середа, 18 вересня 2019 р.

ЛІТЕРАТУРНИЙ ОЛІМП ПОЛТАВЩИНИ (Письменники-полтавці – переможці літературних премій у ХXI ст.)

Літературні премії – один із видів визнання творчості письменника взагалі чи конкретного його твору. Вручаються також за розкриття авторами окремих тем, за їх активну громадську діяльність та ін. Завдяки літературним преміям виявляються найбільш вартісні твори та імена їх авторів. 
Сучасні письменники Полтавщини продовжують гідно поповнювати вітчизняну літературу своїми кращими творчими надбаннями. Дехто з них відомі далеко за межами України, бо друкувались у багатьох країнах Європи. 
Про тих, хто долає літературний олімп у ІІІ тисячолітті, і стають лауреатами та дипломантами літературних та літературно-мистецьких премій, розповість матеріал виставки. Відомості про лауреатів не є вичерпними і подані з фондів Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Олеся Гончара і обласних бібліотек Полтави.

четвер, 12 вересня 2019 р.

ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

Ювілей знаного у всьому світі письменника, уродженця м. Полтава, спонукав нас відшукувати цікаві матеріали про його життя і творчість. У посібнику зроблена спроба віднайти публікації про поширення, розповсюдження за межами України літературного доробку нашого земляка, постановку в театрах різних країн світу його драматичних творів, дослідження творчості Івана Котляревського зарубіжними вченими, літературознавцями, істориками. Основні матеріали згруповані у двох розділах, до кожного з яких подається список використаної літератури, наявної в нашій бібліотеці та ПОУНБ імені І. П. Котляревського. Розміщені списки в алфавітному порядку. Досьє адресоване вчителям, бібліотекарям, студентам, старшокласникам.
"Слово… голосно залунало по широких світах". Іван Котляревський за межами України: до 250-річчя від дня народження письменника : біобібліографічне досьє / упорядник Н. М. Требіна ; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. Гончара. – Полтава, 2019. – 16 с.

вівторок, 10 вересня 2019 р.

"СИТЦЕВЕ ЩАСТЯ" ГАННИ КРЕВСЬКОЇ

Осінь – пора нових відкриттів. Одинадцятикласники СШ № 27 6 вересня 2019 року "відкрили"для себе Ганну Кревську – члена Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, лауреатку двох регіональних премій: імені Василя Симоненка та Володимира Малика, обласної премії імені Івана Котляревського, авторку трьох поетичних збірок.
Щойно з друку вийшла перша її прозова книга, яка має назву "Ситцеве щастя". Вона містить 8 оповідань та повість. Це – художнє відтворення історії полтавського краю 30–60-х років ХХ століття.
Гіркою родзинкою книги є Війна. Чому саме зараз піднята тема подій, які відбувалися в нашому краї понад 70 років тому?
Кажуть, що нова війна починається на землі тоді, коли йдуть у небуття останні воїни, жертви попередньої. Нині з ними обривається цілий пласт нашої історії. Але не до кінця... В основі цієї збірки лежать щоденникові записи її героїв, унікальні, історичні фотографії, зібрані письменницею на Лубенщині.
Книга написана з любов'ю до тих, що попри всі випробування нашої історії лишилися ЛЮДЬМИ. Вони зберегли унікальне вміння: зшивати ситець життя нитками прощення, латати пропалини любов'ю, передавати орнаменти своїх спогадів дітям, онукам та правнукам. Більшість історій, описаних у "Ситцевому щасті", насправді відбулися з героями.
Присутні були захоплені емоційною, колоритною, цікавою розповіддю письменниці про себе, свій рід, свою нову книгу, яку вона "зшивала" три роки.
Пані Ганна подарувала для нашої бібліотеки дві свої книги з автографом.

неділя, 18 серпня 2019 р.

ЯБЛУЧНИЙ СПАС

У серпні відзначають Преображення Господнє, або Яблучний Спас – другий у черзі трьох спасів. Він припадає на 19-е число. У цей день, за біблійними переказами, Ісус явив апостолам свою божественну силу. Він повів їх на гору Фавор і там преобразився: його обличчя засяяло, а одяг став білим, як світло. 
Другий Спас: коли Яблучний Спас - неперехідне свято, тому відзначається щороку в один і той же день - 19 серпня. Яблучний Спас: традиції свята Вранці у цей день, 19 серпня, йдуть у церкву й освячують яблука та інші фрукти нового врожаю. Цими плодами заведено пригощати жебраків, рідних і близьких людей. При цьому нарвати плоди, які потім освятять у церкві, зазвичай просили дітей: "Дитяча рука ще не согрішила, тому Ісусикові вона мила". 
Вважається, що в день Другого Спаса потрібно з'їсти освячене яблуко: відкушуючи перший шматочок, загадайте бажання, яке, згідно з повір'ям, обов'язково здійсниться. Крім того, вважається гріхом забути в цей день про душі покійних: після церкви потрібно сходити на цвинтар і пом'янути покійних. 
Що святять у церкві на Яблучний Спас:
  • яблука та інші фрукти - символ урожаю, а також випічку з фруктами; 
  • хліб - символ сім'ї;
  • сіль; 
  • хрін; 
  • мед; 
  • квіти; 
  • колосся пшениці. 
При цьому в жодному разі не можна класти у кошик для освячення в церкві алкоголь і м'ясні продукти. 
Що не можна робити на це свято:
  • виконувати будь-яку хатню роботу;
  • проганяти комах і вбивати їх; 
  • лаятися і сваритися; 
  • бажати комусь зла, адже воно може повернутися до вас;
  • до Другого Спаса не можна їсти яблука: інакше, якщо в сім'ї померла дитина, на тому світі вона у цей день залишиться без гостинця; 
  • їсти непісні страви, адже Яблучний Спас припадає на Успенський піст. 
Прикмети в цей день:
  •  Пройшов Спас - пішло літо від нас;
  •  Який Яблучний Спас - таким буде і січень; 
  • Якщо на руку сядуть дві мухи одночасно - на людину чекає везіння,
  • Сухий день - восени теж буде мало опадів;
  • Ясна погода - зима буде холодною; 
  • Якщо не їсти яблук до Другого Спаса, а потім 19 серпня у свято скуштувати яблуко з медом і загадати бажання, то воно обов'язково збудеться; 
  • Якщо фрукти в саду виявилися гнилими й не достояли до Яблучного Спаса, то наступний рік буде складним і важким.

ПОЕЗІЯ ТЕТЯНИ КЛЬОКТИ

Тетяна Кльокта – поетка і педагог із Полтавщини. Закінчила філологічний факультет Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка. Нині мешкає в селі Малі Будища Зіньківського району, працює заступником директора з навчально-виховної роботи місцевої ЗОШ І–ІІІ ступенів. Авторка книг поезії: «Неповторність» (2006), «За порогом тиші і гомону» (2011), «Намалюй мені день» (2013), «І знову поринаю в чебреці» (2014).

Кльокта Т. І знову поринаю в чебреці : поезія / Т. Кльокта. – Полтава : Полтавський літератор, 2014. – 84 с. 
Перед читачем четверта збірка талановитої поетеси Тетяни Кльокти. Кожен рядок її віршів, як стверджує Наталя Баклай, насичений некрикливими алітераціями, вигадливо оркестровий, ллється ліричною мелодією почуттів, звуків, ритмів. До книги ввійшли поезії "про звичайне й утаємничене, про жіноче й материнське, про знайдене і втрачене".

понеділок, 12 серпня 2019 р.

МУЗЕЇ - ДУХОВНІ ОСТРОВИ ПОЛТАВЩИНИ

Інформаційно-бібліографічний посібник "Музеї – духовні острови Полтавщини" знайомить із літературними музеями Полтавської області, які є візитною карткою нашого краю, центрами збереження та популяризації історико-культурної спадщини. 
Видання адресоване всім, хто вивчає та цікавиться історією, літературою краю для більш повного та об'єктивного уявлення. 
Матеріал не є вичерпним, використана література бралася з публікацій журналів та газет, довідників, збірників, які є в наявності в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара. 
Матеріали розміщені за алфавітом. 
Музеї – духовні острови Полтавщини : інформаційно-бібліографічний посібник / уклад. Т. М. Базир ; обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара. – Полтава, 2019. – Вип 1. – 32 с. : іл.

неділя, 28 липня 2019 р.

СВІТ НА ДОЛОНІ

Хало О. І. Світ на долоні : вибране / О. І. Хало. - Полтава : Дивосвіт, 2018. - 152 с. 
Книга письменниці з Лубен Ольги Хало "Світ на долоні"(вибране) складається з віршів різних років. Це ліричні твори, сповнені закоханості у красу природи, людських почуттів та високого патріотизму. Вони настроюють людину на мажорний лад, адже просякнуті оптимізмом, вірою у те, що ось завтра буде краще, що дуже важливо, особливо в наш час.
Ольга Хало має неабиякий хист до поетичної творчості. ЇЇ образний ряд не схожий на інші, має яскраво виражене українське коріння. Це справжня високохудожня поезія. Вона яскрава за своєю сутністю і доступна за змістом. Тут немає незрозумілих мовних конструкцій, вірші написані легко і просто, кожний має свою мелодику, близьку читачеві без особливої культурної підготовки. Такі вірші не просто можна читати, їх легко запам’ятовувати. Більшість з них можна розібрати на цитати для того чи іншого заходу, проведення уроку в школі, присвяченого рідному Полтавському краю.
Книгу видано у Видавництві "Дивосвіт" тиражем 300 примірників на замовлення Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської облдержадміністрації за планом випуску соціально значущих видань.

четвер, 25 липня 2019 р.

ВЕСЕЛКОВА РОЗМАЇТІСТЬ МОЄЇ ЧУТІВЩИНИ

Шуть А. А. Веселкова розмаїтість моєї Чутівщини : збірка нарисів про історичні події на Чутівщини в ХХ столітті / А. А. Шуть ; Сектор культури Чутівської райдержадміністрації, Чутівський районний краєзнавчий музей. - Полтава : АСМІ, 2017. - 177 с. 

У збірці ведеться мова про пам’ятні події на Чутівщині в минулому столітті, зокрема про становлення населених пунктів, будівництво підприємств, створення господарств, Голодомор, знищення всього раніше збудованого в роки Другої світової війни, відбудову, повне сонячне затемнення і таке інше.
Все, що було почуте автором або свідком чого він був.У книзі також вміщена поетична збірка автора (Андрія Українця) «Золотий дідух), створена на місцевому матеріалі. Книга розрахована на широке коло читачів.

понеділок, 22 липня 2019 р.

ПОЗЕН ЛЕОНІД ВОЛОДИМИРОВИЧ

170 років від дня народження Леоніда Володимировича Позена (1849–1921), українського та російського скульптора
Полтавщина – щедрий край, благодатний куточок землі української. Славиться вона своїми чорноземами, зеленими садами, дорідними врожаями, а ще більше роботящими, талановитими людьми.
… 1849 рік. В провінційному містечку Оболонь Полтавської губернії, Хорольського уїзду, в маєтку свого діда статс – секретаря Михайла Павловича Позена 10 липня народився хлопчик, якого назвали Льоня, і якому судилося стати відомим скульптором.
Його батько, потомствений дворянин Володимир Михайлович Позен служив гвардійській кавалерії і в 1849 році, будучи у відставці, жив з сім’єю в Оболоні в родовому маєтку.
Мати – потомствена дворянка Смоленської губернії – Софія Олександрівна – уродженка Трубачеєва.
Михайло Павлович Позен став власником Оболоні та навколишніх 5-ти цензових землевласників Хорольського повіту.
За даними 1863 року Оболонь мала 418 дворів, що налічували 2602 особи населення. В селі була мурована Преображенська церква. Відбувались раз на рік ярмарки.
Безтурботні дитячі роки маленького Льоні Позена проходили в родинному маєтку, що височить на крутому березі заболоченої річки Рудки, серед чудового парку.
Початкову освіту хлопчик здобув вдома. Виховувався він зарубіжними гувернантками, а навчали вчителі маститих середніх навчальних закладів. Наука і гра на фортепіано давалася хлопцеві не легко. Але найбільше його захоплення – це ліплення. З свіжого чорного хліба в нього швидко виходили різні кумедні фігурки.
Батьків дивувала ця пристрасть сина. А через багато літ, близькі до Позена люди, згадували, як маленький Льоня годинами міг милуватись кониками, півниками, свищиками, статуетками, які продавали опішнянські гончарі на ярмарках. В душі маленького хлопчика з дитячих літ зародилось те золоте зерно, якому судилося прорости в зрілому вже віці.
Коли Льоні Позену виповнилося 15 років, в 1864 році, батьки віддають його в 5-й клас Полтавської гімназії. Тут також юнак багато малює і ліпить. В цьому його схвально підтримує учитель малювання Федот Леонтійович Ткаченко, близький друг Т.Г. Шевченка.
Батьки, переконавшись у мистецьких здібностях сина, радили йому після закінчення гімназії поступити до Петербурзької Академії художеств. Проте Леонід відхилив цю пораду рідних, бо на перших порах серйозно не ставився до своїх художніх уподобань, а сприймав їх , як захоплення.
Після закінчення в 1867 році гімназії він восени того ж таки року, поступає до Харківського університету на юридичний факультет. А через рік, в 1869 році, переводиться до Петербургського університету, по закінченні якого, взимку 1872 року, одержує посаду помічника присяжного повіреного в Полтаві.

неділя, 21 липня 2019 р.

ХЕМІНГУЕЙ ЕРНЕСТ

120 років від дня народження Хемінгуей Ернест Міллер (1899-1961) - американський письменник, журналіст, лауреат Нобелівської премії.
Народився Ернест Міллер Хемінгуей в м. Оут-Парк штату Іллінойс, у передмісті Чикаго. Був другим із шести дітей у родині. У шкільні роки захоплювався спортом (туризмом, стрільбою, футболом), працював у шкільних часописах. Після закінчення школи (1917) відмовляється від вступу в університет і починає працювати репортером газети.
У 1918 р. записується у транспортний підрозділ Американського Червоного Хреста, вирушає на Першу світову війну, де отримає важке поранення - з його тіла було вилучено 227 осколків різного розміру. 
1919-1923 р. працює у різних газетах, стає європейським кореспондентом, певний час живе в Парижі, де знайомиться з відомими літераторами. 1925 р. вирішує повністю присвятити себе літературі, але з газетярством не пориває. 
Бере участь в антифашистській боротьбі в Іспанії  Тема Іспанії звучить в багатьох творах Хемінгуея, він стає палким прихильником кориди. У дні Другої світової війни був воєнним кореспондентом. В останні роки жив на Кубі.
Сюжетна палітра творів Хемінгуея пов’язана з темою "втраченого покоління" і відтворює здебільшого події війни, адже на долю покоління, до якого належав письменник, випало дві світові війни. Героями його творів є солдати, мисливці, рибалки. 
Хемингуэй Эрнест. Старик и море : повесть, рассказы и очерки / Э. Хемингуэй. - Одеса : Маяк, 1977. - 247 с.
Повість "Старий і море" (1952), за яку Хемінгуею були присуджені Пулітцерівська (1952) та Нобелівська (1954) премії, стверджує віру в людину, сповнена любов’ю до простих людей. 
Хемінгуей - людина ризику, його життя сповнене різних подій і катастроф: побував на п’яти війнах, потрапив у шість авто і авіакатастроф, був травмований, на якийсь час осліп. Він завзятий мисливець, рибалка, декілька разів виїздив на африканське сафарі.
У часи Другої світової війни на власному катері зголосився виконувати розвідувальні завдання. Численні травми письменника призводять до тяжкої хвороби, наступає моральна криза і 2 травня 1961 р. Хемінгуей ставить крапку на власному житті. 

НОВІ КНИГИ

Край Дикого Поля : роман / Є.П. Бутенко. – Глобине: Поліграфсервіс, 2006. – 240с. 

Це розповідь про тяжкі роки боротьби українського козацтва проти польської шляхти і свого ополяченого панства з кінця ХVІ століття до визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Твір насичений драматизмом, чистотою любовних відносин і вірністю перед Батьківщиною.


Фортеця над Сулою : роман / Є.П. Бутенко. – Глобине: Поліграфсервіс, 2002. – 256с. 

В книзі розповідається про старовинне село Горошине (Горошин), яке вже ось тисячу років стоїть над Сулою… Події, про які йдеться у творі, охоплюють десять років складного і трагічного часу в історії села. Герої твору звичайні козаки Горошиного. Автор майже біографічно змальовує самобутні родини старовинного села. Головний герой роману Карпо Чайка…

середа, 10 липня 2019 р.

"… ВОСКРЕШАЮ ВАС, ЯСНИХ, БЕЗВИНННИХ…" (Василь Вражливий)


З далеких тридцятих років образ молодого письменника Василя Вражливого бачиться нам романтичним і світлим. Він з того покоління митців, в яких насильно відібрали життя, не давши йому розквітнути, у свої 34 роки початкуючий автор не встиг написати вимріяного, заповітного.
Василь Якович Вражливий (справжнє прізвище – Штанько) народився 1903 року у с. Опішні Зіньківського повіту Полтавської губернії у багатодітній родині заможного козака Якова Штанька. Товариш дитячих літ, майбутній письменник Яків Майстренко (1903–1987), згадував: "Був Василь якийсь мрійливий з дитинства. Любив природу, годинами вислуховував пісні жайворонка в степу. А то сидить коло Ворскли і дивиться на плин ріки, і щось ніби шепоче. Його вражало все: тихі рожеві ранки, срібляста роса на травах, золотий квіт соняшника. Тож, мабуть, тому і взяв він для себе літературний псевдонім – Вражливий". 
Навчався Василь у сільській школі, Зіньківській гімназії, але останні гімназійні роки були перервані громадянською війною. Потім було навчання в Опішнянській агрономічній школі, в Харківському вечірньому робітничому технікумі. Роки були важкими: війна, розруха, голод. Не обійшла біда і родину Штаньків. Батька розкуркулили і ця ситуація загрожувала великими неприємностями в подальшому його житті. 
Юнак вирішив не чекати, поки йому приліплять ярлик класово-ворожого елемента, залишив технікум і круто змінив життєву дорогу. Найкраще цей період ілюструють уривки зі спогадів його друзів по "харківській богемі". 
Іван Сенченко (1901–1975), письменник-полтавець, у "Нотатках про літературне життя 20-40 рр." відвів не одну сторінку своєму землякові і другові: "Василь Вражливий. Симпатичний гарний хлопець. Він мав дуже хороше, видовжене, прикрашене прозорими карими очима обличчя, з приязним доброзичливим поглядом. Це привертало до нього. Мав ліричний роман з Наталією Львівною Забілою, яку підносив до небес. 
В "плужанській богемі" не затримався. Познайомився з працівниками Державного видавництва України, влаштувався там на роботу, оволодіваючи мистецтвом редактора української мови. Пізніше разом з усіма перейшов жити в "Слово" (будинок письменників). Поставив собі завдання оволодіти французькою мовою. Найняв учителя і відразу взявся з ним за один з романів французького письменника А. Р. Лесажа (1668–1747). Вивчав отак мову і перекладав, наполегливо і продуктивно". 
Юрій Смолич (1900–1976) – майбутній класик української літератури, в "Розповідях про неспокій: дещо про двадцяті й тридцяті роки в українському літературному побуті" теж цікаво описував повсякденне життя молодих літераторів: 
"Не можу не згадати зовнішній вигляд моїх знайомців – перших, власне, після Блакитного, Тичини з Йогансеном письменників… 
Літературна братія грошей на піжонство, певна річ, не мала, але й – де правду діти – дещо хизувалася своїм "пролетарським" одягом… 
І тільки Вася Вражливий мав надзвичайної краси вишивану сорочку – гаптовану білою заполоччю на білому полотні". 
У 20-х рр., коли життя стабілізувалося, культурна, літературна діяльність в Україні поновлюється, з'являються нові творчі сили, які, як вірив М. Зеров, "простелять творчості нової тло…". 
Протягом першого пореволюційного десятиліття в літературі зберігався певний простір якщо не для вільної думки, то для енергійних пошуків і самовираження. 

вівторок, 9 липня 2019 р.

ПРИВІТ ІЗ ПОЛТАВИ

"Привіт із Полтави. Ілюстрований каталог поштових карток з видами міста та околиць" являє собою найбільш повний альбом поштових карток старої Полтави, що безсумнівно, викличе жвавий інтерес у всіх, хто цікавиться історією нашого міста. На 140 сторінках кольорового альбому розміщено 160 зображень видів старої Полтави та її мешканців. Ілюстрації повторюють поштові картки початку ХХ ст. в натуральному розмірі. Автор книги – відомий краєзнавець та колекціонер листівок Євгеній Аничин. В основу книги лягли матеріали з його особистої колекції, також до складання книги були залучені полтавські колекціонери поштових карток. Автор систематизує відомі поштові картки за серіями, а серії за видавництвами в яких вони вийшли.
Зображення на старих листівках – немов віконця, що відкриваються в світ, якого вже немає. Скільки несподіваних відкриттів можна зробити, вдивляючись в пейзажі і сцени, застиглі за цими вікнами.
На листівках зображені люди Полтавщини в їхньому автентичному побуті кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя і за кожним персонажем стоїть своя унікальна історія.
Книгу видано у ТОВ "АСМІ" тиражем 300 примірників на замовлення Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської облдержадміністрації за планом випуску соціально значущих видань.

середа, 3 липня 2019 р.

РОМАН ІЗ ПРИСМАКОМ МОРАЛІ

Ольховська Л. В. Роман із присмаком моралі / Л. В. Ольховська. – Полтава : Дивосвіт, 2018. – 104 с. 

Книга розкриває заборонену донедавна тему особистих стосунків видатного письменника-класика кінця ХІХ – початку ХХ ст. Володимира Галактіоновича Короленка з Тетяною Олександрівною Богданович, журналісткою, письменницею, автором історичних романів для юнацтва. 
Читачам надається можливість простежити історію дружби, любові і знову дружби двох непересічних особистостей довжиною в 40 років. У книзі репрезентовано унікальні матеріали, ґрунтуються на першоджерелах – особистих листах героїв оповіді з наукового архіву музею. Під час публікації листів збережено авторську пунктуацію. Видання адресоване не лише історикам, літературознавцям, краєзнавцям, а й більш широкому читацькому колу.

четвер, 27 червня 2019 р.

ПРАВОСЛАВНІ ПЕРЛИНИ ПОЛТАВЩИНИ

Полтавщина може по праву пишатися своєю історичною, духовною спадщиною, що є втіленням християнської моралі та духовності у становленні українського суспільства. Більшість культових споруд на теренах губернії (області) будувалося за козацькі кошти, що свідчить про славетні меценатські традиції.
Доля монастирів Полтавщини  є цікавою сторінкою в історичному розвитку краю, частиною історії України. Монастирі почали виникати в Київській Русі ще в Х-ХІ ст. після запровадження християнства (988-989 рр.) і відіграли значну роль у поширенні й утвердженні нової релігії, що сприяло консолідації східнослов'янських племен, становленню феодальних відносин на Русі, зміцненню держави в цілому.
Все це стосується і монастирів полтавського краю. Відомостей про те, які з них, крім двох переяславських, існували до монголо-татарської навали на території, ми не маємо. Більш конкретні дані дійшли до нас  уже XV ст.. 
Під час нашої подорожі відбудеться  знайомство з цікавою історією православних монастирів Полтавщини (Полтавської губернії).
Чоловічі монастирі:
Красногірський Гадяцький Миколаївський,
Мгарсько-Лубенського Спасо-Преображенського,
Пивогірський (Пивгородський) Миколаївський,
Скельський Преображенський, 
Сокільський Преображенський, 
Сорочинський Святомихайлівський монастир.
Жіночі монастирі:
Великобудищанський Троїцький (Преображенський),
Козельщинського Різдвяно-Богородицького, 
Полтавського Хрестовоздвиженського,
Пушкарівський Вознесенський монастир.
Всі вони пройшли складний шлях становлення і випробувань стійкості, Віри.

вівторок, 18 червня 2019 р.

ПИЛИП ДМИТРОВИЧ БАБАНСЬКИЙ

... Ваш нев'янучий талант полонив юні голівки в усі літа... В. Бичко. 
Варто зга­дати мудрого, людяного, високого, красивого чоловіка з пишною шап­кою волосся — знаного і шанованого у Полтаві Пилипа Дмитровича Бабанського. 
Народився він ЗО жовтня 1921 року у с. Дудниковому Полтавського району у селянській родині. Хлопчи­ком пережив голод 1933-го року, пам'ятав про ці страшні події усе жит­тя. Навчався у Степанівській се­редній школі, гарно писав твори, ре­дагував шкільну стінну газету. Мрія стати військовим привела юнака до Одеського артилерійського училища, г-же він закінчив напередодні війни. Дев'ятнадцятирічний лейтенант з перших днів війни на фронті: коман­дир взводу, батареї, заступник на­чальника розвідки артилерійського підрозділу дивізії Резерву Головного Командування. Пилип Дмитрович брав участь у визволенні Смоленсь­ка, білоруських міст і сіл, Кенігсбер­га. На 1-му Прибалтійському фронті під станцією Приєкуле (Латвія) в лю­тому 1945 року був тяжко поранений. Довго лікувався і у 23 роки був де­мобілізований як інвалід. Капітан Ба-банський був нагороджений орде­ном Олександра Невського (таку відзнаку вручають мужнім і вмілим ко­мандирам), двома орденами Вітчиз­няної війни І ступеня, орденом Чер­воної Зірки, медалями. До речі, вра­ження воєнних років відтворені пись­менником у повістях "А живим жити" (1963), "З днем народження (1961), "Щастя прийшло навесні" (1966), збірці оповідань "На крутому пово­роті" (1962). 
Доля вивела колишнього фронто­вика на журналістську стежку. Пилип Дмитрович проходить дворічний курс журналістики у Києві, згодом закінчує Вищі літературні курси у Москві. Май­же два десятиліття Бабанський пра­цював у редакції газети "Зоря Пол­тавщини". Він був доброзичливим, щирим до своїх старших і молодших колег, принциповим щодо висвітлен­ня тих чи інших питань. 
Пилип Дмитрович у 50-х роках починає писати оповідання, новели, художні нариси. 
1951 року у журналі "Дніпро" було надруковане перше серйозне оповідання "Андрій Дубовик", яке стало першою ластівкою, що відкри­ла автору шлях у літературу: 1955 ро­ку Бабанський став членом Національної спілки письменників Ук­раїни. 

понеділок, 17 червня 2019 р.

І ЗНОВ ПОБАЧУ РІДНУ КАЗКУ – ПОЛТАВЩИНИ МОЄЇ ЧАРИ... (до ювілею К. Білиловського)

Поети з'являються не звідкись 
з-за моря, а виходять зі свого народу. 
М. Гоголь 
Нам гріх не згадати "незлим тихим словом" свого земляка – людину широких літературних, наукових, громадських інтересів – Кесаря Білиловського. Поет-лірик, перекладач, видавець, культурний діяч, доктор медицини і хірургії, дійсний статський радник (як і Панас Мирний). "Кубельцем" свого "веселого, щебетливого та ясного маленства" він вважав полтавське село Стополівку, де народився 1859 року у родині сільського фельдшера. Барви рідної природи, "пісень і мови дивні звуки" запали в серце і душу вразливого хлопчика з імператорським ім'ям, пізніше у нього з'являться рядки: 
Чи є ще де така країна, 
Така співоча, гожа й шатна, 
Така розкішна, благодатна, 
Як ти, моя свята родино! 
З дев'яти років хлопчина разом з братом навчається в Полтавській гімназії. Полтавою "дивуюсь, тішусь, зачудован: хто дав землі розкошів стільки?.." напише пізніше Кесар, захоплюючись красою міста: 
Дрижать на Ворсклі срібні смуги, 
Верба схилила віти з туги, 
Мов жде світанкової миті. 
Чи казка це, чи не в уяві?.. 
Бо, маю гадку, ці картини 
Побачить можна лиш в Полтаві, 
У щирім серці України. 
Улюбленим предметом юного гімназиста була словесність, легко давалося вивчення іноземних мов, особливо, німецької. Диво шевченкового "Кобзаря" справило на Кесаря незабутнє враження: "І пірнув я в розкоші, як каченя у воду погожу, – писав він у листі до М. Плевака. – Дні і ночі читав. Ходив по саду з "Кобзарем" у руках, мов заворожений". Наслідуючи Тараса Шевченка, пробує писати вірші сам. Упорядкувавши зшиток своїх поезій, юнак відправляє його до київської цензури, надіючись, що його опублікують. Але не так сталось, як гадалось. "Для принятия мер" щодо писання Білиловським віршів "забороненою мовою", зшиток було передано директорові Полтавської гімназії. Щоб не бути виключеним з навчального закладу, після п'ятого класу Кесар виїжджає до Дерпта (нині – Тарту, Естонія), де 1875 року закінчує гімназію. 
Кесар вступає на медичний факультет Дерптського університету, але не маючи батьківської матеріальної підтримки, змушений був виїхати до Німеччини, де стає студентом Лейпцігського університету. Заробляє репетиторством, журналістикою, перекладами. За порадою німецького поета Ф. Боденштедта перекладає німецькою мовою вірш Т. Шевченка "Нащо мені чорні брови", який опублікувала 1876 року лейпцігська газета. 
Сімнадцятирічний полтавець подорожує Європою, пізнає світ, врешті-решт опиняється у Відні, стає студентом тамтешнього університету. Тут сходиться зі студентами-галичанами, академічним студентським товариством "Січ", друкує у його "Славянском альманахе" свої поезії. 
Історичні обставини склалися так, що на Білиловського заводиться справа в поліції, як на людину, яка мала стосунки з російськими політичними емігрантами. Рятуючись від переслідування, юнак виїжджає у Флоренцію з рекомендаційним листом професора Віденського університету українця І.Пулюя, якому була до вподоби літературно-громадська діяльність нашого земляка. Тут Кесар знайомиться з видатним ученим-славістом А. де Губернатісом, якому передає багатий фактичний матеріал про розвиток української літератури для його вісімнадцятитомної "Історії всесвітньої літератури". Італійський учений наголошує: "...першим автором українських драм був І. Котляревський, якого вважають за справжнього батька українського письменства. Дві його п'єси "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник"... і досі являють собою найкращу оздобу української сцени...". 
За матеріальної підтримки В. Білозерського Кесар повертається до Відня: продовжує навчання, пише вірші, займається перекладами творів німецьких письменників. 
1881 року Білиловський в особистій справі приїхав у Полтаву (тут жили його батьки), а в місті в цей час перебував М. Кропивницький, з яким вони раніше переписувались.Тепер випала нагода познайомитись особисто, основоположник українського професійного театру запросив Кесаря зіграти з ним у виставі "Наталка Полтавка". Їх творча дружба тривала багато років, Кропивницький всіляко підтримував молодого поета, надсилав критичні зауваження на його вірші: "Вертаю тобі стихи друковані, річ гарна, тільки, здається мені, мало простоти, трошки коле язик... Я, бач, усе до серця добираюсь та за душу чіпляюсь..." ( лист від 28.10.1881 р.). 

четвер, 13 червня 2019 р.

СЛОВОМ І ДІЛОМ БУВ ЗА УКРАЇНУ (СЕРГІЙ ПАВЛОВИЧ ШЕЛУХИН)

У природі ніщо не пропадає і безслідно не 
зникає, тому й нація вічна, хоч би її й 
нищено. Але орієнтуватися на свою націю 
взагалі можуть тільки ті, хто поважає її, 
вірить в її будучину і має надії на її сили. 
С. П. Шелухин

Сергій Павлович Шелухин – один з кращих синів Полтавщини, які повернулися із забуття. Він мав козацький родовід, одна з гілок якого бере початок з XVII століття від соратника Б. Хмельницького полковника Папкевича, інша – від Василя Шолуха – представника козацької старшини. Батько Сергія – Павло Якович – зробив військову кар'єру під уже зміненим прізвищем – Шелухин. 
Сергій народився 18 жовтня 1864 року у с. Панське Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер – с. Деньги). Хлопчик ріс в українській родині, де плекалася національна свідомість, український дух та не забувалися народні традиції. А ще дитинство хлопчика минуло на пасіці батька, допомагаючи йому, Сергій назавжди полюбив бджіл, пасічництво. 
Першим його домашнім вчителем був племінник Т. Г. Шевченка І. Ф. Бойко. 
Сергій навчався в Лубенській гімназії, де директором був неординарний полтавець – фольклорист, письменник, видавець Матвій Симонов (Номис). Показав себе дуже здібним учнем в різних шкільних предметах. Наприклад, у восьмому класі юнак підготував підручник з тригонометрії, який отримав схвальний відгук відомого математика А. Вінклера, про що було здійснено запис в атестаті зрілості. 
1883 року Сергій вступив до університету святого Володимира у Києві на фізико-математичний факультет. Але 1885 року він переходить на юридичний факультет, професія юриста "припала до душі незалежністю судової роботи і становищем судді". 
Після університету Шелухин працював на судових посадах, зокрема, п'ятнадцять років в Одеському окружному суді, згодом – Генеральним суддею. Разом з лікарем-полтавцем І. М. Луценком Сергій Павлович брав активну участь в українському громадському житті, роботі "Просвіти", "Товариства об'єднаних слов'ян", писав дослідницькі, публіцистичні праці. В усіх своїх виступах, працях, статтях він доводив, що внесок українства в загальнослов'янську історію, культуру величезний. 
Так, 1909 року, до ювілею М. В. Гоголя Сергій Павлович написав статтю "Рідна душа і народність". В ній він наголошував, що в російського письменника українська душа, "вона виявлялась у Гоголя і в мові, і в сюжетах, і в творчості, багато ставились до нього навіть з презирством". 
Шелухин був одним із трьох вчених-українців, хто на XIV Всеросійському археологічному з'їзді у Чернігові виголосив українською мовою доповідь про стародавність і державно-правове значення назви "Україна". Через три десятиліття, в еміграції, він видасть науково-популярну книгу "Україна – назва нашої землі з найдавніших часів" (1936 р.). 
Подаючи цитати французьких істориків про українців, як стародавню націю, початки якої губляться в темряві віків, Сергій Павлович відверто говорив про себе: "Я сам уперше правдиве пояснення назви "Україна" мав від малограмотного полтавського селянина Івана Копила". 
Як член п'яти наукових товариств Сергій Павлович у своїх доповідях на історично-юридичні теми, зокрема, висловлював думку про неоднакове ставлення у різних народів до питання про державу і право. І тут він був патріотом свого народу: 
"Українська історія виховала в українськім народі правове думання, з яким в усі часи своїх рухів народ український на своїм прапорі держав гасло "За працю і вільності...". 
В дореволюційний час Сергій Павлович вніс вагомий вклад у розвиток української культури, зокрема, в утвердження української мови. Так, 1911 року в педагогічному журналі "Світло" (Київ) була опублікована його праця "Знання рідної мови для народності і творчості", пізніше видана окремою брошурою. 
"Нагороджений за судову службу орденами і чином дійсного статського радника, – писав Шелухин, – я через свою любов до рідного краю не міг в Україні стати навіть членом судової палати, в якій не раз сидів". 
Після Жовтневого перевороту 1917 р. він активно включився в політичну діяльність, спрямовану на розбудову української державності. Сергій Павлович був членом Центральної Ради, генеральним суддею УНР, двічі був міністром юстиції, одночасно – Генеральним прокурором. Йому було довірено 1918 року очолити делегацію УНР під час переговорів із Росією, коли вирішувалося питання про незалежність України. 
У книзі історика Д. Дорошенка "Мої спомини про недавнє минуле" (Мюнхен, 1969 р.) є картина подій 1918 року, які мали зробити Україну вільною державою: 23 травня в Будинку Центральної Ради о 14 год. голова української делегації Шелухин відкрив засідання. Переговори велися через перекладача, бо українці представляли свою сторону українською мовою. Це були важкі переговори, що свідчили про юридичну некомпетентність делегації більшовиків, які насправді і не збиралися ні про що домовлятися. 
Шелухин наголошував: "Свобода однієї нації не може будуватися на поневоленні іншої", "Україна повинна бути вільною". Це було кредо його діяльності, воно декларувалося і в одній із праць: " Людство складається з народностей. Отже, хто відкидає рівноправ'я, свободу і природні права народностей , той сам себе робить ворогом людства, його ідеалів і вищих стремлінь...".

вівторок, 11 червня 2019 р.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ НОВОГО ІСТОРИЧНОГО РОМАНУ ЮРІЯ КОЦЕГУБА

11 червня 2019 року о 14 год. у літературно-мистецькій вітальні Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара відбулася презентація першої частини історичного роману Юрія Коцегуба "Болбочан. Поміж двох вогнів" про легендарного полковника армії УНР – одного з найяскравіших постатей українських визвольних змагань 1917-1921 рр.., сторіччя пам'яті якого відзначатиметься 28 червня 2019 року.
У військовій біографії полковника Петра Болбочана були і полтавські сторінки, тому один з провулків м. Полтави носить його ім'я. 
Юрій Коцегуб – лауреат Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова" (2012) в номінації "Романи", володар спеціальної відзнаки конкурсу "За вірність історико-патріотичній тематиці", лауреат премії видавництва "Смолоскип" (2016). 2017 року він став одним з переможців Всеукраїнського літературного конкурсу рукописів прози "Крилатий лев". 
Наш земляк Юрій Коцегуб входить до вісімки кращих молодих літераторів України. Він у своїх історичних повістях, романах, краєзнавчих дослідженнях відкриває маловідомі сторінки рідного краю. 
До речі, всіх присутніх вразила його своєрідна енциклопедія "Маловідома Новосанжарщина" (на 600!) сторінок, яку Юрій також представив.
На презентації були присутні студенти Полтавського технікуму харчових технологій, викладачі, власний кореспондент всеукраїнської газети "Голос України" В. Неїжмак.

ТОП-10 "ВСЕУКРАЇНСЬКОГО БІБЛІОТЕЧНОГО БІБЛІОГРАФІЧНОГО РЕЙТИНГУ - 2018

Приємні моменти з життя сектору краєзнавчої літератури та бібліографії Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара. Наше видання увійшло до ТОП-10 "Всеукраїнського бібліотечного Біографічного рейтингу - 2018". Йдеться про видання:
категорія “Збірник біобібліографічних матеріалів”:
Всеукраїнський бібліотечний «Біографічний рейтинг - 2018" який заснований Національною бібліотекою України імені В. І. Вернадського з нагоди 100-річчя біографічної комісії УАН та 25-річчя Інституту біографічних досліджень з метою виявлення і популяризації спадщини в області біографістики і біографіки вчених, краєзнавців і бібліологів України.
Цьогоріч у 7-ми номінаціях були представлені 238 видань із 33 міст України. 
Поряд із виданнями знаних видавництв були представлені видання понад 60-ти бібліотек із усіх областей України та видання краєзнавців-біографістів.
Експертну раду Рейтингу склали 34 провідних фахівців із біографіки, біографістики та інших споріднених історичних дисциплін, які представляють 10 наукових центрів країни. Серед них 20 докторів наук (історичних, філософських, філологічних, із соціальних комунікацій, педагогічних), 14 професорів, членів-кореспондентів кількох вітчизняних і зарубіжних Академій Наук.
Пропонуємо ознайомитись з відзначеним збірником у нашій книгозбірні.

четвер, 6 червня 2019 р.

БОЛБОЧАН. ПОМІЖ ДВОХ ВОГНІВ

Презентація книги Юрія Коцегуба «Болбочан. Поміж двох вогнів» про генерала Болбочана та селянські повстання на Полтавщині. 
11 червня 2019 року о 14 год. у літературно-мистецькій вітальні Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара відбудеться презентація книги і зустріч з автором лауреатом Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова" (2012) в номінації "Романи", володарем спеціальної відзнаки конкурсу "За вірність історико-патріотичній тематиці", лауреатом премії видавництва "Смолоскип" (2016). В 2017 року автор ввійшов до числа переможців Всеукраїнського літературного конкурсу рукописів прози "Крилатий лев". 
Наш земляк Юрій Коцегуб входить до вісімки кращих молодих літераторів України. Літератор у своїх творах, краєзнавчих дослідженнях відкриває маловідомі сторінки історії України, рідного краю.

ЩОБ ДИТИНСТВО НЕ ЗАТЬМАРИЛОСЯ НАСИЛЬСТВОМ

Розмови про булінг усе частіше стають на порядку денному. Дорослі шукають способів його уникнути й запобігти, а підлітки – зманеврувати від незручних питань, бо часто були свідками, або його жертвами. Тож запропонований бібліографічний покажчик розкриває зміст понять, видів булінгу і є логічним продовженням посібника «Мої права – моє життя». Видання, передусім, розраховано для керівників шкіл, класних керівників, профільних вчителів та підлітків, які безпосередньо знайомі з проблемами насилля, а також для широкого кола користувачів.
Щоб дитинство не затьмарилося насильством : бібліограф. покажч. / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; уклад. Н. Л. Карпінська. – Полтава, 2019. – 28 с.

понеділок, 27 травня 2019 р.

ПОЛТАВКА ОЛЕНА ЗАВІТАЙЛО (БУРЯК) – ЛАУРЕАТКА ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНОГО КОНКУРСУ ІМЕНІ ІВАНА ЧЕНДЕЯ

Олена Завітайло (Буряк)
Полтавка – літераторка і художниця Олена Завітайло (Буряк), яка в останні роки мешкає в Іспанії, стала лауреаткою другої премії Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея. 
Конкурс започаткований 2018 року до 95-річчя від дня народження українського письменника Івана Чендея –відомого кіносценариста культового фільму "Тіні забутих предків". Цього року на конкурс було надіслано 280 рукописів. 
Журі відзначило твір Олени Завітайло (Буряк) "Діточки", де авторка майстерно змальовує психологію та родинні взаємини з погляду сільської жінки. 
Подаємо користувачам інформаційно-бібліографічні матеріали про літераторку і художницю. 
Олені 33 роки, вона закінчила факультет філології та журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, з другого курсу якого працювала вісім років редактором художньо-публіцистичних програм Полтавського обласного радіо "Лтава", кореспондентом обласної газети "Події та коментарі". 
Має декілька перемог на Всеукраїнських та обласних літературних конкурсах, володарка гран-прі конкурсів теле- і радіопрограм в Україні і за кордоном, лауреатка Всеукраїнського конкурсу радіопрограм "Калинові острови". 
Окрім літературного, Олена має ще й непересічний талант художника та володіє особливим стилем, ілюструє книги. Зокрема, ілюструвала "Антологію сучасної української літератури", куди увійшло й одне з її оповідань.
ЛІТЕРАТУРА 
Поезії, проза, вміщені в збірниках останніх років видання: 
Буряк О. "… І приморозки встелять м'яті трави…" : [поезія] / О. Буряк // Молюсь за тебе, Україно… : поети Полтавщини – Героям Майдану і АТО. – Полтава, 2016. – С. 50–51. 
Буряк О. [Підбірка оповідань, матеріалів зі щоденника] / О. Буряк // Нова проза : альманах сучасної укр. літератури. – Луцьк, 2013. – Т. 23. – С. 11–23. 
Буряк О. Поезії / О. Буряк // Вишнева повінь : антологія сучасної жіночої поезії Полтавщини. – Полтава, 2012. – с. 49–55. 
Буряк О. Поезії / О. Буряк // Літературна Хорольщина. – Хорол, 2008. – С. 17–23. 
Статті про О. Завітайло (Буряк): 
Передерій Л. "Хочете бути щасливими – змінюйте своє життя!" / Л. Передерій // Вечірня Полтава. – 2018. – 16 трав. – С. 13. 
Торська О. Малюнки журналістки "Подій та коментарів" прикрасять поштові конверти України / О. Торська // Події та коментарі. – 2017. – 
4 серп. – С. 12. 
Щегельський А. Вона уміє чарувати словом / А. Щегельський // Культура і життя. – 2014. – 4 квіт. – С. 13. 
Шановна пані Олено! 
Ми не один рік слідкуємо за Вашою творчістю, радіємо і дивуємось Вашому таланту та успіхам. З роси і води Вам! Творчої наснаги, нових злетів і перемог!

КАНІКУЛИ В БІБЛІОТЕЦІ

У книжок немає канікул, книги не відпочивають, вони «працюють» навіть у літню пору. І в цьому змогли переконатися сьогодні юні читачі. Вже традиційно, в цей період Полтавська обласна юнацька бібліотека імені Олеся Гончара працює за програмами літніх читань, які спрямовані на активне залучення дітей до читання. 
В секторі краєзнавчої літератури та бібліографії була проведена екскурсія та огляд краєзнавчої літератури. 
Бібліотечне літо продовжується, приєднуйтесь!

BOOK-WEEKEND "КНИГИ І КАКТУСИ"

Відгримів, відшумів #book-weekend… залишивши в серцях гостей і учасників приємні спогади, яскраві емоції... МИ СТОМЛЕНІ, АЛЕ ЗАДОВОЛЕНІ і ЩАСЛИВІ...#книжкиікактуси

понеділок, 20 травня 2019 р.

ДИВО ЇЇ ТАЛАНТУ (Ніна Супруненко)

Біобібліографічна розвідка "Диво її таланту", присвячена творчості нашої землячки, українській поетесі, лірику Ніні Супруненко, книги якої є яскравим літературним явищем сьогодення. 
Запропонована розвідка адресується учням, молоді, бібліотекарям, краєзнавцям, та всім, хто бажає більше знати про сучасну українську літературу рідного краю. 
Основними джерелами добору літератури для розвідки стали: каталоги Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Олеся Гончара, бібліотек України, Інтернет-ресурси. 
Матеріали розміщені за алфавітом. 
Диво її таланту (Ніна Супруненко) : біобібліографічна розвідка / уклад. Т. М. Базир ; обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара. – Полтава, 2019. – 27 с. : іл.

понеділок, 13 травня 2019 р.

ПАНАС МИРНИЙ (РУДЧЕНКО)

170 років від дня народження 
Народився 13 травня 1849 року місті Миргороді на Полтавщині. Після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі чотирнадцятилітній хлопець йде на роботу. Чиновницька служба почалася в 1863 році в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі. 
Майже з початку століття Панас Якович Рудченко жив у власному будиночку на Кобищанах - у передмісті Полтави, працював у Полтавській казенній палаті, тобто в губернській податковій інспекції, був одружений і виховував трьох синів. 
Перші його твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), підписані прибраним ім’ям Панас Мирний, з’явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 році. Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» , в зв’язку з так званим Емським указом твір не був опублікований і вперше з’являється в Женеві у 1880 році. Ще за молодих років він був зв’язаний з революційним визвольним рухом, з 1875 року брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія». 
Коли 1914 року було заборонено вшанування пам’яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення діями російської влади. Після встановлення Радянської влади в Україні Мирний, незважаючи на свій похилий вік, іде працювати в Полтавський губфінвідділ. 
Він мав ордени святого Станіслава, святої Анни до ІІ ступеня, святого Володимира ІV ступеня, і 6 квітня 1914 року йому було пожалувано чин дійсного статського радника, що дорівнювало генеральському чину в армії. 
Помер Панас Мирний 28 січня 1920 року.

пʼятниця, 10 травня 2019 р.

ПОЛТАВЕЦЬ ЮРІЙ БУДЯК (ПОКОС) – ПРОЗАЇК, ПОЕТ, ВОЇН (до 140-річчя від дня народження)

У нинішній час призабутий, він у 20-30-х рр. XX століття був відомим в Україні письменником. Ми хочемо нагадати нинішнім читачам про незвичайну долю літератора, його чудові твори, особливо, для дітей, які ввійшли в сучасні антології та хрестоматії. 
Юрій Будяк
Юрій Будяк – це псевдонім, а справжнє прізвище Пукась (письменник його переінакшив на Покос). Народився він у с. Красногірка (нині – Машівського р-ну) у селянській родині. Подаємо уривки з біографії, яку він написав для літературної організації "Плуг": "Батько мій – безземельний селянин, тесля, помер, коли мені було п'ять років. У шість років пішов у найми – няньчити чужих дітей і погоничем. 
На дванадцятому році я покинув свою оселю і пішов у світи (скінчивши лише однокласну школу). Пішки до Катеринославу, а далі всякими способами до Криму, Кавказу, Закавказзя, до Закаспійського краю. До 20 років жив як робітник (чорноробочий, матрос, пастух, сторож, бляхар, грузчик) і т. д. Попри те дістав і середню освіту – то учившись у гімназії, то екстерном. Був співробітником газет "Крим", "Тифліс"". 
Згодом його твори друкувалися в газеті "Рада", журналах "Українська хата", "Літературно-науковий вісник", "Глобус", альманасі "Плуг". 
Юрій Якович багато подорожував по Західній Європі, побував у Америці, в Туреччині та в Азії. За його словами, брав участь у англо-бурській війні (1899–1901) на боці бурів і врятував життя молодого англійського журналіста Вінстона Черчілля, майбутнього прем'єр-міністра Великобританії. 
З 1912 навчався в Київському політехнічному інституті, з 1916 – в Одеській школі прапорщиків. У 20-х рр. працював у "Просвіті", в апараті Центральної Ради. 
У 20-30-х рр. Держвидавом УРСР було видано багато книг Будяка: окремих збірок для дітей, оповідань, п'єс. Вийшли повісті під назвою "До великої брами", історичні поеми "Невольниця", "Пан Базалей"тощо. 
У лютому 1935 року Ю. Я. Будяка було заарештовано, йому інкримінували приналежність до контрреволюційної організації, терористичні настрої, тісні зв'язки з розстріляним Г. Косинкою та заарештованим керівником "Плугу" С. Пилипенком. 
Він був засуджений на п'ять років виправних трудових таборів, відбував покарання у Караганді, Ухті, Воркуті. 
Був звільнений 1940 року без права виїзду. Повернувшись в Україну, перед смертю встиг ще опублікувати спогади про свої табірні поневіряння "У пазурях смерті". 
Письменник був реабілітований, у матеріалах реабілітації є позитивні відгуки про особу Ю. Будяка і його творчість літературознавця П. Довгалюка та письменника Б. Антоненка-Давидовича. 
Помер письменник 23 вересня 1942 року у Києві. Як писав Григорій Костюк, "помер від голоду і переслідування гестапівською агентурою старий письменник Ю. Будяк".
Приголомшлива історія надзвичайної людини, полтавця Ю. Будяка, в шаленому XX столітті, його життєва сила вразила українську письменницю Наталку Доляк і вона написала про нього роман "Загублений між війнами", який 2015 року здобув відзнаку у літературному конкурсі "Коронація слова" у номінації "Вибір видавця". У нашій бібліотеці є три екземпляри цього захоплюючого твору, який читається на одному диханні. 
Для ознайомлення з життям і творчістю полтавця Ю. Будяка запрошуємо читачів до нашої бібліотеки. 
Так як нині буяє весна, то закінчити оповідь хочеться ліричним віршем нашого земляка "Навесні": 
Навесні оживає земля, 
Навесні зеленіють поля, 
Навесні й неживе оживає – 
Навесні і каміння співає. 
Навесні люди серцем живуть, 
Навесні вони в жертву несуть 
Всі бажання, всі мрії чудові 
На престол Чарівниці-Любові
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...