ГАЛИНА ОРЛІВНА

ЗНАЙ НАШИХ

Ім’я Галини Орлівни (Галини Іванівни Мневської) сьогодні, на жаль, маловідоме, а іншим то й зовсім ні про що не говорить. Не дивно: ця жінка – одна з численних жертв репресивного сталінського режиму, який перетнув їй шлях літературної творчості, вирвав із рук перо і змусив служити чужим інтересам, а не своїй державі і своєму народові. Доля цієї жінки – письменниці трагічна, її постать має стояти в однім ряду з Л. Старицькою-Черняхівською, Г. Голуб. І знати про неї теж треба, як і про всіх інших.

Галина Орлівна народилася 15 (3) листопада 1895 року в с. Калайдинці, тепер Лубенського р-ну Полтавської області.

Народилася українська актриса, письменниця і педагог в сім’ї службовця (батько рано помер) і народної вчительки. Навчалася спершу в Лубнах, а потім в московській приватній гімназії.

1910 року їздила в Ясну Поляну і бачила поховання Л. Толстого. Ця подія справила на неї велике враження. В 1916-1917 рр. навчалася в Москві на Вищих жіночих курсах ім. Гер’є, а потім у Києві в так званому Ольгинському університеті.

Революція 1917 року розбуджує в душі Галини Мневської національну свідомість, поглиблює інтерес до української літератури, і вона пробує писати (написане попадає в друк лише 1921 р.) і виходить на сцену як здібна актриса. В цей час і з’являється псевдонім Орлівна, щось більше, ніж прибране прізвище, а мовби прапор твердості духу і гордого сумління, який вона нестиме до кінця життя крізь всіляке лихоліття, що випаде на її долю.

З 1920 р. Орлівна – по той бік кордону, у Польщі. Тут зустрічається і виходить заміж за молодого українського письменника з Волині Клима Поліщука.

Роки еміграції (1921-1925), Тернопіль, Бережани, Львів – це період початку літературної творчості Г. Орлівни. Він ознаменувався появою збірок – новел "Шлях чуття" (1921), – "Перед брамою" (1923) та низки інсценізацій для дитячого театру: "Князівська жаба", "Христова ялинка" тощо. По українських часописах Відня, Праги, Львова замелькало ім’я молодої письменниці Галини Орлівни.

Восени 1925 року подружжя повертається в Лубни. Одразу ж обоє молодих, енергійних письменників включаються в літературне життя республіки. Оповідання і нариси письменниці друкуються в багатьох харківських журналах. Ось приклад темпів того часу: 25 травня 1927 р. завершено оповідання "Затишна кімната" через місяць, 30 червня, воно з’являється в журналі "Службовець". В 1926-1929 рр. ім’я Галини Орлівни, без перебільшення, завойовує сторінки журналів "Всесвіт", "Глобус", "Життя й революція", "Червоний шлях"...

Однією з провідних тем її творчості того часу стає життя української еміграції, якого зазнала сама письменниця, її жалюгідне існування, а то й духовний занепад. Взимку, 1926 року було завершено повість "Емігранти", яку письменниця одразу передала до редакції "Червоного шляху".

Тема нелегкої долі багатьох українців за межами рідної землі розгортається також і в повісті Орлівни "В лабіринті", яка, проте, залишилась не завершена.

Ставши 1929 р. членом Спілки селянських письменників "Плуг", Галина Іванівна зі щирою довірою відгукнулась на, так би мовити, соціальне замовлення часу.

Різним аспектам тогочасної селянської дійсності присвятила Орлівна твори "Ілішва", "Скарб діда Якова", "Сибірка" (всі – 1930 р.) Характерним для них є співчутливе ставлення письменниці до людських доль, намагання їх зрозуміти. 1930 року виходить збірка оповідань "Жага", до якої увійшли кращі твори "Ілішва", "Без керма", "У затінку", "Мухмедка", "Затишна кімната". Ще до арешту Орлівни збірка була відіслана в табір К. Поліщукові, і він її протягом багатьох років беріг, перечитував, не раз дивуючись "силі й енергії, що так одверто й безпосередньо розкидано там".

Близько 200 тисяч примірників книжок і брошур, написаних Галиною Орлівною, вийшло на Україні в період 1926-1930 рр. Більшість із цих творів вона написала в Лубнах, про що є помітки в першодруках або на уцілілих рукописах і в блокнотах. В її архіві збереглися умови на видання таких творів: "Софія друга", "Трактор" (1930), "Друга весна" (1931) та інші. Чи були написані ці твори – невідомо.

Про авторитет Орлівни в письменницькому колі свідчать численні теплі надписи на книжках, подарованих їй найбільше в 1930 році. Вони від В. Сосюри, П. Голоти, І. Дніпровського, В. Чередниченко, Раїси Троянкер, В. Штангея, М. Дукіна, В. Гжицького, М. Сенгалевич, останнім – серед тих книжок, які збереглися, був автограф Мирослава Ірчана на повісті "Карпатська ніч", він датований 4 січня 1931р., за два тижні до арешту Орлівни. Знали її і російські письменники, зокрема Євген Замятін, з яким познайомилась на Полтавщині й листувалася.

1929 року Клима Поліщука заарештували і вислали на Північ. У ніч з 19 на 20 січня 1931 р. постукали й до квартири Орлівни. Так вона опинилась на Холодній горі. Її звинувачують в "націоналістичному ухилі". Тюремний блокнот письменниці, що чудом уцілів, свідчить про її сподівання на щасливий кінець. У в'язниці Галина Іванівна знайомиться з людиною такої ж долі, в’язнем із Волині Яковом Возним, з допомогою нитки вони обмінюються записками. Возний зумів зберегти один із тюремних творів Орлівни про "Квітку волі". 19 серпня 1931 р. її висилають в Середню Азію.

Перші роки на засланні Галина Іванівна намагається писати, їй здається, що і в такому становищі можна буде друкуватися в Україні. Доказом цього є вцілілий рукопис великого оповідання "Межі", потреба боротись за шматок хліба позбавила Орлівну продовжувати творчу роботу.

На висланні вона спершу займалась рахівництвом, а потім учителювала в різних місцях, найдовше – 15 років (1938-1953) у Мартуцькій середній школі поблизу Актюбинська. Тут, як викладач російської мови і літератури, вона набула неабиякого авторитету серед учнів та вчителів. Цікаво, чи знали її колеги, нові друзі, її вихованці, що колись вона була українська письменниця, що Орлівна – то її колишній літературний псевдонім, а не справжнє прізвище?

З певністю можна сказати тільки одне: Орлівна ніколи не втрачала інтересу до рідної літератури. В її мартуцькій бібліотеці були українські книжки, привезені матір'ю з України. Була проза і поезія. Був Шевченко.

1948 року Галина Іванівна уперше приїздить в Україну, відвідує Київ, Лубни. На жаль це тривало недовго. Підкралася хвороба. В Ленінграді їй зробили онкологічну операцію. Мабуть, їй не хотілося помирати на чужині, і вона приїхала до Києва, тут лікувалась, а потім, вже безнадійно хвору, чоловік перевозить її на свою батьківщину, в село Голоти, де вона й помирає.

Через 20 років Возний поставив на могилі чотирикутну піраміду світлоблакитного кольору з написом: "Орлівна Галина Іванівна. 15.XI.1895–21.III.1955. Письменниця, вчителька". Село Голоти знаходиться за 10 км від Колодяжного, батьківщини Лесі Українки. У землі мужньої дочки Прометея знайшла вічний спочинок донька улюбленого нею героя українського народного епосу орла – Галина Орлівна.

Цю канву тяжкого, але пройденого з гідністю життя української письменниці Орлівни підтверджують документи з її архіву – листи, офіційні заяви і довідки, виписки з блокнотів... Як ніщо інше, вони, з властивою їм безпосередністю, накреслюють не тільки образ письменниці, образи близьких їй людей, що поділяли з нею страждання і надії, але й образ тієї страхітливої доби, в яку всі вони жили і як могли протистояли несправедливості.

ЛІТЕРАТУРА

• Білик Г. Галина Орлівна – Клим Поліщук: "дієві жертви великого історичного лихоліття" / Г. Білик // Рідний край. – 2013. – № 1 (28). – С. 206-214.
• Лубни, Кулябки, 18...: стежками життя Галини Орлівни : [1895-1955), письменниця] // Ротач П. І слово, і доля, і пам'ять: статті, дослідження, спогади. – Київ : Полтавський літератор, 2000. – С. 357-403.