НАЦІОНАЛЬНА ПРЕМІЯ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою.

Продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.

Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.

Народився Михайло Коцюбинський 17 вересня 1864 у Вінниці у родині чиновника. Батьків письменника звали Михайло, Глікерія.

Навчався в Барській початковій школі (1875 – 1876), Шаргородському духовному училищі (1876 – 1880).

Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася через матеріальні обставини, але він продовжував самотужки навчатись.

У 1885 р. увійшов до підпільної «Молодої громади», за що був притягнутий до судової відповідальності.

У 1886-1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором.

Почав друкуватися в 1890 р. – львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».

У 1891 році склав іспит на право працювати народним учителем.

1892-1896 – працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду. Потім працював у Криму.

У 1892 році Михайло Коцюбинський увійшов до таємної спілки Братство тарасівців.

Від листопада 1897 до березня 1898 обіймав різні посади в редакції житомирської газети «Волинь».

1898 переїхав у Чернігів, де займав посаду діловода при земській управі. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, яка стала його дружиною – вірним другом та помічником. Брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців.

Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з владою та ще постійна зажура долею коханої жінки, Олександри Іванівни Аплаксіної, молодшої за нього на 16 років підірвали здоров’я письменника. У 1907 р. з анонімного листа дружина дізналася про стосунки чоловіка з Аплаксіною та примусила його дати слово не кидати родину.

У середині 1909 р. письменник їде на о. Капрі через астму і сухоти.

1911 – «Товариство прихильників української науки і штуки» призначило Михайлу Коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000 крб. на рік, щоби він міг звільнитись зі служби. Проте письменник почував себе дедалі гірше. Його мучили астма і туберкульоз. Через потребу в лікуванні Коцюбинський відвідав Італію (острів Капрі) й інші країни Європи.

Помер 25 квітня 1913 року в Чернігові, де і похований.

Коцюбинський М. Тіні забутих предків : повість та оповідання / М. Коцюбинський. – Львів : Каменяр, 1988. – 160 с. : м.

Михайло Коцюбинський (1864-1913) – тонкий знавець поетичного слова й людської душі, блискучий оповідач. Ці свої таланти письменник сповна розкрив у шедеврі української літератури – повісті «Тіні забутих предків». Історія, яку він розповідає, стара як світ. Її герої – Іван і Марічка, ще з дитинства палко кохають одне одного, проте не можуть бути щасливими разом. Їхнім родинам байдуже до почуттів молодих людей, бо вони ворогують між собою і навіть заради дітей не ладні вгамувати нікчемні пристрасті. Однак у творі є ще одна, чи не найголовніша дійова особа – авторові вдалося перенести на папір і магічну красу Карпат, і колорит Гуцульщини, з її переказами, віруваннями, символами, які й формують світогляд гуцулів.

Народився Микола Куліш 6 грудня 1892р. у с. Чаплинці на Херсонщині у родині батрака-селянина. Рано втратив батьків.

З 1905 році – навчався в Олешківському міському училищі та в чоловічій гімназії. Художній і літературний хист почав виявлятися у майбутнього письменника під час навчання у 5-му класі приватної школи.

Закохався у Антоніну Невель та згодом одружився на ній.

1913р. – написав першу п’єсу «На рыбной ловле».

Навчався у Новоросійському університеті, але був мобілізований до царської армії.

У 1915р. тяжко поранено під Смоленськом.

У 1918р. організував «Просвіту» в Олешках і почав писати роман «Трохим Леміш».

З 1918 р. – голова міськвиконкому Олешок, голова місцевої ради, організатор «Першого Українського Дніпровського полку» в Херсоні.

1922-1925 рр. – інспектор Наросвіти (організовував українські школи, забезпечував їх кадрами, склав український буквар «Первинка»).

Стає відомим завдяки постановці драми «97» Г. Юрою на сцені Харківського театру.

1925 р. – переведений до Харкова як шкільний інспектор Наркомосвіти УРСР. Поринає у літературну творчість. Митець всіляко прагнув переїхати до Харкова, оскільки саме там він дістав би можливість зосередитись на літературній праці.

Спочатку член «Гарту», потім стає президентом ВАПЛІТЕ у 1926 році.

Редагує журнали «Червоний шлях» і «Літературний ярмарок».

Член «Політфронту» та очолює УТОДІК (Українське товариство драматургів і композиторів).

У літературній дискусії поділяє позицію Хвильового.

1929 р. – комедію «Мина Мазайло» було знято з репертуару й невдовзі охрещено «фашистською».

1933 р. – тяжка утрата – смерть Миколи Хвильового. Переслідування, цькування, заборона п’єси «Маклена Граса».

1934р. – зарештований і засуджений до 10 років ув’язнення на Соловках, хоча і був тяжко хворий туберкульозом.

3 листопада 1937 року – за постановою особливої трійки НКВС розстріляний в урочищі Сандармох Медвеж’єгорського району, Карелія.

Куліш М. Мина Мазайло : біографія письменника, стислий переказ твору, аналіз тексту, зразки учнівських творів : посібник : 11-й кл. / М. Куліш ; авт.-укл. В. В. Паращич. – Харків : Ранок, 2001. – 64 с. – (Літературна крамниця).

Комедія «Мина Мазайло» відрізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтимний аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом, насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами. У творі використано широкий діапазон живої і тому колоритної мови, що відбиває специфіку духовних та національних цінностей основних персонажів. Комедія характеризується широкою палітрою інтонацій та мелодійних візерунків – веселих, ніжних, мажорних, романтичних, елегійних, сумних, трагікомедійних і навіть фантасмагорійних.

Пантелеймон Куліш (1819–1897) – український письменник, поет, мовознавець, фольклорист, етнограф, перекладач, критик, редактор, історик, науковець, енциклопедист, філософ історії, видавець.

Пантелеймон Куліш народився 26 липня (7 серпня) 1819 року у містечку Вороніж колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер – Шосткинський район Сумської області).

Мріяв навчатися в Київському університеті, але він не мав документального свідоцтва про дворянське походження, хоча його батько й був із козацько-старшинського роду, а отже – й права навчатися в університеті. Але все ж Куліш досягнув своєї мрії і здобув хорошу освіту.

Навчатися в Новгород-Сіверській гімназії його спонукала сусідка по хутору Уляна Терентіївна Мужиловська.

Під час навчання підліток крім словесності виявив нахил ще й до малювання.

Писав російською мовою і українською.

Одружився 22 січня 1847 року з Олександрою Білозерською, майбутньою письменницею. Він був старшим за дружину на дев’ять років. Його дружина починала друкувати оповідання під псевдонімом Ганна Барвінок. На честь неї письменник перейменовує хутор Мотронівка на Чернігівщині, в якому оселився у Ганнину Пустинь.

В кінці 1850-их років Куліш уклав першу фонетичну абетку для української мови, що є основою сучасного українського правопису.

Був учасником організації «Кирило-Мефодіївське товариство», за що його арештували та повернули до Санкт-Петербургу, де його майже 3 місяці мучили та катували на допитах. dovidka.biz.ua Його вагітна дружина від пережитого втратла дитину, і більше дітей у неї бути не могло.

Кулиш не був вірним чоловіком. Він неодноразово зраджував дружині. Й нього був роман з Марко Вовчок, з дружиною Леоніда Глібова.

Пантелеймон Олександрович Куліш започаткував новий правопис “кулішівку“, на якому побудований правопис сучасної української мови.

Письменник відкрив власну друкарню «Типографія П.А.Кулиша» за отримані від літературної праці гонорари.

У 1857 р. Пантелеймон Куліш створив і видав «Граматку». «Граматка» містила соціально підібраний матеріал для читання, який мав пізнавальний і виховний зміст: повчання, псалми, історичні оповідання. 1861 р. Пантелеймон Куліш перевидав «Граматку», доповнивши її короткою історією України.

Письменник вважав шкідливим звичаєм заколихувати дитину: якщо вона хоче спати, то засне й не колисана. Батьки мають вдаватися до кращого способу зробити дитину тихою – треба її годувати не інакше, як певної доби, а не просто за розкладом засипати її їжею.

Пантелеймон Куліш пішов з життя 14 лютого 1897 року на своєму хуторі Мотронівка (Ганнина Пустинь). Чоловіка Ганна Барвінок пережила на 13 років. Після його смерті вдова упорядкувала його архів, спогади, листування спадщину, а потім продала родинний хутір Мотронівку. Аби на отримані кошти опублікувати чималу творчу спадщину покійного. Останні роки життя Ганна Барвінок прожила в жахливих злиднях, саме її зусиллями було видано найповніше досі зібрання творів Пантелеймона Куліша, створено його музей.

Куліш П. Чорна рада / П. Куліш. Мотря / Б. Лепкий. – К. : ШАНС, 2008. – 400 с. : тв.

«Чорна рада» Пантелеймона Куліша – перший український історичний роман. У творі автор відобразив одну з трагічних сторінок минулого України, а саме сумнозвісну Чорну раду, яка відбулася 1663 року. У романі змальовані як реальні історичні постаті, так і вигадані Кулішем романтичні образи – представники простого люду, козацтва. Роман насичений пригодницькими елементами і не втрачає популярності ось уже понад півтора століття. Адресовано широкому читацькому загалу.

ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ 2026

Шевченківська премія 2026 – оголосила лавреатів

Національна премія України імені Тараса Шевченка заснована 1961 року. Вона є найвищою в Україні творчою відзнакою за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва. Кожного року може бути присуджено не більше семи Національних премій, а нагородити особу можна один раз за життя. Присуджує відзнаку президент України на підставі рішення комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Відбір претендентів на премію триває кілька місяців та має три тури, по завершенню яких переможців нагороджують саме 9 березня.

У Києві відбулася церемонія вручення Шевченківської премії. Національна премія імені Тараса Шевченка є найвищою в Україні творчою відзнакою за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва.

Цьогоріч Шевченківська премія відзначає ювілей – 65 років із дня заснування. Загалом номінацій 13. Повний список лавреатів оголошено в указі Президента України.

Під час урочистої церемонії були оголошені такі лавреати Шевченківської премії 2026:

Література. Проза

• Павло «Паштет» Белянський (роман «Битись не можна відступити»)
• Юрій Щербак (книжка «Мертва пам’ять. Голоси і крики: книга підсумків і пророцтв»).

Література. Поезія

Не присудили. У короткому списку були:

• Гук В’ячеслав – книга поезій «Кримський літопис»;
• Бик Олексій, книга поезій «# Приголосніголосні»
• Павлюк Ігор — книга поезій «Танець Мамая».

Літературознавство і мистецтво

• Авраменко Олеся – низка мистецтвознавчих науково-популярних творів з авторської серії «Accent» – чотири книги «Білокур», «Приходько», «Тістол»;
• Сергій Тримбач – книжка «Іван Миколайчук. Містерії долі»

Публіцистика і журналістика

• Криштопа Олег – документальний роман «Радіо «Афродіта»;

Кіномистецтво

• Павло Остріков – фільм «Ти – космос».

Театральне мистецтво

Оксана Дмітрієва за:

• вистави «Вертеп», «Жираф Монс» Харківського державного академічного театру ляльок ім. В. Афанасьєва;
• виставу «Буря» Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької;
• виставу «Медея» Івано-Франківського національного академічного театру імені Івана Франка.

Творче кураторство культурно-мистецьких проєктів

• Тетяна Гаук, Олена Грозовська, Михайло Кулівник, Катерина Лісова, Дар'я Подольцева – виставковий проєкт «Алла Горська. Боривітер»;
• Валерій Сахарук – культурно-мистецький проєкт «30х30. Сучасне українське мистецтво».

Декоративно-прикладне мистецтво

• Ігор Мацієвський – мистецький проєкт «Народжені у вогні».

Фотомистецтво

• Олена Гром – фотопроєкт «Вкрадена весна».

Візуальні мистецтва

• Назар Білик – «Меморіал українським розвідникам», серії скульптур «Збурений простір» та «Сплав».

Концертно-виконавське мистецтво

Юлія Ткач за:

• медіапроєкт «За крок до Перемоги»;
• мистецькі цикли «Постаті», «Зустріч епох»;
• концертні програми та фондові записи 2020-2025 років.

Музичне мистецтво

Олексій Скрипник за:

• хоровий концерт "Катарсис" для мішаного хору a cappella на канонічні тексти;
• симфонію №3 «Галина» для скрипки й симфонічного оркестру.

Зазначимо, що цього року премію не присудили в категоріях «Поезія» та «Дизайн». Кожен переможець премії отримав диплом, почесний знак та грошову винагороду 484 480 гривень.