КНИГИ, ЯКІ ЗАХОПЛЮЮТЬ З ПЕРШОЇ СТОРІНКИ

Книги, які захоплюють із першої сторінки

Ось добірка, яка допоможе відповісти на запит що почитати новачку:

Бредбері Рей. 451' за Фаренгейтом / Р. Бредбері ; [пер. з англ. Є. Крижевича]. – [Тернопіль] : Видавництво - Богдан, [2024]. – 272 с.

Що трапилося з нашим світом? Чому пожежники спалюють будинки, а не гасять пожежі? Чому люди не читають книги, не ходять пішки і майже не розмовляють одне з одним? Як виглядатиме наша Земля та якими будуть люди, якщо заборонити їм читати книги? Зі сторінок одного з найкращих творів Рея Бредбері ви дізнаєтеся, як люди навчаться зберігати книги для наступних поколінь, хто повстане проти пануючої системи і як зустріч із «чудною» дівчиною Кларіс змінить життя пожежника Ґая Монтеґа…

Лаконічний стиль і напружений сюжет роблять твір доступним і захопливим навіть для тих, хто тільки починає знайомство з класикою.

Ролінг Джоан. Гаррі Поттер і філософський камінь / Д. К. Ролінг ; пер. з англ. В. Морозов. – [49-ве вид.]. – [Київ] : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2025. – 315 с.

Гаррі Поттер – сирота й живе із Дурслями, своїми дядьком, тіткою і двоюрідним братом. Родичі ненавидять племінника й роблять перебування у їхньому дому максимально нестерпним. Проте на одинадцятий день народження хлопчика стається дивовижа – він зустрічається із Геґрідом, який розповідає Гаррі, що той є чарівником. Новий друг передає Поттеру листа-запрошення до школи магії Гоґвортс. З цього моменту життя хлопчика наповнюється чарівними речами. Він зустрічає справжніх друзів і опиняється у місці, яке відчуває домом. Проте скоро Гаррі розкриває страшну правду про смерть своїх батьків і походження шраму на своєму чолі. Він дізнається про загрозу, що нависла над чарівним світом. Але хлопчик із друзями сповнені рішучості боротися і не дати злу зруйнувати все, що вони люблять.

Захопливий сюжет, яскраві персонажі та легкий стиль роблять цю книгу ідеальною для початку читання.

Руні Саллі. Нормальні люди / С. Руні ; з анг. пер. А. Коник. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2020. – 312 с.

У школі Маріанна з Коннеллом вдають, наче не знають одне одного. Він — популярний та улюблений усіма, вона – самотня дивачка, з якої відкрито насміхаються. Однак між ними виникає дивовижний зв’язок, який вони вирішують тримати в таємниці і який відтоді назавжди змінює їхні життя. Пізніше, у дублінському коледжі, Маріанна впевнено вписується у тамтешнє товариство, а Коннелл незграбно шукає своє місце серед столичної богеми.

За роки навчання вони постійно кружляють одне довкола одного, то віддаляються, то зближуються, але все одно між ними лишається щось, що неймовірним чином притягує їх одне до одного. Поміж іншими стосунками, Маріанниним потягом до саморуйнування, Коннелловою депресією вони випробовують, як далеко можуть зайти у своєму прагненні бути просто собі нормальними людьми і врешті – несподівано врятувати одне одного.

Мінімалістичний стиль робить текст доступним і глибоким водночас.

Олкотт Луїза Мей. Маленькі жінки : роман / Л. М. Олкот ; пер. з англ. І. Бондаренко. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, [2017]. – 408 с.

Історичний роман дорослішання від Луїзи Мей Олкотт розповідає про чотирьох сестер Марч – Меґ, Джо, Бет і Емі, які ростуть у часи Громадянської війни в США. Поки батько служить на фронті, дівчата разом із матір’ю вчаться долати труднощі, підтримувати одна одну й шукати власний шлях у житті. Щоденні радощі, мрії та випробування поступово формують їхній характер і показують, як дитинство зникає, й доводиться починати приймати дорослі рішення.

Простий стиль і життєві ситуації роблять книгу комфортною для читання.

Класика американської літератури, яка має багато театральних адаптацій та екранізацій для телебачення та кінотеатрів.

Флінн, Гіліян. Загублена : [роман] / Г. Флінн ; [пер. з англ. Н. Гайдай]. – [Київ] : КМ-БУКС, [2017]. – 480 с.

Ґіліян Флінн – відома американська письменниця, сценаристка, авторка коміксів та колишня телевізійна критикиня журналу «Entertainment Weekly».

Нік та Емі Данни саме збираються святкувати п'яту річницю шлюбу, коли Емі зникає. Поліція підозрює Ніка в убивстві дружини. Друзі Емі раптом починають розповідати, що вона боялася чоловіка, що мала від нього секрети. Він присягається, що це неправда. Однак поліція перевіряє його комп'ютер і виявляє дуже дивну історію пошуків. Нік запевняє, що він тут зовсім ні до чого, та чи можна йому вірити? А тут ще ці наполегливі дзвінки на його мобільний телефон...

То що ж насправді сталося з чарівною Ніковою дружиною?

Номіновано як один із найулюбленіших в Америці романів за версією PBS The Great American Read.

За мотивами трилера «Загублена» відзнято однойменний фільм з Беном Аффлеком та Розамунд Пайк у головних ролях.

Напруга та несподівані повороти змушують не відкладати книгу.

Арментраут Дженніфер Л. Кров і попіл: Із крові й попелу / Дж. Л. Арментраут ; з англ. пер. М. Пухлій. – Київ : BOOK CHEF, 2022. – 608 с.

Кров і попіл: Війна двох королев / Дж. Л. Арментраут ; з англ. пер. М. Пухлій. – Київ : BOOK CHEF, 2023. – 768 с.

Кров і попіл: Королівство плоті й вогню / Дж. Л. Арментраут ; з англ. пер. М. Пухлій. – Київ : BOOK CHEF, 2024. – 688 с.

Кров і попіл: Корона з позолочених кісток / Дж. Л. Арментраут ; з англ. пер. М. Пухлій. – Київ : BOOK CHEF, 2022. – 688 с.

Пенеллафі Балфур або ж Маківка втратила батьків у дитинстві й сама ледве вижила. На згадку про це їй лишилися нічні жахіття та глибокі шрами на тілі. Проте ця трагедія виявила в ній обрану – Діву, якій після проходження обряду Вознесіння призначено стати рятівницею Королівства Соліс. Проте дівчина не має ніяких благ зі свого високого положення, тільки обмеження, обов’язок ховатися під вуаллю і знущання від герцога, у замку якого вона живе. Але Маківка не зі слабких, тому таємно тренується битися, влаштовує заборонені прогулянки за межі замку, використовує свій дар, щоб допомогти людям. Вона прагне пізнати кохання, і їй припадає до душі золотоокий гвардієць Гоук. Несподівано дівчина зустрічає його під час однієї з вилазок, і між ними спалахує небезпечна іскра. Коли ж він стає її особистим охоронцем, стримувати почуття стає все важче.

Горіха Зерня, Т. Доця / Т. Горіха Зерня. – [Київ] : Білка, [2019]. – 284 с.

Це книга про любов. У ній немає жодного слова на «лю…», але вона про любов. Про магію, не лубочну, розтиражовану з екранів телевізора, а справжню, від роду і кореня, коли пірнаєш з головою у Прадавній Океан і виринаєш звідти з рибиною в зубах. І ще про відвагу. Про безумовну відвагу знайти своє, впізнати його, впертися руками і ногами й нікому не віддати. Свій дім, свою батьківщину, своє серце, своє право ходити з високо піднятою головою.

Події роману розгортаються навесні-влітку чотирнадцятого року в Донецьку. Донбас – це точка обнулення, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання. І тільки там заховано потрібні відповіді. Там, де все починалося, там все і завершиться, коли історія пройде чергове коло і вічний змій Уроборос знову вкусить себе за хвіст. Саме тут герої ня втратила родину, дім, роботу, ілюзії – і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий смисл і нову опору.

Крок за кроком читач спостерігає процес трансформації, переродження гречкосія у воїна. Ця книга назавжди змінила того, хто її написав, і змінить кожного, хто її прочитає. Бо війна – це коли ти їси землю. І що важливіше, коли годуєш землею.

Сильний роман про події в Україні і внутрішню трансформацію героїні. Емоційність і жива мова тримають увагу.

Видання представлені у фонді бібліотеки.

ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою

Продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.

Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.

Євген Маланюк народився 1 лютого (20 січня за старим стилем) 1897 р. в м. Архангороді на Херсонщині (тепер містечко Новоархангельськ Кіровоградської області) у родині активіста-просвітянина. Він був нащадком запорожців.

Навчався в Єлисаветградському реальному училищі з 1906 по 1914. Особливе місце у формуванні інтелекту Маланюка відіграв саме цей заклад. Під час навчання найповніше здібності Євгена Филимоновича розкрились в опануванні математики.

1914 р. – вступив до Петербурзького політехнічного інституту, але не закінчив, бо почалася Перша світова війна. Маланюк був мобілізований до Армії УНР. У роки війни закінчив Київську військову школу, служив офіцером у царській армії.

1920 р. – з’являється друком перший вірш у журналі «Веселка».

Після поразки УНР назавжди покидає Україну

Потрапивши у табір у Каліші, зосереджується на поетичній творчості. Бере участь у виданні журналу «Веселка» та альманаху «Озимина».

Восени 1923 р. переїздить до Чехословаччини. Стає лідером «Празької школи поетів».

Наступного року він закінчив Подєбрадську академію в Чехословаччині, отримав диплом інженера, працював за фахом у Польщі.

У 1925р. у Подєбрадах (Польща) вийшла перша поетична збірка Є. Маланюка «Стилет і стилос», у 1926р. у Гамбурзі вийшла книжка «Гербарій».

Намагаючись торувати незалежний шлях у літературі, Євген Филимонович очолює у Варшаві літературне угрупування «Танк» у 1929 році.

Протягом 1930-1939 pp. у Парижі та Львові виходили збірки «Земля й залізо», «Земна мадонна»г «Перстень Полікрата».

У 1945р. Є. Маланюк опинився в Західній Німеччині, де став членом угруповання МУРу (Мистецький український рух)

1949 р. – переїхав до США, де прожив до самої смерті.

У 1951-1966 pp. вийшли його твори: збірки «Влада» (1951); «Поезії в одному томі» (1954); «Остання весна» (1959); «Серпень» (1964); поема «П’ята симфонія» (1953), два томи есеїстики: «Книги спостережень» (1962, 1966).

У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головою об’єднання українських письменників «Слово».

16 лютого 1968 р. письменник помер у передмісті Нью-Йорка. Похований у Нью-Джерсі.

Маланюк Є. Книга спостережень : статті про літературу / Є. Маланюк. – Київ : Дніпро, 1997. – 430 с.

«Книга спостережень» Євгена Маланюка – це збірка літературно-критичних есеїв та статей відомого українського поета-емігранта, культуролога та есеїста. Видання 1997 року (Київ: Дніпро) містить аналіз української класики XIX ст., творчості Шевченка, Гоголя, а також роздуми про літературу поточного віку, висвітлюючи самобутні погляди на культуру.

Євген Маланюк (1897–1968), один із найяскравіших представників «Празької школи».

Збірка пропонує оригінальний погляд на українську літературу, проблеми культури та українсько-російські контакти. Вона містить літературно-критичні статті про Тараса Шевченка, Миколу Гоголя та інших письменників.

Основні видання:

1962/1966: «Книга спостережень» виходила у двох томах у Торонто (видавництво «Гомін України»).

1997: Вибрані статті видано у Києві видавництвом «Дніпро» (425-430 с.).

Публіцистика Маланюка характеризується інтелектуалізмом, глибиною аналізу та національною орієнтованістю.

Збірка є цінним джерелом для розуміння українського літературного процесу крізь призму діаспорної літературознавчої думки.

Український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га».

Народився Іван Малкович 10 травня 1961 року у Нижньому Березові Косівського району Івано-Франківської області. У 1976 році – після закінчення місцевої школи вступає на скрипкове відділення Івано-Франківського музичного училища ім. Д. Січинського. У 1980 – закінчує Івано-Франківське музучилище та вступає на філологічне відділення Київського державного університету ім. Т. Шевченка.

6 січня 1981 року виходить його перша велика поетична публікація в «Літературній Україні» зі вступним словом Д. Павличко. Друкувався у журналах «Київ», «Жовтень», «Дніпро», літературному альманаху «Паруса», газеті «Літературна Україна».

1981 року ще 19-річним юнаком на всеукраїнському літературному семінарі в Ірпені таємним голосуванням кількох сотень літераторів І.Малкович був обраний «Найкращим молодим українським поетом».

1984 року – побачила світ перша поетична збірка «Білий камінь». Публікацію відстоювала легендарна українська поетеса Ліна Костенко. «Ніжна скрипка України» – так назвала молодого поета Ліна Костенко у видавничій рецензії на «Білий камінь».

1985 року, отримавши диплом філолога-україніста Київського університету імені Т. Г. Шевченка, кілька місяців працює у школі вчителем української мови та літератури.

У 1986 році переходить на посаду редактора дошкільної літератури у видавництві «Райдуга». У 1986 році став (наймолодшим на той час) членом Спілки письменників СРСР.

У 1987 році переходить на посаду редактора відділу поезії у видавництво «Молодь».

У 1987 році стає першим лауреатом премії «Бу-Ба-Бу» за найкращий вірш року.

1988 року – виходить друга поетична збірка «Ключ».

1989 року приєднується до організації першого молодіжного пісенного фестивалю «Червона Рута». З 1991 до 1992 року працює у редакції дитячого журналу «Соняшник». З 1992 року працює на посаді головного редактора дитячих програм «Укртелефільму».

1992 року у створеному власному видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» (20 квітня, офіційний день народження (реєстрації) видавництва) видає першу книгу – «Український алфавіт». У тому ж році виходить третя поетична збірка «Вірші» 1994 року у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» виходить перше видання «Улюблених віршів». 1997 року побачила світ четверта книга поета «З ангелом на плечі». 2002 року Форум видавців у Львові визнає «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГУ» найкращим видавництвом року в Україні. 2004 року Форум видавців у Львові визнає Івана Малковича найкращим директором видавництва в Україні.

У 2005 році у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» виходить перше видання «100 казок. 1-й том», у 2006 році п'ята поетична книга Івана Малковича «Вірші на зиму».

З 2008 року Іван Малкович починає видавати до «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» "дорослу" літературу. У 2009 році у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» виходить «Дитяче Євангеліє» з благословеннями Предстоятелів найбільших традиційних християнських церков в Україні – УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ, УГКЦ.

У 2010 році – вийшла у світ книга обраного І. Малковича (обрані вірші, переклади, есе, інтерв'ю) «Все поряд» («А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»), яка стала одним із переможців книжкового конкурсу львівського Форуму видавців-2010.

У 2012 році – виходить Третій – заключний том – тритомника «100 казок» та другий том тритомника «Улюблені вірші».

У 2012 році – «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» увійшла до п'ятірки Рейтингу журналу «Компаньйон» «Компанії, які надихають».

У 2013 році – у серії «Українська Поетична Антологія» вийшли обрані вірші Івана Малковича під назвою «Подорожник» («А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»).

Вірші Малковича перекладені англійською, німецькою, італійською, російською, польською, литовською, грузинською та іншими мовами.

Малкович Іван. Все поруч : вибрані вірші, переклади, есеї, інтерв'ю / І. Малкович. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010. – 336 с.

«Все поруч» – це книга вибраних творів відомого українського поета Івана Малковича, видана «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» у 2010 році. До збірки увійшли вірші з попередніх книг, нові поезії, переклади та есеї, що відображають характерний для автора світ, де переплітається інтимне, духовне та буденне.

Збірка позиціонується як підсумок творчості, містить як ранні, так і нові, неопубліковані раніше вірші.

Книга має тверду палітурку з тканинним тисненням, 336 сторінок.

Книга стала одним із переможців книжкового конкурсу Форуму видавців у Львові.

Поезія Малковича в цій збірці вирізняється особливою тонкістю, світлом та філософічністю, де «все поруч» – і життя, і смерть, і янгол на плечі.

Це знакова книга для поціновувачів творчості Івана Малковича, яка демонструє його еволюцію як поета.

Тетяна Малярчук народилася 1983 року в Івано-Франківську. Письменниця, есеїстка, публіцистка.

Закінчила Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника з відзнакою, за фахом – філологиня.

Певний час працювала журналісткою спершу на 5-му каналі, потім в програмі журналістських розслідувань «Попередження з Миколою Вереснем».

З 2011 року мешкає у Відні.

Її оповідання й есе перекладені польською, румунською, англійською, чеською та білоруською мовами. В австрійському видавництві «Residenz» вийшли дві книжки у перекладі на німецьку: «Говорити» (2009), «Біографія випадкового чуда» (2013). Наступні переклади: «Von Hasen und anderen Europäern» (у берлінському видавництві FotoTAPETA, 2014).

Стипендіатка програм Gaude Polonia (Польща) та Junge Akademie der Künste (Берлін).

Колумністка в українських та німецьких інтернет-виданнях Deutsche Welle та Die Zeit Online.

2018 року у «Видавництві Старого Лева» вийшла перша дитяча книжка Малярчук «MOX NOX», що у перекладі з латинської означає «надходить ніч». Це історія химерної цивілізації рукокрилих істот, які заселили зруйновані міста після того, як звідти із невідомих причин щезли люди.

Членкиня Українського ПЕН.

Малярчук Т. Згори вниз. Книга страхів : роман / Т. Малярчук. – Х. : Фоліо, 2006. – 220 с. – (Графіті).

«Згори вниз» – це реанімація сюрреалізму в українській літературі. У книзі є сюжет, розділові знаки і навіть інструкція з виготовлення фотографій у домашніх умовах. А також: втеча, захоплення чужих помешкань і чужих таємниць, гірські ландшафти, зворушлива і неправдива історія любові, перевертні, чортівня, люди, що мовчать, і коти, що говорять. Словом, все те, що притаманне будь-якій нормальній жіночій психіці.

Всі книги є в фонді нашої бібліотеки. Запрошуємо до читання!

ЛЮДИ КУЛЬТУРИ, ЯКИХ ЗАБРАЛА ВІЙНА

Люди культури, яких забрала війна. Ірина Осадча: М’який спротив

Ірина Осадча народилася 16 листопада 1966 року в селі Курилівка Куп’янського району Харківської області. У 1986 році закінчила Валуйське педагогічне училище. Від пропозиції залишитися в Росії відмовилась і повернулася в Україну. Понад двадцять років працювала вчителькою в загальноосвітній школі № 4 міста Куп’янська. У 2008 році отримала диплом Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди за спеціальністю «початкове навчання». У 2008 році стала методисткою в Куп’янському міському відділі освіти. 2014 року очолила Куп’янський краєзнавчий музей. За час її роботи майже всі зали реконструювали, а ще відкрили нові експозиції: «Куп’янські знаменитості», «Утворення Куп’янська», «Археологія краю», видали книгу «Купʼянщина в потоці історії» та памʼятні листівки «Купʼянськ тоді і зараз». Загинула 25 квітня 2023 року від російської атаки на Куп’янський краєзнавчий музей. Внаслідок обстрілу загинула також подруга і родичка Ірини Осадчої Олена Водоп’янова, яка теж працювала в музеї. Ірина Осадча похована в Куп’янську.

Куп’янський краєзнавчий музей

Кажуть, коли починається війна і ворог наближається до оселі, люди діляться на три типи: тих, хто тікає; тих, хто бере до рук зброю; і тих, хто готовий жити в окупації. Перше передбачає своєчасний план евакуації. Друге вимагає хоробрості. Третє означає життя в беззаконні і страхові. Найскладніше в останньому – зберегти себе.

Директорка Куп’янського краєзнавчого музею Ірина Осадча загинула 25 квітня 2023 року. Вона пережила окупацію, погрози російських військових, евакуацію сім’ї посеред боїв за звільнення міста . При цьому їй вдалося спочатку заховати від росіян, а згодом вивезти в Харків столітні вишивані сорочки, які зберігалися в музеї.

Не здолавши духу Осадчої під час окупації, росіяни вбили її опісля, поціливши в музей ракетою С-300. Так директорка зберегла експонати, але втратила життя.

Ірина Осадча очолила Куп’янський краєзнавчий музей 2014 року. За десять років її керівництва із занепалого районного культурного закладу він перетворився на один із найцікавіших на Харківщині. «Музей було засновано 1972 року для того, щоб зберігати пам’ять та історію нашого славетного міста», – зазначала директорка на одній з місцевих телевізійних програм за кілька років до вторгнення.

Попри керівну посаду, Ірина Анатоліївна сама любила проводити екскурсії: розповідала про походження назви Куп’янська від наритих місцевими бабаками купок, про місцевий побут, матеріальну культуру, показувала оригінальну карту міста 1902 року, згадувала про життя в Куп’янську корифея українського театру Марка Кропивницького. На одному з відео в соцмережі Осадча власноруч показує дітям з харківської школи-інтернату, як працює стародавній ткацький верстат.

З моменту заснування музею і до останніх днів експонати здебільшого приносили старожитці. Якось місцевий мешканець запропонував забрати з його подвір’я ткацький верстат. Директорка погодилася, полагодила верстат і навчилася на ньому працювати. По одну з деталей довелося їхати аж до Києва, а уроки прядіння брати в старожитців із навколишніх сіл. Зрештою верстат став одним із найцікавіших артефактів музею.

«Килимки клали майже в усіх будинках Куп’янська і Куп’янського району. Досі в бабусь у селах можна побачити такі виткані килимки», – розповідала Осадча харківським школярам. Після такої екскурсії умоглядна фраза про зв'язок поколінь ставала для дітей особистим тактильним досвідом.

«А ще [у музеї] були вишиванки, старовинний жіночий одяг, прикраси, давнє клаптикове шиття, домашнє начиння, колекція глечиків та прасок», – згадує Світлана Рязанова , яка 2017 року ініціювала поїздку харківських учнів зі школи-інтернату до Куп’янська.

«Після відвідин музею я згадав, як прабабуся пряла на веретені з колесиком, влітку виносячи його у двір, – розповідає Андрій Сошников, який приїздив до Куп’янська у відрядження. – Моя мама підтвердила цей спогад, що так несподівано виринув із-під пластів дитячої пам’яті». Особистий інтерес Осадчої до локальної спадщини повертав відвідувачам призабуту власну історію.

За десять років роботи в музеї Осадча нитка за ниткою ткала килимок пам’яті свого краю. Мабуть, відчувала, що така її дія повертає іншим причетність, а разом з тим відповідальність – щонайменше за той невеликий клаптик землі під килимком.

Коли російські військові увійшли до міста, Ірина Осадча не дбала про власну евакуацію. Натомість ховала світлини учасників АТО, які з 2014 року висіли в експозиції музею. Перш за все окупанти розшукували тих, хто раніше воював проти них на сході України.

Зовсім скоро росіяни заборонили Осадчій покидати місто. «Наголосили, що вона медійне обличчя, а тому повинна залишитися. В разі відмови працювати в музеї погрожували відправити в так звану кімнату для роздумів», – розповідає донька загиблої Альона Якутіна. Зі свідчень із деокупованих міст відомо, що в таких кімнатах на людину чекали зовсім не роздуми, а допити і тортури.

«У ті рідкісні моменти, коли нам вдавалося зв’язатися під час окупації, мама стверджувала, що все добре, але на екрані я бачила заплакані очі. Її весь час прослуховували й контролювали», – згадує донька. Проте Осадча не здавалася і знаходила сили та способи зберегти власну цілісність в оточенні ворога.

Їй вдалося заховати не лише фотографії військових та їхній бойовий прапор з підписами бригади, а й старовинні вишивані сорочки з експозиції музею. Ба більше, навіть під час окупації Осадча ходила на роботу у вишиванці і розмовляла куп’янським суржиком. Такими позірно невинними жестами вона живила свою гідність. У місцевій ідентичності Осадча черпала потенціал для м’якого спротиву окупації.

Черговим викликом для директорки стало завдання окупантів організувати свято до дня міста. Проте вигадливість Осадчої і тут не підвела. Цього дня вона роздавала на площі написану українською мовою книжку спогадів «Куп’янщина в потоці історії» та магніти із зображенням міста на тлі жовто-блакитного прапора. Звертаючись до локальної історії, директорка нагадувала містянам, що Куп’янськ – це Україна.

Ірина Осадча добре знала не лише історію краю, а й власне коріння. Вона створила фотоальбом із родинним деревом кількох поколінь. Окрім об’єктів матеріальної спадщини, директорка музею збирала по селах приповідки й казки.

«Моїй трирічній племінниці мама розповідала казку про пиндика. Пиндиковий куп’янською говіркою означає діловий. Сюжет нагадував оповідку про Івасика-Телесика, який перехитрив змію, посадив її на лопату і запік у печі. Ми сміялися, що інші бабусі про колобка дітям розповідають, а мама – про пиндика», – пригадує Альона Якутіна. На жаль, під час ворожої атаки на музей архів казок був знищений.

Серед усіх родинних спогадів знаковою для Осадчої була історія дідуся Григорія. Воюючи в лавах радянської армії, чоловік потрапив у німецький полон. По закінченню Другої світової радянських полонених потягом відправляли додому. Побачивши за вікном рідну Куп’янщину, виснажений і схудлий, Григорій знайшов сили вистрибнути з поїзда. Але вдома чекала інша небезпека. Військових, яким вдалося вижити в німецькому полоні, радянська держава звинувачувала в колабораціонізмі й ув’язнювала. Щоб уникнути такої долі, Григорій перейменувався на Георгія і ніколи не зізнавався, що воював. Можливо, саме ця історія була для Осадчої першим уроком спротиву.

«Відвідини прабабусі та розповіді про минувщину були для нас із сестрою особливим сімейним дійством, – згадує Альона Якутіна. – Зараз я розумію, що так мама прищеплювала нам відчуття зв’язку поколінь, яке ми тепер маємо передати її онукам».

Після звільнення Куп’янська кожного, хто займав будь-яку адміністративну посаду, чекала розмова з правоохоронними органами України. Ірину Осадчу українська держава визнала невинуватою – директорка залишалася в Куп’янську, щоб зберегти музей та його експонати.

Кажуть, сорочки, як після звільнення Осадча евакуювала до Харкова, викликали справжнє захоплення у співробітників обласного музею. Ірина Анатоліївна почала побоюватися, що такі цінні об’єкти після перемоги буде складно повернути у Куп’янський музей.

У день загибелі Осадча планувала вивезти останню партію експонатів із жорстоко обстрілюваного росіянами Куп’янська. На той момент музей був єдиним у районі вцілілим закладом культури. Після його знищення на Куп’янщині не залишилося жодного.

Російська ракета поховала артефакти, які Осадча намагалася врятувати, під руїнами музею – колишньої чоловічої духовної семінарії. Але ні втрата історичної будівлі, ані втрата експонатів не така страшна, як загибель людини, що формувала зв’язки між історією та сучасниками.

Ірина Осадча дала всім урок культури пам’яті, а також показала потенціал м’якого спротиву. Неначе тому пиндикові, їй вдалося перехитрити російську змію і посадити її в піч замість себе. Але змія повернулася з помстою. І забрала найцінніше – життя.

Мар’яна Матвєйчук