопада 1897 до березня 1898 обіймав різні посади в редакції житомирської газети «Волинь».

1898 переїхав у Чернігів, де займав посаду діловода при земській управі. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, яка стала його дружиною – вірним другом та помічником. Брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців.

Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з владою та ще постійна зажура долею коханої жінки, Олександри Іванівни Аплаксіної, молодшої за нього на 16 років підірвали здоров’я письменника. У 1907 р. з анонімного листа дружина дізналася про стосунки чоловіка з Аплаксіною та примусила його дати слово не кидати родину.

У середині 1909 р. письменник їде на о. Капрі через астму і сухоти.

1911 – «Товариство прихильників української науки і штуки» призначило Михайлу Коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000 крб. на рік, щоби він міг звільнитись зі служби. Проте письменник почував себе дедалі гірше. Його мучили астма і туберкульоз. Через потребу в лікуванні Коцюбинський відвідав Італію (острів Капрі) й інші країни Європи.

Помер 25 квітня 1913 року в Чернігові, де і похований.

Коцюбинський М. Тіні забутих предків : повість та оповідання / М. Коцюбинський. – Львів : Каменяр, 1988. – 160 с. : м.

Михайло Коцюбинський (1864-1913) – тонкий знавець поетичного слова й людської душі, блискучий оповідач. Ці свої таланти письменник сповна розкрив у шедеврі української літератури – повісті «Тіні забутих предків». Історія, яку він розповідає, стара як світ. Її герої – Іван і Марічка, ще з дитинства палко кохають одне одного, проте не можуть бути щасливими разом. Їхнім родинам байдуже до почуттів молодих людей, бо вони ворогують між собою і навіть заради дітей не ладні вгамувати нікчемні пристрасті. Однак у творі є ще одна, чи не найголовніша дійова особа – авторові вдалося перенести на папір і магічну красу Карпат, і колорит Гуцульщини, з її переказами, віруваннями, символами, які й формують світогляд гуцулів.

Народився Микола Куліш 6 грудня 1892р. у с. Чаплинці на Херсонщині у родині батрака-селянина. Рано втратив батьків.

З 1905 році – навчався в Олешківському міському училищі та в чоловічій гімназії. Художній і літературний хист почав виявлятися у майбутнього письменника під час навчання у 5-му класі приватної школи.

Закохався у Антоніну Невель та згодом одружився на ній.

1913р. – написав першу п’єсу «На рыбной ловле».

Навчався у Новоросійському університеті, але був мобілізований до царської армії.

У 1915р. тяжко поранено під Смоленськом.

У 1918р. організував «Просвіту» в Олешках і почав писати роман «Трохим Леміш».

З 1918 р. – голова міськвиконкому Олешок, голова місцевої ради, організатор «Першого Українського Дніпровського полку» в Херсоні.

1922-1925 рр. – інспектор Наросвіти (організовував українські школи, забезпечував їх кадрами, склав український буквар «Первинка»).

Стає відомим завдяки постановці драми «97» Г. Юрою на сцені Харківського театру.

1925 р. – переведений до Харкова як шкільний інспектор Наркомосвіти УРСР. Поринає у літературну творчість. Митець всіляко прагнув переїхати до Харкова, оскільки саме там він дістав би можливість зосередитись на літературній праці.

Спочатку член «Гарту», потім стає президентом ВАПЛІТЕ у 1926 році.

Редагує журнали «Червоний шлях» і «Літературний ярмарок».

Член «Політфронту» та очолює УТОДІК (Українське товариство драматургів і композиторів).

У літературній дискусії поділяє позицію Хвильового.

1929 р. – комедію «Мина Мазайло» було знято з репертуару й невдовзі охрещено «фашистською».

1933 р. – тяжка утрата – смерть Миколи Хвильового. Переслідування, цькування, заборона п’єси «Маклена Граса».

1934р. – зарештований і засуджений до 10 років ув’язнення на Соловках, хоча і був тяжко хворий туберкульозом.

3 листопада 1937 року – за постановою особливої трійки НКВС розстріляний в урочищі Сандармох Медвеж’єгорського району, Карелія.

Куліш М. Мина Мазайло : біографія письменника, стислий переказ твору, аналіз тексту, зразки учнівських творів : посібник : 11-й кл. / М. Куліш ; авт.-укл. В. В. Паращич. – Харків : Ранок, 2001. – 64 с. – (Літературна крамниця).

Комедія «Мина Мазайло» відрізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтимний аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом, насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами. У творі використано широкий діапазон живої і тому колоритної мови, що відбиває специфіку духовних та національних цінностей основних персонажів. Комедія характеризується широкою палітрою інтонацій та мелодійних візерунків – веселих, ніжних, мажорних, романтичних, елегійних, сумних, трагікомедійних і навіть фантасмагорійних.

Пантелеймон Куліш (1819–1897) – український письменник, поет, мовознавець, фольклорист, етнограф, перекладач, критик, редактор, історик, науковець, енциклопедист, філософ історії, видавець.

Пантелеймон Куліш народився 26 липня (7 серпня) 1819 року у містечку Вороніж колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер – Шосткинський район Сумської області).

Мріяв навчатися в Київському університеті, але він не мав документального свідоцтва про дворянське походження, хоча його батько й був із козацько-старшинського роду, а отже – й права навчатися в університеті. Але все ж Куліш досягнув своєї мрії і здобув хорошу освіту.

Навчатися в Новгород-Сіверській гімназії його спонукала сусідка по хутору Уляна Терентіївна Мужиловська.

Під час навчання підліток крім словесності виявив нахил ще й до малювання.

Писав російською мовою і українською.

Одружився 22 січня 1847 року з Олександрою Білозерською, майбутньою письменницею. Він був старшим за дружину на дев’ять років. Його дружина починала друкувати оповідання під псевдонімом Ганна Барвінок. На честь неї письменник перейменовує хутор Мотронівка на Чернігівщині, в якому оселився у Ганнину Пустинь.

В кінці 1850-их років Куліш уклав першу фонетичну абетку для української мови, що є основою сучасного українського правопису.

Був учасником організації «Кирило-Мефодіївське товариство», за що його арештували та повернули до Санкт-Петербургу, де його майже 3 місяці мучили та катували на допитах. dovidka.biz.ua Його вагітна дружина від пережитого втратла дитину, і більше дітей у неї бути не могло.

Кулиш не був вірним чоловіком. Він неодноразово зраджував дружині. Й нього був роман з Марко Вовчок, з дружиною Леоніда Глібова.

Пантелеймон Олександрович Куліш започаткував новий правопис “кулішівку“, на якому побудований правопис сучасної української мови.

Письменник відкрив власну друкарню «Типографія П.А.Кулиша» за отримані від літературної праці гонорари.

У 1857 р. Пантелеймон Куліш створив і видав «Граматку». «Граматка» містила соціально підібраний матеріал для читання, який мав пізнавальний і виховний зміст: повчання, псалми, історичні оповідання. 1861 р. Пантелеймон Куліш перевидав «Граматку», доповнивши її короткою історією України.

Письменник вважав шкідливим звичаєм заколихувати дитину: якщо вона хоче спати, то засне й не колисана. Батьки мають вдаватися до кращого способу зробити дитину тихою – треба її годувати не інакше, як певної доби, а не просто за розкладом засипати її їжею.

Пантелеймон Куліш пішов з життя 14 лютого 1897 року на своєму хуторі Мотронівка (Ганнина Пустинь). Чоловіка Ганна Барвінок пережила на 13 років. Після його смерті вдова упорядкувала його архів, спогади, листування спадщину, а потім продала родинний хутір Мотронівку. Аби на отримані кошти опублікувати чималу творчу спадщину покійного. Останні роки життя Ганна Барвінок прожила в жахливих злиднях, саме її зусиллями було видано найповніше досі зібрання творів Пантелеймона Куліша, створено його музей.

Куліш П. Чорна рада / П. Куліш. Мотря / Б. Лепкий. – К. : ШАНС, 2008. – 400 с. : тв.

«Чорна рада» Пантелеймона Куліша – перший український історичний роман. У творі автор відобразив одну з трагічних сторінок минулого України, а саме сумнозвісну Чорну раду, яка відбулася 1663 року. У романі змальовані як реальні історичні постаті, так і вигадані Кулішем романтичні образи – представники простого люду, козацтва. Роман насичений пригодницькими елементами і не втрачає популярності ось уже понад півтора століття. Адресовано широкому читацькому загалу.

ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ 2026

Шевченківська премія 2026 – оголосила лавреатів

Національна премія України імені Тараса Шевченка заснована 1961 року. Вона є найвищою в Україні творчою відзнакою за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва. Кожного року може бути присуджено не більше семи Національних премій, а нагородити особу можна один раз за життя. Присуджує відзнаку президент України на підставі рішення комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Відбір претендентів на премію триває кілька місяців та має три тури, по завершенню яких переможців нагороджують саме 9 березня.

У Києві відбулася церемонія вручення Шевченківської премії. Національна премія імені Тараса Шевченка є найвищою в Україні творчою відзнакою за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва.

Цьогоріч Шевченківська премія відзначає ювілей – 65 років із дня заснування. Загалом номінацій 13. Повний список лавреатів оголошено в указі Президента України.

Під час урочистої церемонії були оголошені такі лавреати Шевченківської премії 2026:

Література. Проза

• Павло «Паштет» Белянський (роман «Битись не можна відступити»)
• Юрій Щербак (книжка «Мертва пам’ять. Голоси і крики: книга підсумків і пророцтв»).

Література. Поезія

Не присудили. У короткому списку були:

• Гук В’ячеслав – книга поезій «Кримський літопис»;
• Бик Олексій, книга поезій «# Приголосніголосні»
• Павлюк Ігор — книга поезій «Танець Мамая».

Літературознавство і мистецтво

• Авраменко Олеся – низка мистецтвознавчих науково-популярних творів з авторської серії «Accent» – чотири книги «Білокур», «Приходько», «Тістол»;
• Сергій Тримбач – книжка «Іван Миколайчук. Містерії долі»

Публіцистика і журналістика

• Криштопа Олег – документальний роман «Радіо «Афродіта»;

Кіномистецтво

• Павло Остріков – фільм «Ти – космос».

Театральне мистецтво

Оксана Дмітрієва за:

• вистави «Вертеп», «Жираф Монс» Харківського державного академічного театру ляльок ім. В. Афанасьєва;
• виставу «Буря» Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької;
• виставу «Медея» Івано-Франківського національного академічного театру імені Івана Франка.

Творче кураторство культурно-мистецьких проєктів

• Тетяна Гаук, Олена Грозовська, Михайло Кулівник, Катерина Лісова, Дар'я Подольцева – виставковий проєкт «Алла Горська. Боривітер»;
• Валерій Сахарук – культурно-мистецький проєкт «30х30. Сучасне українське мистецтво».

Декоративно-прикладне мистецтво

• Ігор Мацієвський – мистецький проєкт «Народжені у вогні».

Фотомистецтво

• Олена Гром – фотопроєкт «Вкрадена весна».

Візуальні мистецтва

• Назар Білик – «Меморіал українським розвідникам», серії скульптур «Збурений простір» та «Сплав».

Концертно-виконавське мистецтво

Юлія Ткач за:

• медіапроєкт «За крок до Перемоги»;
• мистецькі цикли «Постаті», «Зустріч епох»;
• концертні програми та фондові записи 2020-2025 років.

Музичне мистецтво

Олексій Скрипник за:

• хоровий концерт "Катарсис" для мішаного хору a cappella на канонічні тексти;
• симфонію №3 «Галина» для скрипки й симфонічного оркестру.

Зазначимо, що цього року премію не присудили в категоріях «Поезія» та «Дизайн». Кожен переможець премії отримав диплом, почесний знак та грошову винагороду 484 480 гривень.

ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКА ПРЕМІЯ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА МАЛИКА

Літературно-мистецька премія імені Володимира Малика

Щорічна премія імені Володимира Малика заснована Лубенською міською радою у 2001 році за пропозицією Фонду імені Володимира Малика «Слово» та редакції газети «Лубенщина» для відзначення письменників, літераторів, науковців, працівників освіти й культури, журналістів, митців, ділових людей, громадських та державних діячів.

Присуджується за кращі творчі здобутки, присвячені темі історії України та рідного краю, у номінаціях:

• «Література і публіцистика»;
• «Краєзнавство і народна творчість»;
• «Мистецтво і монументальна скульптура».

Церемонія вручення відбувається щороку до дня народження Володимира Кириловича Малика – 21 лютого.

Пропозиції про присудження Премії вносять творчі спілки та об’єднання, національно-культурні та культурно-просвітницькі товариства, редакції періодичних видань, телебачення та радіомовлення, навчальні заклади культури і мистецтва.

Конкурс на здобуття Премії оголошується щороку на початку жовтня, але не пізніше 15 жовтня та оприлюднюється в засобах масової інформації.

Лауреату Премії в одній з номінацій вручається диплом і грошова винагорода в розмірі 10 000 гривень (десять тисяч гривень) з оподаткуванням.

Звання лауреата присвоюється лише один раз одному номінанту. Якщо Премія присуджується кільком авторам, грошова її частина розподіляється між ними порівну. Посмертно Премія не присуджується.

Рішення Журі про присудження Премії приймається таємним голосуванням присутніх членів Журі. У разі, якщо при голосуванні результати розділилися порівну, то голос головуючого на засіданні Журі є ухвальним.

Журі діє на громадських засадах.

Фінансове забезпечення Премії здійснюється за рахунок коштів міського бюджету, інших джерел та надходжень, не заборонених законодавством України.

20 лютого у Лубенській школі мистецтв відбулася церемонія нагородження переможців премії імені Володимира Малика. У залі зібралися представники влади, журі, творча інтелігенція, лауреати, дипломанти премії, які прибули до Лубенської громади, щоб отримати заслужені нагороди, напередодні 105-ї річниці від Дня народження нашого талановитого земляка Володимира Малика та гідно вшанувати його пам’ять.

Володимир Малик – людина-трудівник, вчитель, наставник. Його працездатність викликала захоплення, а енергія передавалася від серця до серця. Тож 25-й рік поспіль Лубенщина відзначає кращих із кращих письменників, літераторів, краєзнавців, науковців, журналістів, працівників освіти, культури, громадських і державних діячів.

Присутні в залі гучно аплодували цьогорічним переможцям номінації «Література і публіцистика»: Людмилі Ромен із Сумщини, членкині Національних спілок письменників та майстрів народного мистецтва України, композиторці за поетичні збірки: «Живиця» та «З пракореня калини»; Тетяні Лісненко з міста Ромни, поетці, журналістці, педагогині за збірки поезій: «Любов і ненависть», «Молитви почорнілих ночей», які стали дипломантами премії. А також лауреату премії Оксані Зененко, письменниці, бібліотекарці, дослідниці історії України за історичні романи: «Побратим гетьмана» та «Ад’ютанти України».

Церемонію нагородження виконав голова журі, Лубенський міський голова Олександр Грицаєнко. Він привітав усіх переможців з творчими досягненнями. Лауреату цієї номінації Оксані Зененко, яка, незважаючи на складні погодні умови прибула з Київщини до Лубен, побажав творчого горіння і надалі реалізовувати свій потенціал: нести любов до історії та літератури українцям. Цікаво було дізнатись про життя письменниці, вона залюбки відповіла на усі поставлені запитання міні-брифінгу.

У номінації «Краєзнавство та літературна творчість» дипломантами стали Лариса Омельченко, філологиня, членкиня Національної спілки письменників України за книги: «Нариси з історії Підгородного» (від давнини до початку XX століття ) та «Життєпис Підгородного» (1918-1938 рр.). Звання дипломанта отримала також Лідія Сотник, за книгу «100 видатних імен Новопавлівської громади». Лауреатом премії у цій номінації став Михайло Наєнко, літературознавець,доктор філологічних наук, професор за книги «Алмаз мій чистий». Про знаного й незнаного Шевченка та «Вічний парубок моторний».

Церемонію нагородження виконав голова обласного фонду імені Володимира Малика «Слово», син видатного письменника, заступник голови журі – Олександр Сиченко.

У номінації «Мистецтво і монументальна скульптура» дипломантами стали Олена Маркитан – викладач дитячої художньої школи міста Миколаєва за творчий доробок у техніці «Витинанка» та «Авторська лялька». Також дипломантом визначено Олександра Жолудя, викладача Запорізької дитячої художньої школи, члена Національної спілки художників України.

Лауреатами цієї номінації стали Олексій та Оксана Іванюки з Пирятина.

Церемонію нагородження виконав начальник Управління культури і мистецтв виконавчого комітету Лубенської міської ради Юрій Литовченко.

Цього року в конкурсі взяли участь 17 учасників. Кожен із них був відзначений увагою та заслуженими нагородами – дипломами, подяками, а також щирими словами привітань.

Наразі подяку отримала шкільна пошукова група «Зерно просвіти» Першої гімназії імені Матвія Номиса (керівники – Тетяна Шелег та Світлана Шуляк) за вагомий пошуковий доробок «Історія бібліотечного руху на Лубенщині». Їхню працю відзначили під час урочистостей.

Словами щирої вдячності були сповнені виступи лауреатів та дипломантів літературно-мистецької премії імені Володимира Малика. Вони дякували Збройним Силам України за можливість реалізовувати свій талант, Лубенській громаді – за гостинність, збереження української культури, мудрого слова Володимира Малика на теренах Лубенщини.

А от учасники художньої самодіяльності громади привітали переможців зі сцени щирою українською піснею, показом українського народного вбрання «Від роду до роду», підготовленим народною майстринею з Калайдинець Наталією Галич.

Цікавим доповненням церемонії вручення нагород стала книжкова виставка творів письменника Володимира Малика, представлена бібліотеками громади.

Із творчими доробками учасників цьогорічної мистецької премії всі охочі мали змогу ознайомитися у фойє школи мистецтв.

Тож нехай по всій українській землі множиться плеяда закоханих у рідну культуру митців, краєзнавців, письменників та поетів, нехай і надалі вони, за прикладом Володимира Малика, закладають у наших дітях зерно добра й справедливості, щирості, доблесті, краси й гармонії!

ВІРА РОЇК

Участь у форумі «Віднайдені»

6-8 березня у Львові до Міжнародного дня боротьби за права жінок відбувся триденний освітньо-мистецький форум «Віднайдені». На запрошення студентської організації «Мотанка» Українського католицького університету у панельній дискусії «Віра Роїк: "Кримська школа" української вишивки» однією зі спікерок стала головний бібліограф Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара. 

Під час її виступу було представлено власний біобібліографічний покажчик «Мелодії на полотні»*, який присвячено життю і творчості видатної української майстрині художньої вишивки Віри Роїк.

Уродженка Лубен, яка більшу частину життя прожила у Криму, Віра Роїк поєднувала у своїй творчості різні регіони України. Голка та нитка в її руках стала символом духовного зв’язку Криму з материковою Україною та популяризацією української вишивки далеко за межами країни.*

Сьогодні ім’я Віри Роїк особливо актуальне, адже її творчість доводить, що культура може єднати простори, зберігати пам’ять і зміцнювати національну ідентичність.

Учасники дискусії говорили про те, наскільки важливо сьогодні повертати імена таких особистостей у живу культурну пам’ять та відкривати їх для нових поколінь українців.

КНИГИ ПРО ЖІНОК

У світі 8 березня відзначають Міжнародний день боротьби за права жінок.

Ця дата вшановує культурні, політичні та соціально-економічні досягнення жінок, а також привертає увагу до проблем гендерної дискримінації, сексизму, репродуктивних прав тощо.

З цієї нагоди пропонуємо 5 книжок, написаних жінками про жінок.

«Looking at Women, Looking at War», Вікторія Амеліна

«Looking at Women, Looking at War» («Щоденник війни і правосуддя: Дивлячись на жінок, які дивляться на війну») — це незавершена книга української письменниці Вікторії Амеліної. Після початку повномасштабного вторгнення письменниця активно волонтерила й документувала воєнні злочини. Працюючи в гарячих точках, Амеліна вирішила написати книгу про інших жінок, які ризикують життям, фіксуючи злочини російської армії.

Авторка планувала видати цю книгу англійською, щоб та могла набути світового розголосу. «Looking at Women, Looking at War» мала стати документальним проєктом та інструментом боротьби за правду і справедливість, проте Вікторія Амеліна загинула від російського обстрілу у Краматорську в червні 2023 року.

Під обкладинкою цієї книги зібрано історії жінок: лавреатки Нобелівської премії миру Олекмандри Матвійчук, адвокатки та нині військової Євгенії Закревської, право захисниці Лариси Денисенко, бібліотекарки з Капитолівки Юлії Какулі-Данилюк, яка допомогла відшукати щоденник окупації закатованого дитячого письменника і волонтера Володимира Вакуленка.

Видання містить фотографії, щоденники, інтерв'ю, свідчення з війни, які записала Вікторія Амеліна. Як зазначає The Guardian, така структура, хоч іноді складна для читання, точно передає хаос і жорстокість війни.

Книга вийшла друком в американському видавництві St. Martin's Press. Передмову до неї написала канадська письменниця Маргарет Етвуд.

«Жінки, що біжать з вовками», Клариса Пінкола Естес

На думку докторки психології Клариси Пінколи Естес, здорові вовки та здорові жінки мають певні спільні психічні характеристики: гостроту відчуття, грайливий дух і глибоку відданість. Вовки й жінки споріднені за природою, допитливі, наділені витривалістю й силою.

Вивчаючи вовків, доктор Естес вперше викристалізувала концепт архетипу Дикої жінки. У книзі авторка пояснює цей архетип, розшифровує давні легенди й дитячі казки, а також пояснює його на прикладах зі своєї психоаналітичної практики.

Цю книжку перевидають уже впродовж 25 років: загалом у світі продали понад 2 мільйони примірників. Вона 144 тижні трималась у списку бестселерів The New York Times.

«Про що вона мовчить»

«Про що вона мовчить» — це збірка есеїв 48 українських жінок, які діляться своїми особистими історіями про теми, які суспільство часто замовчує. Тут йдеться про тілесність і сексуальність, біль і зцілення, досвід материнства та проживання важкої хвороби, втрату і переосмислення, токсичні стосунки та відстоювання особистих кордонів.

Серед авторок — реперка Alyona Alyona, акторка Ірма Вітовська, журналістка Ірина Славінська, письменниця Лариса Денисенко, лікарка Наталія Лелюх, ексвиконавча директорка «Українського культурного фонду» Юлія Федів та інші.

Книгу 2021 року опублікувало видавництво Creative Women Publishing.

«Фігури світла», Сара Мосс

Це гостросюжетна історична оповідь про життя жінок під час раннього руху за виборче право у бурхливі часи вікторіанської Англії ХІХ століття.

У центрі сюжету — Алетея, яка постійно бореться за прихильність власної матері, суворої релігійної фанатички, яку турбують лише голод бідних і порятунок повій. Брак спокою та любові завдає дівчині таких страждань, що заглушити їх вона може лише через фізичний біль.

«Вона прокинулася з думкою про ножі, на сніданок їла тільки кашу, бо навіть ніж для масла міг би здатися на кривду. Вона продовжує думати про ножі. Дитина продовжує плакати. Вона — слабка. Вона — нетіпаха. Дитина її перемогла. Вона боїться виходити з дому, щоб не купити настоянку опіуму, а якщо лишиться, то тут є ножі. І камін. І сходи. І вікна. Високо, під самісіньким фронтоном. Дитина плаче. Вона не може взяти її на руки. Через вікна. Через сходи. І не може піти. Через ножі. Через настоянку опіуму. Тому вона стоїть тут, у дверях, а дитина плаче. Дитя викликає у неї лихі думки. Своїм криком закликає її до вічних мук. До народження дитини вона була сповнена світла», — йдеться у фрагменті з книжки.

«Власна кімната», Вірджинія Вулф

Одна з культових постатей фемінізму, британська письменниця Вірджинія Вулф опублікувала це есе в 1928 році.

У своїй крнизі Вулф вирішила дослідити тогочасне становище жінки в історії, мистецтві та повсякденному житті.

В українському перекладі "Власну кімнату" опублікувало видавництво «Комубук».

«Власна кімната» — це не застаріла феміністична маячня початку XX століття, а й досі важливий текст, що порушує актуальні питання і пропонує для них цілком прагматичні рішення. Звичайно, сучасний світ дуже відрізняється від того, в якому жила Вулф, але слова, які вона написала, все ще звучать знайомо: «Тому, коли я прошу вас заробляти гроші і мати власну кімнату, насправді я прошу вас жити з усвідомленням реальності, а отже жити захопливим життям, незалежно від того, чи вдасться вам донести його зміст іншим». Хіба це не саме те, чого прагнуть жінки у XXI столітті?» — йдеться в анотації на сайті видавництва.

ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА

Дитячі енциклопедії для дітей від Vivat

Популярні серії дитячих енциклопедій пропонують структуровані знання, адаптовані до різних вікових категорій. Вони стимулюють допитливість, розвивають мислення та допомагають у підготовці дітей до школи. Серед найвідоміших – тематичні енциклопедії від Видавництво Vivat, а також спеціалізовані українознавчі видання.

Пропонуємо вашій увазі серію тематичних енциклопедій для дітей, що знаходяться у фондах нашої бібліотеки.

Барзотті І. Усе, що треба знати про найку і транспорт / І. Барзотті. – Харків : Vivat, 2020 с. : тв. – (Енциклопедія).

Мандруючи сторінками цієї корисної енциклопедії, молодші школярі дізнаються про визначні наукові відкриття, історію і передумови створення технологій, які нині панують у нашому світі. Як з’явилася електрика, коли виникла перша камера, хто створив телефон і на якому транспорті люди подорожують повітряними, морськими, суходільними та космічними шляхами – ці захопливі факти про науку і транспорт відкриють дітям світ геніальних технічних досягнень. Книжка допоможе розвинути пам’ять, увагу й критичне мислення, що стане у пригоді маленьким розумникам під час навчання у школі.

Велика книжка транспорту / [укладач М. Жученко]. – Харків : Vivat, 2017. – 143 с. : тв. – (Енциклопедія).

Ви тримаєте в руках ілюстровану енциклопедію про всі види транспорту. Яскраві зображення найрізноманітніших видів техніки дадуть змогу на власні очі побачити справжні СЕРIЯ «ЕНЦИКЛОПЕДIЯ» дива інженерної думки людства. Тож ласкаво просимо у захопливу мандрівку!

Сперроу Дж. Дитяча енциклопедія космосу / Дж. Сперроу. – Харків : Vivat, 2019. – 128 с. : тв. – (Енциклопедія).

Ця енциклопедія – унікальний шанс вирушити в подорож у найвіддаленіші куточки Всесвіту, розкрити таємниці темної матерії, довідатись якомога більше про інші світи, краще пізнати нашу ніби знайому, але таку загадкову Землю.

Достовірні наукові факти, яскраві реалістичні ілюстрації та світлини, захопливі подробиці зроблять мандрівку міжзоряним простором незабутньою.

Звідки я взявся? : правдиві відповіді на "незручні" запитання / [пер. з іспан. О. Машкової]. – Харків : Vivat, 2017. – 104 с. : тв. – (Енциклопедія).

Ваша дитина почала ставити «незручні» запитання? Це змушує вас червоніти? До того ж ви не знаєте, як коректно й правдиво на них відповісти? У нагоді стане ця чудово ілюстрована книжка. У ній доступною мовою роз’яснюються складні поняття: будова статевих органів чоловіка й жінки, вагітність, розвиток і народження дитини, сексуальні стосунки тощо.

Гібберт К. Дитяча енциклопедія динозаврів та інших викопних тварин / К. Гібберт ; [пер. з англ. Я. О. Головченко]. – Харків : Vivat, 2023. – 127 с. : тв. – (Енциклопедія).

«Дитяча енциклопедія динозаврів» – унікальний шанс вирушити в подорож доісторичною Землею і познайомитись із найзагадковішими істотами на планеті. Достовірні факти, яскраві реалістичні ілюстрації та захопливі подробиці зроблять занурення у світ стародавніх ящерів незабутнім.

Грілл В. Антарктична експедиція Шеклтона : Надзвичайна крижана пригода / В. Грілл ; [пер. з англ.]. – Харків : Vivat, 2017. – 80 с. : тв. – (Енциклопедія).

Це унікальна книжка британського художника Вільяма Грілла про героїчну подорож Ернста Шеклтона і його команди до Антарктиди. 2014 року видання було названо «Кращою ілюстрованою книжкою року» за версією The New York Times. Також книжка отримала премію британської Асоціації ілюстраторів у номінації «Дитяча література: нові імена» й увійшла до переліку найкращих книжок 2015 року Комітету дитячої книги США.

ЯРОСЛАВ САВЧЕНКО

Люди культури, яких забрала війна. Ярослав Савченко: П’єр-романтик

Ярослав Савченко народився 26 лютого 2001 року в місті Нетішині Хмельницької області. Навчався на історичному факультеті Київського національного педагогічного університету імені М. Драгоманова. У 2022 році, вже захищаючи Україну в лавах ЗСУ, заочно вступив на магістратуру. У 2016-2018 роках грав у театрі молодіжного народного театру «Маски» (Нетішин). Із 2018-го став актором аматорського театру «Вавилон» (Київ), де зіграв у таких виставах: «Ромео та Жасмин» (роль: Син), «Голгофа» (роль: Іоад), «Чернетки» (роль: Ідеал), «Катрін» (роль: Дюпре), «Свято зірки» (роль: Принц), «Блаженний острів Саватія Гуски» (роль: П’єр), «Під прицілом тиші», «Кароль». Із перших днів повномасштабної війни Росії проти України разом із другом, також актором театру «Вавилон», Антоном Прасоленком Ярослав долучився до Сил територіальної оборони, боронив Київ. Захищав Україну у складі 7-ї роти 207-го батальйону 241-ї бригади Сил тероборони ЗСУ. Згодом став солдатом мінометного взводу мінометної батареї військової частини А7376. Ярослав загинув 28 квітня від рук російських окупантів поблизу населеного пункту Васюківка Донецької області, рятуючи побратима. У січні 2024-го Ярослава посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Серце болить» – промовляє шеврон на грудях ставного плечистого чоловіка. Під метр дев’яносто, густа борода, губи міцно стиснуті, погляд зосереджений, невелика зморшка проглядається у міжбрів’ї. На фото, зробленому на початку 2023-го, – захисник Ярослав Савченко, котрий з перших днів повномасштабної війни боронить Україну. Якщо побачити Савченка вперше на цьому фото, нізащо не здогадатися, що йому тільки-но виповнилося 22. «Ярик змінився зовні – став більшим, змужнів», – кажуть Дмитро Афанасьєв, Іванна Руденко, Ольга Дунебабіна, Ярославові друзі-актори з театру «Вавилон», на сцену якого хлопець виходив із 2018-го по 2022 рік.

Усі, з ким я спілкувалась про Ярослава, говорять, що він непорушно вірив у справедливість, беззаперечно захищав рідних та близьких, приходив на порятунок тим, хто цього потребував. Загинув мінометник Савченко, рятуючи побратима. Це сталося 28 квітня 2023 року на Донеччині. У січні 2024-го Ярослава посмертно було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Я дуже боюся, що, коли буду старим, то, якось відпочиваючи, усвідомлю, що нічого не досяг, не зрозумів, що не був сміливим, коли потрібно було», – написав у своєму щоденнику Ярик Савченко 2018 року. В той період він, 11-класник школи в містечку Нетішин, що на Хмельниччині, саме готувався до вступу в університет. Якийсь час Ярослав вагався між акторством та історією, та все ж обрав науку про минуле, бо був переконаний: лише вивчаючи, аналізуючи та роблячи висновки з раніших подій, можна збудувати гідне майбутнє України.

У 2022 році, перебуваючи у лавах ТрО, Ярослав вирішив стати педагогом. «Він хотів навчати дітей у школі, – розповідає Наталія Савченко, Ярославова мама. – Уже під час служби у ЗСУ продовжив навчання в магістратурі. Ярик не був зобов’язаний воювати, бо ще вчився, однак не піти у військо просто не міг». Тож із перших днів війни Савченко та його найкращий друг, теж актор театру «Вавилон», Антон Прасоленко долучились до київської ТрО (Антон Прасоленко помер 30 березня 2023 року у Київському військовому шпиталі внаслідок поранень, які отримав на Бахмутському напрямку).

Побратим Савченка Юрій Терентьєв пригадує, що дипломну хлопець приїхав захищати просто з фронту. Дуже радів, що і роботу представив гідно, і в університеті його зустріли як героя. Юрій познайомився з Ярославом на початку повномасштабної війни у київській ТрО. Жартома вони називали себе «Берковецькі антизомбі» на честь історичної місцевості одного з районів Києва – саме той напрям захищав підрозділ тероборони, в якому служили Савченко і Терентьєв. «Коли Ярослав та Антон прийшли до нас, це були дві дитини. Часом просипали чергування. Вони не могли дивитися, коли хтось пив розчинну каву, казали: «Викинь це – зварю нормальну», – сміється Юрій. До лютого 2022-го Савченко і Прасоленко, окрім того, що обидва грали у театрі «Вавилон», ще й разом працювали баристами у кав’ярні.

«Уже після того, як росіян вибили з півночі України, нас передислоковували у місця, що на той момент були більш небезпечними, запитували, хто готовий. Хлопці не мали сумніву, що йдуть далі, – згадує Юрій. – Ярослав та Антон дуже змужніли і фізично, і морально. Згодом Ярослав почав вчитися на мінометника, добре себе показав – прицільно стріляв, не боявся виходити на позиції».

Під час служби Ярослав з Антоном фотографували побут, побратимів, природу. Вже після загибелі хлопців трупа театру «Вавилон» зробила зі світлин друкований календар на 2024 рік, назвавши його «Моменти життя». Наклад був розпроданий, а всі кошти спрямували на потреби ЗСУ, зокрема для підрозділів, у яких воюють актори «Вавилону». «Для кожної людини, яку я дуже сильно люблю, у мене в серці є окреме місце, ніби окремий стілець», – писав у своєму щоденнику Ярослав. Видається, що він і досі робить те, що для нього було непорушною цінністю, – захищає своїх та своє.

«Чи я щасливий? Так, мій друже! Життя прекрасне! ВАВИЛОН!» – зачитує із зошита Ярикові слова його мама Наталія.

Хоч Ярослав і обрав професію історика, театр лишався його великою любов’ю. Із 16 років він виходив на сцену в Нетішині, згодом – у Києві, коли вступив до Національного педагогічного університету імені Драгоманова. У «Вавилоні» Савченко зіграв у восьми виставах. Улюбленою роллю був П’єр Кирпатенко з постановки «Блаженний острів Саватія Гуски» за мотивами п’єси Миколи Куліша «Отак загинув Гуска». Ярослав навіть узяв собі позивний "П’єр" у війську.

За сюжетом, Гуска мріє видати заміж своїх сімох дочок, але гідним нареченим бачить лише одного – молодого студента П’єра, адже той поділяє його зневагу до більшовиків. «Ярослав наділив цього персонажа такими ж романтичними якостями, які мав сам», – згадує Савченків друг із театру Дмитро Афанасьєв. «П’єр Ярика був романтичним настільки, що це не відповідало ані персонажу, ані обставинам, ані Кулішеві, – додає режисерка та художня керівниця «Вавилону» Ірина Савченко. – Однак у Ярославовому виконанні П’єр-романтик виявився дуже органічним, тому вирішили представити персонажа глядачеві саме таки». «Ярослав хотів показати на сцені справжнє кохання, світлі почуття. Таким він був: бажав, щоб у світі не було нічого поганого», – ділиться Іванна Руденко, акторка та партнерка Ярослава по виставі «Блаженний острів Саватія Гуски».

Йому дуже важко давались негативні персонажі – ті, що не відповідали світлому амплуа хлопця. «Відчувалося внутрішнє протистояння, Ярослав опирався, дратувався. Зрештою він грав, бо як актор мав пробувати себе в різних ролях», – розповідає режисерка.

Однак Ярославові колеги згадують одну ситуацію, в якій хлопець добряче випустив пару. Якось вирішили навести лад за сценою, де назбиралось багато непотрібних речей, зокрема радянської атрибутики. «З яким задоволенням він ламав усі ці міртрудмаї!» – всміхається Ірина Савченко.

Найголовніше, що Ярославу, як і багатьом іншим акторам, дав аматорський театр «Вавилон», – це своїх людей, опору, спільноту, місце, де себе можна проявити, де завше підтримають.

«Чи правильно я живу? Який мені обрати шлях? Поки думаю над цим. Але хочу займатися тим, що я люблю. Коли мене не буде, після мене залишиться те, що було у мене в серці», – писав у своєму щоденнику Ярослав у 2018 році, коли долучився до київського аматорського театру.

Савченко обожнював художників-імпресіоністів. Діана Марусич, з якою Ярослав був знайомий ще з дитинства – обоє ходили в художню школу в Нетішині, але найбільше спілкувалися в останні місяці перед загибеллю хлопця, – пригадує, скільки радості йому принесла віртуальна екскурсія художньою виставкою. Діана зняла на відео експозицію однієї львівської галереї та, змонтувавши під музику, надіслала Ярикові.

Загалом музика була з Ярославом постійно. Серед артистів, котрих часто слухав, – Billy Idol, KRUTЬ, «Ницо Потворно», Едіт Піаф, Френк Сінатра, Девід Бові. У Ярославовому стилі було відповісти на повідомлення, надіславши пісню. І композиція зазвичай підсилювала настрій, доповнювала думки, резонувала з емоціями тих, кому адресована мелодія. Ярослав відчував своїх людей навіть на відстані. Виконавці «Лад» (Владислав Почебула) та Анна Матвійчук присвятили Ярославові пісню – "П’єру". Наприкінці кліпу можна побачити дитяче відео Ярика з домашнього архіву, а також почути голос Савченка, котрий зачитує вірш Сергія Жадана, – читання української поезії було ще одним із десятків захоплень молодого захисника.

«Син визначився зі своїми цінностями ще в школі: на першому місці для нього була духовність, на другому – держава, на третьому – сім’я. 24 лютого зранку він написав мені: «Мамо, не хвилюйся, зберігай спокій, почалася війна. Але ми виженемо окупантів з нашої землі, все буде добре», – розповідає Наталія Савченко. – Мене тримає думка про те, що Ярик був вірний собі від самого початку і до кінця».

«Мені вже не подобається один-єдиний чорний із цілого спектру кольорів. Я знаходжу красу та вишуканість у кожному. Мені вже не подобається якийсь один тип людей. Я знаходжу красу та особливість у кожному. Раніше я дивився на своє відображення в дзеркалі й бачив лише недоліки. Зараз я бачу Ярослава – цілісного» (запис Ярослава Савченка в анкеті на заселення у колівінг, Київ, 2020 рік).

Устинова Ганна

АРІНА КРАВЧЕНКО

До Українського ПЕН-клубу приєдналася філологиня з Полтавщини.

Про те, що Аріна Кравченко приєдналась до спільноти Українського ПЕН, повідомили в PEN Ukraine.

Український ПЕН (PEN Ukraine) – це культурна і правозахисна громадська організація, що об'єднує українських письменників, журналістів та інших діячів культури й медіа. Вона працює над захистом свободи слова, популяризацією української культури та інформуванням світу про війну в Україні.

Хто така Аріна Кравченко?

Літературна критикиня, редакторка й перекладачка народилася 2000 року в Кременчуці. Попри молодий вік, Аріна вже має вагомі здобутки в українському інтелектуальному просторі. Вона авторка подкасту про українські деколонізаційні процеси «Фронтир».

Професійний шлях Аріни Кравченко розпочався з фундаментальної освіти в Києво-Могилянській академії (2024), де вона досліджувала філологію та компаративістику. Під час навчання вона проявила лідерські якості, ставши співзасновницею та головною редакторкою медіа «Спудейський вісник». Також дівчина опанувала освітні програми Центрально-Європейського університету та Гіссенського університету імені Юстуса Лібіха.

Сфера інтересів: історія літератури, постколоніальні студії, комунікації, експериментальна проза, гендерні та регіональні студії, стратегії вивчення іноземних мов та методологія перекладу.

Сьогодні Аріна є активним голосом сучасної української культури. Її аналітичні тексти та огляди регулярно з’являються на провідних платформах, як-от «Українська правда», «Читомо», «Український тиждень» та «Культ Критики». Окрім критики, вона успішно співпрацює з видавництвами як редакторка та перекладає художні й наукові тексти з англійської мови.

Валерія Малік

ДЕНЬ БЕЗПЕЧНОГО ІНТЕРНЕТУ

Діти дедалі частіше стають мішенню онлайн-злочинців, особливо в час стрімкого розвитку цифрових технологій. Про те, як можна захистити підлітків у віртуальному просторі, піде мова далі.

Діти можуть стикатися з великою кількістю різних онлайн-ризиків, які умовно можна поділити на три великі категорії:

• ті, що пов’язані з контентом – тобто з тим, що діти бачать в інтернеті;
• ті, що стосуються поведінки дітей онлайн – як саме вони себе поводять у мережі;
• ті, що пов’язані з контактом – тобто з тим, з ким вони там комунікують.

Наприклад, на чільному місці лишається кібербулінг – і, на щастя, про нього починають говорити набагато більше.

Далі – ризики, пов’язані з контентом, який може нашкодити дитині: це, зокрема, порнографічні матеріали або контент, пов’язаний з війною. Тобто весь той вміст, який може травмувати дитину.

Ще одна велика група онлайн-ризиків – це ті, що пов’язані з шахрайством: фішинговими сайтами чи схемами, доксингом (втратою особистих даних), дезінформацією та пропагандою.

Також є ще два великі блоки ризиків, які пов’язані:

• З сексуальним насильством – мається на увазі секстинг, онлайн-грумінг і сексторшн;
• З війною – тобто ризики, безпосередньо пов’язані з воєнними подіями.

Важливо: кількість випадків залучення дітей до протиправної діяльності нашими ворогами – зростає.

Останнє в списку – це ризики, пов’язані з використанням штучного інтелекту. Наприклад, діпфейки або використання чатботів, створених за допомогою ШІ.

 – #stop_sexтинг охоплює всі ризики, про які йшлося?

– Спочатку організація працювала виключно з проблемою сексуального насильства над дітьми в інтернеті, проте зараз чітко розуміємо, що, відповідно до вимог часу, потрібно трансформуватися і звертати увагу не лише на сексуальне насильство.

Це, безумовно, одна з надзвичайно важливих і недооцінених проблем суспільства, але ми все одно можемо, через наші контакти, комунікацію, продукти та розробки, звертатися і до вчителів та батьків, щоб вони також спілкувалися з дітьми про безпеку в інтернеті.

Чому це важливо? Тому що не можна обмежуватися спілкуванням з дітьми лише про один ризик. Кібербулінг не обов’язково пов’язаний лише з систематичним цькуванням в інтернеті.

А, наприклад, сексуальне насильство може початися з фішингу: зловмисники забирають приватні дані дитини і починають її шантажувати.

Воєнні ризики можуть бути пов’язані з особистими проблемами дитини: вона хоче знайти фінансову вигоду і через це може шукати роботу в Telegram за допомогою чат-ботів.

Тому, в першу чергу, маємо говорити про безпеку в інтернеті.

Те, як ми можемо не лише зберегти свою приватність, але й займатися профілактикою, а якщо щось трапиться, знати, як правильно відреагувати і як захистити себе в моменті.

– Наскільки українське суспільство усвідомлює комплексність цієї проблеми й готове захищати дітей онлайн, а також навчати їх захищатися?

– Є дві відповіді на це питання: та, яку б хотілося дати, і та, яка є реалістичною. Для більшості людей, і це цілком зрозуміло в часи війни, питання безпеки в інтернеті не є пріоритетним. Проте поступово українське суспільство почало приділяти більше уваги цій темі.

Ми почали розуміти, що безпека в інтернеті важлива так само як і безпека в офлайн-житті.

Дітям треба наводити чудову метафору: наші незахищені дані, відкриті профілі в Telegram, можна порівняти з відкритими дверима будинку.

Ви ж замикаєте двері, коли виходите з квартири, правильно? Тут приблизно так само. Тобто будь-хто може зайти й використати ваші дані в будь-яких цілях.

Загалом, є позитивні зрушення. Зокрема, в державі починають з'являтися програми цифрової грамотності, і ми поступово рухаємося в цьому напрямку.

Водночас, ми маємо вчитися не лише технічним аспектам, а й психологічним, адже наша безпека в інтернеті пов’язана не тільки з налаштуваннями приватності.

Ми маємо розуміти, що є психологічні механізми впливу, якими користуються злочинці.

Також з'являються спеціальні програми в школах. Тобто вже в школі ми починаємо говорити про безпеку в інтернеті, але ще немає системності в цих діях. Наприклад, багато закладів освіти не мають політики й чітких дій для вчителів у випадку конкретної онлайн-ситуації.

Так, вчитель може помітити ознаки того, що з дитиною щось відбувається, але що робити в такому випадку? Має бути покроковий алгоритм дій:

• до кого звертатися;
• які контакти допомоги рекомендувати;
• як поспілкуватися з батьками.

Далі маємо розуміти, що багато хто не готовий визнати факт того, що онлайн-дії мають вплив на офлайн-життя – це брак знань.

Тому задача, наприклад,— спілкуватися з людьми, проводити навчання, поширювати цю інформацію та показувати готові матеріали.

На сайті #stop_sexтинг ви можете знайти безкоштовні гайди щодо налаштування соціальних мереж, щоб стало трошки спокійніше. Це Telegram, Viber, WhatsApp, TikTok, YouTube тощо.

Окрім цього, ми ділимося потрібною інформацією і в інших соціальних мережах: в TikTok акцент на дітей, в Instagrm на підлітків і молодь, а в Facebook інформація для вчителів і батьків.

Наші вебінари також можна знайти в YouTube.

– Чи має сенс зараз працювати переважно з дорослими — батьками та вчителями, чи з дітьми, або поєднувати? Який пріоритет?

– Ідея в тому, що не можна виділити когось одного в плані захисту дітей в інтернеті. Тобто немає одного чарівного підходу чи людини, яка розв'яже всі проблеми.

Лише громадянське суспільство здатне захистити дітей.

В першу чергу це батьки, потім вчителі, представники правоохоронних органів, громадськість і інші користувачі соціальних мереж.

Умовно, дитина бачить, що хтось виставляє сторіз під російську музику, і в неї не виникає питання: “Чи можна мені робити так само?” – “Хтось робить, значить, можна і мені”.

Тому, в першу чергу, все має починатися з нашого особистого вибору і нашої особистої думки.