НАЙКРАЩІ ДИТЯЧІ КНИЖКИ

Міжнародна рада з дитячої та підліткової книги 2024

Міжнародна рада з дитячої та підліткової книги (International Board on Books for Young People – IBBY) оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2024 року. До нього увійшли три українські видання.

Довідково: IBBY була заснована 1953 року як неприбуткова організація у Швейцарії, метою якої є пропагування книг для дітей. Вона складається із понад 70 національних секцій, у тому числі Українська секція IBBY та інші.

Список формують раз на два роки з видатних робіт письменників, ілюстраторів та перекладачів з усього світу. 2024 року до каталогу увійшли 189 видань із 68 країн.

Організація має офіційний статус у ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ, вона здійснила внесок у розробку принципів Конвенції про права дитини, ратифікованої ООН у 1990 році. Одна із тез конвенції – дитина має право на загальну освіту та прямий доступ до інформації. За наполяганням IBBY, резолюція містить і заклик до виробництва і поширення дитячих книжок. Заслугою організації є те, що із 1967 року в усьому світі святкують Міжнародний день дитячої книги.

Окремий напрямок діяльності ради присвячений дослідженням у сфері літератури для дітей та юнацтва з інвалідністю. Сформовано значну колекцію таких книжок. Кожні два роки організація визначає найцікавіші приклади такої літератури з усього світу та створює каталоги видатних книжок для дітей та підлітків з інвалідністю.

IBBY співпрацює з іншими організаціями та книжковими виставками у світі, наприклад, Міжнародним ярмарком дитячих книжок у Болоньї.

Три українські книжки, що увійшли до переліку:

• українське видання книжки «Як знайти лева?» Рейчел Брайт з ілюстраціями Джима Філда у перекладі Ганни Яновської (видавництво «Ранок»);

Віршована історія про впевненість у собі, самооцінку та сором’язливість. Головна героїня Мишка вирушає у подорож, щоб навчитися рикати, як Лев. Але, як виявилося, навіть найбільші, найсильніші тварини іноді лякаються... і навіть у найменших істот може бути левине серце!

Книжка за правом вважається класикою сучасної дитячої літератури та перекладена більш ніж 30 мовами світу.

•  книжка «Врятувати Тараса Шевченка» Олександра Гавроша (видавництво «Фоліо»);

Книга «Врятувати Тараса Шевченка» є другою частиною фантастично-пригодницького циклу «Машина часу». Вона буде цікавою як дітям, так і дорослим, адже разом з головними героями ви потрапите у XIX століття й спробуєте врятувати Кобзаря від заслання! Звичайне крісло-гойдалка може бути порталом у переміщенні в часі – саме таке диво знаходиться у Музеї Шевченка. Не гаючи часу, Роман Попадинець вирішує втрутитися в історію та відвернути від Кобзаря жахливе заслання. Він разом з сином Ясем та юною помічницею Яною відправляється до Києва назустріч шаленим пригодам Якщо ви хочете дізнатися, чи врятують відчайдушні мандрівники великого Кобзаря, поспішайте читати онлайн книгу «Врятувати Тараса Шевченка» Олександра Гавроша українською мовою. На вас чекають історичні і культурні цікавинки, відверте спілкування із самим Тарасом Григоровичем, знайомство з поетом Афанасьєвим-Чужбинським. Гаврош пише емоційно та захоплююче, майстерно поєднуючи художню розповідь і достовірні факти, викликаючи бажання у дітей та підлітків пізнавати власну літературу та історію, пишатися здобутками видатних українців. Автор натякає: кожен з нас може долучитися до творення великих речей та збагачення світу героїзмом і відкриттями. Книга є в бібліотеці.

• «Там, де блукають сни» Ростислава Попського (видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»).

Книжка «Там, де блукають сни», яку намалював і написав провідний український ілюстратор Ростислав Попський, запрошує малят від 2 до 102 у світ дитячих снів…

Вручення дипломів відбулося 1 вересня 2024 року на Всесвітньому конгресі IBBY в Трієсті. Книги переможців будуть представлені на світових виставках у Швеції, Японії, Кореї, Франкфурті та Болоньї.

СТОЛИ ПАМ'ЯТІ

Столи пам'яті. Зарезервовані для найсміливіших серед нас

29 серпня, в День пам’яті Захисників України, понад 800 закладів в Україні та за її межами взяли участь в акції «Стіл пам’яті».

Серед закладів були й книгарні, які символічно зарезервували столики в пам’ять про загиблих українських військових. Ця ініціатива була започаткована Марією Грабар, вдовою загиблого воїна, яка вже другий рік поспіль організовує захід

У Пола Коннертона, американського соціолога, дослідника та автора книги «Як суспільства пам’ятають», є концепція «пам’яті як звички». Він фокусується на своєрідній «механіці» передачі спільної пам’яті, бо пам’ять – колективна, соціальна чи індивідуальна – робить нас із вами тими, ким ми є, вибудовуючи нашу ідентичність і визначаючи нашу приналежність до певної спільноти – громади, міста, нації, країни.

Концепція «пам’яті як звички» є основою акції «Стіл пам’яті», яка вже другий рік поспіль відбувається 29 серпня, в День пам’яті загиблих захисників та захисниць України, за ініціативою Марії Грабар, вдови загиблого під Бахмутом Іллі Грабара і співзасновниці фонду його імені.

В цей день сотні кав’ярень, кафе та ресторанів по всій Україні зарезервували столи на честь полеглих героїв. Ці столи ніби чекають своїх найважливіших гостей, які ось-ось прийдуть… Марія з майбутнім чоловіком познайомилась теж в кафе, де вони тоді працювали офіціантами.

За три дні до весілля Іллю відправили на передову, але вони все одно одружилися, під час відпустки військового.

За кілька місяців після весілля Ілля загине на фронті під Бахмутом. Своє життя Марія присвячує пам’яті Іллі. Вона співзаснувала благодійний фонд його імені, щоб допомагати дітям, та стала ініціаторкою щорічної національної традиції – «Стіл пам’яті».

Щиро вдячні рестораторам, які відгукнулися і стають співтворцями нової культури пам’яті в Україні. Це більше 700 закладів, не тільки в Україні, а і в Польщі, Великобританії, Чехії, Португалії, Швеції.

Ця традиція – резервувати і сервірувати столи в День пам’яті – існує і в США. Тут на столах ви можете побачити червону троянду, що символізує пролиту кров, сіль – сльози рідних, лимон – їхню гірку долю. Можна сказати, що зараз ця традиція адаптується в Україні, але в нашій національній традиції також є ритуал, коли для загиблих залишають місце за спільним столом. На столах пам’яті в Україні з’явилися соняхи як символ Дня пам’яті Захисників, свічка – символ життя, що обірвалось, жовто-блакитна стрічка, як символ Батьківщини, за яку воїни віддали життя.

На кожному, зарезервованому для найсміливіших серед нас, столі є такий напис: «Ми не маємо права забути їхню жертву. Ми повинні усвідомлювати ціну свободи. Ми мусимо бути готовими протистояти злу. Пригорнімо тих, хто несе в своїх душах тягар утрати своїх побратимів, чоловіків, братів, батьків, матерів, сестер, дружин, бо їх тягар – найбільший, який коли-небудь знало людство».

Заклади можуть присвятити стіл конкретній людині, яку хочуть згадати цього дня. А також розмістити на столі листівку, де кожен гість закладу має можливість написати ім’я та позивний, для кого зарезервований саме цей столик.

Експерти та активісти в темі пам’яті та меморіалізаціі досліджують досвіди різних країн, які пройшли через шлях війн та людських втрат. Незважаючи на 10 років війни, Україна тільки формує (точніше, поки адаптує) меморіальні практики. Цей процес складно прискорити, хоча в нашій історії сама війна є прискорювачем мови та культури пам’яті.

Маємо надію що і в подальшому ця традиція буде поширюватися Україною і не тільки!

ДЕНЬ ЗАКІНЧЕННЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Офіційна і загальновизнана дата завершення Другої світової війни – 2-е вересня 1945-го року. У цей день рівно у 9-й годині і 2 хвилини (за токійським часом) був підписаний формальний акт про беззастережну капітуляцію останнього активного союзника фашистської Німеччини – Японії…

Це сталося на борту американського лінкора ББ-63 «Міссурі». Цьому передувало зроблене раніше офіційне повідомлення японської влади від 14-го серпня, в якому вони брали умови капітуляції за формулою Потсдамської конференції без будь-яких поправок і застережень. Нагадаємо, що Японія погодилася на капітуляцію ще 10-го серпня, але за умови збереження структури імператорської влади в країні. Дещо раніше – 6-го серпня 1945-го року, союзними військами Сполучених Штатів Америки вперше в історії людства була скинута перша атомна бомба і найбільше японське місто регіону Тюгоку Хірасіма було практично знищено. 8-го серпня СРСР офіційно оголосив війну Японії, а 9-го серпня друга Американська атомна бомба ще більшої потужності була скинута на центральне портове місто в Японії Нагасакі, розташоване на заході острова Кюсю, яке було практично стерте з лиця землі. Чи варто говорити про те, що відчував імператор Японії, котрий мав глибоку довіру з боку переважної більшості своїх підданих, погоджуючись на беззастережну капітуляцію?…

Однозначний факт – це було мудре рішення, яке сприяло і збереженню його народу, і збереженню культури, і держави як такої.

Цей історичний Акт про капітуляцію підписали з боку Японської імперії начальник генерального штабу Умедзу Есідзіро і міністр закордонних справ Сігеміцу Мамору. З боку переможців були представлені: генерал армії США Дуглас Макартур, як Верховний головнокомандувач союзними арміями; Кузьма Дерев’янко – генерал-лейтенант і офіційний представник Радянської сторони; Брюс Фрезер – адмірал Великобританії; Честер Німіц – адмірал флоту США; генерал Жан Філіп Леклерк з боку звільненої Франції; канадський полковник союзних військ Лоренс Косгрейв; Еміл Хелфріх – лейтенант-адмірал Армії Нідерландів; Томас Блемі генерал Австралійської Армії; Сюй Юнчан – генерал першого класу з боку Китайської Республіки і Леонард Ізітт – віце-маршал авіації союзної Армії Нової Зеландії.

Тобто насправді День Перемоги варто було би святкувати саме 2 вересня. Символічний момент: від імені Радянського Союзу найбільшу в історії людства війну завершив українець – генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко. Тож нам є чим пишатися у цьому миротворчому аспекті.

Всі формальності були залагоджені і світ вийшов зі становища, в якому перебував протягом шести довгих, болісних і неймовірно кровопролитних років. Жах Другої світової війни залишився позаду.