МАРКОВИЧ ОПАНАС ВАСИЛЬОВИЧ

МАРКОВИЧ Опанас Васильович (08.02.1822, с. Кулажинці Пирятинського повіту Полтавської губернії – 01.09.1867, м. Чернігів) – громадський діяч, етнограф, фольклорист, музикант, чоловік письменниці М. Вовчок, дядько Д. В. Марковича, письменника. Його добре знав і любив та й зобов'язаний йому всім своїм спрямуванням. М. Лєсков Народився Опанас у родині збіднілого поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду Марковичів. 

Закінчив Київський університет (1846), цього ж року увійшов до КирилоМефодіївського товариства. За участь у ньому та знайдене під час обшуку "стихотворение возмутительного содержания" – поему Т. Шевченка "І мертвим, і живим…" 1847 року був заарештований і висланий у м. Орел, на три роки під нагляд поліції, де працював помічником управителя губернської канцелярії. Тут в Орлі, у будинку К. Мордвінової, зустрівся Маркович з Марією Вілінською (Марко Вовчок), яка пізніше стала його дружиною. Захопив усіх Опанас своєю віртуозною грою на фортепіано "и под собственный аккомпанемент исполнил мягким баритоном несколько украинских песен". 

1851 року він одружується з М. Вілінською і повертається з нею в Україну, де вони поринають у збирання фольклорних матеріалів. З рідного села він виніс перші враження про красу народного слова. Під час навчання в університеті (1842–1846) ці захоплення набувають наукового спрямування. Опанас почав записувати українські пісні, приказки, обряди, звичаї, в яких розкривається світосприймання українського народу різних районів його проживання – від Карпат до Кубані. М. К. Чалий, друг О. В. Марковича зі студентських років, а пізніше – біограф Т. Г. Шевченка, згадував, що ще навчаючись в університеті, Опанас Васильович вважався знавцем "малоросійської народності" і вирізнявся "гарячою любов'ю до всього рідного". 

 В одному з листів він писав: "Я коло пословиць мордуюсь і вже мовби і начисто йде…". Недарма М. Костомаров називав його "горячим любителем южнорусского языка и ревностным местным этнографом". Усього Маркович зібрав кілька сот пісень з нотами та близько 50 тисяч (з варіантами) приказок, прислів'їв, загадок. 

На 1857 рік Опанас Васильович мав уже велике зібрання фольклорних матеріалів і робив спроби надрукувати його: "Більш за все і перш за все бажаю, – писав він, – щоб книжка вийшла гарна, щоб її люди читали та щоб з читання була користь". Не маючи змоги їх остаточно систематизувати й видати, Маркович передав своє зібрання полтавцю-фольклористу М. Симонову (Номису), який видав його в Санкт-Петербурзі. Два роки Марковичі живуть у Чернігові. Опанас Васильович товаришує тут з істориком О. Лазаревським, поетом-байкарем Л. Глібовим, іншими земляками. Переїхавши до Києва, Маркович допоміг полтавцю Л. Білецькому-Носенку укласти "Словник української мови". 

У 1858–1860 рр. Маркович жив у Києві, Орлі, Москві (у Михайла Олександровича Максимовича). 

У 1860–1861 рр. жив у Санкт-Петербурзі, співробітничав у журналі "Основа", активно популяризував творчість Т. Шевченка серед молоді. Опанас Васильович дуже важко пережив смерть Кобзаря, 27 квітня 1861 року організував у Санкт-Петербурзі концерт його пам'яті, кошти від якого були передані родичам поета. 

1862 року він перейшов на акцизну службу і переїхав до НовгородСіверського. Про цей період Маркович писав: "сам живу, без сім'ї та уже і не приїдуть, грошей у них і в мене нема, зима заходить…". Тут, у провінційному містечку, Опанас Васильович організував оркестр, виступи якого були справжнім "священнодійством". За словами племінника О. Марковича, письменника Д. Марковича, один із виступів "произвел целую революцию в обществе и в гимназии. Пение мужицких песен вошло в моду". 

Доля відміряла Опанасу Васильовичу короткий вік – 55 років, але він встиг чимало зробити на теренах україністики. Йому належать праці "Описание Малороссии" і "Записки о дворянском сословии Черниговской губернии", які сьогодні є бібліографічною рідкістю. Його фольклорно-етнографічні матеріали були опубліковані у виданнях В. Антоновича, полтавців М. Драгоманова, А. Метлинського, в "Записках Черниговского статистического комитета", в газеті "Черниговские губернские ведомости". Маркович написав музику до "Наталки Полтавки" І. Котляревського, оперу "Чари", яку критика оцінювала дуже високо. Останні роки життя Опанаса Васильовича пов'язані з Черніговом. Саме на цей період припадає його знайомство з українською народною співачкою М. Загорською, яка виконала головну роль в опері "Чари", поставленій Марковичем. На жаль, партитура цієї опери не збереглася. Меланія полегшувала життя фольклориста, коли він 1867 року тяжко захворів.
Помер Опанас Васильович на руках у брата Дмитра і похований на Болдиній горі у м. Чернігові. Оцінюючи заслуги О. В. Марковича перед Україною, журнал "Киевская старина" писав: "Так пішла із життя благородна, талановита людина, сіяч добра, краси і науки".