ІВАН ФРАНКО

15 фактів з життя та творчості українського генія Івана Франка

170 років із дня народження Івана Франка

27 серпня 1856 року у селі Нагуєвичі на Львівщині народився видатний український письменник, прозаїк, публіцист, філософ, економіст, політик, громадський діяч, мовознавець – Іван Якович Франко. Сучасники називали його «академією наук» та «університетом» в одній особі.

• За 40 років активного творчого життя написав понад 6 000 творів загальним обсягом понад 100 томів. Кожних два дні з-під його пера виходив новий твір. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами було видано понад 220 видань, зокрема, понад 60 збірок.
• У творчій діяльності письменник використовував близько сотні псевдонімів і криптонімів: Джеджалик, Руслан, Невідомий, Іван Живий, Не-Теофраст, Один з молодіжи, Один з русинів міста Львова, Non severus, Vivus та багато інших. Найвідоміший і найпопулярніший з них – Мирон (у численних варіантах написання).
• Мав колосальну пам’ять – знав 14 європейських мов, міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя; знав напам’ять усього «Кобзаря»; домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі. Перекладав на українську в тому числі з давньої вавилонської, давньоарабської, давньогрецької, східних мов.
• Іван Франко рано залишився сиротою: коли йому було дев’ять років, помер батько (свій перший вірш «На Великдень» Франко присвятив саме йому), а в 16 пішла з життя і матір. Попри те він ще у 1864-му почав здобувати ґрунтовну освіту.
• Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Франко жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці міста. Нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні. Тоді ж почав комплектувати власну бібліотеку, яка налічувала майже 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. Уся його бібліотека налічує 12 тисяч примірників.
• Майбутній письменник навчався у Львівському університеті, а потім у Чернівецькому, де й здобув вищу освіту. Згодом захистив дисертацію у Віденському університеті (Австрія), діставши науковий ступінь доктора філософії. На Постгассе, 8 знаходиться погруддя письменникові, відкрите за участі його онука Роланда 28 травня 1999 року.
• Перше світле юне кохання Франка було до доньки священика Ольги Рошкевич. Познайомилася пара у 1874 році. Спочатку їхні стосунки подобалися батькам, і ледь не дійшло до офіційних заручин. Однак Франка заарештовують за участь у таємній соціалістичній організації. І після цього батько Ольги забороняє будь-яке спілкування з Франком.
• Після свого другого арешту 1880-го Франко ледь не помер з голоду. Тоді за тиждень у готелі він написав повість “На дні” й на останні гроші надіслав її до Львова. Після того три дні жив на 3 центи, знайдені на березі річки Прут – цих грошей вистачило хіба на одну хлібину. А коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил. Врятував Франка від голоду старий служитель готелю.
• У 1886 році Іван Франко одружився. Його дружиною стала Ольга Хоружинська. Була високоосвіченою людиною, добре володіла мовами: англійською, французькою, німецькою, російською. Їхній шлюб був концептуальним, бо вони з’єднали дві половини України – Галичину та Наддніпрянщину. Подружжя Франків виховало чотирьох дітей – Андрія, Тараса, Петра і Анну.
• Іван Франко відомий своєю любов’ю до вишиванки, яку вдягав і в будні, і на свята, тим самим ставши зачинателем нової моди – адже став першим українським інтелігентом, який поєднав сорочку з українським орнаментом із європейським костюмом-трійкою.
• Іванові Франкові належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» – так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1905) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…».
• Став першим професійним українським політиком: першим головою першої української політичної партії – «русько-української радикальної партії». Також одним із перших виступив на підтримку українського феміністичного руху – підтримав видання українського жіночого альманаху «Перший вінок», який видавали Наталя Кобринська та Олена Пчілка.
• Франко відомий своїм інтересом до індійської культури, він вивчав літературу, філософські твори, тексти. Сам він говорив: «Жаль, що я не орієнталіст». Серед перекладів Івана Франка – біблійна «Книга Буття». Досі це найбільш точний переклад цієї частини Біблії українською мовою.
• 1908 року стан здоров’я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати. Період останнього десятиліття життя Франка – дуже складний. «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю», – писав Іван Франко. Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові, де був похований на Личаківському кладовищі.
• Франко на сьогодні єдиним українським письменником, який номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури, але передчасна смерть завадила цій історичній події.

Міжнародна премія імені Івана Франка – 2026

Цьогоріч на Міжнародну премію імені Івана Франка претендують учені з Канади, Польщі, Словаччини та України.

28 лютого 2026 року завершився прийом наукових праць та супровідних документів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2026 році.

Подані дослідження охоплюють такі наукові дисципліни: порівняльне літературознавство, культурологія, історія України, європейські студії, міжнаціональні відносини, історія української видавничої справи, історія націоналізмів, сходознавство, антропологія, етнологія, мистецтвознавство, літературознавство, мовознавство, історія української мови, публіцистика, журналістика.

26.08.2026 – Визначення лауреата Премії Міжнародним журі

27 серпня 2026 – Відзначення лауреата Премії

Міжнародну премію імені Івана Франка заснував Міжнародний фонд Івана Франка з метою сприяння комплексному вивченню художньої, наукової та публіцистичної спадщини Івана Франка, а також заохочення дослідників з різних країн світу до проведення актуальних наукових студій у галузі соціально-гуманітарних наук. Премія покликана увиразнювати гуманістичний, національний, духовний і державотворчий сенс української наукової та культурної традиції у світовому контексті.

ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою.

Продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.

Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.

Матіос Марія народилася 19 грудня 1959 року в селі Розтоки, Чернівецька область в родині гуцулів.

Перші вірші надрукувала у 15 років.

1982 року закінчила філологічний факультет Чернівецького державного університету, відділення української мови та літератури та була серед тих, хто домігся присвоєння цьому університету імені Юрія Федьковича

Працювала бібліотекарем університетської бібліотеки. 8 років – на Чернівецькому машинобудівному заводі.

Була заступником голови Чернівецької обласної організації Спілки письменників України, відповідальним секретарем «Буковинського журналу».

З 1997 року мешкає в Києві. Працювала помічником секретаря РНБО України. З 2003 року – заступник голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Прозою дебютувала 1992 року в журналі «Київ», опублікувавши новелу «Юр’яна і Довгопол». Передмову до публікації написав Володимир Дрозд.

2011 – член журі літературного конкурсу «Юне слово».

Цікаві факти про Марію Матіос

Має неофіційний титул «найпліднішої письменниці України».

Одружена, має сина.

Дослідила свій родовід до 1790 року

Цікавиться психологією, етнографією, городництвом та квітникарством.

З часу виходу роману «Солодка Даруся» (2004) книжка витримала 6 видань загальним накладом понад 200 тисяч.

Книга «Солодка Даруся» визнана найкращою книгою першого 15-річчя Незалежності, яка найбільше вплинула на українців.

За результатами соціологічних досліджень Марія Матіос незмінно входить до п’ятірки сучасних письменників, яких читають і знають в Україні.

Входить до сотні найбільш впливових жінок України.

Книга письменниці «Майже ніколи не навпаки» завершує історично-психологічну трилогію, яку розпочала «Солодка Даруся», а далі і «Нація».

Кращі книги – «Армагедон уже відбувся», «Чотири пори життя», «Нація. Одкровення».

СОЛОДКА ДАРУСЯ

Матіос М. Солодка Даруся / М. В. Матіос. – 8-ме вид. – Львів : ПІРАМІДА, 2019. – 188 с. : м.

Сімейна сага про випробування історичними трагедіями сім’ї Дарусі в різні періоди ХХ століття на Буковині. Твір досить сильний за своєю натурою починається легко з поволі наростаючою напругою, описуючи важке життя жінки Дарусі у гірському селі за радянської доби десь у 1970-х роках. У селі її вважають німою та несповна розуму через її часті головні болі, але кличуть чомусь Солодкою Дарусею. Даруся живе сама у хаті своїх батьків й дає собі раду лише завдяки сусідам та добрим людям. За багато років її вчинки знайшли розуміння серед односельчан, але час від часу люди лякаються, чи то її, чи то власних гріхів.

Місцева радянська влада навіть не намагалася надати якусь лікарську допомогу Дарусі. Напрочуд дивним видається те, що коли доля усміхнулася до Дарусі й вона стала видужувати, влада (ті ж самі сільські люди) боячись чогось воліють повернути усе як було.

Роман, який розійшовся накладом понад 200 тисяч примірників і який показав, що українці не перестають кохатися в сентименталізмі й сюжетах, де героям по-справжньому трагічно й погано.

Мельничук Тарас. Поет-дисидент.

Шевченківська премія 1992 року за збірку поезій «Князь роси».

Народився 20 серпня 1938 року (за іншими даними 1939 року) у с. Уторопи Косівського повіту Станіславського воєводства (тепер Косівський район Івано-Франківської області).

Освіта: Чернівецький державний університет (1958-1961 рр.), заочне відділення Московського літературного інституту (1967-1972 рр.).

Життєпис: Після закінчення десятирічки працював коректором районної газети «Радянська Гуцульщина», далі – в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив у лавах Радянської армії. На третьому курсі Чернівецького державного університету припинив навчання і поїхав за комсомольською путівкою на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату. Далі впродовж двох років працював теслею на будовах Красноярського краю. У 1964 році поновився в університеті, з якого через півтора року був відрахований за вільнодумство. Працював у редакціях районних газет Глибокої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківська. У 1967 році у видавництві «Карпати» вийшла його перша збірка віршів «Несімо любов планеті». На початку 70-х здав рукопис збірки віршів «Чага» у видавництва «Карпати» та «Радянський письменник», що стало причиною його арешту24 січня1972 року під час масових репресій проти української інтелігенції. Відбував покарання у Пермських таборах, звідки вийшов на волю у березні 1975 року. Перебував під наглядом органів радянської держбезпеки. У квітні 1979 року через спровокований КДБ інцидент, за «вчинення опору працівникові міліції» (а насправді за антирадянську діяльність) Тарас Мельничук був арештований і засуджений на 4 роки. Після відбуття терміну ув’язнення перебував кілька років під адміністративним наглядом, поневірявся у пошуках роботи. У 1982 році у видавництві «Смолоскип» у Торонто без відома автора вийшла збірка його віршів «Із-за ґрат». У 1990 році вийшли збірки «Строфи із Голгофи» (Велика Британія) та «Князь роси» (Київ). Останні роки мешкав у Коломиї. У 1994 році побачила світ збірка поезій «Чага».

29 березня 1995 року Тараса Мельничука не стало. Похований на місці колишнього рідного обійстя в Уторопах.

Мельничук Т. Князь роси : вибране / Т. Мельничук. – [Київ] : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, [2012]. – 288 с. : тв. – (Українська поетична антологія).

У своїй поезії, частина якої ввійшла до збірки «Князь роси», Тарас Мельничук промацує культурний код української нації, намагаючись відчути архетипи, притаманні саме цьому народові. У своєму «дослідженні» автор посилається на міфологічні, фольклорні образи, Євангеліє та концепти фройдизму. Поет-дисидент, який після чотирирічного арешту почав сильно пити – через це потрапив на кілька років до психічної лікарні. Після звільнення він продовжив писати поезію, яку високо оцінювали сучасники й пізніші покоління. Іван Малкович, наприклад, так висловився про його творчість: «Вражає діапазон поетової екзистенції, чи, власне, болю: від щонайніжнішого (тичинного) до вкрай ненатлого (шевченківського) бунтарства».

ЖІНКА НЕСКОРЕНОЇ ДОЛІ

Жінка нескореної долі : біобібліограф. досьє / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; уклад. Н. Карпінська. – Полтава : ПОБЮ імені Олеся Гончара, 2026. – 32 с. 

Олена Теліга – українська поетеса, публіцистка, літературна критикиня та діячка ОУН. Її життя було яскравим і сповненим рішучості, але, на жаль, трагічно обірвалося: її розстріляли нацисти в Бабиному Яру в окупованому Києві. Про її життя, творчість, боротьбу за незалежність України та непросте повернення Олени Теліги в Україну – йдеться у виданні Біобібліографічне досьє буде цікавим широкому колу читачів, зацікавлених у вивченні й осмисленні життя і творчості поетки та збереженні національної пам’яті.