З плином часу постать Василя Васильовича КАПНІСТА привертає дедалі більшу увагу дослідників, які цікавляться цією яскравою особистістю, що презентує погляди, прагнення української інтелігенції певної історичної епохи. Творча, державна, громадська діяльність Капніста була найбільш активною саме тоді, коли визначалися долі народів світу на наступне дев'ятнадцяте і навіть на двадцяте століття. Хто ж він, патріот і поет, чиї твори і родинна історія стали легендарними?
Василь Васильович КАПНІСТ народився 23 лютого 1758 року в селі Обухівці Миргородського повіту Полтавської губернії. Його дід Петро Капніст (Капніссі), уродженець грецького острова Занта, боровся проти турків і змушений був покинути Грецію. Батьківщиною діда стала Україна. Батько поета, Василь Петрович, відважний воїн, сотник, полковник Миргородського полку, бригадир брав участь у багатьох битвах на чолі козацьких загонів. Його полк вирішив успіх битви 1757 року у Пруссії, але втрати миргородців були теж великими. Загинув сам бригадир і двоє його синів від першого шлюбу - Данило та Ананій. Тіло Василя Петровича не було знайдене - відшукали тільки праву руку, що стискала зламану шаблю... Синів поховали у маєтку Капністів, в Обухівці. Василь Васильович народився через півроку після загибелі батька, дитинство провів у рідній Обухівці. Мати поета, Софія Дунін-Борковська (друга дружина бригадира), походила із давнього старшинського роду, виховувала дітей в патріотичному дусі, дала синам блискучу освіту.
Із 1771 р. на службі в лейб-гвардії Ізмайлівському полку в звані капрала, міг зробити блискучу військову кар'єру, але відмовився від служби і вийшов 1775 р. у відставку з наміром присвятити себе літературній праці (перший твір написав 1775 p.).
Першим значним твором Капніста була "Сатира 1", яка побачила світ у 1777 році. "Сатира 1" наробила багато галасу в Петербурзі. Причиною її написання було обурення моральним розкладом поміщицького класу і петербурзького дворянства. В ній він пише: "Кто сколько не сердись, а я начну браниться: С бездельством, с глупостью людской мне не ужиться".
У вересні 1782 р. за рекомендацією графа А. А. Безбородька Капніст поступає у Петербурзі на роботу в головне поштове управління контролером. Після указу Катерини II про закріпачення селян він, сповнений гніву, залишає Петербург, приїжджає у рідну Обухівку і під осінь 1783 р. пише "Оду на рабство".
Капністова ода є взірцем бунтарської лірики класичного стилю XVIII ст. У ній змальовано нелюдський образ російського монарха. Ода не дійшла до цариці Катерини II, а ходила 23 роки в рукописі. її переписували і поширювали серед читачів.
Історик Д. Бантиш-Каменський перший наголосив, що "Одою..." поет практично виступив за відновлення гетьманського правління, його підтримав німецький дослідник Закке, назвавши твір протестом проти скасування державної автономії України. Поділяючи цей погляд, відомий український історик О. Оглоблин наголосив, що "Ода..." пролунала могутнім і гнівним протестом молодого українського громадянина (Капністу на момент її написання було лише 25 років) проти царської політики в Україні, поет "вносив... до тогочасної російської літератури високий дух демократизму, палкий протест проти всякого поневолення..."
"Отчизны моея любимой
Порабощенье воспою"
Він також відкрито виступав проти російських безпорядків у своєму знаменитому творі соціально-політичного напрямку "Ябеді". В цьому творі Капніст висловив не тільки свої погляди й устремління і ліберальної інтелігенції двору Катерини II і Павла, скільки, об'єктивно, інтереси народу, перш за все українського селянства, його несприйняття кріпосництва і царизму в цілому.
В одному із віршів циклу "Встречные мысли" він зафіксував найтяжчий для себе висновок, який стосується і до декабристського руху в Росії:
"К свободе Русь не подросла: Не гни холодного стекла".
Талант Василя Капніста виявився у багатьох жанрах, але основне місце в його творчості займає лірика і драматургія.
Василь Капніст користувався великим авторитетом серед українського шляхетства і був знаним громадським діячем. Обирався маршалом шляхетства Миргородського повіту (1782-1785 рр.), першим київським губернським маршалом (1785-1787 рр.). Був директором народних училищ: після його виступу у "Ябеді" проти несправедливого суду і прокуратури, Капніст був обраний народним суддею Полтавської губернії (1802-1820 рр.), полтавським губернським маршалом (1820-1822 pp.), мав чин статського радника.
Невтомно боронив інтереси України. У 1783 році написав "Оду на рабство" (опубл. 1806), в якій виступив проти посилення колоніальної політики російського уряду в Україні, зокрема, остаточної ліквідації в 1783 році козацьких полків і запровадження кріпосного права у Слобідській і Лівобережній Україні.
У 1787 р. разом з іншими автономістами підготував проект відновлення козацького війська (відхилений російським урядом), а у 1791 р. за дорученням українських патріотичних кіл провів таємні переговори в Берліні з прусськими урядовцями про можливість спільних дій проти Росії. У 1798 р. опублікував поему "Ябеда", в якій критикував російську колоніальну політику на українських землях.
Вітчизняна війна 1812 р. застала В. Капніста на посаді чиновника міністерства народної освіти у Полтаві. Під час набору ополчення у 1812-1813 pp. Він виступав за повернення козаків у військовий стан.
В царині літератури виступав як лірик і перекладач. Писав оди, елегії, анакреонтичні вірші, в т. ч. на основі українського матеріалу ("Обухівка", "В пам’ять береста"). 
Василь Капніст переклав "Слово о полку Ігоревім" на російську мову і зробив цікавий коментар, в якому підкреслено українське походження і українські особливості цього твору.
«Одружений: 1780 р. із Олександрою Олексіївною Дьяковою (1759-1832), рідною сестрою другої дружини поета Г. Р. Державіна; за деякими даними, другий шлюбом був одружений із Надією Миколаївною. Від першого шлюбу мав 15 дітей, із яких дорослого віку дійшло шестеро» – із книги Людмили Розсохи «Миргородський родовідник»
Родинний маєток В. Капніста в Обухівці наприкінці XVIII – на поч. XIX ст. став одним із осередків просвітництва на Україні. Тут збиралися політики, діячі культури і мистецтва, діяв домашній театр. Будинок не зберігся: на території парку, де він стояв, розташовані могили батька й сина Капністів (в роки громадської війни поховання були зруйновані, на могилі письменника 1958 р. покладено гранітну плиту, на могилі батька встановлено вишуканий гранітний пам’ятник).
Одноповерховий будинок, в стилі класицизм, на колишній Велико-Петрівській вулиці був побудований на замовлення видатного поета, драматурга і громадсько-політичного діяча Василя Капніста. Після російсько-турецької війни 1877–1878 років був подарований містом герою боїв на Шипці генералу Федору Федоровичу Радецькому. У вересні 1952 року, згідно з постановою Ради Міністрів Української РСР, в будинку відкрито літературно-меморіальний музей Івана Котляревського, який знаходиться там і досі.
- Відомі полтавці, народжені в лютому // Полтавський вісник. – 2009. – 20 лют. – С. 2 (дод.).
- Вітрич М. Із когорти патріотів України : [В. В. Капніст, уродженець с. Обухівка Миргород. полку] / М. Вітрич // Зоря Полтавщини. – 2018. – 27 лют. – С. 9.
- Віценя Л. "Залишався українським патріотом" (до 255-річчя Василя Капніста) / Л. Віценя // Зоря Полтавщини. – 2013. – 19 лют. – С. 5.
- Гаврилова Л. До Великої Обухівки, вшанувати В. В. Капніста (за матеріалами виїзного засідання клубу любителів поезії обласної універсальної бібліотеки ім. І. П. Котляревського) / Л. Гаврилова // Край. – 2013. – № 111. – С. 4-5.
- Дзюба О. Інтелектуальне співтовариство українців у Петербурзі 1760-1780-х рр.: "свої - чужі" : [в т. ч. полтавців - Г. Полетики, В. Капніста, П. Богдановича] / О. Дзюба // Український історичний журнал. – 2011. – № 5. – С. 44-60.
- Правденко О. Василь Капніст – без надії сподівався: поет, який боровся за українські права / О. Правденко // Коло. – 2017. – 25-31 трав. – С. 14.
- Приймак Л. "Капністи всіх країн, єднайтеся!" [про В. В. Капніста та його нащадків] / Л. Приймак // Вечірня Полтава. – 2008. – 5 листоп. – С. 3.
- Скобельський В. Нові назви вулиць Полтави / В. Скобельський // Полтавський вісник. – 2016. – 30 черв. – С. 22.
- Стороха Є. "Друг муз, друг Родины он был..." : 23 лютого виповнюється 250 років від дня народження Василя Капніста / Є. Стороха // Полтавський вісник. – 2008. – 22 лют. – С. 25.
- Стороха Є. Петербург у долях видатних полтавців - сучасників І. П. Котляревського / Є. Стороха // Край. – 2008. – № 52. – С. 15-16.
- Тарасова Н. "Друг муз, друг родины он был" (В. В. Капніст) / Н. Тарасова // Рідний край. – 2006. – № 1 (14). – С. 110-118.
- Шендрик Л. Сучасник І. П. Котляревського, український патріот-автономіст В. В. Капніст / Л. Шендрик // Край. – 2014. – № 117.- С. 11-13.
Немає коментарів:
Дописати коментар