субота, 18 листопада 2017 р.

ВІТАЄМО ЛЯПАНЕНКА МИКОЛУ ІВАНОВИЧА

Ляпаненко М. І.
Сьогодні, 18 листопада, День народження у Миколи Ляпаненка, журналіста, члена Національної спілки журналістів України. Хтось добре знав його, як генерального директора ОД ТРК "ЛТАВА", комусь на згадку прийдуть пісні на його слова.
Микола Іванович – заслужений журналіст України, кавалер ордена "За заслуги" третього і другого ступенів. Народився в с. Карпиха Семенівського району на Полтавщині. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. З 1974 року трудова біографія пов'язана з Полтавською телерадіокомпанією. Із 1981 по 1991 рр. працював власним кореспондентом Держтелерадіо України по Полтавській області.
З 1 липня 1992 року по 24 квітня 2014 року – генеральний директор телерадіокомпанії "Лтава".
Автор багатьох новел і нарисів, які видавалися на Полтавщині та у всеукраїнських літературних журналах. Автор книги "Причетність", автор і упорядник книги "Сонечко любові". Поет-пісняр, який працює у співдружності з композитором заслуженим діячем мистецтв України Олексієм Чухраєм, народними артистами України Віктором Шпортьком, заслуженим артистом України Олександром Василенком. Микола Іванович був близько знайомий з народною артисткою України, Берегинею української пісні Раїсою Кириченко. І не просто знайомий – їх пов’язувала справжня дружба. Нині М. Ляпаненко – співголова благодійного фонду "Чураївна", створеного задля підтримки талановитих митців області.
Лауреат численних всеукраїнських і міжнародних телефестивалів як автор і керівник телевізійних проектів. На Міжнародному фестивалі журналістики "Віра. Надія. Любов" одержав почесний титул "Керівник мас-медіа року". Лауреат державної премії імені Івана Франка (2009 р.) – як генеральний продюсер документальної телетрилогії "Дороги Гоголя". Лауреат державної премії імені В’ячеслава Чорновола в галузі публіцистики (2012 р.) за документальний фільм "Соловецькі в’язні з України. Микола Зеров" – як генеральний продюсер. Лауреат літературно-мистецької премії імені Дмитра Луценка (2013 р.) як поет-пісняр – за примноження національних пісенних традицій.

У цей святковий день хочеться побажати вам, щоб щастя завжди було бажаним гостем у вашому домі, щоб всі негаразди та проблеми проходили повз, а в житті вас супроводжували тільки удача і гарний настрій! 

пʼятниця, 17 листопада 2017 р.

НОВИНКИ ТА ЦІКАВИНКИ

Розмаїття української книги продемонстрували в бібліотеці 16 листопада вчителям української мови і літератури області, які проходять проблемне навчання в Полтавському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені М. В. Остроградського.
Провідний бібліотекар відділу обслуговування користувачів О. Б. Павленко ознайомила присутніх з Всеукраїнським рейтингом "Книжка року" (за версією провідних видавництв) та рейтингом кращих книг (за версією користувачів нашої бібліотеки). Натхненно, зі знанням справи, з гумором провела Олена Борисівна інформаційний огляд книг найвідоміших українських авторів – лауреатів премій і конкурсів, видань із серій: "Бібліотека Шевченківського комітету", "Золотий письменник України", "Коронація слова", "Життя видатних дітей" тощо.
Провідний бібліограф-краєзнавець Н. М. Требіна розповіла філологам про письменників і літераторів – переможців обласного конкурсу "Краща книга Полтавщини – 2017", представила нову бібліографічну продукцію, підготовлену сектором краєзнавчої літератури та бібліографії, наголосила на знакових датах 2018 року в літературному житті краю.
Зацікавили сільських вчителів енциклопедії, довідкові, науково-методичні видання, запропоновані провідним бібліотекарем відділу читальних залів О. О. Поліщук.
Завідувачка відділу гуманітарних дисциплін ПОІППО імені М. В. Остроградського О. П. Коваленко подякувала бібліотекарям за надану цікаву інформацію і висловила бажання й надалі співпрацювати з нашою бібліотекою.

неділя, 12 листопада 2017 р.

НЕСПОКІЙ І ТАЛАНТ - ДВА КРИЛА ДОЛІ ПОЕТА-ПІСНЯРА АНДРІЯ МАЛИШКА

Андрій Самійлович
 Малишко
(14.11.1912-17.02.1970
Найпочесніше місце в історії літературної України посідає Андрій Самійлович Малишко – поет величезного самобутнього обдарування, гордість та окраса української поезії. Ще за життя він став класиком літератури, його ім’я заслужено постало поряд з іменами таких корифеїв новітньої української поезії, як Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Микола Бажан. 
Народився 14 листопада 1912 року в мальовничому селищі Обухові на Київщині серед своєрідної природи, де поєдналися напівгірські краєвиди з широчінню Дніпра. 
"Сім’я наша, – згадує Андрій Самійлович, – була велика, –одинадцятеро дітей та батько з матір’ю, старенька бабуся. Землі ж батько мав біля двох десятин – всіх не прогодуєш. 
Хочеш не хочеш, доводилось займатись шевським ремеслом, а в засушливі роки ще весною він ішов з сусідами на заробітки в далеку Таврію, в каховські степи". 
Дитинство Андрія, як й інших дітей із селянських родин, проходило у суворих умовах трудової сім'ї, де шматок хліба добувався наполегливою працею і цінився, як найвищий дар, де мала дитина вже знала, що розтоптана крихта – великий гріх. Хоч дитинство і було нужденне, але освітлене родинною злагодою і материнською ласкою. Маючи тонку і вразливу душу, вірне, спостережливе око, природний талант, майбутній поет свідомо і підсвідомо вбирав у себе звичаї народу, перлини його поетичної творчості, його духовне багатство, лад рідної мови, щоб потім на цьому родючому ґрунті виростити свою оригінальну, самобутню, чарівну поезію. 
Вірші почав писати ще дитиною. Побудником цього була народна пісня, яка, гостюючи вечорами в співочій сім’ї Малишків, розпалювала фантазію хлоп'яти, виводила його душу з тісної хатчини на простори незвичного, часто героїчного життя, давала відчуття щастя, яке людина спроможна зазнати лише в стані співу.
Спочатку хлопець вступає до Київського технікуму. Цей вибір був помилковий, але він думав тоді лише про те, як би швидше "стати на ноги".
У 1929 році Малишко вступив до Інституту соціального виховання (пізніше Інститут народної освіти, зараз – Київський державний університет) на філологічний факультет.

четвер, 9 листопада 2017 р.

БОГДАН ЛЕПКИЙ - ВЕЛЕТ УКРАЇНСЬКОГО ІНТЕЛЕКТУ і ПАТРІОТИЗМУ

Богдан Лепкий
(09.11.1972-21.07.1941)
Коли шукаємо в нашій історії конкретні й повчальні дороговкази, які вказували б правильний і праведний шлях для українців сьогоднішніх, найчастіше звертаємося до постатей видатних письменників, яких так щедро дарував Україні Господь і які високо підносилися на світові висоти інтелекту.
Серед них бачимо численні постаті українських письменників, які далеко випереджували сучасних їм світочів інших народів, інших культур. Та чи завжди українці вміли їх достойно цінувати? І чи належно оцінюємо їх тепер ми, чи й далі, страждаючи якимсь комплексом власної меншовартості, не помічаємо велетів духу, посланих Україні самим Богом?
Пропоную звернути погляди до постаті, що представляє надзвичайно потужний інтелект, постаті, якою може гордитися кожен українець.
Це – вельми багатогранна особистість, оскільки він – поет і письменник, художник і мистецтвознавець, дослідник літературних процесів і перекладач, автор текстів численних музичних творів і теоретик феномену Українського Січового Стрілецтва, видатний педагог і активний громадський діяч. Отакими є іпостасі цього видатного українця, ім’я і твори якого в совєтські часи були строго заборонені, і в наш час це ім’я надто мало згадується й недостатньо пошановується. А це – величний зразок українського інтелекту й гідної постави українця-патріота. Ім’я його - Богдан Лепкий.
Народився Богдан Лепкий на Поділлі в мальовничому селі Крегулець 9 листопада 1872 року в родині священика, відомого в літературі під псевдонімом Марко Мурава.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...