НАЗВАНО ЛАУРЕАТІВ МІЖНАРОДНОЇ ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОЇ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША ЗА 2017 РІК

Цю почесну міжнародну відзнаку 1 березня 2011 року, за сприяння Національної спілки письменників України і міжнародних громадських організацій, заснували Клуб творчої інтелігенції "Оберіг-Чернігів" та Волинське товариство "Світязь", – для розвитку вітчизняного книговидання і підтримки українських письменників, митців, науковців, журналістів, працівників культури та освіти, громадських діячів і меценатів, які мешкають в Україні та за кордоном.   
З 1 листопада 2014 р. засновником Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша стала Міжнародна літературно-мистецька Академія України, котра об’єднує відомих письменників, перекладачів, науковців, журналістів та громадських діячів із п’ятдесяти країн світу. 
Цього року надійшло близько 400 подань і пропозицій з усіх регіонів України та закордону. Цьогорічними лауреатами (в т. ч. ) стали письменники, уродженці Полтавщини:

• український письменник та перекладач Василь Барка (посмертно) (США);

Василь Барка (справжнє ім'я Василь Костянтинович Очерет, англ. Wasyl Otcheret-Barka; 16 липня 1908, с. Солониця, Лубенський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 11 квітня 2003, Нью-Йорк, США) — український письменник і перекладач.
Його літературна спадщина, крім рукописів, які з великим трудом вдалось зберегти і примістити в УВАН в Нью-Йорку, це понад 20 книг поезій, романів, повістей, есеїв, перекладів, літературної критики. В місті Рівному, у видавництві "Діва" в 1998 році появилась книга "Портрет", автором якої є письменник Микола Вірний-Француженко. Це велика, солідна праця, в якій подано біографію Василя Барки, перелік його творів та їх оцінку літературознавцями.

• письменник Микола Петренко (Львів) – за послідовний багатолітній розвиток ґрунтівських традицій Пантелеймона Куліша в сучасній українській літературі; 

Микола Євгенович Петренко (6 листопада 1925, Лохвиця) — український письменник. Член Спілки письменників України з 1960 р.

Народився у сім'ї робітника.

Під час Другої Світової війни був вивезений на примусові роботи до Німеччини. За спробу втечі відбував покарання в концтаборах. Після закінчення війни пройшов фільтраційні та трудові табори в СРСР.

У 1951 році закінчив факультет журналістики Львівського державного університету.

Працював в обласній молодіжній газеті, редактором Львівського телебачення, кореспондентом "Літературної України", звідки був звільнений за "пропетлюрівські" вірші. У 1957 р. вийшла перша поетична збірка.

Автор більше 60 книг: поезії, проза, гумор, публіцистика, вірші для дітей, казки, пісенні тексти, п'єси та лібрето музичних вистав, які ставилися на сценах львівських театрів: "Чарівне кресало", "Довбушів топірець", "Дві Іванки", "Шість імен" та інші.

СЛАВУ У ПОЛТАВУ НА КРИЛАХ ВІТЕР ЗАНЕСЕ...

                                                       ... Сьогодні можемо говорити про поетичну

славу його ще з повстанських часів,

про те велике значення, яке мала його

творчість для виховання нових поколінь

справжніх борців за Волю і Державність України. 

М. Дубас

Він не встиг написати солідних томів поем і поезій, не встиг стати класиком. Суворе героїчне середовище давало йому багатющий матеріал для творчої праці, зате відвело небагато часу на здійснення задумів. Писалося в окопах, в час перепочинку між боями.

Доробок Петра Василенка невеликий. Чи зібрано все – сказати важко. Та з упевненістю можна відзначити інше: яскравістю поетичного таланту його поезії не поступаються багатьом творам поетів його покоління. А громадянською позицією, непідкупною любов'ю до України, чистим золотом істинного патріотизму значно перевищують багатьох.

Петро Василенко народився 1921 року в с. Війтівці Полтавської губернії. Він був одним із чотирьох дітей освіченого і свідомого українця Власа Василенка. Мабуть, батько виділяв його серед інших, хоча всі діти добре вчилися. Петро був відмінником, а що стосувалося української історії, фольклору, звичаїв – те дитяча душа сприймала з радістю. Батькові подобалося, коли бачив, що то йде і від нього:

Пригадую зимові вечори

Журбою батько оповитий,

Дитячий сміх чи плач сестри,

Й на неї погляд мій сердитий. 

А потім батько чомсь зітхне,

"Кобзар" розкриє і читає:

Про Січ, Підкову, дикий степ...

Можливо, та величезна любов до України, готовність віддати їй своє молоде життя – від чутого в дитинстві Тарасового слова?

Петро часто у своїх поезіях згадував батьківське слово, згадував материну ласку і печаль, коли вона залишилася без чоловіка, а діти – без рідного батька. Згадував розповіді земляків-полтавців, мамині спогади – про кохання колишнього матроса Чорноморського флоту і української дівчини, які одружившись, зайнялися важкою сільською роботою. Батько був енергійним, ініціативним в організації культурних, просвітницьких заходів у селі. 

Мати походила зі славного роду Дзюбів, була високоосвічена, завжди йому допомагала. 

Батько, важко працюючи в колгоспі, мріяв про те, щоб свого найстаршого сина, дуже здібного й охочого до науки, віддати на навчання до Київського медичного інституту. Та сталося не так, як гадалося. 

ПРИВІТАННЯ З НОВИМ РОКОМ