ТИЖДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

У Вікіпедії розпочинається Тиждень української мови

З нагоди Дня української писемності з 15 жовтня до 5 листопада триватиме «Тиждень української мови у Вікіпедії».

Про це повідомило Міністерство культури та стратегічних комунікацій.

Мета проєкту, ініційованого МКСК та громадською організацією «Вікімедіа Україна», – створити та вдосконалити якнайбільше статей на тему української мови й літератури в україномовному розділі Вікіпедії.

Українська мова є основою національної ідентичності та важливим фактором безпеки в умовах російської агресії. Підтримка та розвиток української мови зміцнюють єдність суспільства, підсилюють культурний суверенітет та сприяють консолідації навколо українських цінностей. Завдяки цьому українська мова є своєрідним «щитом», що захищає культурну ідентичність від зовнішніх загроз.

За словами міністра культури та стратегічних комунікацій України Миколи Точицького, мова - це більше, ніж засіб спілкування. Це історія, цінності й спільна пам’ять.

Сьогодні важливо не лише говорити українською, але й робити все можливе для поширення її в інформаційному просторі, і цей проєкт – чудова можливість зробити внесок у її розвиток. Ця ініціатива, допоможе зберегти і примножити українську мову на глобальному рівні, – зауважив міністр культури.

Тиждень української мови у Вікіпедії дозволяє розширити вплив української культури в інформаційному просторі. Зокрема, через створення якісного україномовного контенту, який доступний на глобальному рівні. Залучення громадськості до таких ініціатив не лише сприяє популяризації мови, але й дозволяє кожному зробити свій внесок у зміцнення мовної спільноти.

Така робота з платформою Вікіпедія забезпечує неоціненний інструмент для поширення української культури, підвищуючи обізнаність про українську мову, літературу та історію в усьому світі.

До кампанії можуть долучитися усі охочі. Для цього потрібно зареєструватися у Вікіпедії та створити чи поліпшити принаймні одну статтю на тему української мови або літератури. Для найактивніших учасників та учасниць, а також для авторів найкращих статей передбачені сувеніри та призи.

За словами голови Правління ГО «Вікімедіа Україна» Іллі Корнійка, Вікіпедію створюють і розвивають волонтери – будь-хто може започаткувати нову або покращити будь-яку існуючу статтю.

Організатори сподіваються, що Тижденьукраїнської мови стане хорошою мотивацією для експертів та експерток у галузі – науковців, учителів, викладачів, студентів, бібліотекарів – долучитися до розбудови найбільшої вільної енциклопедії, якою користуються мільйони людей.

У Вікіпедії немає формальних обмежень щодо того, хто може долучитися до роботи над тією чи іншою темою. Достатньо лише трохи часу й мотивації, щоб опрацювати авторитетні зовнішні джерела і створити або поліпшити на їхній основі енциклопедичну статтю, – зазначив Корнійко.

ЧИТАННЯ З ГУМОРОМ

Ви будете сміятися, але класичні літературні твори майже не мають шансів заставити вас реготати. Справа в зміні наших уявлень про смішне: що видавалося таким ще 50 років тому, тепер викликатиме хіба легку посмішку. Чому так? Бо змінюється час, в якому живемо: давніші приводи для сміху зникають, а натомість з’являються нові. Чи хтось колись думав тішитися з приводу пірнання на дно великих металевих кораблів?

Тексти, які здатні викликати в нас щирий радісний сміх чи й відчайдушний регіт, знаходяться значно ближче до нас. Інша справа, що опираються вони на значну традицію, про яку теж не треба забувати. 

Отже, в часи війни сміх здатен бути зброєю, що опоганює ворогів, і терапією, що кріпить дух наших воїнів та донатерського тилу. І таких текстів скоро стане більше.

Жолдак Б. Укри : бойова проза / Б. Жолдак. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2015. – 224 с.

Це збірка дотепних новелок, в яких українські вояки роздають деенератам та іншій наволочі. Хоча, чому лише вояки – наприклад, там є чудова новелка про маленького хлопчика, що з рогатки збиває вертоліт сєпарів або про клуб авіамоделістів, які влаштовують ліквідацію диктатора. Смійтеся на здоров’я! Жолдак і раніше багато смішного писав: у мережі можна відшукати збірки його новелок «Гальманах» і «Топінамбур, сину».

Запека В. Герої, херої та не дуже : воєнно-сатиричний роман / В Запека. – Житомир, 2020. – 236 с.

Воєнно-сатиричний роман – це ковток свіжого повітря на фоні сухих важких текстів про війну росії проти України. Весело, смішно писати про серйозні речі – для цього, без сумніву, треба мати талант. І автор Віталій Запека, на рахунку якого вже декілька виданих книг, зокрема «Цуцик», «Батальйон Полтава: роки війни», безперечно, ним володіє. Роман «Герої, херої та не дуже» написаний на основі реальних подій, в яких автор, воювавший три роки в добробаті, здебільшого брав безпосередню участь. Літератор Олександр Смурий про цей твір написав: «В романі все правда, навіть художня видумка». В книзі з гумором та сатирою описується життя, служба, стосунки, омани, ілюзії та сподівання вчорашніх бухгалтерів, будівельників тощо, котрі за покликом серця стали воїнами в добровольчих батальйонах. Попри все роман «Герої, херої та не дуже» написаний не лише, щоб передати Дух та Атмосферу початкового періоду війни, а й для того, щоб дати змогу читачу подумати.

Взагалі ж, нова потужна хвиля гумору в нашій літературі підійнялася від початку 90-х, коли впала комуністична система, а разом із нею – заборона сміятися з влади та лицемірно-збоченої моралі, яку вона насаджувала. Напередодні тої епохальної зміни та після краху СРСР з’явилася ціла низка творів, які можна йменувати шедеврами українського сміху. Ось найкращі:

«Пісні Бітлз» (Альтернатива, 1991) Володимира Діброви – це цикл оповідань, що побув окремою книжкою, а потім увійшов у його добірку «Вибгане». Пізньорадянські реалії піддано там нещадному сатиричному висміюванню. Врешті, як і в інших його текстах – романах «Пентамерон», «Бурдик», п’єсах «Короткий курс» та «Двадцять такий-то з’їзд нашої партії». Це як екскурсія в комуністичний заповідник з його брудом та смородом – тільки й рятунку, що іронія та ще з дрібками істеричного реготу.

СЛАВЕТНІ ЖІНКИ НАШОГО КРАЮ

У бібліографічній розвідці містяться відомості про наших краянок: музейницю та меценатку – Катерину Скаржинську, меценатку та громадську діячку – Єлизавету Милорадович, художницю, яку зараз називають обличчям України – Віру Баринову-Кулебу. Матеріал, запропонований у розвідці, не є вичерпним, використана література взята з публікацій журналів та зі шпальт газет, книг, краєзнавчих видань, які є в наявності у фондах Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара. Бібліографічна розвідка адресується юнацтву, бібліотекарям, краєзнавцям і всім, хто прагне більше дізнатися про наших видатних землячок.

«Славетні жінки нашого краю» : бібліографічна розвідка / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара ; уклад. Ю. Новоселецька. – Полтава, 2024. – 28 с. 

КОТЛЯРЕВСЬКИЙ ТА "ЕНЕЇДА"

Цього року українці відзначили 255-річчя від дня народження Івана Котляревського – видатного українського письменника, драматурга, військового та педагога. Його ім’я нерозривно пов’язане з «Енеїдою» – твором, який став фундаментом нової української літератури.

У темні часи українофобства, «Енеїда» Котляревського стала справжнім викликом. Завдяки цьому твору українська мова, література та ідентичність набули нового звучання і стали невід’ємною частиною нашої культури.

Іван Котляревський прожив довге життя, присвятивши 26 років створенню свого шедевру. У його «Енеїді» античні боги та герої постають перед нами в образах простих українців, зі своїми повсякденними радощами і турботами. Цей бурлескно-травестійний твір став справжнім проривом у українській літературі, поєднавши високу поезію з народною мовою та гумором.

Свою літературну діяльність Котляревський розпочав ще в молодості, коли йому було всього 25 років. Деякі дослідники вважають, що він почав писати навіть раніше, під час навчання в семінарії. Однак, через брак достовірних джерел, біографи не можуть точно встановити дату початку його творчого шляху.

Для своєї «Енеїди» Котляревський обрав за основу однойменний твір Вергілія, давньоримського поета. Однак, український письменник настільки оригінально переосмислив сюжет і мову оригіналу, що його твір став самостійним шедевром світової літератури.

«Енеїда» Вергілія була більше, ніж просто літературним твором. Це був своєрідний державний проєкт, покликаний уславити Римську імперію та її імператорів, представивши їх спадкоємцями давніх богів. Вергілій, виконуючи імператорське замовлення, переосмислив грецькі епоси Гомера, створивши новий твір, який на довгі століття став зразком для наслідування та об’єктом пародій.

Через століття до Вергілія звернувся і молодий український письменник Іван Котляревський. Маючи за плечима добру освіту, він володів кількома мовами, зокрема класичною латиною, і добре знав «Енеїду». В той час пародіювання Вергілія було модною тенденцією в європейській літературі. Французи, італійці, німці та росіяни створювали свої версії пригод Енея, додаючи до них елементи гумору та сатири.

Котляревський, який на той час розпочав викладацьку діяльність і мав хист до поезії, не міг залишитися осторонь цього літературного тренду. Він вирішив написати власну версію «Енеїди», але не просто перекласти або переказати твір Вергілія, а створити оригінальний твір, в якому поєднав би античні міфи з українським побутом і гумором.