АНДРІЙ ФИЛИПЧУК

Люди культури, яких забрала війна. Андрій Филипчук : зберегти історію

2 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання на сході України загинув наш колега, археолог Андрій Филипчук.

Народився 25 вересня 1989 року у Львові в родині відомого українського археолога Михайла Филипчука. У 2006-2011 роках навчався на історичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, у 2011- 2014 роках – в аспірантурі при кафедрі археології та спеціальних галузей історичної науки.

З юних років Андрій Филипчук був закоханий в археологію, тому поринув у вивчення минувшини нашого краю. Разом із батьком проводив дослідження слов’янських пам’яток Українського Прикарпаття. Після створення у 2015 році історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» обійняв у ньому посаду заступника директора з наукової роботи, провадив активну дослідницьку роботу – керував археологічними експедиціями, публікував та редагував збірники наукових праць, статті та монографії, докладав значних зусиль для популяризації середньовічної історико-археологічної спадщини України.

У планах були нові студії, захист дисертаційного дослідження. Однак трапилося 24 лютого 2022 року. Андрій став на захист нашої Батьківщини зі зброєю в руках, перебував у найгарячіших точках, мужньо виконував свій обов’язок, бо, як сам вважав: «За кого ми воюємо: за сім’ю, за рідних, за дім, за Україну».

Був учасником численних археологічних експедицій, головних робіт Інституту археології ЛНУ ім. І. Франка, очолюваного його батьком. Зокрема, під його керівництвом працював у Пліснеській археологічній експедиції (2003-2014) де пройшов шлях від різнороба до керівника одного з розкопів (спрямованого, переважно, на вивчення фортифікацій городища).

Також Андрій Филипчук проводив дослідження слов’янських пам’яток Українського Прикарпаття. Після створення у 2015 році Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» обійняв у ньому посаду заступника директора з наукової роботи, провадив активну дослідницьку роботу – керував археологічними експедиціями, публікував та редагував збірники наукових праць, статті та монографії, докладав значних зусиль для популяризації середньовічної історико-археологічної спадщини України.

З початком повномасштабної війни російської федерації проти України, відомий вчений вирішив стати на захист Батьківщини. Служив у складі 103-тої окрема бригада Сил територіальної оборони Збройних сил України.

За спогадами колег та близьких, він перебував у найгарячіших точках, мужньо виконував свій обов’язок, бо, наголошуючи: «За кого ми воюємо: за СІМ’Ю, за РІДНИХ, за ДІМ, за УКРАЇНУ».

2 лютого життя відомого вченого трагічно обірвалося внаслідок артилерійського обстрілу окупантів під Кремінною на Луганщині.

Своїми спогадами про полеглого захисника поділився його колега, відомий історик Тарас Чухліб:

«Познайомився особисто з Андрієм під час захисту ним у 2011 зразкової магістерської роботи у Львівському Національному університеті імені Івана Франка. Тоді був головою державної екзаменаційної комісії й відразу виокремив ґрунтовну дослідницьку працю з археології України молодого, розумного і красивого хлопця.

Потім ми з Андрієм часто переписувалися на Facebook щодо різних історичних проблем, бачилися у Львові під час наукових конференцій і я часто консультувався у нього щодо питань археології Русі…

Героїчна загибель Андрія – це велетенська втрата для його родини, батька Михайла і мами, друзів, колег та усієї історичної науки України..»

Надзвичайно зворушливі та теплі слова про відомого залишив на своїй сторінці у Facebook Руслан Бондаренко:

«Мав честь бути знайомим з Андрій Филипчук. Його ерудиція, глибинні знання з предмета, вміння змусити студентів критично мислити залишились в пам’яті після єдиного семінарського заняття на істфаці. Андрій Михайлович гідно продовжив справу свого видатного батька. Його самовіддана праця в історико-культурному заповіднику «Давній Пліснеськ» заслуговує найвищих оцінок. Мужній крок – захищати Батьківщину, Рідних, Друзів з перших днів війни характеризує Андрія як справжнього Героя. Дуже важка втрата. Мої співчуття близьким. Така світла людина як Андрій обов’язково надихатиме нас на добрі вчинки своїм життєвим шляхом».

В Андрія Филипчука залишилася дружина Галина, маленький син Артур та сестра Христина.

Над Пліснеськом сходить сонце. Прохолодні ліси дихають туманом, а хлопці з археологічної експедиції вже познімали футболки та кидають лопатами землю. Серед них – студент історичного факультету Андрій Филипчук. Усміхається, мружиться в небо, затягується цигаркою.

День на розкопках прадавнього слов'янського городища почався рано. О 5:30 розпалили піч, о шостій поставили готуватися сніданок, о восьмій уже взялися до роботи. Андрій копає, жартує, не замовкає ні на хвилину, навіть щоб віддихатися. При цьому пильнує, щоб усе було зроблено правильно. Стінки розкопу мають бути ідеально рівними, кілочки – однаковими, мотузки, що розмежовують ділянку, – прямими.

Після обіду робота на розкопі спиняється, але Андрієві не сидиться на місці. Він вигадує для експедиції спортивні змагання. Футбол, волейбол, запливи у ставку, іноді – бої з дерев’яними щитами й мечами, як у давнину. «У нас тут наче спортивний табір, а не наукова експедиція», – сміється його майбутня дружина Галина.

Увечері, під зорями, накривають великий стіл, запалюють свічки. Хтось приносить із намету гітару, хтось розглядає знайдений за день «шмельц» – невеличкі фрагменти кераміки, які часто трапляються на розкопках. Андрій розпалює люльку і каже:

– От уявіть, скільки людей мало б стояти на обороні Пліснеська, щоб відбити напад Володимира Святославовича?

Розмова спалахує, жвавішає, не стихає до глибокої ночі. Говорять про давні війни, археологію та історію, яку відчувають під ногами. Але врешті все зводиться до одного. «Завжди Пліснесько, – каже Галина. – Він завжди хотів говорити про Пліснесько».

Давньоукраїнське городище Пліснесько лежить біля села Підгірці на Львівщині. За часів розквіту, у IX-X столітті, його площа лише по периметру оборонних ліній сягала 225 гектарів, що набагато перевищувало площу давнього Києва часів Київської Русі. Згодом Пліснесько захопив князь Володимир Святославович, а у 1241 році його знищила орда хана Батия. Досліджувати городище почали ще 1810 року. У 1990-х роках за розкопки взявся Андріїв батько, Михайло Филипчук.

Андрій уперше потрапив на розкопки Пліснеська в чотирнадцять років і прикипів до нього на все життя. «Кожна заблудла в давній історії душа, яка хоч раз побувала на Пліснеську, його не зможе викреслити зі свойого серця», писав він. «Якби ви хоч день провели на Пліснеську, – каже Андрієва колега Оксана Якубовська, – ви б зрозуміли, чому ми всі тут застрягли». Пліснесько, писав Андрій, це «скарб», «перлина», «наріжний камінь», на якому постало одне з найбільших слов’янських городищ Європи, а язичницькі святилища перетворилися на християнську церкву. Це була спадщина Андрієвого батька, який присвятив Пліснеську життя, і спадщина всього українського народу, чию історію Андрій читав у шарах брунатної землі.

КНИГИ, ЯКІ РОЗВИВАЮТЬ УЯВУ ДІТЕЙ

Книги, що розвивають уяву та фантазію у дітей

У сучасному світі, де діти оточені гаджетами та візуальним контентом, книга стає особливо цінним джерелом розвитку фантазії. Адже під час читання мозок працює активніше, ніж під час перегляду мультфільмів або відео, оскільки він самостійно створює образи, доповнюючи сюжет власними деталями.

Вибір правильної літератури може значно вплинути на розвиток уяви дитини. Ось кілька тем книг, які особливо корисні:

• Казки та міфи. Вони знайомлять дітей із символами, архетипами та основами фантазійного мислення. Казки вчать розрізняти добро і зло, розвивають емпатію та логічне мислення.
• Пригодницькі романи. Читання історій про подорожі, загадкові місця та героїчні вчинки стимулює бажання досліджувати світ і створювати власні альтернативні сценарії.
• Фентезі та наукова фантастика. Такі твори допомагають розширити межі уяви, адже у них відсутні обмеження реального світу. Дитина вчиться думати нестандартно, придумувати нові світи та можливості.
• Книги з інтерактивними елементами. Це можуть бути книги-загадки, енциклопедії з доповненою реальністю або творчі збірки завдань. Вони мотивують дитину до активного мислення та участі в процесі.

Сент-Екзюпері А. де. Маленький принц / А. де Сент-Екзюпері ; [пер. із франц. Туан Ань Нгуєн]. – [Харків] : Ранок, [2024]. – 112 с. : тв. – (Бібліоманія).

«Маленький принц» розповідає про пілота, який опинився в пустелі, лагодячи свій літак, доки одного дня він не зустрічає хлопчика – Маленького принца. Хлопчик розповідає пілоту багато історій про свою чарівну подорож зі своєї маленької планети та про зустрічі з різними дорослими.

Історія зосереджується на тому, що дорослих цікавлять лише цифри або маловажливі життєві справи, яких Маленький принц не може зрозуміти. Історія підкреслює, як більшість дорослих втрачають такі прості речі в житті, як дружба, кохання, мрії та краса світу, тому що вони занадто зайняті здобуттям багатства та влади. Їх обманом змушують повірити, що цифри, ціни та гроші важливі, а без них життя не має сенсу.

Завдяки своїм стосункам із Маленьким принцом пілот знову починає малювати, і картини надзвичайно чарівні. Ілюстрації до казки робив сам Антуан де Сент-Екзюпері.

Рутківський В. Джури козака Швайки : [роман] : / В. Рутківський. – [19-тє вид.]. – [Київ] : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, [2023]. – 337 с. : тв.

Серія книг Володимира Рутківського «Джури» – це захоплива історично-пригодницька тетралогія, яку рекомендують як дітям, так і дорослим. Рецензії відзначають динамічний сюжет, яскравих персонажів, багату мову з прислів'ями та прислівниками, а також розкриття важливих тем, як-от патріотизм, дружба, зрада та боротьба добра і зла. Книги пропонують читачам поринути в атмосферу історичної України, дізнатися про козацькі часи, навчитися військової справи та життєвої мудрості.

Функе К. Чорнильне серце : [трилогія «Чорнильний світ» : Кн. 1] / К. Функе ; пер. з нім. О. Логвиненко. – Вінниця : Теза, 2012. – 576 с. : тв.

«Чорнильне серце» Корнелії Функе є першим романом у «Чорнильній трилогії». Ця фентезі-трилогія, що розповідає про пригоди дівчини Меггі та її батька-палітурника, складається з трьох книг: «Чорнильне серце», «Чорнильна кров» та «Чорнильна смерть».

Меґґі обожнює казки, але відтоді, як її мати загадково зникла, батько чомусь не читає дівчині вголос…

Та настає день – і батькові доводиться розкрити доньці таємницю: коли він читає вголос, слова оживають, а лихі персонажі сходять зі сторінок історії в реальний світ. І вже скоро Меґґі – разом з батьком і тіткою Елінор – потрапляє в такі пригоди, про які досі читала лише в книжках…

Чи вдасться Меґґі переконати автора переписати книжку й долі героїв? А головне – чи зможе дівчина відшукати матір?

АНАСТАСІЯ ФОМІЧОВА

«Соціально свідома література»: українка здобула французьку премію імені Андре Мальро

«Я маю велику честь оголосити, що Volia отримала премію Андре Мальро, яка щороку присуджується за твори, присвячені людській долі, написані французькою мовою», – сказала Фомічова.

Українська письменниця, політологиня та колишня бойова медикиня парамедичного батальйону «Госпітальєри» Анастасія Фомічова стала однією з переможців французької літературної премії імені Андре Мальро.

Фомічову відзначили за книжку «Воля. Доброволиця в українському опорі» (Volia: Engagée volontaire dans la résistance ukrainienne) у номінації «Соціально свідома художня література».

Анастасія Фомічова – політологиня, письменниця, колишня парамедикиня «Госпітальєрів». Народилася у Києві, виросла у Франції. Її дослідження та публікації здебільшого стосуються зв’язків між війною, недержавними структурами, олігархами, корупцією та інституційною трансформацією Української держави.

У 2017 році вона приєдналася до батальйону «Госпітальєри» – волонтерської організації, яка евакуює поранених із передової в Україні. З початком повномасштабного вторгнення призупинила навчання в докторантурі та повернулася в Україну, аби взяти участь в обороні країни.

«Воля. Доброволиця в українському опорі» (Volia: Engagée volontaire dans la résistance ukrainienne) вийшла у вересні 2025 року у французькому видавництві Grasset французькою мовою. «Воля» – українське слово, яке не має відповідника у французькій мові, але яке можна перекласти як "бажання" і "свобода". Це слово втілює в собі рішучість цілого народу і є лейтмотивом розповіді, яку Анастасія Фомічова подає нам тут. Про участь авторки в українському опорі, а також занурює читачів у коріння війни між Україною та росією, що триває вже понад століття. Через її особисту та сімейну історію постає насильницька спадщина СРСР: Голодомор – великий голод, організований Сталіним, який вбив мільйони українців, механізми радянської номенклатури, до якої належав дід Анастасії, і, звичайно, Чорнобильська катастрофа, яка змусила її матір виїхати до Франції в 1990-х роках. Це прониклива і жахлива історія, яка звучить як борг перед тими, хто пожертвував собою, щоб Європа залишилася вільною», – йдеться в анотації.

Премія імені Андре Мальро щороку відзначає художній твір, присвячений людському буттю, написаний або перекладений французькою мовою, а також за есе про мистецтво, опубліковане протягом року або в процесі публікації.

Лауреати отримують грошову винагороду в розмірі 1933 євро – число, що символічно відсилає до 1933 року, коли Андре Мальро отримав премію Гонкур за роман «Людська умова» (La Condition humaine, Gallimard). Спеціальна відзнака журі не є грошовою.

«Створення літературної премії імені Андре Мальро – це спосіб увічнити пам’ять цього видатного письменника, чия творчість і далі є джерелом світла, прозрінь і громадянської відданості. Разом із постаттю Андре Мальро ми вшановуємо цінності незаангажованості та художньої творчості, що утверджують сенс людської умови», – зазначили журі.