Ірен Роздобудько – письменниця, поетеса, сценаристка, журналістка. Народилася 3 листопада 1962 року у Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Працювала у Донецькому відділку ТАРС-РАТАУ телеграфісткою, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, журналістом та диктором радіогазети. З 1998 року живе в Києві. Її називають однією з найуспішніших українських письменниць, вона – неодноразова переможниця літературного конкурсу «Коронація слова», 2012 року отримала відзнаку «Золотий письменник України».
"Я – повернусь!" – це нагадує, що наш дім завжди з нами".
Щоб досліджувати Голодомор не обов'язково бути українцем, щоб досліджувати Голокост не обов'язково бути євреєм, або мати єврейське коріння, відповідно щоб досліджувати депортацію кримських татар, не обов'язково бути татарином.
Українська письменниця Ірен Роздобудько дослідила трагічну історію кримських татар минулого століття, та на основі опрацювань написала роман-апокриф. В міру узагальнений та дещо суб'єктивний.
Крим у 30-40 роках – це дім для кримських татар, євреїв, вірмен, переїхавших громадян із великої країни Рад. Всі вони перемішані як камінці на березі моря, і не замислюються про "своїх" і "чужих". Всі будують світле майбутнє на благо комуністичного суспільства. Про господарювання могутньої країни нагадує знищена мечеть, трактор у церкві, та синагога, що стала колгоспним зерносховищем. Але радянській "ідилії" завадила війна.
Під час німецької окупації, будучи свідками винищення єврейських громад, кримські татари то думали, що переживають найстрашніші часи. І татари свято вірили, що тисячі їхніх синів, які служать у лавах радянської армії, очистять країну, в тому числі й Крим від окупанта. Очистили. А як нагороду, – їх визнали зрадниками й "посіпакамами фашистів". Далі – депортація.
До слова, інших солдат визволителів, які виконували свої обов'язки воїнів, теж "нагородили". Не вперше зустрічаю у літературі факт, що за наказом «товариша» сталіна понівечених війною самотніх калік, виловлювали як псів по містах, вивозячи за місто помирати. Так країна-переможниця зачищала міста від "людського непотребу".
Але головний аспект книги "Фаріде" – не емоції та політика, це те що пережив кримсько-татарський народ, їхнє непереможне бажання справедливості та віра в повернення додому. Книга хоч і не документальна, але її сміло можна відносити до тієї літератури, яка ламає радянський спосіб мислення.
Зараз Крим для кримських татар як і у 1944 р. вже не пахне ароматами персиків, інжиру, айви та винограду. Він оповитий морем людських криків, страхом та відчаєм.
Немає коментарів:
Дописати коментар