ЗНАЙ НАШИХ
Сонячного ранку 6 травня 1908 року в одній із Харківських лікарень в одномісній палаті пролунав постріл. Коли лікарі та санітари виламали двері палати, зачинені зсередини, то побачили людину, що лежала на ліжку зі складеними на грудях руками. Настолику, поряд з ліжком, стояла склянка недопитого чаю та акуратно покладений кишеньковий револьвер "Бульдог". Тільки червона пляма на сорочці напроти серця не вписувалась у цю картину!Медична експертиза констатувала, що куля пройшла крізь серце, у результаті чого настала смерть. Але ж чому револьвер акуратно лежав на столику? Хто натиснув на гачок револьвера? Убивство чи самогубство?... Напевно, це залишиться таємницею назавжди, тим паче, що років минуло чимало. Але справді важко повірити у версію самогубства людини цілком самодостатньої...
Людиною, яка так загадково пішла з життя, був професор Микола Дмитрович Пильчиков. Життя, творча та наукова діяльність цієї неординарної особистості були такими ж незвичайними, як і смерть...
21 травня 1857 року в місті Полтаві в сім’ї родовитих дворян народився Микола Дмитрович Пильчиков – майбутній український фізик-теоретик, експериментатор та винахідник.
До чотирнадцяти років Микола виховувався вдома. Батько з незвичайною любов’ю і самовідданістю виховував свого єдиного сина.
Навчав його передусім мовам, згодом син досконало оволодів сімома мовами. Подальшу освіту Микола здобуває у гімназії, де відрізнявся "талановитістю до наук", особливо до фізики і математики.
Ще гімназистом Микола знайомиться з Панасом Мирним і вони, незважаючи на вікову різницю, стають друзями. Єднали їх високі помисли про служіння простому народові. Микола брав участь у визвольному русі у Полтаві, входив до таємного товариства "Унія", метою якого була боротьба проти колоніальної політики царизму в Україні.
Вступаючи в 1876 році до Харківського університету Микола Пильчиков обрав фізико-математичний факультет. Наукові дослідження почав у студентські роки. Вже на другому курсі студент винаходить електричний фонавтограф – прилад для вивчення звукових коливань графічним способом. Це був перший винахід майбутнього талановитого вченого. Цим винаходом він випередив на кілька десятиріч зарубіжних дослідників, серед них і самого Едісона, фонограф якого був механічним і винайденим пізніше, у 1877 році.
Після завершення навчання в 1880 році він був залишений при університеті "для приготування до професорського звання". У цьому ж році виходить у світ його наукова монографія, присвячена рефрактометру – приладу для визначення показника заломлення світла в рідині та методиці оптичного аналізу (метод рефрактометрії є одним із розповсюджених методів ідентифікації хімічних сполук, кількісного і структурного аналізу, визначення фізико-хімічних параметрів речовин, що має застосування і в медичній діагностиці).
У 1882 році Микола Пильчиков демонструє перед членами фізико-хімічної секції другий прилад – автоматичний регулятор електричного струму.
У 1883-1884 роках молодий вчений бере участь в експедиції, що досліджує Курську магнітну аномалію. Провівши 71 серію спостережень, він знайшов її нові райони і одним з перших зазначив те, що причина аномалії – поклади залізняку. За ці дослідження він був нагороджений Великою Срібною медаллю Російського географічного товариства. В 1885 р. М. Д. Пильчикова призначають приват-доцентом Харківського університету. Ще через рік у Петербурзькому університеті він захищає дисертацію на тему "Матеріали щодо питання про місячні аномалії земного магнетизму" і одержує звання магістра фізики і фізичної географії.
У період з 1881 по 1888 рік Микола Пильчиков написав 18 наукових праць, винайшов 9 фізичних і фізико-хімічних приладів, серед яких рефрактометр для рідин, що набув широкого визнання в Росії і за кордоном.
У 1888 році магістра Миколу Пильчикова відряджають до Парижа. Під час стажування в Паризькій магнітній обсерваторії, молодий вчений знаходить і виправляє помилки в конструкції сейсмографа. Після цього випадку слава про нього швидко розповсюджується у науковому світі. Микола Пильчиков проходить стажування в лабораторіях провідних фізиків того часу: Г. Ліппмана (лауреата Нобелівської премії з фізики за винахід способу кольорової фотографії, 1908 р.), А. Корню, Н. Маскара. Під час навчання у Франції Пильчиков провів безліч важливих досліджень в області електрохімії, розробив ефективний оптико-гальванічний спосіб вивчення процесу електролізу, виступав з доповідями про результати досліджень на Міжнародному конгресі електриків, Міжнародному метеорологічному з’їзді, був удостоєний членства у Французькому фізичному товаристві та Міжнародному товаристві електриків.
У 1888 році, наприкінці травня, молодий вчений отримав із Петербурга диплом магістра фізики і фізичної географії, а в жовтні цього ж року його обрали дійсним членом Російського географічного товариства.
У 1889 році Пильчиков повернувся до Харкова, де став професором університету. Тут він здійснює дослідження з поляризації світла та метеорології, засновує метеостанцію в 1891 році, створює нові прилади (інклінатор, однонитковий сейсмограф), продовжує дослідження явищ Курської магнітної аномалії. Але педагогічна діяльність не заважає йому займатися наукою. Професор бере участь у роботі численних міжнародних з’їздів і конференцій у Парижі, Льєжі, Москві, Петербурзі, Києві. Його обирають членом ради Тулузької академії наук, Російського фізико-хімічного товариства та інших наукових організацій Росії, Франції, Німеччини, Австрії.
У 1893 році Микола Пильчиков переїхав до Одеси, де був призначений на посаду екстра-ординарного професора Новоросійського університету. Тут, в Одесі, Микола Пильчиков, зробив відкриття в галузі електрохімії: ідеться про фотогальванографію, пріоритет винайдення якої підтверджують і сучасні історики науки.
Микола Пильчиков, використовуючи трубку Пулюя, відкрив цілу низку незнаних властивостей Х-променів. Сам автор читав публічні лекції, займався просвічуванням хворих. Коли професор прочитав лекцію в актовому залі університету, показав Х-променеграми, слухачі винесли Пильчикова на руках. Відомо, що сам Конрад Рентген надіслав Миколі Пильчикову лист-подяку.
В Одесі Пильчиков провів чимало віртуозних експериментів з радіозв’язку, які були кроками до найвидатнішого відкриття – керування різними пристроями та механізмами за допомогою радіо. 5 квітня 1898 року Пильчиков уперше публічно продемонстрував це своє досягнення, яке розпочало відлік подальшого розвитку радіотелемеханіки.
У 1943 році ідеї професора Пильчикова були покладені в основу блискучої операції радянської контррозвідки – керованого по радіо з Воронежа підриву штабу генерала фон Брауна, розташованого в окупованому Харкові. На жаль, першість у цій справі приписується Ніколі Теслі, який подав заявку на патентування радіокерованого судна 1 липня 1898 року, а публічно продемонстрував винахід у вересні цього самого року. Характер і спосіб життя Миколи Пильчикова й Ніколи Тесли багато в чому схожі.
Отже, сталося так, що Пильчиков і Тесла майже в один і той самий час на різних континентах уперше у світі продемонстрували радіокеровані телемеханічні системи! Але чому про успішні досліди Пильчикова не знала широка наукова громадськість Росії? Чому нічого не відомо про подальші розробки Пильчикова? Єдина публікація про досліди Пильчикова була зроблена в "Одеському огляді" – виданні, вельми далекому від науки, що нерідко пропонувало увазі читачів порожні сенсації й навіть відкрите шарлатанство. Можливо, тому наукова громадськість Росії залишила повідомлення Миколи Дмитровича без уваги. Кардинальним відкриттям професора Пильчикова слід вважати винайдений ним протектор, що захищає прилади – телефони, маяки, семафори, гармати, міни – від дії на них електричних хвиль стороннього походження. Це завдання не розв’язав ні Марконі, ні інші західноєвропейські вчені й механіки – а Пильчиков зміг – у березні 1898 року. Однак нерозуміння важливості наукових результатів, отриманих Миколою Пильчиковим, з боку військового міністерства Росії затягнули практичну реалізацію найзначнішого винаходу українського вченого.
У 1902 році Микола Пильчиков очолив кафедру фізики в Харківському технологічному інституті. Тут він створив модель радіокерованого протимінного 5 захисту кораблів, обладнав метеостанцію інституту, встановивши автоматичний покажчик електричних атмосферних розрядів, заснував друкований орган інституту "Известия Харьковского технологического института" і до самої смерті був його редактором. А ще були ґрунтовні дослідження з природної радіоактивності, написання в 1901 році книги "Радий и его лучи", дослідження в галузі кріогенної фізики. Учений мріяв про створення фізичного інституту, написав у 1902 році підручник під назвою "Курс фізики", досліджував у Алжирі поляризацію атмосфери під час сонячного затемнення 1904 року…
Будучи всебічно розвиненою особистістю, професор Пильчиков, як і його батько, присвятив життя не тільки науці, але й діяльності на благо рідного краю. Він чудово грав на скрипці, захоплювався живописом, писав вірші, підготував переклади українською декількох поем різних авторів, видати які не було можливості через заборону української мови, що діяла до 1905 року. І ось постає запитання, чому так трагічно закінчилося земне життя вченого? Чому в розквіті творчих сил, маючи світове визнання, науковий авторитет серед вітчизняних та зарубіжних вчених, Микола Пильчиков обірвав власне життя пострілом у серце? Чи могла зробити це людина, яка була вихована в дусі християнської моралі?
Насправді Микола Пильчиков був виснажений працею, у нього не складалися стосунки з новим ректором університету Шіллером. Ученому доводилося ставати на захист переслідуваних тоді професорів та студентів. Але чи міг Микола Пильчиков обірвати своє життя сам? Певно, були інші причини, що змушували його шукати захисту, навіть у лікарні… для психічно хворих.
Серед речей ученого знайшли лист на ім’я П. М. Мухачева, у якому він прохав "у випадку можливих у його житті подій" передати Харківському університету бібліотеку, а за рахунок власних грошових заощаджень у банку організувати премії студентам за найкращі дипломні роботи.
ЛІТЕРАТУРА
- Жук В. Пильчиков Микола Дмитрович / В. Жук // Фізики Полтавщини. – Полтава: [б. в.] 1999. – С. 40-42.
- Микола Дмитрович Пильчиков - універсальний учений // Фізика. – 2016. – № 6. – С. 48.
- Пильчиков Микола Дмитрович // Альманах пошани й визнання Полтавщини. – Полтава: Артполіграфсервіс, 2003. – С. 150-151.
- Шаров І. Талант винахідника й експериментатора / І. Шаров // Шаров І. Вчені України: 100 видатних імен України. – Київ : АртЕк, 2006. – С. 301-304.
- Требіна Н. Геніями рідної Полтавщини творилася жива її душа... : біобібліографічні розвідки із циклу радіопередач "Духовна криниця" на обласному радіо "Лтава". Вип. 1 / Н. Требіна. – Полтава, 2008. – С. 43.
Немає коментарів:
Дописати коментар