ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою.

Продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.

Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.

Оксана Забужко народилася 19 вересня 1960 року в місті Луцьку, у шістдесятницькій родині з давніми історичними традиціями. Її батько був педагогом та перекладачем, у сталінські часи він був репресований і відбував заслання в Забайкальському краї. А її мама була вчителькою української літератури. Батьки багато часу приділяли освіті доньки, вона з дитинства досконало володіла англійською.

Писати вірші Забужко почала, за її словами, «з дописемного віку». Дебютувала з віршами в періодиці у 9 років.

Перша її збірка мала бути опублікована в 13 років (1973), а передмову до неї написав Михайло Стельмах. Та на жаль, під час репресій 1972 року її батьки потрапили в «чорні списки», і збірку було знято з виробництва. Ранні вірші Забужко ніколи так і не були опублікувовані.

Тривалий час вона працювала викладачем. Причому лекції з естетики кандидат філософських наук Оксана Забужко читала не тільки київським студентам, а й їх колегам з всесвітньо відомих університетів: Гарвардського, Йельського, Колумбійського.

Оксана Забужко – один з небагатьох українських письменників, які живуть на гонорари від написаних книг. Хоча, значна частка доходу – все ж від книг, виданих за кордоном

З ім’ям Оксани Забужко пов’язаний вихід сучасної української літератури на міжнародну арену. Твори письменниці перекладені понад 20 мовами, окремими книжками виходили в Австрії, Болгарії, Італії, Ірані, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, США, Угорщині, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції.

Поезії Забужко покладені на музику багатьма українськими та зарубіжними композиторами

Найвідоміші книги Забужко: «Польові дослідження українського сексу», «Тут могла б бути ваша реклама», «Музей покинутих секретів», «Let my people go».

На думку письменниці, книги необхідно читати для того, щоб бути не лише освіченою, але й зуміти зрозуміти і хоча б трохи урізноманітнити наше життя.

Забужко О. Польові дослідження з українського сексу : роман / О. Забужко. – К. : Факт, 1998. – 116 с.

«Польові дослідження…» – книжка, що присвячена свободі жінки, спричинила гучний скандал та мала великий успіх водночас. Цей роман справив незворотній вплив на українську літературу. Завдяки авторці тема гендерної рівності перестала бути табу в художній літературі, а кількість жінок в письменстві стрімко зросла.

Не зважаючи на критику, книга перевидавалася більше десятка разів і стала першим бестселером в сучасній Україні.

Загребельний Павло народився 25 серпня 1924 р. в с. Солошине на Полтавщині.

1941 року закінчено десятирічку; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в Битві за Київ, у серпні 1941 р. був поранений. Після шпиталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942 р., після якого – полон, і до лютого 1945 р. – нацистські концтабори смерті.

У 1945 p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1946 p. – навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінченню (1951 p.) – майже півтора десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею.

Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у нацистському концтаборі.

У 1961–1963 pp. Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше – «Літературна Україна»), приблизно в той же час з’явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960).

У 1964-1979 – секретар, 1979-1986 – 1-й секретар правління Спілки письменників України. Голова Комітету з Державних премій ім. Т.Шевченка (1979-1987). Депутат ВР СРСР 10-11 скликання (1979-1989), ВР УРСР 9 скликання (1974-1979). Член КПРС (1960-1990), кандидат у члени ЦК КПУ (1974-1979), член ЦК КПУ (1979-1989). Член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка (09.1996 – 11.2005).

Помер 3 лютого 2009 року у віці 84 років після затяжного туберкульозу. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

Загребельний П. Диво : роман / П. Загребельний. – Харків : Фоліо, 2001. – 637 с. – (Література).

Великий історичний роман, якого так бракує сучасній літературі. Багатолінійний сюжет із кількома хронологічними пластами. Павло Загребельний створює культ будівлі Софії Київської – передає не релігійний трепет, а вагомість архітектурної пам'ятки, над якою працювали довгі роки істинні митці та яку оберігали як культурну святиню. Він пропонує хроніку історії храму як симбіоз християнської та язичницької традицій – адже їхнє поєднання й формує унікальність нашої культури. Філософсько-історичний текст, у який занурюєшся з головою, – без спекуляцій на ностальгії та без бідкання над травмами. Роздуми про культурно-історичний контекст як вони мають бути.

Роман Іваничук народився 27 травня 1929 р. в селі Трач на Івано-Франківщині.

У Коломиї 1947 р. закінчив середню школу й працював учителем початкової школи.

У 1957 році закінчив філологічний факультет Львівського державного університету (вступав туди кілька разів, його виключили з університету за «антирадянську діяльність», а після служби в Азербайджані поновився на навчанні).

Поїхав працювати учителем української мови і літератури у селище Щирець Львівської області. Там продовжив писати, вступив до Спілки письменників УРСР. В літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом творів Івана Керницького.

Уперше почав друкувати свої твори 1954 р.

У 1958 р. вийшла друком перша збірка новел «Прут несе кригу», яка принесла йому визнання.

У 1960 р. прийнятий у члени Спілки письменників України. Двічі був нагороджений Державною премією ім. Т.Г. Шевченка за твори «Вода з каменю» й «Четвертий вимір».

У 1961 році переїхав до Львова, від 1963 працював редактором у відділі прози журналу «Жовтень» (від 1990 р. – «Дзвін»).

У 1968 р. вийшов друком роман «Мальви» на історичну тематику з часів Хмельниччини. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман здобув широкий резонанс.

Тему наступного роману «Черлене вино» (1977) – про оборону Олеського замку від польських загарбників у 1431-1432 роках в ході так званих «Воєн Свидригайла» – підказав відомий літературознавець Григорій Нудьга. Тут чи не вперше в українській літературі змальовано побут середньовічного Львова.

За ним з’явився роман «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), який змальовує картини міського життя кінця XVI – початку XVII ст. у Львові. Обидва стали популярними.

У третьому «львівському романі» «Вода з каменю» (1982) йдеться про Львів початку ХІХ ст. і юність Маркіяна Шашкевича.

Наступний роман «Четвертий вимір» (1984) про одного з учасників Кирило-Мефодіївського братства Миколу Гулака вважають вершинним твором автора.

У період Перебудови бере активну участь у національно-визвольному русі. У червні 1988 року погодився очолити львівську філію Товариства рідної мови.

Брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року.

Помер Роман Іваничук 17 вересня 2016 року. Похований у Львові

Іваничук Р. Мальви. Орда : роман / Р. Іваничук. – Київ : Будинок письменників України, 2012. – 415 с. : тв. – (Історія України в романах).

Історія про яничар (піхотинців Османської імперії), що розгортається перед повстанням Богдана Хмельницького. Роман Іваничук — автор історичних романів на різні теми, якому вдалося уникнути терору, хоча «Мальви» вийшли 1968 року — у розпал політичних арештів. Та письменника все одно цькувала критика, поки його твори ставали тогочасними бестселерами. Так автор сам згадує про ті часи: «Мене друкували, але не можна було в якійсь критичній статті згадати, що Іваничук написав такий твір. Був випадок, коли через згадування «Мальв» ліквідували цілий тираж журналу. Це тяжко було пережити. Але як славолюбна людина я знав, що моє ім’я завдяки тому романові відоме всьому українському світові. Але я не люблю, коли мене представляють як автора «Мальв», бо я маю кращі, по-мистецькому тонші романи».