БІБЛІОГРАФІЧНА ПОЛИЧКА

09:00 Загальнонаціональна хвилина мовчання пам’яті загиблих у війні проти росії. Схиляємо голови перед Героями, які боролися і загинули за наше майбутнє.

понеділок, 21 серпня 2017 р.

ДО 200-ЛІТТЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПОЕТЕСИ-ПОЛТАВКИ ОЛЕКСАНДРИ ПСЬОЛ

"І буде варт на світі жить, 
Як матимеш кого любить…" 
… Олександра Іванівна непогано писала
малоросійські вірші.
М. І. Стороженко, історик літератури
Олександра Іванівна Псьол народилася 1817 року в селі Псьолівка, нині – Псільське (Великобагачанського р-ну) в сім'ї небагатого поміщика. Після ранньої смерті батьків разом з молодшими сестрами Глафірою і Тетяною жила у 1830-х – 1840-х рр. у Яготині Полтавської губернії, в маєтку князя Миколи Рєпніна. Закінчила з відзнакою Полтавський інститут шляхетних дівчат (1833 рік).
Особливою сторінкою в житті Олександри та її сестер було знайомство з Тарасом Шевченком. Воно відбулося в Яготині, влітку 1843 року. Літературознавець, доктор філології Леонід Білецький відзначав: 
"Поет обертався в дуже симпатичному колі панночок, висококультурних і освічених, як княжна Варвара [Рєпніна]... в товаристві такої талановитої української поетеси, як Олександра Псьолівна…".
Вірші однієї з перших українських поетес, які дійшли до нас, з'явилися як наслідок її глибоких і щирих почуттів до Тараса Григоровича. Поезії "До сестри", "Три сльози дівочі" відзначаються сердечністю, мелодійністю – рисами, що зближують їх з народною пісенною творчістю.
Шевченко завжди прихильно ставився до поетичного таланту Олександри Псьол. Особливо високо оцінював поезію "Свячена вода". У передмові до проектованого видання "Кобзаря" 1847 року поет писав: "та от Вам "Свячена вода": написана панночкою, та ще й хорошою, тільки не скажу якою, бо вона ще молода, боязлива; а переверніть пудові журнали та пошукайте, чи нема там чого-небудь такого. І не турбуйтесь, бо єй Богу! – не найдете. 8 марта 1847". Подаємо рядки з цієї поезії:
Я бачила: святу воду
В річку виливали,
Щоб свяченої ночами
Люди не топтали.
А кохання вірне, щире – 
Як вода святая,
Бо воно гріхів багато
Із душі змиває.
На звістку про розгром Кирило-Мефодіївського братства і заслання Тараса Григоровича Олександра відгукнулась трьома схвильованими віршами – "Заплакала Україна", "Ой, коли б я голос соловейка мала" і "Віє вітер над Києвом", що були надруковані 1860 р. в альманасі "Хата" під заголовком "Три сльози дівочі".
Поет в одному з листів на волю 29 лютого 1848 року просив: "Пришлите, если имеете, "Свячену воду"; она оросит мое увядающее сердце...". До речі, цей вірш був знайдений серед паперів Шевченка під час його арешту в Оренбурзі 1850 року. Олександра Псьол була однією з тих співчутливих і добрих жінок, котрі уберігали поета від зневіри в найтяжчі моменти його життя. Вона висловила це у таких рядках:
Та повідай усім людям,
Що за ним жалкують,
Люблять щиро його пісні
Кращих не почують!
Великий Кобзар дбайливо леліяв талант полтавської поетеси і після повернення із заслання сприяв публікації віршів Олександри в українському збірнику "Хата" (1860). 
Вона ж, у свою чергу, пронесла в своєму серці палку любов до Тараса Григоровича, в найтяжчі хвилини підтримувала його морально і не давала "вмерти для високого і прекрасного".
В поемі Василя Чумака "Олександра" ми бачимо її біля домовини Великого Кобзаря:
Замовкли всі. Ніхто ні слова.
Ніхто не зна, відкіль вона.
Вінок поетові на груди
поклала тихо і пішла…
Юрба схвильовано гула.
Розгадували довго люди
Хто жінка ця? Звідкіль вона?
Доживала Олександра Іванівна віку з Варварою Миколаївною Рєпніною, померла у Москві 17 жовтня 1887 року.
Творча спадщина поетеси невелика, але її ім'я представлене в українських енциклопедіях, довідниках, згадується у 8-томній "Історії української літератури" (Т. 3). 

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...