пʼятниця, 31 січня 2020 р.

ПАНЧЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

ЗНАЙ НАШИХ! 
Панченко О. І.

Олександр Панченко – науковець і краєзнавець – лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Богдана та Левка Лепких за 2019 рік 
Ця премія стала приводом для того, щоб познайомити молодих користувачів нашої бібліотеки з паном Олександром. А скільки премій і нагород він отримав за останні роки важко і перерахувати! 
Подаємо частину біографічних матеріалів про шановного Олександра Івановича, решту – допитливі користувачі, при бажанні, віднайдуть самі. 
Панченко Олександр Іванович народився 29 вересня 1961року в селянській родині у селі Сокириха Лохвицького району Полтавської області. Закінчив Севастопольське вище військово-морське інженерне училище (1983) та юридичний факультет Київського державного (тепер – Національний) університету імені Тараса Шевченка (1991). 
Служив офіцером на атомних підводних човнах Північного Флоту в Заполяр'ї на посаді командира групи автоматики і телемеханіки ядерного реактора атомного підводного човна (АПЧ) (1983-86). 1984 року у складі 351-го екіпажу (в/ч 63903) на АПЧ "К-428", яка входила до складу 7-ої дивізії 9-ої ескадри Північного флоту, виконав разом з екіпажем завдання бойової служби, учасник дальнього океанського походу на АПЧ через Фареро-Ісландський протичовновий рубіж через Антлантику до басейну Карибського моря, нагороджений значком "За дальний поход".
Після звільнення в запас працював в органах державного управління та юрисконсультом на підприємствах міста Лохвиці Полтавської області. Впродовж останніх десятиліть (від 1995) працює адвокатом в галузі кримінального, цивільного та бізнесового права, практикує в царині охорони довкілля й оборони прав людини.
Доктор права (1998), доктор ґабілітований та приват-доцент (2002) Українського Вільного Університету (УВУ) (Мюнхен, ФРН); відповідно до Протоколу узгодження Вищою Атестаційною Комісією (ВАК) та УВУ порядку визнання дипломів УВУ в Україні від 21.05.2004 року, ступінь доктора ґабілітованого, присуджений у ФРН, відповідає ступеневі доктора наук в Україні.
Олександр Панченко входить до складу двох Національних спілок – журналістів (НСЖУ) та краєзнавців (НСКУ).
Мешкаючи у м. Лохвиця Полтавської області, став автором більше двох десятків приватних наукових досліджень та книг політичної публіцистики, україністики та краєзнавства, упорядником, автором переднього слова 21 книг споминів та збірників статей визначних діячів української політичної еміґрації, як також є автором багатьох статей у галузі історії держави і права, нарисів та есеїв з проблем та історії українського державотворення.
Є автором таких праць у царині історії держави і права України:

  1. "Українська Головна Визвольна Рада",
  2. "Микола Лебедь. Життя діяльність і державно-правові погляди", 
  3. "Держава, право і революція у визвольній концепції Анатоля Камінського",
  4. "Асоціація Українських Правників. Хронологія діяльності, здобутки й перспективи",
  5. "Лев Ребет. Нація і держава. Демократія і право", 
  6. "Організація Українських Націоналістів за кордоном в контексті українського державотворення", 
  7. "Українська Головна Визвольна Рада – ГС ЗС УГВР – ЗП УГВР Середовище УГВР. Правно-політичний аспект".

Шановний Олександре Івановичу! 
Працівники Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара передають Вам щирі вітання і побажання доброго здоров'я, творчих успіхів і наснаги на довгі роки! 
Ми дуже вдячні Вам за подаровану нашій бібліотеці "Малу енциклопедію Лохвиччини", якою користуються багато науковців-полтавців, бо вона наявна лише в нашій бібліотеці. 
Олександре Івановичу ми були б дуже раді співпрацювати з Вами, бо такі славні люди, як Ви, є найкращим прикладом для молодого покоління, а Ваші дослідження будуть зароджувати паростки любові до рідного краю. Хотілося б мати у нашій бібліотеці Ваші книги
З роси і води Вам талановитий наш земляче! 

четвер, 30 січня 2020 р.

ПОДАРУНКИ БІБЛІОТЕЦІ

Книги ніколи не виходять з моди… Дуже часто вихід нової книги чекають сильніше, ніж презентації запаморочливого фільму. Кажуть, що книга – це найкращий подарунок. Якщо мова йде про подарунок для бібліотеки – це дійсно так. 
Фонд нашої книгозбірні поповнився новими книгами, які нам подарув полтавець Мирослав Васильович Аліман.
 Висловлюємо щиру подяку за подаровані книги!

середа, 29 січня 2020 р.

ІНФОРМ-ДІАЛОГ ПРО ПОЛТАВУ

Віки минають за віками – Полтаві нашій вже за тисячу сто двадцять літ…Таким був лейтмотив інформ-діалогу з учнями 6-В класу гімназії № 31, який пройшов 29 січня 2010 року у секторі краєзнавчої літератури та бібліографії.
Знання давньої і сучасної історії свого міста, зацікавленість нею учнів, їхня небайдужість вразили бібліотекарів і навіть вчителів-наставників. Цікаві події і фактаж, інформація про нові книги краєзнавчої тематики вилилася у діалог з гімназистами. Разом із юними користувачами бібліотеки ми розбиралися в таких проблемних питаннях історії рідного міста – духовної столиці України:
"За яким календарем вираховувалась дата літописної згадки про поселення Лтава?", "Звідки походить назва "Полтава"?", "Маруся Чурай – реальна особа чи легенда?", "Чим прославився міський голова з прізвищем Зеленський?" , "Звідки і коли з'явилася у місті Німецька колонія?", "Огнівка, чому таку назву носить мікрорайон?", "Де знаходився і чим славний учбовий заклад для дівчаток-дворянок?", "Біла альтанка чи Ротонда, чим вона цікава?", "Чиї гармати знаходяться біля монумента Слави?" тощо.
Один поперед одного діти старалися висловити свою точку зору на ту чи іншу подію чи факт, ділилися прочитаним, побаченим.
Гімназисти ознайомилися з великою кількістю краєзнавчих видань, які стануть їм у нагоді при підготовці цікавих повідомлень на уроках історії, літератури.

вівторок, 28 січня 2020 р.

НАНКЕВИЧ АНДРІЙ АНДРІЙОВИЧ

23 липня 1941 року, с. Дружелюбівка, Солонянський район, Дніпропетровська область, УРСР – 21 вересня 1997 року, м. Полтава, Україна) – український письменник, журналіст. Член спілки журналістів СРСР (з 1968 року). Член спілки письменників СРСР (з квітня 1987 року). Лауреат Полтавської обласної комсомольської премії імені Петра Артеменка 1982 року в галузі літератури і журналістики за збірку оповідань "Червоний глід", серію нарисів і публіцистичних виступів. Заслужений журналіст України. 
БІОГРАФІЯ 

Народився у сім’ї сільських трударів (все життя був відданий своєму селянському родоводу!), був наймолодшою дитиною у родині. В дитинстві допомагав рідним у господарстві, бо батько був тяжко поранений на фронті, а мама доглядала інваліда війни цілих двадцять років. По дорозі до школи, а це 12 км від дому, спостерігав життя, побут і звичаї своїх земляків. 
Отримав середню освіту, потім закінчив училище механізації, служив в армії, де визріло бажання стати журналістом. 
1962 року став студентом факультету журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, який закінчив 1967 року. 
З цього часу став працювати у Полтаві, спершу у редакції молодіжної газети «Комсомолець Полтавщини» (кореспондентом, завідуючим відділом, відповідальним секретарем), а потім (з 1975 року) – у газеті «Зоря Полтавщини» (кореспондентом, завідуючим відділом, заступником головного редактора, першим заступником головного редактора (у 1993–1996 рр.). 
Друкуватися почав у студентські роки. Працюючи в обласних газетах, Андрій Андрійович об’їздив весь полтавський край, готуючи репортажі, нариси, публіцистичні статті, в яких проникливі рядки були присвячені трудівникам села. За тридцятирічну журналістську роботу у полтавських обласних газетах у нього була не одна сотня відряджень у різні райони області. 
І того разу, повертаючись із редакційного відрядження, він трагічно загинув у автомобільній катастрофі 21 вересня 1997 року. Похований на міському цвинтарі (с. Розсошенці). 
ТВОРЧІСТЬ

Журналістські зустрічі, некабінетне знання життя давали Нанкевичу теми для досліджень і узагальнень. З журналістики він і прийшов у літературу. Спочатку публікував свої оповідання та новели у полтавських газетах, а згодом – на сторінках всеукраїнських часописів і збірників. 
До своєї першої книги він ішов довго. Нарешті, заручившись підтримкою Григора Тютюнника, віддав у видавництво "Молодь" десять кращих оповідань і повість. 
1981 року збірка під назвою "Червоний глід" побачила світ. Критика була прихильною до неї. Полтавський літературознавець Олексій Кузьменко, опублікувавши рецензію на неї в декількох районних газетах Полтавської області, відзначав: 
"Для нас немаловажний той факт, що герої оповідань – люди з Полтави і Полтавщини. Їх долі пов’язані з Кременчуком і Зіньковом, Гадячем і Диканькою, Решетилівкою й Лохвицею... Дуже ріднить нас, читачів, з автором те, що він глибоко залюблений у Полтавщину…". 
35-річна полтавська журналістка Ганна Дениско, оцінюючи першу збірку автора «Червоний глід», писала: « Автор знає сучасне село таким, яким воно є, відтак і погляд на нього – не сентиментально-рожевий, а справді люблячий, бо любити – не означає закривати очі на людські вади, любити – це підносити людське, високе в людині…". 
І продовжила: 

пʼятниця, 24 січня 2020 р.

ЗУСТРІЧ З КРАЄЗНАВЦЕМ ЮРІЄМ КОЦЕГУБОМ

Сьогодні до сектору краєзнавчої літератури та бібліографії Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара завітав новосанжарський краєзнавець, письменник Юрій Коцегуб. Він розповів, як веде пошукову роботу про невідомі до цього часу історичні факти, які в ході цих пошуків були відкриті. Розповів і про людей, які свого часу жили в Новосанжарському краю, і які нелегкі випробування випали на їх долю. Повідав і про те, що вийшов журнал "Дзвін", де надрукований його історично-пригодницький роман "Нехай лихо спить", а в газеті "Незборима нація" за 12 грудня 2019 р. стаття "Козацька відповідь". Письменник подарував видання в якому надруковані його статті. Дякуємо, пане Юрію!!!

ІРИНА ЛОБУСОВА


четвер, 23 січня 2020 р.

МОЦАР ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ

(15 червня 1941 року, с. Огирівка, Великобагачанський район, Полтавська область, УРСР – початок червня 2016 року, м. Полтава, Україна) – український журналіст, письменник, фольклорист, художник. Член Спілки журналістів (з 1966 року), Полтавської спілки літераторів (з 1995 року), Міжрегіональної спілки письменників України (з 2003 року). Лауреат Всеукраїнської літературної премії імені М. Чабанівського (за книгу оповідань і новел "Вітер з поля"), Полтавської обласної комсомольської премії імені П. Артеменка (1988 рік) – (за цикл документальних нарисів про молодих героїв-полтавців), Полтавської обласної премії імені Л. Бразова (2010 рік) – (за збірку "Овиди пам'яті"), міської літературно-мистецької премії імені В. Малика (2013 рік) – (за книгу "Сліпий дощ навскіс"). 

БІОГРАФІЯ 
Народився у селянській сім'ї за сім днів до початку нацистської навали на територію колишнього СРСР. Батько передчасно загинув уже в мирний час, а виховували Івана найрідніші у дитинстві люди – мати і дядько Микита, наказу яких "Жити по совісті" дотримувався він усе життя. Закінчив середню школу, працював завідуючим сільським клубом, строкову військову службу проходив на Чорному морі. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (заочно). У 1965–1966 рр. – літературний працівник Решетилівської районної газети. З 1967 року беззмінно працював в обласній молодіжній газеті "Комсомолець Полтавщини" (з 1991 року – "Молода громада") – кореспондентом, завідуючим відділом робітничої і сільської молоді, заступником редактора, редактором (1995–2001). 
Був упорядником, редактором, художником багатьох колективних збірок і книг полтавських авторів, зокрема, альманахів сатири і гумору "Полтавський сміхограй" і "Сміхограйчик". Обирався делегатом VII з'їзду журналістів України. 
Нагороджений медалями "За трудову відзнаку", "Ветеран праці", бронзовою медаллю головного комітету ВДНГ СРСР, Почесною грамотою Полтавської обласної ради. 
ерце Івана Миколайовича раптово зупинилося на початку червня 2016 року, на 75-му році. Після перенесеного раніше інфаркту другий забрав життя талановитого краянина. 
ТВОРЧІСТЬ 
Писати Іван почав ще в школі, був редактором шкільної газети. З 5-6-го класу надсилав замітки до великобагачанської районної газети, за перше місце у конкурсі на кращий нарис отримав нагороду – фотоапарат. Кращі його матеріали з'являлися на сторінках газет "Зоря Полтавщини", "Комсомолець Полтавщини", перше оповідання 18-річного юнака побачило світ у "Робітничій газеті". Під час служби в армії Моцар був активним військовим кореспондентом – його нариси, оповідання публікувались у газетах Чорноморського флоту, Закавказького військового округу. 
За 35-річну журналістську діяльність Іваном Моцаром написано тисячі статей, кореспонденцій, репортажів, нарисів, взято не один десяток інтерв'ю у відомих полтавців. 
Івана Моцара поєднувала тісна і багаторічна дружба з багатьма письменниками, поетами, художниками і композиторами. У книзі " Звеличені творчістю" (2015 рік) вміщено літературні портрети відомих митців та інші матеріали, які окреслюють загальну картину літературного процесу останніх років на Полтавщині. 
З книгою "Звеличені творчістю" перегукується збірка "Овиди пам'яті. Літературні спомини, щоденники" (2013 рік). 
Автор розповідає про тих, з ким йому випало йти по духовній дорозі упродовж десятиліть, про численні зустрічі з неординарними талановитими особистостями, які прямо чи опосередковано мали вплив на його долю, ставали героями оповідань, нарисів, статей. 
ГУМОР І САТИРА У ТВОРЧОСТІ 
Письменник був наділений даром Божим – дотепністю. Він володів розмаїттям засобів гумору і сатири. Це – сьогодення, побут, природа, шкідливі звички у людей, виховання підростаючого покоління. Кожна гумореска чи карикатура дуже цікава, смішна, не залишає байдужим нікого.

середа, 22 січня 2020 р.

ЦИФРОВА ОСВІТА

"Дія. Цифрова освіта" — це проєкт Кабінету Міністрів України, направлений на підвищення цифрової грамотності громадян.
Мета — навчити цифровій грамотності 6 млн українців за 3 роки. 


ЄДНІСТЬ І СОБОРНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

День Соборності України — національне свято України, що відзначається щороку 22 січня. Свято встановлено в державі згідно з Указом Президента України «Про День Соборності України» № 871/2014 від 13 листопада 2014 року. (До цього часу свято носило назву «День Соборності та Свободи України».)
Слово «соборність» включає в себе єдність і згуртованість. У слові «соборність» ми чуємо слово «собор». Ще великий український класик Олесь Гончар закликав: «Бережіть собори душ наших!».
Сьогодні соборність не обмежується лише ідеєю збирання етнічних земель у рамках національної держави, а передбачає також духовне єднання всього населення країни незалежно від національності. Соборність — це забезпечення справжнього суверенітету і незалежності народу, міцний фундамент для побудови процвітаючої демократичної національної держави.
День 22 січня 1919 року ввійшов до національного календаря як велике державне свято. Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на велелюдному зібранні було урочисто проголошено злуку Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Виголошення соборницької ідеї стало могутнім виявом творчої енергії нації та прагнення до етнічної і територіальної єдності. Ті вікопомні історичні події сформували підґрунтя для відродження незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї. У розмаї жовто-синіх знамен 22 січня 1990 року наші сучасники поєднали живим ланцюгом злуки Схід і Захід України.
І сьогодні, коли нависла загроза над єдністю та незалежністю нашої держави, важливо вірити, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною і робити для цього все можливе.
Бійці в зоні АТО так само відстоюють не лише незалежність, а й соборність України, як і їхні попередники майже 100 років тому. Ми маємо усвідомити і врахувати помилки минулого: брак національної єдності на початку ХХ ст., ідеалізм, брак досвіду і містечковість інтересів тодішніх українських керманичів призвели до втрати української державності.
День Соборності – це привід нагадати, що Крим – це Україна, і Донбас – це Україна.
Сердечно бажаємо вам, шановні читачі нашого блогу, міцного здоров’я, щастя, добра, миру, злагоди і глибокої віри у гідне майбутнє рідного краю та України!


БІБЛІОГРАФ РЕКОМЕНДУЄ:

понеділок, 20 січня 2020 р.

МОСТОВИЙ ПЕТРО КУЗЬМИЧ

(12 липня 1923 року, с. Великий Кобелячок (у XIX ст. там був хутір Мостовий), Новосанжарський район, Полтавська область, УРСР – 28 липня 2010 року, Полтавська область, Україна) – учитель, письменник, поет, воїн Другої світової війни. Член Спілки письменників СРСР та Спілки письменників УРСР (з 1974 року). Лауреат премії імені професора 
А. І. Зайкевича, Полтавської обласної премії ім. П. Мирного (2003). 
БІОГРАФІЯ 
Народився майбутній письменник у багатодітній селянській родині. Батько – Кузьма Олексійович (інвалід з громадянської війни) та мама – Ганна Корніївна були хліборобами. 
Петро старанно навчався в школі. Мріяв стати вчителем. Після закінчення десятирічки та учительських курсів з вересня 1941 року він, за призначенням, мав працювати у Бредунівській семирічній школі (Новосанжарський район). 
Мирне життя перекреслила війна, вісімнадцятирічний юнак став солдатом. 
З липня 1941 року Петро Мостовий – курсант Харківського авіаційного училища, разом з побратимами захищав Харків і Харківську область від фашистської навали. . Отримав поранення. Воював на Південно-Західному і Сталінградському фронтах, був командиром взводу снайперів 1379-го стрілецького полку 87-ї гвардійської дивізії 62-ї армії. 
Під час вуличних боїв у Сталінграді 19-річний лейтенант командував штурмовою группою, котра обороняла Мамаїв курган, селище Спартаківку, завод "Барикади". 28 жовтня 1942 року Петро Кузьмич був тяжко поранений у праву ногу. Після тривалого лікування його демобілізували як інваліда війни першої групи. 
Нагороджений орденами Вітчизняної війни I ступеня, Червоної зірки, Слави 3-го ступеня, медалями "За відвагу", "За бойові заслуги", "За оборону Сталінграда", іншими двадцятьма медалями та знаками. 
Після війни закінчив філологічний факультет Полтавського педагогічного інституту імені В. Г. Короленка (1948 рік), майже сорок років працював учителем української мови та літератури в школах Полтавщини. 
Відкрив у Лубнах літературний музей "Письменники Лубенщини". 
Мав нагороди за сумлінну працю: медалі "За трудову доблесть", "Ветеран праці", грамоти Міністерства освіти УРСР, обласного та районного відділів освіти. 
ТВОРЧІСТЬ 
Перший вірш п'янадцятирічного школяра "Осінь" був надрукований у новосанжарській районній газеті 1938 року. 
Під час війни поезії, нариси, кореспонденції Мостового друкувалися на сторінках фронтових газет "За Советскую Родину", "Сталинградская правда" та інших. 
Працюючи вчителем, Петро Кузьмич брав активну участь у роботі літературної студії при редакції Лубенської районної газети, писав вірші для дітей. Їх друкували дитячі газети і журнали, як поета його благословили у світ відомі українські письменники Наталя Забіла і Грицько Бойко. 
В антології літератури для дітей та юнацтва (2005 рік) відмічається: "Тривала праця в школі дала П. Мостовому багато вражень і спостережень від спілкування з дітьми. Свою творчість він присвятив переважно юним читачам". 
Дитячі твори П. Мостового перекладені болгарською, литовською, польською, російською, таджицькою мовами. Читачів зарубіжжя його дитячі поезії приваблююють і захоплюють тонким гумором, легко читаються і запам'ятовуються. Вони моральні, гуманні, емоційні. 
ЗБІРКИ ВІРШІВ ТА ОПОВІДАНЬ ДЛЯ ДІТЕЙ І ЮНАЦТВА: 
"Як побились гарбузи" (1961); 
"Грає одуд на дуду" (1965); 
"Лісові радисти"( 1968); 
"Глечик з медом" (1970); 
"Киця їсти подає" (1973); 
"Веселка над Сулою" (1979); 
"Максимко" (1981); 
"В саду вишневому дзвіночки" (1982); 
"Малий снайпер" (1986);
 "Два сонечка я знаю" (1995); 
"Порятує любов" (2000); 
"Материнська пісня" (2002); 
"Хліб мій насущний" (2007); 
КНИГИ ПРО ЖІНОК ПОЛТАВЩИНИ: 
"Ланкова" (1984); "Світанки над Сулою" (1987); 
"Мамині рушники" (1993). 
ФРОНТОВА ТЕМАТИКА У ТВОРАХ: 
"Срібне крило"; "Пісні Перемоги"; "Екзамен";" Ні кроку назад"; 
"Ми йшли до тебе, Перемого"; "Рядки, обпалені війною"; "Волгоград"; 
"Краю, мій рідний"; "Жарке літо 1942". 
ЛІТЕРАТУРА 
ТВОРИ:

пʼятниця, 17 січня 2020 р.

ВИСОКА МІЖНАРОДНА НАГОРОДА МИКОЛИ СТЕПАНЕНКА

Почесною нагородою Міжнародної літературно-мистецької Академії України – міжнародною патріотичною медаллю Івана Мазепи за 2020 рік (рішення №16) відзначений ректор Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, доктор філологічних наук, професор Микола Степаненко (м. Полтава) – за визначну освітньо-наукову діяльність на благо України. 
Шановний Миколо Івановичу! 
Працівники Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара вітають Вас із заслуженою нагородою. Бажаємо нових досягнень, творчих задумів у царині освіти і науки. Ми дуже цінимо Ваш значний вклад у літературне краєзнавство Полтавщини і надіємось на подальшу співпрацю.

четвер, 16 січня 2020 р.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ КАЛЕНДАРЯ

ОЛЕКСАНДР КОЗИНЕЦЬ – ПИСЬМЕННИК, МУЗИКАНТ, ВЧЕНИЙ

                                                                                                    ЗНАЙ   НАШИХ!
Користувачам нашої бібліотеки, думається, буде цікаво познайомитися з уродженцем м. Лубен Олександром Козинцем – успішним тридцятиоднорічним письменником, лауреатом кількох нагород Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова" (до речі, відзначений журі конкурсу вірш "Незгорілий лист", покладений на музику), дипломантом літературного конкурсу ім. Г. Тютюнника, одним із засновників літературних проєктів в Україні, музикантом, педагогом, логопедом, кандидатом педагогічних наук, доцентом  Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова. 
Поезії О. Козинця перекладені англійською, білоруською, болгарською мовами. 
Приводом для сьогоднішнього знайомства став його новий проєкт – нещодавній вихід поетичної тетралогії (одразу чотирьох збірок верлібрів!) під назвою "Сезони днів" (2019) – віршованого календаря, в якому прослідковується світла і чиста душа молодого поета, добре серце, любов до природи, навколишнього світу. 
На фоні чотирьох пір року (оригінальність задуму автора – очевидна!) відкривається поетичний світ Олександра Козинця. Кожен вірш – сюжетна картинка, замальовка, а в цих сюжетах – справжня любов, ніжність, романтика закоханості. 
Книги видані автором за власний кошт. 
Шановний пане Олександре! 
Працівники Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара дуже горді з того, що мають такого всебічно обдарованого земляка. 
Прийміть наші щирі вітання з виходом чотирикнижжя і побажання нових творчих злетів, натхнення, наукових досягнень. 
А може Ви завітаєте до нас у Полтаву і зустрінетесь з нашими користувачами? Надіємось. 

середа, 15 січня 2020 р.

ДМИТРО ТИХОНОВИЧ МЕГЕЛИК

(09.11.1924, с. Шилівка Решетилівського району Полтавської області – 09.08.1985, м. Київ) – український письменник, журналіст, член Спілки письменників СРСР (з 1966 р.). 
БІОГРАФІЯ: 
Народився 9 листопада 1924 року у старовинному козацькому селі, у сім'ї селянина. З малих літ допомагав батькам по господарству, дідові Остапові у сільській кузні. 
До 12-и років навчався у місцевій школі, багато читав. 
1936 року родина переїхала до м. Запоріжжя, де юнак 1941 року закінчив десятирічку. Працював на заводі "Комунар". 
У лютому 1942 року,17-річним, Дмитро потрапив на фронт. Юний солдат воював у окремому гвардійському спецзагоні на 1-му і 2-му Українських фронтах, визволяв міста і села України, пройшов з боями Польщу, Німеччину. 
Був контужений, поранений. Нагороджений орденами і медалями. 
Після демобілізації, з 1945 рокупрацював у районних, обласних газетах України, удосконалював професійні навички, навчаючись заочно у вузі. 
Переїхавши до Києва, тривалий час перебував на роботі у редакціях "Робітничої газети", "Сільських вістей", журналу "Україна". 
Помер раптово на 61-му році життя, 9 серпня 1985 року у м. Києві, у рік 40-річчя Перемоги над фашизмом у Другій світовій війні. 
ТВОРЧІСТЬ: 
Працюючи на заводі "Комунар", почав писати вірші, які друкувалися у заводській багатотиражці, запорізькій обласній молодіжній газеті. У поезіях йшлося про трудові будні молодих робітників, їх захоплення, кохання. 
У роки війни вірші рядового Мегелика друкувалися в армійських газетах "На разгромврага", "За честь Батьківщини", "Молодь України". 
У перші десятиліття після війни Дмитро Тихонович опублікував у періодиці понад 800 віршів, з'явилися перші збірки творів. У таких як "Засвистали козаченьки", "Степові орли", "Спокійне полум'я" ще відчувалися відлуння боїв, гіркота втратбойових друзів і віра в те, що майбутні покоління українців не знатимуть, що таке війна. 
Пізніше у поетичних книжках з'явилися ліризм, щирість, гумор. 
Дмитро Мегелик – відомий дитячий поет, його твори увійшли до другого тому антології української літератури для дітей, він випустив у світ шість збірок віршів для юних читачів. 

вівторок, 14 січня 2020 р.

БараБука оголосила довгий список найкращих родинних книжок 2019

До переліку увійшли 50 найкращих дитячих, підліткових та родинних видань 2019 року:
  • Наталка Біда, Антоніна Оксанич, Олександра Сидорченко, «Спілкування з дитиною в малюнках» (ГО «Батьківська спілка») (читайте уривок)
  • Оксана Була, «День народження ялинки» (ВСЛ)
  • Оксенія Бурлака, «Поцілунок був не останній» (ВЦ «Академія»)
  • Галина Вдовиченко, «36 і 6 котів-компаньйонів», іл. Наталка Гайда (ВСЛ)
  • Валентина Вздульська, «Я – Кіліманджаро», іл. Лариса Чайка (Крокус)
  • Леся Воронина, «Таємне Товариство Блазнів, або Балансування на краю прірви», іл. Володимир Штанко (Знання)
  • Лариса Денисенко, Олександр Ільков, Андрій Стельмащук, Альона Шуліма та ін. «Я і КонституціЯ», іл. Женя Олійник (ВСЛ) (читайте уривок)
  • Жак Жаб’є (текст), Наталія Кудляк (ілюстрації) «Людина-восьминіжка» (Маміно)
  • Валентина Захабура, «Лепрекони» (ВСЛ) (читайте добірку)
  • Таіс Золотковська (текст), Маргарита Вінклер (ілюстрації), «Червона сукня моєї тітки» (Моноліт-Bizz)
  • Світлана Дідух-Романенко (текст), Марина Кізілова (ілюстрації), «Раз, два, спи… Перша сонна лічилка» (Моя книжкова полиця)
  • Оксана Драчковська-старша, «Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама», іл. Оксана Драчковська-молодша (Чорні вівці)
  • Галина Кирпа, «Дивний лис і дивний ліс», іл. Анна Хоменко (Крокус)
  • Оксана Кротюк (текст), Інна Руда (ілюстрації), Тетяна Святенко (ідея), «Рукавичка для носа» (Каламар)
  • Мирослав Лаюк, «Заврик», іл. Катерина Сад (ВСЛ)
  • Оксана Лущевська, «Залізний вовк» (ВСЛ)
  • Оксана Лущевська (текст), Таня Горюшина (ілюстрації), «Найкращі дні року» (Крокус)
  • Оксана Лущевська (текст), Анна Шматок (ілюстрації), «Тигрик-оригамі» (Маміно)
  • Оксана Лущевська, «Що там за Дніпром?», іл. Катерина Степаніщева (Братське)
  • Галина Малик (текст), Грася Олійко (ілюстрації), «Піратський маршрут» (ВСЛ)
  • Наталя Матолінець, «Варта у Грі. Артефакти Праги» (АССА)
  • Настя Мельниченко, «Що знаходять в Хрулях», іл. Олена Мишанська (Теза)
  • Катерина Міхаліцина, «Дмухавка та інші пухнасті вірші», іл. Юлія Пилипчатіна (ВСЛ)
  • Катерина Міхаліцина (текст), Оксана Драчковська (ілюстрації), «Томо та його кит» (Крокус)
  • Катерина Міхаліцина, «Хто росте у лісі», іл. Оксана Була (ВСЛ)
  • Леся Мовчун, «Бабай-Ага і козак Невидим. П’єси для молодшого шкільного віку» (Літера ЛТД)
  • Юрій Нікітінський, «Вовчик, який осідлав бомбу», іл. Андрій Нечаєвський, Діана Нечаєвська (Час Майстрів)
  • Юрій Нікітінський (текст), Марічка Рубан (ілюстрації). «В океані» (Артбукс)
  • Саша Орлова (текст), Даша Ракова (ілюстрації), «Гарбузова відпустка / Pumpkin Holiday» (Крокус)
  • Олександра Орлова (текст), Надія Кушнір (ілюстрації), «Чарівне горнятко» (Читаріум)
  • Марина Павленко, «Домовичок і купа проблем», іл. Оля Музиченко (Ранок)
  • Катерина Перконос (текст), Ірина Донська (ілюстрації), «Листи пана Тукана з Грузії» (Маміно)
  • Таня Поставна, «Коли я була лисицею», іл. Марія Фоя (Віват)
  • Лана Ра, «Професіонали» (ТОВ «Новаторфільм»)
  • Олена Рижко, «Мишоловка» (ВЦ «Академія»)
  • Світлана Ройз, «Я сьогодні йду в садок», іл. Інна Черняк (#книголав)
  • Оля Русіна, «Мія і Місячне затемнення», іл. Грася Олійко (ВСЛ)
  • Мар’яна Савка, «Родинна абетка», іл. Володимир Штанко (ВСЛ)
  • Анна Сарвіра (ілюстрації), Ольга Черепанова (текст), «Хоробрі Зайці в горах» (Glowberry)
  • Маша Сердюк, «Волт Дісней», іл. І. Рудовська (Агенція «IPIO»)
  • Юля Смаль, «Лесеві історії. Експериментуй і дізнавайся», іл. Наталія Олійник (ВСЛ)
  • Юлія Смаль, «Я і Він», іл. Анна Ола (Моя книжкова полиця)
  • «Сніговірші для малят» / «Літні віршики» (ВСЛ)
  • Андрій Содомора, «Розмальовані скельця», іл. Леся Квик (Апріорі)
  • Надія Степула, «Петрик і фонтани», іл. Ольга Селищева (Основи)
  • Леонід Ушкалов, «Сковорода від А до Я», іл. Людмила Стецькович, Володимир Стецькович (ВСЛ)
  • Григорій Фалькович, «Комашка писала нікому», іл. Галина Рогова (Віват)
  • Збірка «Фонтан казок» (Фонтан казок)
  • Серія «Цікава Україна» (Крокус)
  • Юлія Ярмоленко, «Малечі про інтимні речі», іл. Мар’яна Гілевич (Талант)

Також окремо виділені 33 книжки, авторками або укладачками яких є редакторки БараБуки:
  • Володимир Арєнєв, Марія Артеменко, Йожа Коцун, Мія Марченко та ін. «Жахлива книжка», іл. Ірена Панаріна (Ранок)
  • Володимир Арєнєв, «Сапієнси», іл. Ліна Квітка (Ранок)
  • Володимир Арєнєв, «Справа про зухвале викрадення пташенят», 3 рівень, іл. Ліна Квітка (Ранок)
  • Валентина Вздульська, «Фея сховалася», 1 рівень, іл. Христина Лукащук (Ранок)
  • Леся Воронина, «Знайомий сніговик», 2 рівень, іл. Катерина Штанко (Ранок)
  • Ольга Голубєва, «Безкінечні казки», іл. Ганна Осадко (Ранок)
  • Оксана Давидова, «Що всередині?», іл. Анна Бондаренко (Ранок)
  • Сашко Дерманський, «Арктична пасіка», 1 рівень, іл. Наталя Кащак (Ранок)
  • Олександра Дорожовець, «Сусідки», 1 рівень, іл. Мирослава Скіра (Ранок)
  • Олександра Камінська, «Не кажи нікому» (Ранок)
  • Андрій Кокотюха, «Не той хлопчик», 3 рівень, іл. Максим Паленко (Ранок)
  • Ольга Купріян, «Боброго ранку!», іл. Марина Шутурма (Ранок)
  • Ольга Купріян, «Мамонт», іл. Грася Олійко (Ранок) (читайте добірку)
  • Сергій Лоскот, «Кукарача і зубна фея», 2 рівень, іл. Надьожна (Ранок)
  • Оксана Лущевська, Дзмітрій Бандаренка, «101 маяк», іл. Оксана Драчковська (Ранок)
  • Оксана Лущевська, «Геній на п’ять секунд», 1 рівень, іл. Ганна Бонд (Ранок)
  • Оксана Лущевська, «Скелет без шафи», іл. Кет Артішок (Ранок) (читайте добірку)
  • Олеся Мамчич, «Іванна і ванна», іл. Анна Іваненко (Ранок)
  • Олеся Мамчич, «Ким працюватиме Яся», іл. Оля Ребдело (Ранок)
  • Мія Марченко, «Сором’язливий Сальватор», 3 рівень, іл. Альона Брайловська (Ранок)
  • Олександра Орлова, «Нечуй невмирущий», іл. Грася Олійко (Ранок)
  • Ірена Панаріна, «ПтахАбетка» (Ранок)
  • Таня Стус, «Коники винахідників», 3 рівень, іл. Ірена Панаріна (Ранок)
  • Василь Стус, «Листи до сина», дизайн Анна Іваненко (Ранок)
  • Галина Ткачук, «Білка Квасоля та Опівнічний Пожирака», іл. Наталя Кащак (Ранок)
  • Галина Ткачук, «Моя найтихіша книжка», іл. Настя Сорожинська (Ранок)
  • Анна Хромова, «Космічні агенти проти сирного монстра», іл. Марина Шутурма (Ранок)
  • Аліна Штефан, «Калюжа», іл. Марічка Трушковська (Ранок)
  • Аліна Штефан, «Мармуровий пес», 3 рівень, іл. Надьожна (Ранок)
  • Наталія Ясіновська, «Українка по-американськи», (Ранок)
  • Наталія Ясіновська, «Шоколадне печиво», 1 рівень, іл. Софія Ясіновська (Ранок)
  • Таня Стус, «Рі(з)дні люди», іл. Марта Кошулінська (ВСЛ)
  • Галина Ткачук, «Книжка про сміття», іл. Антон Селлешій (ВСЛ) (читайте добірку).

пʼятниця, 10 січня 2020 р.

СТРАСНА ДОРОГА ОКСАНИ МЕШКО

Біобібліографічна розвідка подає відомості про життя і діяльність полтавки О. Мешко – однієї з найяскравіших постатей українського політичного, культурно-громадського життя та національно-визвольного руху в Україні другої половини ХХ століття. Її незламна воля є прикладом патріотки своєї країни і в наш непростий час. Матеріал, наявний у фондах обласної бібліотеки для юнацтва ім. О. Гончара, не є вичерпним. Але він стане в нагоді бібліотечним працівникам, краєзнавцям, молоді, всім, хто бажає більше дізнатись про правозахисний рух в України та про його представників, вихідців з Полтавського краю. 
Страсна дорога Оксани Мешко: до 115-річчя від дня народження української дисидентки, правозахисниці, члена Української Гельсінської групи : біобібліографічна розвідка / упоряд. Л. І. Картальова; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. Гончара. – Полтава, 2020. – 24 с.

четвер, 9 січня 2020 р.

ІНФОГРАФІКА ОНЛАЙН-СЕРВІС Visme.

Що таке інфографіка? Інфографіка, або інформаційна графіка, – це спосіб подання ключової інформації за допомогою яскравих та змістовних схематичних зображень.
Використання такого інструменту дозволяє перетворити складний текст чи купу цифр на яскраву графіку з акцентами на ключовому змісті, що допомагає зробити будь-яку інформацію більш доступною. Це, у свою чергу, дозволяє легше її запам'ятати.
І сьогодні на черзі огляд сервісу Visme.
Цей цікавий інструмент допомагає створювати найрізноманітніші графічні об'єкти: презентації, картинки для соцмереж, афіші, постери, об'єкти для сайтів і багато іншого. У тому числі можна змайструвати і інфографіку. У готову роботу додаються не тільки традиційні тексти та зображення, а й музика, відео, гіперпосилання та інший інтерактив.
У безкоштовному тарифі є близько 50 шаблонів, за допомогою яких можна створити до п'яти робіт.
У мене вийшла ось така інфографіка про бібліотеку.

середа, 8 січня 2020 р.

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО (1935—1963)

Псевдоніми — В. Щербань, С. Василенко, Симон. 
Василь Симоненко народився в с. Біївці Лубенського р-ну на Полтавщині 8 січня 1935 р. Ріс без батька, мати працювала в колгоспі. 
Протягом 1942—1952 pp. майбутній поет навчався в школі: 4 класи — у Біївцях (1942—1946), решта — у сусідніх селах Єньківцях (1946—1947) і Тарандинцях (1947—1952). 
У 1952 р. закінчив із золотою медаллю середню школу в Тарандинцях, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Брав участь у літературній студії імені Василя Чумака (СІЧ).
У 1957— 1960 рр. працював у газеті "Черкаська правда", потім, у 1960—1963 pp.,— у газеті "Молодь Черкащини", власним кореспондентом "Робітничої газети", а також займався літературною творчістю. 
1962 р. Василь Симоненко став членом СПУ. Він планував вступати до аспірантури Інституту літератури АН УРСР, вийшла єдина його прижиттєва збірка "Тиша і грім". 
У середині 1962 р. поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції ім. Т. Шевченка (м. Сміла). У зв'язку з тим, що влада всіляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття не було випадковим.
13-го грудня 1963 р. поет помер у черкаській лікарні (за офіційною версією, від раку), похований у Черкасах.
У секторі краєзнавчої літератури та бібліографії діє книжкова експозиція "Лицар нескореного покоління", у якій представлені твори Василя Симоненка, спогади про нього та його творчість.
Запрошуємо всіх зацікавлених читачів завітати до обласної юнацької бібліотеки ім. О. Гончара для ближчого знайомства з творчим надбанням Василя Симоненка.

Симоненко В. Народ мій завжди буде: Вірші та казки / В. Симоненко. – К. : Веселка, 1990. – 159 с.
Книжку склали вірші, поеми, легенди та казки, які яскраво представляють самобутність митця і давно полюбилися читачам. Твори сповнені любові до народу, до його багатостраждальної історії, вчать добру і милосердю, нетерпимості до підлоти і захоплюють щирістю, мужністю, ліризмом і ніжністю.

Симоненко В. Ти знаєш, що ти – людина: Вірші, сонети, поеми, казки, байки / В. Симоненко. – К. : Наук. думка, 2005. – 296 с.
До книги увійшло багато поезій, які з тих чи інших причин раніше не публікувалися. Упорядник відшукав і включив до збірки навіть ті твори, що були написані поетом на замовлення редакцій газет та журналів і носили певне політичне забарвлення, як того вимагала тодішня номенклатурна ідеологія, і як сам поет часто підписував псевдонімами.

понеділок, 6 січня 2020 р.

ІНФОГРАФІКА ОНЛАЙН-СЕРВІС Venngage

Створити свою першу інфографіку не так й складно. Взяти до прикладу онлайн-сервіс Venngage. Просто, зручно, швидко! Можна створити роботу з "нуля", а можна і за шаблоном, їх тут, до речі, більше 100. До того ж сервіс русифікований. Чим не привід освоїти новий корисний інструмент?
Venngage – це стильный и максимально зручний сервіс, який використовують такі компанії як Google, Forbes, Microsoft, Harvard University та інші.
Сервіс було розроблено командою спеціалістів з Канади у 2011 році.
Я спробувала  у мене вийшло. Можна розгорнути на весь екран.

четвер, 2 січня 2020 р.

ІНФОГРАФІКА ОНЛАЙН-СЕРВІС Piktochart

Piktochart – онлайн-конструктор, за допомогою якого кожен може створювати ефективну інфографіку, навіть не маючи спеціальних дизайнерських навичок.
Ресурс англомовний. Однак, якщо ваша англійська недосконала, встановивши на браузер застосунок автоматичного перекладу веб-сторінок, ви з легкістю усунете цю проблему. 
  • бібліотека з 800 шаблонів має сортування за такими форматами: інфографіка (12 безкоштовних шаблонів), звіт, банер та презентація.
  • редагування проєкту відбувається в межах кожного окремого блоку;
  • зручна робота з текстом (текст вирівнюється відносно інших блоків натисканням всього 1 кнопки);
  • багато шрифтів, які адаптуються до кирилиці;
  • необмежений обсяг інфографіки (можна додавати окремі блоки, скільки потрібно);
  • до кожного шаблону пропонується мінімум 5 варіантів кольорового оформлення;
  • є шестиблокова відеоінструкція, де у кількасекундному відео демонструються основні принципи роботи платформи;
  • у готовий шаблон можна вбудовувати мапи, графіки, відео та зображення з комп'ютера;
  • в інструменті "Мапа" у вільному доступі містяться мапи світу чи окремих материків з прописаною статистикою населення і територією;
  • в інструменті "Графіки", використовуючи один з 14 типів шаблонів, можна побудувати будь-який тип графіка, для цього потрібно внести дані у зручну форму, подібну до таблиці Excel;
  • готові проєкти доступні для безкоштовного скачування.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...