СЕРГІЙ ЖАДАН

Жадан "Вишиваний. Король України"

Переклад лібрето Жадана "Вишиваний. Король України" опублікували в Австрії

Німецький переклад лібрето Сергія Жадана "Вишиваний. Король України" вийшов у видавництві UStream Verlag. Нове видання представили на австрійському книжковому фестивалі Buch Wien.

На віденському книжковому ярмарку Buch Wien 2024 пройшли дискусії за участі провідних українських авторів, представили книжки від 7 українських видавництв, а також переклад німецькою лібрето Сергія Жадана "Вишиваний. Король України".

У Відні з 20 по 24 листопада пройшла найбільша літературна подія в австрійській книжковій індустрії – виставка-ярмарок Buch Wien. Тут відбулися сотні сценічних дискусій та лекцій від понад 500 авторів та експертів з 27 країн. За ініціативи посольства України в Республіці Австрія та за сприяння Міністерства закордонних справ України, Українського інституту книги та "Українським дітям – українську книгу" Україна була представлена на книжковому ярмарку на окремому стенді.

Зокрема на стенді представили українську літературу "Видавництво Старого Лева", видавництво "Фоліо", видавництво "Час Майстрів", видавництво "Видавництво", видавництво "Білка", "Темпора", видавництво "Ранок", яке презентувало дитячу літературу на окремому стенді.

Серед українських книжкових новинок цього року – перша книга австрійського видавництва з українським корінням UStream Verlag. Це переклад німецькою лібрето Сергія Жадана "Вишиваний. Король України" – Vyshyvanyi. Der König der Ukraine. Як повідомили Еспресо організатори проєкту "Вишиваний. Король України", переклад зробила Клаудія Дате, яка перекладає твори Жадана німецькою вже 20 років.

Дизайн книжки та шрифти розробив український каліграф і дизайнер Олексій Чекаль. Преамбулу написав Карл фон Габсбург – австрійський політик і журналіст, онук останнього Австро-Угорського імператора Карла I.

Історія про Василя Вишиваного – це історія про Україну як частину Європи. Але в першу чергу це історія про любов до України.

"Я постійно підкреслюю у розмовах з іноземцями включеність України в загальноєвропейський політичний контекст вже 100 років тому. Ми були в центрі політичних європейських подій ще тоді, нас просто висмикнула радянська окупація з цього європейського контексту", – поділилась продюсерка опери "Вишиваний. Король України", засновниця видавництва UStream Verlag та культурна дипломатка України в Австрії Олександра Саєнко.

Спочатку виникла ідея створити оперу, яку продюсувала Олександра Саєнко. Вона запросила письменника Сергія Жадана працювати над лібрето, композиторку Аллу Загайкевич – над партитурою, а режисером-постановником став Ростислав Держипільський.

"Ми хотіли вирішити проблему в академічній сучасній музиці – створити національну оперу для репертуару нашого театру, а в результаті захопилися героєм. Все починалося з музики, а тепер проєкт "Вишиваний" став міждисциплінарним інструментом створення нової національної ідентичності", – уточнила Олександра Саєнко.

Прем’єра відбулася 1 жовтня 2021 року у Харківському національному академічному театрі опери та балету імені М. В. Лисенка / СХІД ОПЕРА. Окремо було видано лібрето.

"Я писав лібрето так, щоб це звучало не тільки на сцені, а було б можна ці монологи й діалоги почитати окремо. Українське видання теж було дуже добре зроблене, з неймовірною любов’ю, і приємно, що німецьке видання йому не поступається", – зазначив Сергій Жадан.

Книга мовою оригіналу встигла отримати відзнаку у конкурсі "Найкращий книжковий дизайн 2020" (бюро Zhuk&Kelm) від "Книжкового арсеналу" та увійти до короткого списку всеукраїнського рейтингу "Книжка року 2021" у номінації "Красне письменство".

У преамбулі до книги Карл фон Габсбурґ, глава Дому Габсбурґ-Лотаринзьких написав: "Це лібрето – не тільки витвір мистецтва, воно є насамперед маніфестом свободи. Ця книга є яскравим свідченням того, що свободу не слід сприймати як належне, її треба постійно виборювати і відстоювати".

НОБЕЛІВСЬКА ПРЕМІЯ З ЛІТЕРАТУРИ

Лавреатом Нобелівська премія з літератури у 2024 році стала південнокорейська письменниця Хан Канг

Про це оголосили на церемонії у Стокгольмі у четвер, 10 жовтня.

Нобелівський комітет зазначив, що письменницю нагородили за "її сильну поетичну прозу, яка протистоїть історичним травмам і викриває крихкість людського життя".

Хто така Хан Канг?

Південнокорейська письменниця Хан Канг народилася 27 листопада 1970 року в місті Кванджу. У віці дев'яти років переїхала з родиною до Сеула. Походить з письменницької родини – її батько був відомим романістом. Її брат Ган Донг Рім також є письменником.

Поряд з літературною діяльністю Хан Канг також присвячує себе мистецтву та музиці, що відображено в її творах.

Письменниця розпочала свою кар'єру в 1993 році з публікації віршів у журналі «Література і суспільство». У прозі дебютувала за два роки – у 1995-му – збіркою оповідань «Любов Йосу».

Хан Канг – не нове імʼя на українському ринку, оскільки з її magnum opus «Вегетаріанка» український читач мав можливість ознайомитися ще у 2016 році – саме тоді Хан Канг стала лавреаткою Міжнародної Букерівської премії – не менш престижної літературної нагороди. Піку літературної карʼєри передували й інші численні більш локальні літературні відзнаки.

Міжнародну славу та Букерівську премію їй приніс роман 2015 року «Вегетаріанка». Ця книга розповідає про насильницькі наслідки, які спричиняє рішення головної героїні відмовитися від споживання м'яса.

Цікаво, що цей роман, як і роман «Монгольський слід», вона написала від руки, оскільки надмірне використання клавіатури пошкодило її зап'ястя.

Головний роман письменниці випускало в Україні у 2017-му видавництво КМ-Букс.

Хан Канг – перша жінка-лавреатка з Південної Кореї. У доробку авторки романи «Чорний олень», «Твої холодні руки», «Вегетаріанка», «Віє вітер», «Уроки греки», «Людські вчинки», «Біла книга» та «Я не прощаюся», збірка віршів «Я кладу вечір у шухляду», а також оповідання «Йосу», «Плоди моєї жінки» та «Вогняна саламандра».

Хан Канг, перша кореянка, яка стала лаdреаткою, відмовилася від святкування та пресконференції, посилаючись на глобальні трагедії – війну між Україною і Росією та ізраїльсько-палестинський конфлікт. Її батько, відомий письменник Хан Сонг Вон, передав її повідомлення під час пресконференції в Літературній школі у місті Чанхин.

«(Хан Канг) сказала мені: «Коли війна посилюється і щодня гинуть люди, як ми можемо влаштовувати святкування чи пресконференції? Вона сказала, що не буде проводити пресконференцію», – зазначив він.

Основними темами, які хвилюють авторку є:

• шизофренічність та самотність людини в сучасному світу, який вимагає окреслити власну індивідуальність, а потім випльовує її;
• традиції та ритуали, які продовжують власне життя через смерть;
• дослідження особистих зламів через історію та навпаки;
• життя як рана;
• людська жорстокість та пошук можливостей відмежуватися від неї;
• памʼять про минуле, яка визначає щодення;
• пошук істини через біль тощо.

Лавреати останніх двох років багатьох змусили думати, чи не тікає, бува, Шведська академія в зручний закуток європоцентризму від жахаючого різноманіття викликів та гризот складного постколоніального світу, якими просякнута сучасна література.

Нобелівська премія з літератури була однією з п'яти відзнак, передбачених заповітом Альфреда Нобеля. Вона призначалася для особи, яка в галузі літератури створила «найвидатніший твір в напрямку ідеалізму». Під літературою мали на увазі «не тільки белетристику, але й інші твори, які в силу своєї форми і стилю мають літературну цінність».

НОБЕЛІВСЬКА ПРЕМІЯ МИРУ

Нобелівська премія миру: нагороду отримав японський рух проти ядерної зброї

Нобелівську премію миру у 2024 році присудили японській організації постраждалих від ядерного бомбардування Nihon Hidankyo.

Про це повідомив Нобелівський комітет.

«Цей масовий рух людей, які пережили бомбардування Хіросіми та Нагасакі, також відомий як Хібакуша, отримує премію миру за зусилля, спрямовані на створення світу, вільного від ядерної зброї, і за демонстрацію свідчень того, що ядерну зброю більше ніколи не можна використовувати», – повідомляють у комітеті.

Що відомо про Nihon Hidankyo?

Глобальний рух виник у серпні 1945 року – у відповідь на атаки атомних бомб, учасники якого невпинно працювали, щоб підвищити обізнаність про катастрофічні гуманітарні наслідки використання ядерної зброї.

«Поступово виникла потужна міжнародна норма, яка стигматизувала використання ядерної зброї як морально неприйнятне. Ця норма отримала назву «ядерного табу».

Свідчення Хібакуша – тих, хто вижив у Хіросімі та Нагасакі – є унікальними», – кажуть у Фонді Нобеля.

Свідки бомбардування допомогли створити та консолідувати широку опозицію проти ядерної зброї в усьому світі, спираючись на особисті історії, створюючи освітні кампанії на основі власного досвіду та видаючи застереження проти поширення та використання ядерної зброї.

«Хібакуша допомагає нам описати невимовне, подумати про немислиме та якось усвідомити незбагненний біль і страждання, спричинені ядерною зброєю», – пояснюють у комітеті.

В чому актуальність номінації?

Норвезький Нобелівський комітет звертає увагу на те, що за майже 80 років у жодній війні не використовували ядерну зброю. Це називають «обнадійливим фактом». Однак там наголошують на тому, що сьогодні табу проти використання ядерної зброї перебуває під тиском – і це «викликає занепокоєння».

«Ядерні держави модернізують і вдосконалюють свої арсенали; нові країни, схоже, готуються отримати ядерну зброю; і звучать погрози використати ядерну зброю у війнах, які тривають.

У цей момент історії людства варто нагадати собі, що таке ядерна зброя: найбільш руйнівна зброя, яку коли-небудь бачив світ», – стверджують у Фонді Нобеля.

Наступного року виповнюється 80 років з моменту вибуху двох американських атомних бомб, які вбили приблизно 120 тисяч жителів Хіросіми та Нагасакі. Також значна кількість людей померла від опіків і радіаційних травм протягом наступних місяців і років.

Сучасна ядерна зброя має значно більшу руйнівну силу. Вона може вбити мільйони людей і катастрофічно вплинути на клімат. Ядерна війна може знищити нашу цивілізацію, наголошує комітет.

«Основою бачення Альфреда Нобеля була віра в те, що віддані люди можуть змінити ситуацію. Присуджуючи цьогорічну Нобелівську премію миру Nihon Hidankyo, Норвезький Нобелівський комітет бажає вшанувати всіх тих, хто вижив, які, незважаючи на фізичні страждання та болісні спогади, вирішили використати свій дорогий досвід, щоб плекати надію та залучення до миру», – зазначають організатори премії.

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА

 У ПОШУКАХ СЕБЕ

«…Світ наш є риза, а господній – тіло. Небо наше є

тінь, а господнє – твердь. Земля наша – пекло,

смерть,

а господня – рай, воскресіння. Вік наш – це брехня,

мрія, суєта, пара, ніщо, а істина господня перебуває

вічно»

Злети духу і падіння. Шукання істини. Сенси. Для чого ми народились? Яке наше призначення? Сродна праця, вона дійсно може зробити людину щасливою, чужа ж стезя – занапастити, хто вчасно це зрозумів, той не втратив себе, той виростив за плечима крила.

Полтавщина подарувала Україні і світові неперевершеного мудреця, мислителя Григорія Сковороду, який народився 3 грудня (22 листопада) в сотенному містечку Чорнухи і став одним із духовних світочів України.

Батько майбутнього філософа – Сава Сковорода числився у Чорнухинській сотні Семена Максимовича простим козаком. Мати Пелагія Сковородиха – козацькою дочкою. Про батьків Сковороди є такий запис Михайла Ковалинського: «Батьки його походили з простолюду: батько – козак, мати – того ж роду. Достатки в них були міщанські, посередньо достатні, але в своєму середовищі вони славилися чесністю, правдивістю, гостинністю, побожністю, добросусідством».

Найранішу згадку про батька – Савку Сковороду містить ревізька книга Чорнух – од 29 серпня 1734 року, коли його синові Григорію ще не виповнилося 12 років, і він уже готувався стати київським студентом. Цей запис стосується «прибутку грошової скарбниці» після літнього ярмарку в цьому ж таки місті, де продавалося «вишинковане вино». Так і зазначено від 19 липня 1735 року: «Від Сави Сковороди Чорнуського із п’яти відер п’ятдесят копійок». Цим підтверджується, що торговець, володіючи власною винарнею, належав до громади Чорнух, а не до їх підварків – Ковалів, Козлівців чи Харсік, і виробляв на продаж міцний напій.

Про те, що любомудр народився 22 листопада за старим стилем (3 грудня за новим), свідчить його вірш, посланий саме цього дня Михайлові Ковалинському:

Колись в цю ніч мати народила мене на світ,

В цю ніч з’явилися перші ознаки мого життя.

Другої ночі, Христе, Боже мій,

В мені народився твій Святий Дух.

Бо даремно народила б мене мати,

Якби ти не народив мене, о, світе мій, життя моє!

Листа написано 22 листопада 1763 року вночі. Тож очевидно, що Сковорода народився в ніч із 21-го на 22-ге, що визначається чітко. В листі сповіщається також, що про день народження «нагадав мені один друг і власна пам’ять».

На підставі досліджень історика Дмитра Багалія, літературознавця, доктора філологічних наук Леоніда Махновця, архівістів Віри Чунтулової та Тетяни Гирич, музейної працівниці Римми Лякіної, лікаря-краєзнавця Миколи Бородія по-новому пролилося світло на біографію Григорія Сковороди.

За родинними зв’язками, батько філософа – Сава Сковорода, батько Івана Звіряки (отця Іустина, з яким пізніше спілкувався Григорій) та Гнат Кирилович Полтавцов були одружені на сестрах Шенгіреївнах, їхні імена невідомі, лише відомо по-батькові – Степанівни. В одному зі списків альтів Петербурзької капели від 2 лютого 1743 року зазначено: «Григорій, син Сковороди, Лубенського полку, містечка Чорнух, а утримує його мати Пелагея Степанівна, дочка Шенгіреївна». Отже, вона з роду Шенгірея. На це прізвище був знаний Корсунський полковник, і, дуже вірогідно, що з материного боку Григорій Сковорода походив із козацького старшинства.

В юності Григорій перебував під захистом дядька і старшого двоюрідного брата,почував себе досить впевнено й затишно. Очевидно, що деякою підтримкою родичів користувалися і його батьки. З архівних джерел відомо, що посаду чорнухинського отамана, приблизно до 1723 року, обіймав Кирило Григорович Полтавцов, який сам був з Полтави.

У Чорнухах існувало кілька сімей, безпосередньо пов’язаних із родом Григорія Сковороди: «тяглоубогий» Клим Сковорода (Сковороденко), Федір Сковорода, 1740 року народження, київський студент. Він одружився з донькою рідної сестри Параски Єрофеївни, дружини ректора Києво-Могилянської академії Касіяна Лехницького.