БІБЛІОГРАФІЧНА ПОЛИЧКА

09:00 Загальнонаціональна хвилина мовчання пам’яті загиблих у війні проти росії. Схиляємо голови перед Героями, які боролися і загинули за наше майбутнє.

четвер, 27 червня 2019 р.

ПРАВОСЛАВНІ ПЕРЛИНИ ПОЛТАВЩИНИ

Полтавщина може по праву пишатися своєю історичною, духовною спадщиною, що є втіленням християнської моралі та духовності у становленні українського суспільства. Більшість культових споруд на теренах губернії (області) будувалося за козацькі кошти, що свідчить про славетні меценатські традиції.
Доля монастирів Полтавщини  є цікавою сторінкою в історичному розвитку краю, частиною історії України. Монастирі почали виникати в Київській Русі ще в Х-ХІ ст. після запровадження християнства (988-989 рр.) і відіграли значну роль у поширенні й утвердженні нової релігії, що сприяло консолідації східнослов'янських племен, становленню феодальних відносин на Русі, зміцненню держави в цілому.
Все це стосується і монастирів полтавського краю. Відомостей про те, які з них, крім двох переяславських, існували до монголо-татарської навали на території, ми не маємо. Більш конкретні дані дійшли до нас  уже XV ст.. 
Під час нашої подорожі відбудеться  знайомство з цікавою історією православних монастирів Полтавщини (Полтавської губернії).
Чоловічі монастирі:
Красногірський Гадяцький Миколаївський,
Мгарсько-Лубенського Спасо-Преображенського,
Пивогірський (Пивгородський) Миколаївський,
Скельський Преображенський, 
Сокільський Преображенський, 
Сорочинський Святомихайлівський монастир.
Жіночі монастирі:
Великобудищанський Троїцький (Преображенський),
Козельщинського Різдвяно-Богородицького, 
Полтавського Хрестовоздвиженського,
Пушкарівський Вознесенський монастир.
Всі вони пройшли складний шлях становлення і випробувань стійкості, Віри.

вівторок, 18 червня 2019 р.

ПИЛИП ДМИТРОВИЧ БАБАНСЬКИЙ

... Ваш нев'янучий талант полонив юні голівки в усі літа... В. Бичко. 
Варто зга­дати мудрого, людяного, високого, красивого чоловіка з пишною шап­кою волосся — знаного і шанованого у Полтаві Пилипа Дмитровича Бабанського. 
Народився він ЗО жовтня 1921 року у с. Дудниковому Полтавського району у селянській родині. Хлопчи­ком пережив голод 1933-го року, пам'ятав про ці страшні події усе жит­тя. Навчався у Степанівській се­редній школі, гарно писав твори, ре­дагував шкільну стінну газету. Мрія стати військовим привела юнака до Одеського артилерійського училища, г-же він закінчив напередодні війни. Дев'ятнадцятирічний лейтенант з перших днів війни на фронті: коман­дир взводу, батареї, заступник на­чальника розвідки артилерійського підрозділу дивізії Резерву Головного Командування. Пилип Дмитрович брав участь у визволенні Смоленсь­ка, білоруських міст і сіл, Кенігсбер­га. На 1-му Прибалтійському фронті під станцією Приєкуле (Латвія) в лю­тому 1945 року був тяжко поранений. Довго лікувався і у 23 роки був де­мобілізований як інвалід. Капітан Ба-банський був нагороджений орде­ном Олександра Невського (таку відзнаку вручають мужнім і вмілим ко­мандирам), двома орденами Вітчиз­няної війни І ступеня, орденом Чер­воної Зірки, медалями. До речі, вра­ження воєнних років відтворені пись­менником у повістях "А живим жити" (1963), "З днем народження (1961), "Щастя прийшло навесні" (1966), збірці оповідань "На крутому пово­роті" (1962). 
Доля вивела колишнього фронто­вика на журналістську стежку. Пилип Дмитрович проходить дворічний курс журналістики у Києві, згодом закінчує Вищі літературні курси у Москві. Май­же два десятиліття Бабанський пра­цював у редакції газети "Зоря Пол­тавщини". Він був доброзичливим, щирим до своїх старших і молодших колег, принциповим щодо висвітлен­ня тих чи інших питань. 
Пилип Дмитрович у 50-х роках починає писати оповідання, новели, художні нариси. 
1951 року у журналі "Дніпро" було надруковане перше серйозне оповідання "Андрій Дубовик", яке стало першою ластівкою, що відкри­ла автору шлях у літературу: 1955 ро­ку Бабанський став членом Національної спілки письменників Ук­раїни. 

понеділок, 17 червня 2019 р.

І ЗНОВ ПОБАЧУ РІДНУ КАЗКУ – ПОЛТАВЩИНИ МОЄЇ ЧАРИ... (до ювілею К. Білиловського)

Поети з'являються не звідкись 
з-за моря, а виходять зі свого народу. 
М. Гоголь 
Нам гріх не згадати "незлим тихим словом" свого земляка – людину широких літературних, наукових, громадських інтересів – Кесаря Білиловського. Поет-лірик, перекладач, видавець, культурний діяч, доктор медицини і хірургії, дійсний статський радник (як і Панас Мирний). "Кубельцем" свого "веселого, щебетливого та ясного маленства" він вважав полтавське село Стополівку, де народився 1859 року у родині сільського фельдшера. Барви рідної природи, "пісень і мови дивні звуки" запали в серце і душу вразливого хлопчика з імператорським ім'ям, пізніше у нього з'являться рядки: 
Чи є ще де така країна, 
Така співоча, гожа й шатна, 
Така розкішна, благодатна, 
Як ти, моя свята родино! 
З дев'яти років хлопчина разом з братом навчається в Полтавській гімназії. Полтавою "дивуюсь, тішусь, зачудован: хто дав землі розкошів стільки?.." напише пізніше Кесар, захоплюючись красою міста: 
Дрижать на Ворсклі срібні смуги, 
Верба схилила віти з туги, 
Мов жде світанкової миті. 
Чи казка це, чи не в уяві?.. 
Бо, маю гадку, ці картини 
Побачить можна лиш в Полтаві, 
У щирім серці України. 
Улюбленим предметом юного гімназиста була словесність, легко давалося вивчення іноземних мов, особливо, німецької. Диво шевченкового "Кобзаря" справило на Кесаря незабутнє враження: "І пірнув я в розкоші, як каченя у воду погожу, – писав він у листі до М. Плевака. – Дні і ночі читав. Ходив по саду з "Кобзарем" у руках, мов заворожений". Наслідуючи Тараса Шевченка, пробує писати вірші сам. Упорядкувавши зшиток своїх поезій, юнак відправляє його до київської цензури, надіючись, що його опублікують. Але не так сталось, як гадалось. "Для принятия мер" щодо писання Білиловським віршів "забороненою мовою", зшиток було передано директорові Полтавської гімназії. Щоб не бути виключеним з навчального закладу, після п'ятого класу Кесар виїжджає до Дерпта (нині – Тарту, Естонія), де 1875 року закінчує гімназію. 
Кесар вступає на медичний факультет Дерптського університету, але не маючи батьківської матеріальної підтримки, змушений був виїхати до Німеччини, де стає студентом Лейпцігського університету. Заробляє репетиторством, журналістикою, перекладами. За порадою німецького поета Ф. Боденштедта перекладає німецькою мовою вірш Т. Шевченка "Нащо мені чорні брови", який опублікувала 1876 року лейпцігська газета. 
Сімнадцятирічний полтавець подорожує Європою, пізнає світ, врешті-решт опиняється у Відні, стає студентом тамтешнього університету. Тут сходиться зі студентами-галичанами, академічним студентським товариством "Січ", друкує у його "Славянском альманахе" свої поезії. 
Історичні обставини склалися так, що на Білиловського заводиться справа в поліції, як на людину, яка мала стосунки з російськими політичними емігрантами. Рятуючись від переслідування, юнак виїжджає у Флоренцію з рекомендаційним листом професора Віденського університету українця І.Пулюя, якому була до вподоби літературно-громадська діяльність нашого земляка. Тут Кесар знайомиться з видатним ученим-славістом А. де Губернатісом, якому передає багатий фактичний матеріал про розвиток української літератури для його вісімнадцятитомної "Історії всесвітньої літератури". Італійський учений наголошує: "...першим автором українських драм був І. Котляревський, якого вважають за справжнього батька українського письменства. Дві його п'єси "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник"... і досі являють собою найкращу оздобу української сцени...". 
За матеріальної підтримки В. Білозерського Кесар повертається до Відня: продовжує навчання, пише вірші, займається перекладами творів німецьких письменників. 
1881 року Білиловський в особистій справі приїхав у Полтаву (тут жили його батьки), а в місті в цей час перебував М. Кропивницький, з яким вони раніше переписувались.Тепер випала нагода познайомитись особисто, основоположник українського професійного театру запросив Кесаря зіграти з ним у виставі "Наталка Полтавка". Їх творча дружба тривала багато років, Кропивницький всіляко підтримував молодого поета, надсилав критичні зауваження на його вірші: "Вертаю тобі стихи друковані, річ гарна, тільки, здається мені, мало простоти, трошки коле язик... Я, бач, усе до серця добираюсь та за душу чіпляюсь..." ( лист від 28.10.1881 р.). 

четвер, 13 червня 2019 р.

СЛОВОМ І ДІЛОМ БУВ ЗА УКРАЇНУ (СЕРГІЙ ПАВЛОВИЧ ШЕЛУХИН)

У природі ніщо не пропадає і безслідно не 
зникає, тому й нація вічна, хоч би її й 
нищено. Але орієнтуватися на свою націю 
взагалі можуть тільки ті, хто поважає її, 
вірить в її будучину і має надії на її сили. 
С. П. Шелухин

Сергій Павлович Шелухин – один з кращих синів Полтавщини, які повернулися із забуття. Він мав козацький родовід, одна з гілок якого бере початок з XVII століття від соратника Б. Хмельницького полковника Папкевича, інша – від Василя Шолуха – представника козацької старшини. Батько Сергія – Павло Якович – зробив військову кар'єру під уже зміненим прізвищем – Шелухин. 
Сергій народився 18 жовтня 1864 року у с. Панське Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер – с. Деньги). Хлопчик ріс в українській родині, де плекалася національна свідомість, український дух та не забувалися народні традиції. А ще дитинство хлопчика минуло на пасіці батька, допомагаючи йому, Сергій назавжди полюбив бджіл, пасічництво. 
Першим його домашнім вчителем був племінник Т. Г. Шевченка І. Ф. Бойко. 
Сергій навчався в Лубенській гімназії, де директором був неординарний полтавець – фольклорист, письменник, видавець Матвій Симонов (Номис). Показав себе дуже здібним учнем в різних шкільних предметах. Наприклад, у восьмому класі юнак підготував підручник з тригонометрії, який отримав схвальний відгук відомого математика А. Вінклера, про що було здійснено запис в атестаті зрілості. 
1883 року Сергій вступив до університету святого Володимира у Києві на фізико-математичний факультет. Але 1885 року він переходить на юридичний факультет, професія юриста "припала до душі незалежністю судової роботи і становищем судді". 
Після університету Шелухин працював на судових посадах, зокрема, п'ятнадцять років в Одеському окружному суді, згодом – Генеральним суддею. Разом з лікарем-полтавцем І. М. Луценком Сергій Павлович брав активну участь в українському громадському житті, роботі "Просвіти", "Товариства об'єднаних слов'ян", писав дослідницькі, публіцистичні праці. В усіх своїх виступах, працях, статтях він доводив, що внесок українства в загальнослов'янську історію, культуру величезний. 
Так, 1909 року, до ювілею М. В. Гоголя Сергій Павлович написав статтю "Рідна душа і народність". В ній він наголошував, що в російського письменника українська душа, "вона виявлялась у Гоголя і в мові, і в сюжетах, і в творчості, багато ставились до нього навіть з презирством". 
Шелухин був одним із трьох вчених-українців, хто на XIV Всеросійському археологічному з'їзді у Чернігові виголосив українською мовою доповідь про стародавність і державно-правове значення назви "Україна". Через три десятиліття, в еміграції, він видасть науково-популярну книгу "Україна – назва нашої землі з найдавніших часів" (1936 р.). 
Подаючи цитати французьких істориків про українців, як стародавню націю, початки якої губляться в темряві віків, Сергій Павлович відверто говорив про себе: "Я сам уперше правдиве пояснення назви "Україна" мав від малограмотного полтавського селянина Івана Копила". 
Як член п'яти наукових товариств Сергій Павлович у своїх доповідях на історично-юридичні теми, зокрема, висловлював думку про неоднакове ставлення у різних народів до питання про державу і право. І тут він був патріотом свого народу: 
"Українська історія виховала в українськім народі правове думання, з яким в усі часи своїх рухів народ український на своїм прапорі держав гасло "За працю і вільності...". 
В дореволюційний час Сергій Павлович вніс вагомий вклад у розвиток української культури, зокрема, в утвердження української мови. Так, 1911 року в педагогічному журналі "Світло" (Київ) була опублікована його праця "Знання рідної мови для народності і творчості", пізніше видана окремою брошурою. 
"Нагороджений за судову службу орденами і чином дійсного статського радника, – писав Шелухин, – я через свою любов до рідного краю не міг в Україні стати навіть членом судової палати, в якій не раз сидів". 
Після Жовтневого перевороту 1917 р. він активно включився в політичну діяльність, спрямовану на розбудову української державності. Сергій Павлович був членом Центральної Ради, генеральним суддею УНР, двічі був міністром юстиції, одночасно – Генеральним прокурором. Йому було довірено 1918 року очолити делегацію УНР під час переговорів із Росією, коли вирішувалося питання про незалежність України. 
У книзі історика Д. Дорошенка "Мої спомини про недавнє минуле" (Мюнхен, 1969 р.) є картина подій 1918 року, які мали зробити Україну вільною державою: 23 травня в Будинку Центральної Ради о 14 год. голова української делегації Шелухин відкрив засідання. Переговори велися через перекладача, бо українці представляли свою сторону українською мовою. Це були важкі переговори, що свідчили про юридичну некомпетентність делегації більшовиків, які насправді і не збиралися ні про що домовлятися. 
Шелухин наголошував: "Свобода однієї нації не може будуватися на поневоленні іншої", "Україна повинна бути вільною". Це було кредо його діяльності, воно декларувалося і в одній із праць: " Людство складається з народностей. Отже, хто відкидає рівноправ'я, свободу і природні права народностей , той сам себе робить ворогом людства, його ідеалів і вищих стремлінь...".

вівторок, 11 червня 2019 р.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ НОВОГО ІСТОРИЧНОГО РОМАНУ ЮРІЯ КОЦЕГУБА

11 червня 2019 року о 14 год. у літературно-мистецькій вітальні Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара відбулася презентація першої частини історичного роману Юрія Коцегуба "Болбочан. Поміж двох вогнів" про легендарного полковника армії УНР – одного з найяскравіших постатей українських визвольних змагань 1917-1921 рр.., сторіччя пам'яті якого відзначатиметься 28 червня 2019 року.
У військовій біографії полковника Петра Болбочана були і полтавські сторінки, тому один з провулків м. Полтави носить його ім'я. 
Юрій Коцегуб – лауреат Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова" (2012) в номінації "Романи", володар спеціальної відзнаки конкурсу "За вірність історико-патріотичній тематиці", лауреат премії видавництва "Смолоскип" (2016). 2017 року він став одним з переможців Всеукраїнського літературного конкурсу рукописів прози "Крилатий лев". 
Наш земляк Юрій Коцегуб входить до вісімки кращих молодих літераторів України. Він у своїх історичних повістях, романах, краєзнавчих дослідженнях відкриває маловідомі сторінки рідного краю. 
До речі, всіх присутніх вразила його своєрідна енциклопедія "Маловідома Новосанжарщина" (на 600!) сторінок, яку Юрій також представив.
На презентації були присутні студенти Полтавського технікуму харчових технологій, викладачі, власний кореспондент всеукраїнської газети "Голос України" В. Неїжмак.

ТОП-10 "ВСЕУКРАЇНСЬКОГО БІБЛІОТЕЧНОГО БІБЛІОГРАФІЧНОГО РЕЙТИНГУ - 2018

Приємні моменти з життя сектору краєзнавчої літератури та бібліографії Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара. Наше видання увійшло до ТОП-10 "Всеукраїнського бібліотечного Біографічного рейтингу - 2018". Йдеться про видання:
категорія “Збірник біобібліографічних матеріалів”:
Всеукраїнський бібліотечний «Біографічний рейтинг - 2018" який заснований Національною бібліотекою України імені В. І. Вернадського з нагоди 100-річчя біографічної комісії УАН та 25-річчя Інституту біографічних досліджень з метою виявлення і популяризації спадщини в області біографістики і біографіки вчених, краєзнавців і бібліологів України.
Цьогоріч у 7-ми номінаціях були представлені 238 видань із 33 міст України. 
Поряд із виданнями знаних видавництв були представлені видання понад 60-ти бібліотек із усіх областей України та видання краєзнавців-біографістів.
Експертну раду Рейтингу склали 34 провідних фахівців із біографіки, біографістики та інших споріднених історичних дисциплін, які представляють 10 наукових центрів країни. Серед них 20 докторів наук (історичних, філософських, філологічних, із соціальних комунікацій, педагогічних), 14 професорів, членів-кореспондентів кількох вітчизняних і зарубіжних Академій Наук.
Пропонуємо ознайомитись з відзначеним збірником у нашій книгозбірні.

четвер, 6 червня 2019 р.

БОЛБОЧАН. ПОМІЖ ДВОХ ВОГНІВ

Презентація книги Юрія Коцегуба «Болбочан. Поміж двох вогнів» про генерала Болбочана та селянські повстання на Полтавщині. 
11 червня 2019 року о 14 год. у літературно-мистецькій вітальні Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара відбудеться презентація книги і зустріч з автором лауреатом Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова" (2012) в номінації "Романи", володарем спеціальної відзнаки конкурсу "За вірність історико-патріотичній тематиці", лауреатом премії видавництва "Смолоскип" (2016). В 2017 року автор ввійшов до числа переможців Всеукраїнського літературного конкурсу рукописів прози "Крилатий лев". 
Наш земляк Юрій Коцегуб входить до вісімки кращих молодих літераторів України. Літератор у своїх творах, краєзнавчих дослідженнях відкриває маловідомі сторінки історії України, рідного краю.

ЩОБ ДИТИНСТВО НЕ ЗАТЬМАРИЛОСЯ НАСИЛЬСТВОМ

Розмови про булінг усе частіше стають на порядку денному. Дорослі шукають способів його уникнути й запобігти, а підлітки – зманеврувати від незручних питань, бо часто були свідками, або його жертвами. Тож запропонований бібліографічний покажчик розкриває зміст понять, видів булінгу і є логічним продовженням посібника «Мої права – моє життя». Видання, передусім, розраховано для керівників шкіл, класних керівників, профільних вчителів та підлітків, які безпосередньо знайомі з проблемами насилля, а також для широкого кола користувачів.
Щоб дитинство не затьмарилося насильством : бібліограф. покажч. / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; уклад. Н. Л. Карпінська. – Полтава, 2019. – 28 с.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...