СОФІЯ АНДРУХОВИЧ

Українська письменниця Софія Андрухович стала лауреаткою Міжнародної премії імені Германа Гессе 2024 року за роман «Амадока»

Українська письменниця Софія Андрухович та перекладачі роману «Амадока» німецькою – Александр Кратохвіль і Марія Вайсенбьок – стали лауреатами Міжнародної премії імені Германа Гессе. Про це йдеться на сайті премії.

Фонд імені Германа Гессе вручає премію кожні два роки «за літературне досягнення міжнародного рівня у поєднанні з його перекладом». Вручення відбудеться 2 липня 2024 року, у день народження Германа Гессе, в Кальві.

Премія імені Германа Гессе – одна з найпрестижніших німецьких літературних відзнак, її розмір становить 20 000 євро. Нагорода присуджується, відповідно до статуту, «за літературне досягнення міжнародного рівня разом із його перекладом».

Журі премії відзначило Софію Андрухович за німецькі видання її творів «Історія Романи» (Die Geschichte von Romana) та «Історія Уляни» (Die Geschichte von Uljana) як є частинами її роману «Амадока».

Третя частина – «Історія Софії» (Die Geschichte der Sofia) вийде у жовтні 2024 року у видавництві Residenz Verlag.

Як зазначають члени журі, Андрухович вдалося «створити широку панораму України XX століття у формально різноманітний і вражаючий спосіб, а обидві книжки свідчать про мовну потугу, винахідливість та амбітність авторки».

«Амадока» – роман української письменниці Софії Андрухович, виданий 2020 року Видавництвом Старого Лева. Оформленням книжки займалася Творча майстерня «Аґрафка». Авторка писала роман протягом трьох років, а від моменту задуму до реалізації ідеї пройшло шість років.

За сюжетом книжки після тяжкого поранення в ході російсько-української війни на сході України головний герой роману втрачає пам’ять. Його понівечене обличчя ніхто не може впізнати. Потрапивши до клініки, чоловік не мав жодних документів. У такому стані повної амнезії та невпізнанності його знаходить жінка, яка вважає його своїм загубленим на війні чоловіком і намагається відродити чи принаймні вибудувати наново його пам’ять. Назва роману відсилає до легендарного озера, яке, за Геродотом, знаходилося на теренах теперішньої України. Озеро Амадока протягом століть відтворювалося картографами, аж поки врешті не зникає без сліду.

Софія Андрухович – українська письменниця, публіцистка, перекладачка. Авторка популярних романів «Фелікс Австрія» і «Амадока».

Софія авторка кращого твору 2014 року за версіями літературних премій Книга року BBC та Літакценту. За мотивами її роману «Фелікс Австрія» поставлено однойменну п’єсу, а також знято фільм «Віддана». У 2015 році Софія стала лавреаткою премії імені Джозефа Конрада.

Софія Андрухович у своїй літературній біографії також має переклади та книжки для дітей. Перекладає з польської та англійської мов. Найвідомішими перекладеними романами є: «Не відпускай мене» Кадзуо Ішіґуро та четверта книжка про хлопчика-чарівника, який вижив (у співавторстві). У 2016 році виходить дитяча книжечка «Сузір’я курки» у творчому тандемі Софії Адрухович-Мар’яни Прохасько. У 2017 році вона входить до каталогу книжкових рекомендацій «Білі круки 2017».

МЕНТАЛЬНЕ ЗДОРОВ'Я

Ментальне здоров’я – це непомітний, але водночас головний двигун людини, що дозволяє не лише повноцінно жити, а й ефективно функціонувати у суспільстві. Регулярне піклування про власний стан може наштовхнути на відкриття внутрішнього джерела сили, що допоможе пройти крізь складні часи. Тому дбати про своє ментальне здоров’я – така ж базова необхідність кожної людини, як і дбати про здоров’я фізичне. Ментальне та фізичне здоров'я – нерозривне ціле.

Матеріали щодо самодопомоги та підтримки інших включають в себе:

• Базові навички турботи про себе та інших. Розроблений на матеріалах ВООЗ довідник, який пропонує техніки з допомоги іншим і собі насамперед, адже за будь-яких обставин «кисневу маску спершу надягаємо на себе».
• Розділ «Етика взаємодії у період стресу» у «Довіднику Безбар’єрності» – вчить, як виявити стрес у себе, близьких і в робочому колективі, як підтримати, контролювати і допомогти собі та іншим людям.
• Техніки з підтримки себе та інших від українських зірок. Швидкі техніки, які допомагають зіркам справлятися зі стресом – фаворити сцени, улюбленці глядачів та лідери думок діляться порадами з власного досвіду.
• Відеоролики про те, як перемогти стрес. Зрозумілими образами і простою мовою відповідають на питання «як ти почуваєшся», а також дають рекомендації з психологічної самопідтримки і допомоги тим, хто поруч.
• Важливі навички у періоди стресу. Ілюстроване керівництво ВООЗ із техніками самодопомоги у часи переживання стресових подій.
• Додаток BetterMe: Mental Health, де доступний курс «Важливі навички у періоди стресу», розроблений за експертної підтримки ВООЗ. У легкій інтерактивній формі надає поради, як убезпечити себе від розвитку стресового кризового стану.

ІРЕН РОЗДОБУДЬКО. "ФАРІДЕ"

Ірен Роздобудько – письменниця, поетеса, сценаристка, журналістка. Народилася 3 листопада 1962 року у Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Працювала у Донецькому відділку ТАРС-РАТАУ телеграфісткою, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, журналістом та диктором радіогазети. З 1998 року живе в Києві. Її називають однією з найуспішніших українських письменниць, вона – неодноразова переможниця літературного конкурсу «Коронація слова», 2012 року отримала відзнаку «Золотий письменник України».

"Я – повернусь!" – це нагадує, що наш дім завжди з нами".

Щоб досліджувати Голодомор не обов'язково бути українцем, щоб досліджувати Голокост не обов'язково бути євреєм, або мати єврейське коріння, відповідно щоб досліджувати депортацію кримських татар, не обов'язково бути татарином.

Українська письменниця Ірен Роздобудько дослідила трагічну історію кримських татар минулого століття, та на основі опрацювань написала роман-апокриф. В міру узагальнений та дещо суб'єктивний.

Крим у 30-40 роках – це дім для кримських татар, євреїв, вірмен, переїхавших громадян із великої країни Рад. Всі вони перемішані як камінці на березі моря, і не замислюються про "своїх" і "чужих". Всі будують світле майбутнє на благо комуністичного суспільства. Про господарювання могутньої країни нагадує знищена мечеть, трактор у церкві, та синагога, що стала колгоспним зерносховищем. Але радянській "ідилії" завадила війна.

Під час німецької окупації, будучи свідками винищення єврейських громад, кримські татари то думали, що переживають найстрашніші часи. І татари свято вірили, що тисячі їхніх синів, які служать у лавах радянської армії, очистять країну, в тому числі й Крим від окупанта. Очистили. А як нагороду, – їх визнали зрадниками й "посіпакамами фашистів". Далі – депортація.

До слова, інших солдат визволителів, які виконували свої обов'язки воїнів, теж "нагородили". Не вперше зустрічаю у літературі факт, що за наказом «товариша» сталіна понівечених війною самотніх калік, виловлювали як псів по містах, вивозячи за місто помирати. Так країна-переможниця зачищала міста від "людського непотребу".

Але головний аспект книги "Фаріде" – не емоції та політика, це те що пережив кримсько-татарський народ, їхнє непереможне бажання справедливості та віра в повернення додому. Книга хоч і не документальна, але її сміло можна відносити до тієї літератури, яка ламає радянський спосіб мислення.

Зараз Крим для кримських татар як і у 1944 р. вже не пахне ароматами персиків, інжиру, айви та винограду. Він оповитий морем людських криків, страхом та відчаєм.