КОСТЯНТИН СТАРОВИЦЬКИЙ

Люди культури, яких забрала війна. Костянтин Старовицький: Маестро

Костянтин Геннадійович Старовицький (позивний «Маестро»; 30 жовтня 1982, Херсон, Україна – 4 квітня 2023, Донецька область) – український, диригент, фаготист. Військовослужбовець, учасник російсько-української війни

Костянтин Старовицький народився 30 жовтня 1982 року в Херсоні. 2018-го закінчив Національну музичну академію України ім. П. І. Чайковського за спеціальністю оперно-симфонічне диригування. Працював у Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва, а також у Державному академічному естрадно-симфонічному оркестрі. Був головним диригентом фестивалю камерних опер «Оперний вікенд». Здійснив постановки різноманітних опер на різних сценах Києва, зокрема: Г. Доніцетті «Ріта» (2015), «Дон Паскуале» (2019), Дж. К. Менотті «Медіум» (2018), Дж. Пуччині «Джанні Скіккі» (2019). Диригував операми Дж. Верді «Травіата», С. Рахманінова «Алеко», С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» з оркестром Оперної студії Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. 2021 року отримав запрошення до Берлінської оперної академії як асистент диригента. Мав дружину Сніжану та доньку Єву. У лютому 2022 року вступив до лав ЗСУ. Загинув 4 квітня 2023 року на краматорському напрямку.

Він ішов до диригенства довгим шляхом. Десять років музичної школи, п’ять – консерваторії, три – асистентури. Після цього грав у різних оркестрах, а іноді лишався без роботи, часом зневірювався у собі, та одразу захоплювався новим проєктом. У якому б оркестрі не опинився – в Київській опері на Подолі, у Президентському оркестрі чи у складі київського Lords of the Sound, де виконував хіти з кінофільмів, – усюди організовував свій духовий квінтет чи квартет фаготистів. «Він хотів робити щось своє. Це давало йому можливість втілювати власне бачення музики та впорядковувати світ – хай принаймні у нотах і партитурах», – пригадує однокурсник Євген Слабеняк. Навіть у студенстві, сором’язливий і трохи скутий, Костя вже відчував у собі бажання керувати, надихати, вести за помахом своєї палички.

Його першою великою диригентською роботою була комедійна опера італійського композитора Доніцетті «Ріта», для якої Костя сам переписав партитуру під квінтет дерев’яно-духових інструментів. Прем’єра відбулась 2015 року в Театрі юного глядача на Липках. «У нас тоді виникла така думка, щоб диригент і музиканти стали дійовими особами та грали в опері разом з акторами», – розповідає режисерка Лада Шиленко. Костя миттєво пристав на цю ідею і навіть писав репліки своїм музикантам. Вони кликали його «маестро», а він бешкетливо їм підморгував: «граймо гучніше, панове!». Сюжет опери розгортався в готельному номері, де головні герої були затиснуті у пустотливому любовному трикутнику. «Пригадую, як Костя переймався, що забув узути готельні капці перед виходом на сцену», – усміхається Галина. Він серйозно ставився до акторської гри.

В театрі не було майже жодної роботи, за яку Костя з радістю б не брався. Як диригент-постановник, він відповідав за оркестрову частину, проте залюбки лишався порепетирувати з музикантами, яких розумів і відчував «майже шкірою», пригадує Лада. Він радо допомагав людям, і вони відповідали йому тим самим. Коли потрібно було за кілька годин зібрати оркестр, музиканти з готовністю відгукувались на його запрошення. Так само легко він організовував перевезення декорацій чи домовлявся з дирекцією театру. Коли серед відвідувачів театру почали з’являтися ветерани російсько-української війни, Костя переймався розташуванням стільців – хотів, щоб люди з інвалідністю могли комфортно пересуватися залою. «Якось він написав мені: дивись, у театрі холодно, опалення немає, тож я купив каністру бензину для генератора», – пригадує Галина. Він не мав цього робити, але робив, бо театр і музика були для нього більше, ніж просто роботою. Костя любив свою справу, але, як і більшість музикантів, розумів, що культура академічної музики в Україні перебуває в занепаді. Багато проєктів та задумів стикалися з браком фінансування. «Нам казали, що ніхто не зацікавлений в академічній музиці або що діти не захочуть слухати оперу», -– пригадує Галина. Костя вірив, що це не так. Разом із Євгеном Слабеняком він перевдягався у стародавні камзоли й перуки та влаштовував на вході в театр невеликі вистави для дітей. Випереджаючи свій час, він зрозумів, що нове покоління можна зацікавити коротшими, одноактовими, пʼєсами, для яких залюбки писав оркестровки. Але на цьому складнощі не закінчувалися.

Довгий час українська оперна сцена потерпала від тотального зросійщення. Ще у 2013 році в Національній опері вистави італійських композиторів йшли у російському перекладі. Костя намагався боротися з цим – перекладав лібрето «Ріти» та «Шлюбного векселя» Россіні українською. Він шкодував, що стільки творів українських композиторів було втрачено під час репресій 1930-х років. «Костя відмовлявся вірити, що оперна співачка Соломія Крушельницька була чи не єдиною представницею української оперної сцени, і вважав, що ми маємо шукати родичів композиторів і перебирати архіви, щоб знайти втрачений пласт нашої культури», – пригадує дружина Кості, Сніжана. Він мріяв колись зібрати свій невеликий оркестр з українських музикантів та поїхати гастролювати Європою, щоб українська академічна музика стала загальноєвропейським брендом. Але на заваді, як і сто років тому, став той самий ворог, що нищить українську культуру, забираючи життя її митців.

СЕРГІЙ КРИВОНОС

Про книгу «Зі щитом або на щиті. Правда про війну» Сергія Кривоноса

Уперше в новій історії України книжку написав бойовий генерал – спецпризначенець, представник елітних військ – Сил спеціальних операцій, винятковий професіонал. Один із небагатьох військових, хто публічно попереджав про небезпеку російського вторгнення та необхідність належним чином готувати націю до широкомасштабної війни.

З позиції державного менеджера Сергій Кривонос розробив не лише дієвий механізм формування та розвитку сучасної територіальної оборони, а й спеціальну програму «П’ять кроків», що передбачала глобальну підготовку суспільства до системного опору великій сусідній країні.

У книжці автор розповідає власну історію й ділиться маловідомими фактами й деталями подій, безпосереднім учасником яких він був. Його двічі виштовхували в політику. Перший раз, коли лишили можливості професійної самореалізації – розвитку створених ним Сил спеціальних операцій. Другий – коли за виконання громадянського обов’язку із захисту Києва, зокрема однієї з найбільш небезпечних і вразливих ділянок столиці – міжнародного аеропорту «Київ-Жуляни», – замість подяки завели карну справу.

На тлі системного аналізу й дуже холодних, тверезих оцінок генерал Кривонос пропонує конкретні формули – з розвитку національного війська та оборонної промисловості, з формування й підготовки національного спротиву ворогу, з формування влади, яка служитиме народові.

Книжка буде цікава як для підготовленого військового фахівця, так і для пересічного громадянина, який хоче знати більше правди про цю війну – від її НЕпідготовки до погляду в майбутнє – після Перемоги.

Цитата з видання «Зі щитом або на щиті. Правда про війну»

«В одному з боїв ми брали участь разом із Головнокомандувачем ЗСУ генералом Муженком і кількома іншими генералами. Муженку зателефонував Забродський і повідомив, що вони ведуть бій у районі Добропілля. Пощастило, що якраз у небі були два МіГ-29, тож генерал Муженко через командувача Повітряних сил переспрямував літаки на прикриття підрозділів бригади Забродського. Ми також швидко завантажилися в гелікоптери й полетіли в район бойових дій. Там, між Краматорськом і Добропіллям, наша така собі «зведена генеральсько-офіцерська група» деблокувала 25-ту бригаду ВДВ і звільнила наших десантників з полону проросійських сепаратистів».

Про автора

Сергій Григорович Кривонос (нар. 26 липня 1970, Кременчук, Полтавська область, Україна) – український політичний і військовий діяч, генерал-майор запасу Збройних сил України, перший заступник командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ (2016-2019).

Освіта

Закінчив Кременчуцьке професійно-технічне училище № 19.

У грудні 1988 року був призваний до армії, де він потрапив до розвідувального батальйону. Після служби вступив до Київського вищого загальновійськового командного Червонопрапорного училища ім. Фрунзе (установу вищої освіти після ліквідації приєднали до Одеського інституту Сухопутних військ), яке закінчив з відзнакою. Також закінчив Національний університет оборони України імені Черняховського.

У 2014 році особисто командував обороною Краматорського аеродрому, яка позначилася великими втратами ворога.

Заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України (2019-2020).

Головнокомандувачем ЗС України Валерієм Залужним навесні 2022 року Сергія Кривоноса було призначено керівником оборони аеропорту «Київ». Тридцять дев’ять діб під його командуванням тривала оборона цього надважливого стратегічного об’єкта.

Нагороди

Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (8 вересня 2014 року) – за особисту мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час Антитерористичної операції збройних сил України на Донбасі.

Медаль «За військову службу Україні» (27 липня 2018 року) – за особисту мужність та високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку.

УКРАЇНСЬКА МОВА

Мовна стійкість

Мовна стійкість – намір і поведінка особистості чи групи людей, спрямовані на послідовне й неухильне користування в щоденному спілкуванні певною мовою, незалежно від того, якою мовою послуговується співрозмовник.

Джерела мовної стійкості

З-поміж основних джерел мовної стійкості варто виділити:

• культура
• культурна традиція
• національна свідомість
• відсутність агресивного впливу інших культур
• мир
• незалежність
• самостійність країни у якій ця мова функціонує.

Мовна стійкість є набутою рисою. Актуальність цієї теми пожвавилася зі здобуттям України незалежності, адже за часів СРСР національні питання здебільшого ігнорували.

Щоб врегулювати використання української мови, було ухвалено спеціальний Закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної”.

Мовна стійкість базується на:

• національній традиції.
• національній свідомості і солідарності.
• національній культурі (духовній і матеріальній).
• національному мирі й співпраці з іншими етносами, які живуть на території відповідного народу.

Мовна стійкість є важливою, оскільки вона є ознакою національної ідентичності, культури, історії. Кожну націю можна ідентифікувати за допомогою мовної стійкості. Українці використовують мовну стійкість, для того, щоб українська мова розвивалася, щоб не відбулося її зникнення. Ми повинні вільно розмовляти рідною солов’їною мовою, щоб вона лунала по всій Україні, щоб вона процвітала і була нашою ідентичністю.