пʼятниця, 29 вересня 2017 р.

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ДЕНЬ БІБЛІОТЕК

30 вересня православний світ вшановує пам’ять святих Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. Цього ж дня і відзначають Всеукраїнський день бібліотек. І невипадково. Адже Софія грецькою – майстерність, знання, мудрість, а бібліотеки в усі часи були сховищами – оберегами духовних та інтелектуальних надбань людства.

середа, 27 вересня 2017 р.

ДЕНЬ БІБЛІОГРАФІЇ

25 вересня в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара пройшов День бібліографії на тему „Кави та шоколаду багато не буває!”, присвячений Міжнародному дню шоколаду та Міжнародному дню кави.
Мета дня бібліографії: ознайомити учнів з шоколадом, сортами кави, способами її приготування, професіями, виробниками української кави і шоколаду. Виховувати культуру поведінки в кав’ярні та культуру споживання. Формувати у молоді ціннісне ставлення до здорового способу життя. Сприяти вихованню почуття патріотизму.
Розпочався День бібліографії з екскурсії по бібліотеці, під час якої учні ознайомилися з підрозділами закладу.
Також в рамках Дня бібліографії були проведені: бібліомікс «Кава і шоколад»; презентована книжкова виставка „Кави та шоколаду багато не буває!”. 
Родзинкою дня був гурман-вечір «Насолода для гурманів», проведений для учнів ЗОШ № 5. Ведучі ознайомили з чарівним світом кави і шоколаду, улюбленим напоєм і смаком багатьох людей. На заході йшла розмова про історію виникнення кави та шоколаду, їх виробництво, корисні властивості.
Людину можна порівняти із кавою або шоколадом – кожен має свій смак, присмак, аромат, свою гірчинку. Ми, як і кава, народжуємося зеленим зерном і зростаємо в різних умовах у відповідності до того, скільки навколо нас тепла, вологості і сонця. І змішуємося також у різних пропорціях, створюючи чудовий гармонійний смак напою. А підкреслити характер і оригінальність кожного з нас допоможе асортимент кавових зерен у фірмових крамницях. Хочете подарувати собі і друзям радість? Даруйте каву або шоколад!
Для закріплення матеріалу по темі в ігровій формі було проведено бліц опитування. Гурман-вечір супроводжувався відео матеріалами.
З метою популяризації бібліотечно-бібліографічних знань були також проведені практичні заняття, де учні отримали навички пошуку інформації по темі за допомогою ДБА бібліотеки, сайту бібліотеки, а також інтернетресурів.
Зустріч пройшла в цікавій формі.

ШАВАРСЬКА НІНА – ПОЕТЕСА, ПІСНЯРКА, ТЕЛЕВЕДУЧА

Знай наших!
ШАВАРСЬКА НІНА 
Народилась 2 січня1965 року у с. Калайдинці Лубенського р-ну Полтавської області. 
Член Національної спілки письменників України, авторка семи поетичних збірок, ведуча ряду літературно-мистецьких програм Національної радіокомпанії України, лауреатка чотирьох літературно-мистецьких премій. 
Закінчила Київський національний аграрний університет (НАУ), Міжнародну академію управління персоналом (МАУП) – педагогічний факультет, аспірантуру. Доктор філософії в галузі освіти.
Проживала на Тульчинщині, з лютого 2001 по літо 2003 року очолювала Тульчинське літературно-мистецьке об'єднання "Оберіг".
Переїхала до Києва. 
У квітні 2012 року у Національній музичній академії України ім. П.Чайковського відбувся її мистецький вечір "Благослови мене, любове".
Радіокар'єру починала на Вінницькому радіо (ведуча мистецьких програм).
З 2003 року працює на Українському радіо.
Ведуча передач: "Світочі", "Українська історична поезія і проза", "Дзеркало душі", "Поетична мозаїка", "Поезія", "Тарас Шевченко. З "Кобзаря", "Свою Україну любіть".
Улюблені теми: література, музика, поезія. Має чотири авторських компакт-диски.
Любить цікаві подорожі, займається організацією концертів відомих українських митців.
СТАТТІ ПРО ПОЛТАВКУ:
  1. Самійленко Л. Поетична стежка до Бога / Л. Самійленко // Культура і життя. – 2017. – 10 берез. – С. 15.
  2. Неживий О. Поетична стежка Ніни Шаварської // О. Неживий // Українська літературна газета. – 2015. – 6 листоп. – С. 15.
  3. Карпенко Г. Ніна Шаварська. Збірка поезій "Дорога до обрію" / Г. Карпенко // Українська мова та література. – 2015. – № 6. – С. 15–19.

вівторок, 26 вересня 2017 р.

СЕРГІЙ ДЗЮБА З ПИРЯТИНА - ЛАУРЕАТ МІЖНАРОДНОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ГОМЕРА

Відомий український письменник Сергій Дзюба та його дружина Тетяна стали лауреатами Міжнародної літературної премії імені Гомера в Греції.
Журі розглянуло їхні збірки поезій "Вибрані вірші" (м. Нью-Йорк, США; перекладачі – Богдан Бойчук і Люба Гавур) та "Остання кочівля любові" (м. Алмати, Казахстан; перекладач – Ауезхан Кодар), чотиритомник"Вірші 60-ма мовами світу" (м. Торонто, Канада), а також – ошатно видану в Канаді книжку віршів Тетяни Дзюби "Танок Саломеї", дуже гарно перекладену Євгенією Більченко (збірка вийшла в серії лауреатів премії імені Ернеста Хемінгуея в м. Торонто і вже отримала значний резонанс).
Коментуючи таку приємну подію, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба подякував усім перекладачам, які взяли участь у цьому міжнародному проекті, на високому професійному рівні виконали свою роботу. Дуже важливо, що саме зараз українські письменники здобувають усе більше визнання в світі!
До речі, нещодавно вірші Тетяни і Сергія переклали: чеченською мовою – Тамара Сангарієва (раніше вона переклала Гімн України) та кхмерською – відомий громадський діяч Ук Дара Чан, родом із Камбоджі. Отож на сьогодні твори пана Сергія Дзюби та його дружини Тетяни перекладені 63-ма мовами і надруковані в сорока країнах світу.

неділя, 24 вересня 2017 р.

КАЛАЧЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ

Михайло Миколайович 
Калачевський (Колачевський)
(1851 - 1907)
110 років від дня смерті українського композитора, піаніста, громадського діяча, юриста.
Народився 26 вересня 1851 року на хуторі Калачівка поблизу с. Попівка Кременчуцького повіту, тепер Онуфріївського району Кіровоградської області в сім'ї дрібного поміщика. Дитячі роки його минули в оточенні, де звучала народна музика. У селі Рокитному, де жив його дідусь, Михайло любив відпочивати. Дідусь возив його до міста Кременчука слухати духовий оркестр, запрошував до своєї садиби музикантів. А ще запала в душу Мишкові проста і щира народна пісня.
Здобув юридичну і музичну освіту. Професійну музичну освіту він здобув у Лейпцизькій консерваторії, яку закінчив у 1876 р. Навчався юнак на кілька років пізніше від Миколи Лисенка й у тих самих педагогів.
Після повернення на батьківщину жив і працював у Кременчуці. Не маючи можливості працювати за обраним фахом, він займається активною музично-просвітницькою діяльністю, виступає як диригент; якийсь час працює у Кременчуцькому повітовому мировому суді. З 1890 р. впродовж десятиліття, керує управою Кременчуцького земства. За цей час багато зробив для розвитку земських шкіл і лікарень.
Частина творчої спадщини М. Калачевського, що дійшла до нас, невелика – це струнний квартет, фортепіанне тріо та п'єси, романси на тексти російських поетів, реквієм для хору, струнного оркестру й органа, хори, "Реквієм" тощо. Збереглося також 19 романсів, 4 п'єси для фортепіано і партитура "Української симфонія".
Найвидатнішим твором композитора стала побудована на основі народних мелодій "Українська симфонія" – дипломна робота, вперше виконана у Лейпцігу в 1876 р. В Україні симфонію Калачевського неодноразово виконував оркестр під керуванням Д. Ахшарумова в Полтаві, а потім у Харкові й Кременчуці. За радянських часів цей твір міцно ввійшов до репертуару оркестрів. Він звучить по радіо, його записано на грамплатівку, опубліковано також партитуру.
"Українська симфонія" Калачевського – це чотиричастинний цикл: Сонатне алегро, Інтермеццо-скерцандо, Романс, Фінал. Склад оркестру подвійний: флейти, гобої, кларнети, фаготи, чотири валторни, труби, литаври і струнний квінтет.
Перша частина симфонії лірична за змістом. Тут використано дві народні пісні – "Віють вітри" і "Йшли корови із діброви". 
Друга народна мелодія ("Йшли корови із діброви"), що лягла в основу побічної партії, також зазнала певних змін, передусім метроритмічних. 
Друга частина – Інтермеццо-скерцандо – жартівлива народна сцена. Музика її виросла з першої фрази народної пісні "Дівка в сінях стояла". 

вівторок, 19 вересня 2017 р.

СТІВ КІНГ

Анотовано-рекомендаційний список літератури «A пекло завжди поруч»: по творчості Стіва Кінга (70 років від дня народження)

ІВАНИЧУК РОМАН ІВАНОВИЧ

Іваничук Роман Іванович
(27.05.1929-17.09.2016)
 
Народився 27 травня 1929 р. в с. Трач Косівського р-ну на Івано-Франківщині в сім'ї сільського вчителя. Закінчив філологічний факультет Львівського університету (1957). Працював викладачем мови й літератури на Львівщині.  В редакції журналу "Жовтень" ("Дзвін"). Обирався народним депутатом України 1-го скликання.
Автор збірок новел "Прут несе кригу" (1958), "Не рубайте ясенів" (1961), "Тополина заметіль" (1965), "Дім на горі" (1969), "Сиві ночі" (1975) ...
Твори Романа Іваничука видані російською, польською, словацькою та іншими мовами.
За роман "Манускрипт з вулиці Руської" удостоєний премії ім. Андрія Головка (1979), а за романи "Вода з каменю" та "Четвертий вимір"  Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка (1985).
Член Національної Спілки письменників України з 1960 р.
Роман Іванович Іваничук помер на 88-му році життя, вранці 17 вересня 2016 року у Львові. 
Похований 19 вересня на Личаківському цвинтарі у Львові.
РЕКОМЕНДАЦІЙНИЙ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
  • Іваничук, Роман Іванович. Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської [Текст] : романи / Р. І. Іваничук. – Х. : Фоліо, 2006. – 381 с.
У романі "Черлене вино" відтворено події ХV століття: героїчна оборона Олеського замку, маленького острівка народної волі, що кинув виклик можновладній шляхті. "Манускрипт з вулиці Руської" воскрешає перед читачем Львів кінця ХVІ – початку ХVІІ століття, Львів періоду перших братських шкіл, в яких зароджувалися ідеї визвольної війни майбутньої Хмельниччини.
  • Іваничук, Роман Іванович. Журавлиний крик [Текст] : романи / Р. І. Іваничук. – Х. : Фоліо, 2006. – 382 с.  (Українська література).
Роман "Журавлиний крик" присвячений подіям, що відбувалися у переломні часи української історії. Остаточна ліквідація гетьманства, знищення Запорізької Січі, спроба гайдамаків під проводом Івана Гонти і Максима Залізняка відродити втрачену українську державність, утвердження Катерини ІІ на престолі Московської імперії, розгром повстання Пугачова… На цьому історичному тлі діє головний герой роману – філософ Павло Любимський.
  • Іваничук, Роман Іванович. Четвертий вимір. Шрами на скалі [Текст] : романи / Р. І. Іваничук. – Х. : Фоліо, 2007. – 447 с.
"Четвертий вимір" – твір, за який письменник був удостоєний Національної премії ім. Т. Шевченка, присвячений Миколі Гулаку, другу і соратнику великого Кобзаря, відомому математику, юристу, перекладачу-поліглоту, котрий володів майже двадцятьма мовами, людині, яка після ув'язнення в Шліссельбурзькій фортеці за свою діяльність у Кирило-Мефодіївському товаристві не мала права повернутися в рідну Україну. У романі "Шрами на скалі" розповідається про останні роки Каменяра – видатного українського письменника Івана Франка.

середа, 13 вересня 2017 р.

ПОГРОЗИ ЧЕРЕЗ ДИТЯЧУ КНИГУ

Українське видавництво заявляє про отримання погрози через дитячу книгу про різноманітність сімей. 
Дитяча книга "Майя і її мами" Лариси Денисенко на Форумі видавців у Львові.
P.S.
І цій книзі  і всьому тому, що в ній - теж є місце.
Мудрості і любові нам усім. Іноді потреба в ній особливо гостра.

понеділок, 11 вересня 2017 р.

ТВОРИ МОЛОДОГО ПОЛТАВЦЯ НА ФОРУМІ ВИДАВЦІВ У ЛЬВОВІ

Роман Повзик
Збірку репортажів з розповіддю про учасника АТО Віктора Трофименка представлять вже цими вихідними у Львові на Форумі видавців. Так само там презентують і книгу з есеєм-нарисом про священика парафії Пресвятої Трійці УГКЦ Юрія Кролевського. В обох випадках автором текстів став полтавець Роман Повзик.
З 13 до 17 вересня у львівському Палаці Мистецтв та у понад 40 локаціях міста, відбудеться 24-й Форум видавців у Львові. За 5 днів можна буде відвідати понад 1000 культурних та освітніх заходів. Фокусна тема 24-го форуму — "Точка творення".
Не лишається осторонь найбільшої літературної події в Україні і Полтавщина. Від нашої області до Львова їдуть п’ять видавництв. Зокрема, там презентують роман Григорія Тютюнника "Вир", удостоєний 1963 року Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
Обкладинка книги
Також на "Форумі видавців" представлять дві книги, до яких увійшли тексти полтавця, учасника незалежного мистецького об’єднання "Magnum Opus" Романа Повзика.
Перша з них –"Звичайні незвичайні священики" – вийшла на початку вересня у івано-франківському видавництві "Discursus". Це збірка розповідей про українських духівників. Героєм есе-нарису Повзика став настоятель парафії Пресвятої Трійці УГКЦ у Полтаві отець Юрій Кролевський.
У книзі є розповідь й від іншого полтавського автора –
Отець Юрій Кролевський
фотохудожника, бійця батальйону спецпризначення «Полтава» Віталія Запеки. Його текст стосується протоієрея Ігоря, який за свою проукраїнську діяльність засуджений на окупованій частину Луганської області до страти. Книгу можна вже замовити
на сайті видавництва
Презентація цієї збірки пройде 17 вересня о 12:00 у Дзеркальній залі Палацу Потоцьких.
Друга книга, про яку розкажуть на Форумі видавців цього тижня, – збірка текстів фіналістів конкурсу художнього репортажу "Самовидець" на тему "Чому я ніколи звідси не поїду?".
Роман Повзик у цьому конкурсі з десяти фіналістів отримав шосте місце. Його репортаж стосувався Віктор Трофименка, зокрема його 2013-2017 роки: від директора телестудії "Місто" і до участі в АТО, лікування у Литві та зустрічі з президентом цієї країни Далею Грибаускайте.
Читання уривків з репортажів пройде 16 вересня о 17:00 у книгарні "Є" на проспекті Свободи, 7.
Зустріч Віктора Трофименка
з Далею Грибаускайте

На жаль, сам автор у зв’язку з навчанням не зможе взяти участь у презентаціях. Проте частина учасників незалежного мистецького об’єднання "Magnum Opus"відвідають Форум видавців.
Зазначимо, що наприкінці року має вийти ще одна книга з текстом Повзика. Це буде збірка, присвячена протистоянню героїв масової культури – лейтенанта Ріплі та Чужого. Зокрема, туди увійде новела Романа "Вісім сердець корпорації", написана спеціально для цієї книги.

неділя, 10 вересня 2017 р.

НІМЕЦЬКЕ КОРІННЯ, УКРАЇНСЬКА ДУША …

Цього року виповнюється 200 років від дня народження українського архівіста, публіциста, етнографа, громадського діяча Миколи Аркадійовича Рігельмана, онука відомого історика, генерала Олександра Рігельмана (1720–1789), праці якого є цінними джерелами з історії України 17–18 ст. 
Народився Микола Аркадійович 29 вересня 1817 року у поміщицькій сім'ї старовинного українського роду з "краплею тевтонської крові", за його власним висловом. Корені його роду пов'язані з історичною Полтавщиною.
Миколин прадід – Йоганн Рігельман приїхав до Росії 1711 року в складі почту нареченої царевича Олексія Петровича принцеси Шарлотти-Софії. Прабабуся – Марфа Василівна – була з боку матері онукою генерального судді Василя Леонтійовича Кочубея, а з батьківської сторони – онукою гетьмана Данила Апостола. Миколин батько – Аркадій Олександрович Рігельман, одружившись з Параскою Григорівною Галаган, поріднився з козацько-старшинським родом Галаганів. Двоюрідним братом Миколі доводився майже його ровесник Григорій Павлович Галаган (1819–1888) – меценат, українофіл, громадський діяч, уродженець с. Сокиринці Прилуцького повіту, який у своїй родовій садибі створив центр українського культурно-господарського руху. 
Ось невеликий уривок зі спогадів художника Льва Жемчужникова (1828–1912), який жив і працював декілька років у містах і селах Полтавщини:
"Верств за п'ятдесят од Сокиринців жив двоюрідний брат Галагана Микола Аркадійович Рігельман. Він був багатий, гарний музикант, розумна, освічена людина… Жив він у селі Липовому (Роменський повіт Полтавської губернії), де зберігся старовинний липовий дім, з чарівним рундуком, який я малював. Сюди приходили бандуристи і лірники і я скликав хлопців і дівчат, їх малював і змушував співати, записуючи пісні; один із хлопців вельми добре співав; і вибір його пісень був цілком гарний, без найменшої домішки московщини і солдатчини". 
Закінчив Микола Рігельман Перше відділення філософського факультету Московського університету (1839), удостоєний ступеня кандидата (1840). Три роки жив за кордоном. Після повернення до Києва Микола Аркадійович був призначений чиновником в канцелярію генерал-губернатора.

пʼятниця, 8 вересня 2017 р.

УКРАЇНА - НІМЕЧЧИНА: ПОГЛИБЛЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПІВПРАЦІ

9-10 вересня 2017 року у Києві 
відкриється українсько-німецький рік мов.
Він триватиме протягом 2017-2018 року та включатиме понад 50 культурних подій. Основними тематичними напрямами стануть: популяризація німецької мови серед молодих українців, для яких це може відкрити кар’єрні перспективи; підтримка історичної пам’яті відносно історії двох народів заради майбутнього; українсько-німецький літературний діалог. 
Упродовж цього часу саме мова і література стануть платформами для передачі сучасної культури, освітніх стандартів і європейських цінностей.
Давні, глибокі зв'язки поєднували і нині поєднують Полтавщину з Німеччиною. Протягом року бібліографи-краєзнавці нашої бібліотеки будуть подавати матеріали, які розкриватимуть окремі сторінки в історії двох народів,підтримуватимуть українсько-німецький літературний діалог.
Першою "ластівкою" є наш матеріал до 200-ліття від дня народження українського архівіста, етнографа, публіциста, громадського діяча Миколи Аркадійовича Рігельмана, корені роду якого з теренів історичної Полтавщини. 
До речі, він онук видатного історика, військового інженера, генерала О. І. Рігельмана.

середа, 6 вересня 2017 р.

У ХОРОЛІ ВІДКРИЛИ МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ ОЛЕСЮ УЛЬЯНЕНКУ

"Повернувся на круги своя…"
У старовинному місті Хорол, де свій перший крок у безсмертя зробив Олесь Ульяненко, 30-го серпня зібралися земляки-хорольчани, шанувальники його таланту, добрі друзі, знайомі, родичі (двоюрідні брати Усенко Валерій Григорович, Лісовий Анатолій Григорович та двоюрідна сестра Олексієнко Таміла Григорівна), керівництво району: (голова Хорольської райдержадміністрації Лариса Миколаївна Звірко, голова районної ради Віра Анатоліївна Мартюк, міський голова Волошин Сергій Михайлович, начальник відділу культури і туризму Ірина Анатоліївна Гунько) та всі люди, які цінують мистецтво слова, на відкриття меморіальної дошки, яка була встановлена на фасаді Хорольської центральної районної бібліотеки.
Олесь Ульяненко любив бувати у бібліотеці, коли повертався у рідне місто із бурхливого столичного виру, дарував свої книги, і розповідав про школу, в якій свого часу навчався. Саме тут, у цьому приміщенні, із 1969-го по 1977-й рік, тоді ще в середній школі № 2 міста Хорол, навчався Олександр Ульянов. Саме тут він вивчився читати по складах буквар, саме тут навчився з синіх чорнильних літер на білому папері творити свої шедеври, які у шкільні роки показував лише друзям, саме тут розпочав мріяти про велике літературне поприще, якому віддав усе своє життя до останку.
Пройшовши складний життєвий шлях, Олесь Ульяненко зумів вижити у складних життєвих ситуаціях, знайти себе, стати відомим письменником. Те, що він писав, і те, як він жив, не залишало нікому шансу на байдуже споглядання: у нього були або щирі друзі, або люті противники. Але всі, з ким він ішов пліч-о-пліч, знали "Уляна"як повну протилежність його ж таки літературі, – він був м’який, добрий, щирий, душевний, та в душу впускав далеко не всіх. Це була людина, яка наче птах летіла над життям із розпростертими крилами, з бажанням протистояти всьому світу і довести свою богемну геніальність. Його друзі і сучасники, ті хто знали його близько називають його найнеординарнішою людиною, з якою їм доводилося зустрічатися. Він був моралістом і водночас безжально викривав лицемірство, негаразди суспільних явищ, недоліки і вади своїх героїв.
Творчий доробок Олеся Ульяненка міг би стати окрасою літератури будь-якої цивілізованої країни. Навряд чи його літературна спадщина отримає хоч коли-небудь однозначну оцінку. Та одне незаперечне: у битві за право бути собою Олесь Ульяненко залишив по собі немеркнучий слід не лише в українській, але й у світовій літературі. Втім, за розкіш бути собою, йому довелося заплатити життям. І це було коротке, але надзвичайно яскраве життя.

вівторок, 5 вересня 2017 р.

"... ВІД МАМИНИХ ПІСЕНЬ НЕ ВІДЛІТАЙ..."

До 70-річчя від дня народження народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Т. Г. Шевченка Миколи Шопші 
Здавалося, співало все село. Пісня летіла далеко полтавським степом і стихала за обрієм. Але над білою повінню вишень, над хатами-писанками, безкрайніми ланами лунав лише один могутній і чистий голос. Співав Микола Шопша. Щовечора виходив хлопець на сільську вулицю з баяном і грав. Задушевно й лірично. Люди сходилися послухати не так його вправну гру, як той неповторний голос. Від того голосу співала і їхня душа.
А співав односельцям не заслужений лауреат, а учень Веселоподільської середньої школи, син хлібороба. Хто ж він, цей хлопець, якому земля-матінка та батьки дали такий талант? У зрілому віці він скаже: "Я полтавець, а феномен Полтавщини в тому, що там усі співають. У нас спочатку вчаться співати, а потім ходити".
8 вересня 1947 року в родині механізатора Сергія Прокоповича Шопші з с. Вереміївки Семенівського району народилася п’ята дитина – син Микола. Усіх дітей колгоспного бригадира Бог наділив якимось талантом, але йому, найменшому, залишив найбільше. Вчився хлопець у сільській восьмирічці, одинадцятий клас закінчував у знаменитому Веселому Подолі. Світлочубий учень був спортсменом-першорозрядником, баяністом і співаком. Перші пісенні уроки отримав у художній самодіяльності. 
Одного разу Миколка-другокласник вийшов на сцену з баяном, вивчивши популярну пісню "Орленок". Розгубився так, що забув усі слова. Довго стояв мовчки, а потім втік зі сцени і зарікався більше ніколи не виступати. А в шістнадцять літ юнак отримав заслужену нагороду за пісні – перше місце в обласному огляді художньої самодіяльності: акомпанував собі на баяні й співав улюблені пісні "Дивлюсь я на небо"та "Взяв би я бандуру".
Виступав із ними і по обласному радіо, чим і започаткував свою творчу біографію. У селі спів не вважали роботою. Батько хотів, щоб Микола став механізатором, як і він, адже син працював причіплювачем із тринадцяти років. Але Микола стояв на своєму – буду тільки співати. Після одинадцятирічки його взяли у народний хор ім. Верьовки. Потім була армія, ансамбль пісні й танцю Київського військового округу, де Микола отримав перші уроки професійного співу. 
Щедре природне вокальне обдаровання дало змогу стати студентом Московської консерваторії у класі видатного баса М. Рейзена. Але Москва не "вписалась”"у його тодішні можливості, жити не було за що. Повернувшись до Києва, співав декілька років у капелі "Думка". На концерті у філармонії Миколу почув славетний співак, тодішній ректор Київської консерваторії Микола Кондратюк. Його вердикт був таким: !"Тобі треба вчитися". Так, 1974 року Микола став учнем М. Кондратюка. 

пʼятниця, 1 вересня 2017 р.

1 ВЕРЕСНЯ

Шановні педагоги, дорогі учні, студенти та батьки!
Прийміть найщиріші вітання з Днем знань! Життя кожного з нас нерозривно пов'язане з улюбленою школою, першим вчителем. І кожен раз початок нового навчального року викликає в нашій душі хвилювання і радісні спогади. 
Першого вересня оживають школи і гімназії, ліцеї і коледжі, вищі та середні навчальні заклади. У цьому році вперше продзвенить шкільний дзвінок для багатьох першокласників. Для них починається нове життя, повне відкриттів і цікавих подій.
А для вчителів, бібліотекарів, керівників освітніх установ День знань — не просто свято. Це і радісна зустріч з учнями, і новий етап в кропіткій, серйозної роботи, від якої залежить майбутнє нашої країни.
Нехай школа завжди залишається доброю, теплою домівкою, в якій завжди цікаво і затишно. Нехай День знань для першокласників, першокурсників, студентів і учнів, їх вчителів і наставників стане Днем великих надій!
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...