КНИГИ ПРО УКРАЇНУ

Книги, що допомагають краще зрозуміти Україну

Історія, культура та мови – це фундамент, на якому тримається нація. Розуміти їх – означає усвідомлювати, хто ми є, звідки прийшли та куди рухаємося. Щоб глибше зануритися в українську спадщину, варто читати книжки, які розповідають про наш шлях, традицію та боротьбу за суверенітет.

Стародубська М. Як зрозуміти українців. Кроскультурний погляд / М. Стародубська. – Харків : Vivat, 2024. – 400 с.

Книга «Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд» – це український нонфікшн із культурології від Марини Стародубської, ад’юнкт-професорки KMBS і консультантки з організаційної психології. Авторка розповідає про традиції, цінності та поведінкові норми нації через історичний контекст і соціальні процеси. Читачі дізнаються, що вплинуло на розвиток культури України, у який спосіб формувались українська єдність та взаємозалежність, і що спровокувало зміни в ідеологічній позиції індивідуалізму нації.

Авторка не лише ґрунтовно досліджує культурну ідентичність, а й висвітлює проблему корупції, парадоксу хибної класифікації «братніх народів», дилему внутрішньої ворожнечі та інших гострих питань. Відтак професорка пропонує ознайомитися з роботою, яка дозволить глибше пізнати українців та усвідомити, що стало каталізатором етнічних і ментальних колізій.

• Наприкінці теми знаходиться список джерел зі зносками. Прочитати додаткові матеріали можна в безоплатному доступі.
• Аналітичні матеріали подані у вигляді інфографіки: у виданні можна знайти діаграми, мапи й таблиці.
• Доробок Стародубської допоможе зрозуміти не тільки свій народ, а й людей з різних країн.

Демська О. Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга / О. Демська. – Харків : Vivat, 2024. – 304 с.

На культурній мапі модерної української мови є дві важливі точки: Бад-Емс, звідки указом намагались переконати світ, що української мови немає, не було і бути не може, і Страсбург – точка, де 21 березня 2022 року українська отримала статус майбутньої офіційної мови Європейського Союзу.

Орися Демська розповідає про зародження й розвиток української мови від індоєвропейської прамови до наших днів, її взаємодію з іншими мовами, історію взаємозбагачень, непримириме протистояння з російською і перебіг лінгвоцидів, із яких вона все ж таки вийшла переможницею.

Доступно про формування української державності і національної ідентичності через мову і завдяки мові.

Країна жіночого роду / укладач В. Кіпіані. – Харків : Vivat, 2021. – 303 с. : тв. – (Бібліотека «Історичної правди»).

Україна – держава з жіночим егрегором. Ніжна, гостинна та квітуча у мирний час, нещадна та незламна до ворога на війні, норовлива та горда, співоча й роботяща. Україна починається з української Жінки – культурної та суспільної діячки, мисткині, воїнки, політикині, журналістки, лікарки, матері. Тонке розуміння жіночої натури нашої країни, любов та захват вклав у свою збірку «Країна жіночого роду» Вахтанг Кіпіані.

Це видання яке мотивує і надихає, викликає захват та розширяє світогляд, містить унікальні інтерв’ю, свідчення, архівні матеріали та документи й довідки про жінок, які відіграли важливу роль у національно-визвольному русі, політичному та культурному житті країни.

Кіпіані розповідає про жінок різних професій: вчительок, лікарок, учасниць збройної боротьби в лавах ОУН та УПА, журналісток, культурних діячок та політув'язнених.

"ЯСКРАВА ПОЕТКА ПРАЗЬКОЇ ШКОЛИ": до 20-ї річниці пам’яті Наталі Лівицької-Холодної

У бібліографічному нарисі містяться відомості про нашу краянку, поетку, представницю «Празької школи поезії» Наталю Лівицьку-Холодну.Матеріал, запропонований у нарисі, не є вичерпним, використана література взята з публікацій журналів та зі шпальт газет, книг, краєзнавчих видань, які є в наявності у фондах Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара.

Бібліографічний нарис адресується юнацтву, бібліотекарям, краєзнавцям і всім, хто прагне більше дізнатися про наших видатних співвітчизниць.

Яскрава поетка Празької школи» : до 20-ї річниці пам’яті Наталі Лівицької-Холодної : бібліографічний нарис / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара ; уклад. Ю. Новоселецька. – Полтава : ПОБЮ імені Олеся Гончара, 2025. – 24 с.

Майстерня бібліографа: опис інформаційних джерел (практикум)

СТРЕСОСТІЙКІСТЬ

 МОЗ опублікувало результати дослідження уявлень українців про психічне здоровʼя та психологічну підтримку крізь призму стійкості. Кожен третій (36 %) відчуває зараз підвищений рівень стресу. 11 % респондентів мають високий рівень стресу, 40 % – помірний, 13 % – низький. Дослідження також засвідчило, що 73 % українців мають чималий ресурс стійкості. 35 % є стійкими, ще 38 % – радше стійкими.

Стресостійкість можна підтримати. Стійкість – це здатність проживати випробування. Водночас зберігаючи, відновлюючи та плекаючи ментальне здоров’я, особистісну цілісність і соціальні зв’язки.

«Важливо розуміти, що стійкість – це не завжди про те, щоб незламно стояти посеред бурі та бути героєм. Навпаки, стійкість людини проявляється через гнучкість та спроможність не здаватися попри труднощі. Стійкість означає жити. Діяти, піклуватися, підтримувати, любити. Формула стійкості – не про те, як стиснути зуби та перетерпіти події, які від тебе наче не залежать. Формула стійкості – це про те, як знайти рішення, щоб перемогти», – зазначають у МОЗ.

Чинниками стресостійкості та адаптації можуть бути бізнес, робота, родина, наявність дітей у родині. Стати стійкішим можуть допомогти:

• розмови про почуття та переживання з близькими;
• обмін досвідом подолання стресів;
• спільна робота;
• наявність хобі, включно зі спільними хобі у батьків та дітей;
• ресурсні заняття (спорт, туризм, подорожі, прогулянки, догляд за тваринами, музика, танці, риболовля, захоплення технікою, автомобілями тощо);
• щоденні рутинні практики, медитації та інше.

Фахівці радять у тригерних ситуаціях, коли почуваєтесь зле і потребуєте підтримки:

• поговорити з кимось про це;
• обійнятися з близькою людиною;
• зануритися в роботу або активно щось робити;
• дбати про себе;
• бути фізично активними.

ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ 2025

Шевченківська премія – 2025

Присудили Національну премію України імені Тараса Шевченка у різних категоріях. Список лавреатів у різних номінаціях опублікували на сайті Комітету премії.

Національна премія України імені Тараса Шевченка, або Шевченківська премія – державна нагорода України, заснована у 1961 році. Вручається за вагомий внесок у розвиток культури й мистецтва.

Премією відзначають творців за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є «вершинним духовним надбанням українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам’ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства».

Одна людина може отримати нагороду раз за життя. Присуджує відзнаку президент України на підставі рішення комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Президент України затвердив лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка 2025 року.

Відповідний указ опублікували на сайті Офісу президента.

Розмір Національної премії України імені Тараса Шевченка 484480,0 гривень кожна премія.

В номнації Література : Юрій Іздрик за книжку поезій «Колекція»

Юрій Іздрик – український прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Один із творців станіславського феномену. Автор низки поетичних та прозових творів.

Народився майбутній письменник у Калуші 16 серпня 1962 року його батько був священиком, крім Юрія у сім'ї було, ще п'ятеро дітей. Незабаром після народження Юрія його батька було заслоно до сталінських таборів.

У школі Юрко Іздрик навчався відмінно особливо любив математику і літературу. Також ходив у музичний гурток, де навчався грі на віолончелі та фортепіано, згодом сам освоїв гру на гітарі та мандоліні. Ще у школі, а саме у віці 14 років почав писати перші вірші. Після закінчення школи із медаллю він вступає до Львівського політехнічного інституту. Під час навчання в університеті він бере активну участь у культурному житті інституту. Згодом Юрко з друзями створює рок-гурт.

Отримавши у 1984 році диплом механіка він відправляється в Івано-Франківськ, де починає працювати на заводі ливарних машин, але Юрій розуміє, що робота на заводі, це не та діяльність, якою він би хотів займатися у житті. І вже в кінці 80-тих він бере активну участь у культурному житті Івано-Франківська. А у 1989 році у світ вперше вийшов випуск легендарного журналу «Четвер». На одному з мистецьких заходів Юрій Іздрик знайомиться із Юрієм Андруховичем і пропонує йому спільно видавати журнал «Четвер», на що другий одразу ж погоджується і так між ними зав’язалася дружба, яка триває досі.

Перші оповідання автора виходили у журналі «Четвер», а перші вірші у польському журналі «Відрижка».

У 1994 році у журналі «Сучасність» друком вийшла його повість «Острів Крк», яку позитивно оцінили, як критики так і читачі, а у 1998 році виходить його перший роман «Воццек». Після цього автор пише, ще два не менш успішних романи й продовжує випускати журнал «Четвер», аж до 2008 року, саме тоді був випущений останній тридцятий номер журналу. У 2009 році Юрій Іздрик отримав нагороду «Книга року Бі-Бі-Сі 2009» за збірку есеїв «Таке».

У 2014 році Юрій Іздрик разом з Григорієм Семенчуком створюють музичний колектив «DrumТИатр».

Також з під пера автор вийшли такі культові книги й збірки, як: «Подвійний Леон» «Флешка», «Таке», «Underwor(l)d», «Іздрик. Ю», «AB OUT» та низка інших оповідань і віршів.

Юрій Іздрик є яскравим представником «Станіславського феномену» разом з іншими письменниками, такими, як: Юрій Андрухович, Володимир Єшкілєв й Тарас Прохасько.

Сьогодні письменник живе й працює у Калуші.

5 цікавих фактів

У 2020 році поет знявся в оголеній фотосесії, знімки з якої увійшли в збірку Naked One.

Артбук складався із сорока дев'яти відвертих фото «ню» письменника. А його пози пародіювали відомі класичні картини і скульптури, як-от «Мислитель» Родена, «Дискобол» чи «Святий Себастьян».

Завдяки провокативній фотосесії для Naked One Іздрик наступного року переміг у конкурсі «Золотий ліфон», ставши найсексуальнішим митцем України.

«Еротична фотосесія, яка позбавила сну всіх нас… Цьому еротичному магнетизму неможливо опиратися», – підсумували свій вибір організаторки «Золотого ліфону».

Він також спробував себе у кіно, знявшись у фільмі режисерки Ірини Цілик «Я і Фелікс», який вийшов на екрани у 2022 році.

Іздрик зіграв у фільмі колишнього контррозвідника, а також своєрідну фігуру батька для головного героя.

У 2023 році Юрій Іздрик випустив збірку «Календар Любові», для якої він щодня писав про одному віршу.

«З віршами треба прокидатися, під них варто засинати: 365 днів і ночей на рік», – сказав письменник.

У 2009 році Юрій Іздрик також переміг у «Книзі року BBC-2009» за збірку есеїв «Таке».

ҐАДЖЕТОЗАЛЕЖНІСТЬ

Зустріч з коханою людиною, сімейна вечеря, контрольна в школі стають не такими, як раніше. Якщо ви неодноразово чули фрази на кшталт: “Я з тобою розмовляю?”, “Ти можеш залишити телефон у спокої та поговори зі мною?”, “Ти що з телефону взагалі не вилазиш?”, то у вас характерні ознаки залежності.

Заледве розібрались з термінами “ґаджет” та “залежність”, як вони об’єдналися в одну, вибухову суміш. Численні соціологічні опитування на тему ґаджетозалежності показують, що проблема стає дедалі глобальнішою. Більшість населення, яке має доступ до мережі, не може прожити навіть доби без смартфону, планшету чи інших пристроїв.

Згідно з даними американських соціологічних досліджень, людина відкриває ґаджети понад 150 разів на день. Багато з нас не приховують того, що проводять забагато часу за гортанням стрічки новин, лайканням незнайомих людей та читанням пабліків.

Так, наші смартфони багато в чому полегшують наші повсякденні справи: онлайнові покупки, записи на прийом до лікаря, перегляд новин, прочитання книг, переказ коштів тощо. Проте, з нашестям смартфонів почастішали нещасні випадки, ДТП тощо. Скільки ж проведеного нами часу в Інтернеті ми проводимо з користю? Важливо, щоб ми могли дати собі чесну відповідь.

Компанії збагачуються через наші слабкості. Люди завантажують собі програми аналізу часу, який вони витрачають на соціальні мережі. Ці програми викликають досить суперечливі думки. З одного боку добре, що можна вирахувати час, який ти витрачаєш на тому чи іншому ресурсі, зробити відповідні висновки. З іншого – людина може зависати більше години у цій же програмі. Тобто, анекдоти про ґаджетозалежність стали реальністю та перестали бути смішними.

Цю хворобу можна прирівнювати до алкоголізму, тютюнопаління, адже від неї так само виникає залежність, депресія. Найнебезпечніше, що від ґаджетозалежності не застрахований ніхто. Упевнений бізнесмен, пані поважного віку, юний школярик чи досвідчений лікар – усі ми в зоні ризику. Якщо дорослі спроможні виявити в собі тривожні ознаки, то діти піддаються впливу Інтернету та не можуть чітко вирізняти свої залежності.

Допомогти дитині та підтримати її можна власним прикладом. Чим менше часу витрачено вами на смартфон, тим більше часу буде приділено дитині.

Також допоможе обмеження часу для сидіння в ґаджетах. Оберіть гурток, захоплення, але обов’язково порадьтеся з дитиною. Слідкуйте, щоб друзі існували в реальному житті.

Також допомагає зменшити симптоми ґаджетозалежності:

• заборона використання смартфонів під час прийому їжі;
• контроль часу на вихідні та ввечері;
• правила безпеки.

Встановіть додатки батьківського контролю на ґаджетах та відслідковування перебування дитини. Якщо ваша дитина старшого віку, поясніть, що саме варто оминати в мережі. Але найголовніше, коли батьки та діти довіряють один одному.

Вберегти вас від залежності допоможе кілька порад:

• Вирішіть для чого вам потрібен смартфон.
• Порівняйте час, який ви проводите в ґаджетах із часом, який хотіли б.
• Якщо губитесь у годинах, то ставте нагадування або просіть рідних казати про проведений вами час у смартфоні.
• Розділяйте роботу та відпочинок.
• Багато людей тримає в руках телефон, бо чекає на повідомлення з роботи. Тоді варто блокувати непотрібні застосунки на час очікування важливих дзвінків або смс.
• На вихідні плануєте відпочити від всього, але ґаджети забирають забагато часу? Тоді обираючи між електронною книгою та паперовою, обирайте друге.
• Тримайте телефон якнайдалі. Це допоможе, як працювати, так і відпочивати. Перегляд фільму та розмова з подругою перестануть уриватись на клацання телефону.

Ґаджет, як спосіб втекти від реальності. Як підлітки, так і дорослі намагаються відволікатися від особистих проблем беручи до рук смартфони, найчастіше – перед сном. Тому розділяйте необхідність та залежність.

Приберіть яскраві кольори з іконок на телефоні. Нейтральність та сірість буде відштовхувати на підсвідомому рівні.

Вставайте під будильник, а не смартфон. Так ви заощадите час ранкових зборів.

Книга “Як порвати зі смартфоном”. Написала її випускниця Єльського університету та школи журналістики в Берклі – журналістка Кетрін Прайс. Кетрін – лавреатка кількох нагород у сфері журналістики за науково-популярні тексти. За її словами, книгу писала спираючись на дослідження нейропластичності. Це зміни в нервових ланцюжках, які проявляються після зміни середовища, поведінки, нервових процесів і змін унаслідок ушкодження тіла. Цей термін та сфера досліджень змінила теорію, що мозок та його діяльність є статичним.

Ми всі ковалі свого щастя. Тому намагайтеся проводити свій час не лише із задоволенням, а й з користю. А залежними будьте лише від позитивних емоцій, близьких людей та свіжого повітря.

ГЕЛІЙ СНЄГІРЬОВ

Не часто доводиться тримати в руках книжку, за яку автор заплатив життям. Документальний роман «Набої для розстрілу» – саме така. 1977 – рік видання книги, 1978 – рік смерті її автора. І ці події безпосередньо пов’язані між собою. Видавництво «Комора» перевидало документальний роман письменника й режисера Гелія Снєгірьова, в якому йдеться про суд над 45 українськими інтелектуалами у 1930 році.

Снєгірьов, Г. Набої для розстрілу (Ненько моя, ненько...) : лірико-публіцистична розвідка / Г. Снєгірьов. – Київ : Дніпро, 1990. – 167 с.

«Набої для розстрілу» – книжка про справу «СВУ». Це показовий судовий процес над українською інтелігенцією 1930 року в Харкові, яку повністю сфабрикували радянці. Таким чином намагалися дискредитувати лідерів українського культурного і громадського життя, активістів та інтелектуалів.

СВУ (Спілка Визволення України) – вигадана організація, яка, нібито, мала на меті визволення українського народу на всіх просторах його етнографічної території. Далі – заснування самостійної української республіки. Згідно з «обвинувачувальним вироком» СВУ готувала повстання проти росіян.

«Але й це не дивно, а от що в тому ж далекому 1930-му українські дядьки з торбами, куди ледве встигнула їм вкинути жона чи мати шмат сала й окраєць хліба, та ще сам в останню мить схопив з полиці улюбленого «Кобзаря» (твердять свідки, ніби у всіх без винятку тих «дядьків» у торбі поруч хліба з салом лежав Шевченків «Кобзар»), що ті дядьки в тюрмах, на пересилках і в таборах на запитання: «За що сидиш?» – відповідали: «За Се-ве-у… Не знаєте, що воно за Се-ве-у?» – оце вже дивно…»

Гелій Снєгірьов взявся за написання свого роману про події 1930-го через 45 років. Мотив до написання доволі драматичний. Автор намагався зрозуміти, яку роль у цьому цирковому номері під вивіскою «Суд» зіграла його мама. Адже відомо, що вона також свідчила проти учасників справи, серед яких були її друзі.

Снєгірьов писав текст так, ніби поступово розплутує складний клубок. Він доводить, що справа була сфабрикованою й звинувачує учасників процесу в підігруванні своїм катам. Вони справді свідчили проти себе, обливаючи заразом увесь український тогочасний опір найчорнішими фарбами. Таким чином намагалися випросити собі в режиму поблажливість. Багатьом це вдалося – вони отримали пом’якшувальні вироки і їх не стратили.

Важливо зазначити, що Снєгірьов писав книжку, знаючи що за неї доведеться заплатити найдорожчу ціну.

ІНТЕРАКТИВНІ КНИГИ

Дитячі книжки можуть водночас бути іграшками, передбачати доповнену реальність чи пропонувати читачам інші типи нелінійної взаємодії. Інтерактивні книжки важливі не тільки тому, що їх можна пов’язати з цифровими гаджетами, але й тому, що пропонують унікальні активності, у яких дитина має фізіологічну потребу. Розповідаємо, що таке інтерактивні книжки, яку користь вони приносять дітям та про цікаві видання, які є в Україні.

Що таке інтерактивні книжки

Усі знають, що діти люблять книжки з картинками. Поки вони не вміють читати, візуальне оформлення – головний спосіб сприйняття книжки. Але й старшим дітям цікаві ілюстрації в книжці задають настрій. А якщо ці картинки можна ще й рухати – це взагалі вже не просто книжка, а трошки іграшка.

Їх часто так і називають – книжки-іграшки. Але правильніше їх буде називати інтерактивними книжками, або ж книжками з інтерактивними елементами. Інтерактивність часто в нас асоціюється із цифровими гаджетами, але насправді це поняття набагато ширше і передбачає будь-яку нелінійну взаємодію з книжкою, щось більше за послідове гортання сторінок.

Яка ж нестандартна взаємодія може бути з книжкою? Вона буває різних типів: по-перше, цифрова. Найчастіше для неї знадобиться використання додатково смартфона або комп’ютера. Найпоширенішим варіантом таких видань є книжки з доповненою реальністю. Завантажуєш застосунок, наводиш камеру смартфона на ілюстрацію – і вона оживає. Мабуть, найвідомішою книжкою такого типу на українському ринку буде славнозвісна «Мавка. Грайбук» від анімаційної студії Animagrad, де додана реальність органічно доповнює візуальний 3D-стиль анімації.

Окрім додавання анімації до зображень, можливе створення ще цікавішої взаємодії, а саме – ігор у доданій реальності. Яскравим прикладом тут може бути «Кіт у чоботях» від видавництва Vivat.

До речі, такі книжки можуть бути не лише з кольоровими, а і з чорно-білими ілюстраціями, наприклад, «Світ суперзаврів. Райські раптори» від видавництва «Асса». Така технологія дозволяє додати кольору до видання.

Які ще типи взаємодії можуть бути? Додавання не цифрових, але електричних елементів. «Пищалки», «світилки», «розмовляки» та інші звукові та світлові ефекти, які так люблять діти й ненавидять батьки. Як приклад – «Твоя перша книга малюка» від Union Group.

Також у цій книжці можна малювати й писати – звісно, це робить її інтерактивнішою. Тут існує тонка межа, після якої такі книжки вже навіть і не можна назвати книжками, вони в чомусь ближчі до іграшок. Але водночас, якщо вони мають сторінки й традиційну гортальну форму, то й книжками вони залишаються.

І нарешті, найцікавіший тип інтерактивних книжок – із взаємодією суто фізичною, механічною. Паперові, іноді пластикові, тканинні або хутряні конструкції, які можна смикати, тягнути, крутити та, врешті-решт, – просто мацати!

Чому саме цей тип є найцікавішим? Щоб розібратися з цим питанням, нам треба трохи розібратися з психологією дитини, бо мова саме про дитячі книжки (хоча інтерактивні книжки можуть бути не лише для дітей, але про це іншим разом).

Інтерактивні книжки як відповідь на фізіологічну потребу

За мільйони років еволюції людське дитинча навчилося вивчати світ фізично: на вигляд, смак, дотик. Друга сигнальна система, яка оперує словами-символами й абстрактними понятими, вмикається набагато пізніше, і її розвиток дуже залежить від першої.

"Усе життя нас веде наша внутрішня мавпочка. У дітей вона проявляється активніше – що менше років людині, то сильніше в ній інстинктивне. І той внутрішній голос пращурів каже – хапай і тягни!"

Смикни й перевір, що вийшло в результаті! Торкнися й перевір, шершаве воно чи пухнасте? Недаремно одним із наріжних каменів педагогіки є дрібна моторика. Мозок фізіологічно влаштований так, що розвиток дрібної моторики безпосередньо впливає на розвиток мовленнєвого апарату та загального абстрактного мислення.

Водночас світ стрімко змінився за останні роки, та й продовжує змінюватися. Навкруги стільки всього привабливого! Яскраві рухомі картинки мультиків, веселі герої зі смартфонів. Наша внутрішня мавпочка в захваті – вона не бачить різниці між рухомою картинкою в житті та на екрані. Щось біжить, а ти наздогнав? Добрий мисливець! От тобі й дофамінове підкріплення. Не важливо, було то у віртуальному світі чи в реальному.

А от дрібна моторика при взаємодії з екраном майже не розвивається. Є низка досліджень, які підтверджують сповільнення навчання та загального розвитку в дітей, які навчаються цифровими засобами. Ця тенденція тримається приблизно до початку підліткового віку.

Нам важливо шукати способи зацікавити дитину в діях, пов’язаних саме з фізичним світом. Звісно, це можуть бути різні активності: малювання, писання, ліплення тощо. І почесне місце тут посядуть інтерактивні книжки з фізичною взаємодією. Вони поєднують у собі цікаву історію, тактильні відчуття, ігрові завдання, просторову активність і славнозвісну дрібну моторику.

ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА

Де читати про дитячу літературу: ресурси, які допоможуть вибрати книжки дітям

Література для дітей і підлітків частенько опиняється винесеною на узбіччя літпроцесу. Однак саме вона потребує уважного погляду, фахової розмови та особливої уваги з боку читачів. Вибираючи книжки для себе, дорослі звертають увагу на тему, сюжет, стиль автора, візуальне оформлення видання, однак коли йдеться про вибір дитячих або підліткових книжок, у гру вступають додаткові фактори.

Чи врахував автор вікові особливості дитячої психології? Чи не заклав у неї, можливо, геть випадково, шкідливі або сумнівні меседжі? Чи зацікавить вона маленького читача, чи буде актуальною для підлітка? Та зрештою, чи з якісних поліграфічних матеріалів зроблена (що особливо важливо у випадку наймолодших «читайликів», які полюбляють спробувати книжку на зуб)?

Розібратися в цьому всьому доволі непросто. Тож тут на допомогу батькам та іншим дорослим приходять фахові літературні оглядачі. Ми розповімо, де читати й слухати їхні поради, аби відповідально вибирати цікаві та якісні книжки для дітей і підлітків.

Фахових, але водночас доступних широкому загалу онлайн-ресурсів, які фокусуються на дитячій і підлітковій літературі, в Україні, на жаль, небагато. Проте саме вони слугують важливими дороговказами й допомагають як батькам, так і професійній авдиторії (бібліотекарям, освітянам) сформувати бачення якісної дитячої літератури, стежити за актуальними й вартими уваги новинками та мати готові списки варточитів для читачів різного віку.

КЛЮЧ

КЛЮЧ – це інтернет-ресурс Національної бібліотеки України для дітей. Його назва розшифровується як «(Най)краща література юним читачам». У січні 2025-го проєктові виповнилося 15 років.

КЛЮЧ серед іншого:

• розповідає про дитячі книжки, видані друком в Україні в різні часи;
• публікує рекомендаційні списки;
• знайомить із письменниками та художниками-ілюстраторами;
• публікує літературознавчі та книгознавчі розвідки в галузі дитячої літератури;
• розвиває аудіобібліотеку;

досліджує бібліотечні практики популяризації дитячого читання.

У 2025-му у планах КЛЮЧа – «рецензії різного типу від дослідників і практиків, які стоять на різних платформах у питанні оцінки видання для дітей. Тематичні огляди, зорієнтовані на практичні потреби бібліотекарів і освітян. Багато буквального «звучання» авторів різних поколінь, щоб діти в усіх кінцях планети могли почути голоси українських дитячих письменників. Розмови про видавництва та видавців з погляду, що ж із виданого «досі читається», що стало «героєм на один Арсенал/Форум», а що з давно не видаваного бібліотекарі старанно реставрують, бо діти читають, а нового видання немає. У планах ще більш значна співпраця з науковцями, зокрема наймолодшого покоління, більше візуалізації та відео»

Крім того, КЛЮЧ як складова частина Центру дослідження книги й читання НБУ для дітей працюватиме над тим, щоб започаткувати рейтинг «КЛЮЧове видання року для дітей і юнацтва – вибір бібліотек» і щорічний науково-практичний семінар із міжнародною участю «КЛЮЧові питання літератури для дітей і юнацтва. Україна ХХІ».

«БараБука»

Простір дитячої книги «БараБука» вже більш як 10 років творить команда експерток у галузі дитячої літератури. Проєкт фокусується виключно на українській дитячій та підлітковій літературі, переважно сучасній, та орієнтується на широку читацьку аудиторію.

На «БараБуці» можна знайти:

• огляди найпомітніших дитячих і підліткових книжок;
• інтерв’ю з письменниками та ілюстраторами;
• методичні розробки;
• поради, як говорити з дітьми на складні й важливі теми (про війну та мир, про безбар’єрність, про інклюзивність, про Голодомор тощо);
• лайфхаки для родинного читання;
• цікаві підходи для популяризації читання в школах;
• досвід популяризації дитячої книжки та багато іншого;
• довідник про письменників, ілюстраторів, видавництва, дослідників, відзнаки та премії для дитячих книжок.

Огляди написані доступною мовою, вони не навантажені літературознавчими термінами й орієнтовані на те, щоб їх було легко й цікаво читати людям з-поза професійного кола (зокрема дорослим, які вибирають книжки для своїх дітей).

«Читомо»

Як медіа, присвячене культурі читання та мистецтву книговидання, «Читомо» вже 16 років поспіль пише про найкращі дорослі, дитячі та підліткові книжки.

«Дитяча» тема не є окремою рубрикою в структурі сайту, але регулярно з’являється на головній сторінці. Медіа зосереджується не лише на фаховій літературній критиці, але й публікує аналітику щодо літпроцесу і видавничого бізнесу.

З 2025 року «дитячий» напрям «Читомо» курує випускова редакторка Валентина Вздульська з 20-річним досвідом у галузі дитячої літератури. Валентина коментує редакційні плани: Цього року ми запропонуємо читачам регулярні рецензії на варті уваги видання, розмови з трендсетерами й провідними фахівцями в галузі. Також буде багато про гуманітарні проєкти, наукові дослідження, українські й міжнародні тренди та стратегічне бачення. Ми ще більше посилимося колонками експертів. «Читомо» продовжить згуртовувати навколо себе потужних літературознавців, які не просто розповідають про книжки, а й дають конструктивну критику та фахову аналітику. Наприкінці року, як і раніше, «Читомо» назве найкращі дитячі й підліткові книжки 2025-го.