ЙОАСАФ (ІОСАФ) БЄЛГОРОДСЬКИЙ

На шляху з Чернігівщини на Полтавщину, над річкою Удаєм розташоване старовинне українське місто-фортеця Прилуки, звідки походить давній козацький рід Горленків. 

Йоасаф (Йосафат) Бєлгородський народився 8 вересня 1705 року в Полтавській губернії. Світське ім’я – Іоаким (Яким). Батько, Андрій Дмитрович Горленко, був Прилуцьким полковником.

Батько Якима, був повністю відданий господарським справам свого маєтку і жив у селі поблизу Прилук. Брата і сестру батька привабило чернече життя, і вони пішли в монастир. 

Андрій Дмитрович одружився на дочці гетьмана Данила Апостола – Марії Данилівні, з нею мав восьмеро дітей: п’ять синів і три доньки. Первістком був Яким, він і став главою роду Горленків. Перші основи благочестя та щирої любові до Бога в юну душу Якима заклала мати. І, незважаючи на багатство і розкіш, які панували в батьківському маєтку, молодий Яким правильно сприймав материнську науку, а потім повністю посвятив себе служінню Господу. 

Свої перші кроки на релігійній ниві Яким Горленко зробив у Густинському монастирі, який знаходився недалеко, де він бував ще дитиною. А вже на восьмому році життя його віддали на навчання до найкращого вищого навчального закладу – Києво-Могилянської академії, ректором якої на той час був Феофан Прокопович. Протягом подальших років навчання Якима в Академії її ректором були архімандрити Іосиф (Волчанський) та Іларіон (Левицький). В нових умовах самостійного життя Яким навчився шукати допомогу і втіху в молитві, вона стала основною потребою для його чистої душі, у якій уже витала ідея самопосвяти Господу. Батько Андрій, який також був вихованцем Академії, звичайно переживав за подальшу долю свого сина.

Повноваживши свого слугу вести його особисті справи й листування з батьками, Яким уступив у Києво-Межигірський монастир. Два роки суворого аскетичного життя – і він приймає остаточне рішення: залишити мирське життя.  

21 листопада 1727 р. в Києво-Братському монастирі він був пострижений у монахи з іменем Іоасаф. А вже через два місяці його було посвячено в диякони і він став викладачем словесності в молодших класах Академії. В день Архістратига Михаїла в 1734 р. Іоасафа висвячено на ієромонаха й призначено екзаменатором Київської митрополії при соборі Святої Софії, а через рік він став членом Київської духовної консисторії.

У 1737 році був призначений ігуменом Лубенського Мгарського Преображенського монастиря, доклав чимало зусиль для облаштування обителі.

У той час монастир перебував у великій бідності, і великий тягар ліг на плечі ігумена, який і сам не відзначався особливим здоров’ям. Завдяки нетлінним мощам святого Афанасія, патріарха Царгородського монастир був у великій пошані українських і російських прочан. Ігумен Іоасаф перебував у безпосередньому молитовному контакті зі святим Афанасієм. До обителі почали надходити значні пожертви.

Невдовзі на нього чекав переїзд до Києва, посвячення в сан архімандрита, призначення настоятелем Свято-Троїцької лаври. Це був січень 1745 р. Лавра на той час мала 15 монастирів і 80 сіл. При Лаврі була духовна семінарія, ректором якої був українець Арсеній Могилянський. Будучи придворним проповідником, він часто виїздив до Петербурга, а його обов’язки виконував настоятель Лаври. Тяжка біда чекала на отця Іоасафа, коли в Лаврі сталася велика пожежа, яка знищила багато будівель. Та з Божою поміччю йому вдалося швидко ліквідувати наслідки стихії. Навіть розписи лаврських храмів були поновлені. Святитель викликав для цього з Києва межигірського ієромонаха Павла (Казановича). Посада настоятеля Лаври вимагала і твердості в духовному житті, і вміння керувати іншими, і вміння за всім доглянути та всьому дати зважену оцінку.

Завдяки чудовим проповідям був помічений імператрицею Єлизаветою і призначений настоятелем Троїцької Лаври (Росія).

З 1748 року – єпископ Бєлгородський. Щедро подавав милостиню, відвідував стражденних, щоденно особисто або через інших посилав допомогу тим, хто її потребував.

Велику допомогу святитель надавав Харківському колегіуму, єдиному навчальному закладу на всю єпархію, і його робота значно покращала. Він був суворим, але справедливим пастирем. За допущені провини й недоліки владика карав священиків негайно і тяжко. За злочинне поводження зі святими дарами одного священика він навіть позбавив духовного сану. Священикам, які були в сварці між собою, не дозволяв служити доти, доки не помиряться.

Владиці не давала спокою застаріла хвороба, і він, відчуваючи кінець земного життя, вирішив востаннє відвідати батьків і своє родове гніздо. Це був 1754 рік. Батько, зустрічаючи сина, знав, що за старовинним звичаєм перед єпископом треба вклонитися до землі, та гордість запорозького козака не дозволяла вклонятися ні перед ким. Ніби не навмисно батько схилився перед святителем-сином, але той все ж таки випередив його і впав на коліна перед батьком. Проживши в батьків до осені, він поїхав в Мгарський монастир прикластися до мощей святого Афанасія і попрощатися.

Слабке здоров'я Горленка було підважене аскетичними вправами: зокрема, під час посту він зовсім не вживав гарячої їжі. 

У середині вересня 1754 року відправився назад у Бєлгород. Але, зупинившись у селі Грайворон, де була його архієрейська вотчина, тяжко захворів і, провівши більше двох місяців на одрі хвороби, 10 грудня 1754 року в 5-й годині пополудні, преставився, проживши 49 років. 

Два з половиною місяці після блаженної кончини Іоасафа тіло його в труні стояло відкрите в Свято-Троїцькому соборі, не піддаючись тлінню і не втрачаючи звичайного кольору та вигляду. Тіло покійного архіпастиря залишалося непохованим до кінця лютого 1755 року, з огляду на те, що призначений Святійшим Синодом для здійснення поховання Іоасафа, Преосвященний Йоан Козлович, єпископ Переяславський і Бориспільський, був затриманий розлиттям річок.

Похорон відбувся 28 лютого 1755 р. у Свято-Троїцькому монастирі міста Білгорода.

У співслужінні численного сонму пастирів, труну з тілом Іоасафа було похоронено в склепі (у південно-західній частині бєлгородського Свято-Троїцького собору), який був споруджений за повелінням покійного святителя.

ЛІТЕРАТУРА

• Ікона Іоасафа Бєлгородського тепер у Полтаві : [святитель у миру – Іоаким Андрійович Горленко (1705-1754) народ. у Прилуках] // Полтавський вісник. – 2010. – 12 листоп. – С. 2.
• Самойлова Л. Святитель Іоасаф Бєлгородський повернувся у Мгарський монастир частинкою святих мощей : [перший архімандрит обителі] / Л. Самойлова // Зоря Полтавщини. – 2011. – 31 серп. – С. 3.
• Правденко О. Полтавські віруючі молилися перед іконою з мощами святителя Іоасафа – єпископа Бєлгородського, уродженця Полтавської губернії : [зокрема, подано родовід святителя] / О. Правденко // Вечірня Полтава. – 2011. – 31 серп. – С. 6.