пʼятниця, 28 липня 2017 р.

САВЧЕНКО ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ - УКРАЇНСЬКИЙ ПОЕТ-СИМВОЛІСТ

28 липня (по старому стилі 16 липня) 2017 року виповниться 130 років від дня народження поета, який прожив лише 33 роки.
Павло Григорович Савченко народився 1887 року в селі Жабки Полтавської губернії, нині Лохвицький район Полтавської області України. Його братом був поет Яків Савченко.
Вірш під назвою "16 липня", присвячений самому собі – на день народження.
Сьогодні день, яким повік
Пишатись буде чоловік, –
Сьогодні двадцять шостий рік
Над чолом генія протік.
Чотири роки ще – і світ
Побаче дивний самоцвіт, –
Новий об'явиться піїт, –
Тепер він – схований в пісок
Премудромовчазний струмок.
Закінчив Полтавську вчительську семінарію. В 1908 році закінчив її з відзнакою. У 1908-1914 і 1918-1919 роках вчителював на Харківщині, Херсонщині, жив дуже бідно і, коли його призвали до війська, дуже зрадів. Емоційно чутливий, спраглий на нове, незвичайне, ніяк не міг змиритися з нудним бездуховним вчителюванням у селі – переконливо про це свідчать його щоденникові записи. Тому він із захопленням сприймає вістку про призов до армії: "Ура! Мене покликано нарешті! Нарешті я зможу скинути з себе великий тягар енергії, що так тисне мене тепер! Серце – бомба, серце – пороховий погріб!...". Поет мріє про подвиги, про гарненьких сестер милосердя, які будуть схилятися над його пораненим молодим тілом… Після дев'ятимісячного перебування у солдатах під Москвою П. Савченко з квітня 1915 навчався в Московській школі прапорщиків, а 1 липня він вже на Західному фронті. В листі до своєї майбутньої дружини Галини Ревінської зізнався: "Я всі жахи війни приймаю не вагаючись".

АЙВАЗОВСЬКИЙ ІВАН КОСТЯНТИНОВИЧ

205 років від дня народження відомого художника живописця-мариніста.

четвер, 27 липня 2017 р.

ВІТАЄМО НАШУ ЗЕМЛЯЧКУ ЄЩЕНКО!!! ПОВІСТЬ "БІБЛІОТЕКАРКИ НЕ ВИХОДЯТЬ ЗАМІЖ" ВИГРАЛА ГРАНТ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Марина Єщенко
Письменниця з с. Великий Кобелячок Новосанжарського району Марина Єщенко отримала грант Президента України на видання пригодницької повісті "Бібліотекарки не виходять заміж"
Книжка вийде друком у луцькому поліграфічно-видавничому домі "Твердиня".
Марина 7 років працює в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Ця повість виграла 3 премію "Смолоскип" – назва була опублікована в різних джерелах – і багато письменників обговорювали її на кшталт: "Боже, яка жахлива тема! Як можна було так дискредитувати бібліотекарів". Люди, які не знали, що я сама працюю в бібліотеці й не відчули гумористичного стилю – взагалі не зрозуміли назви. "Я намагалась розвіяти міф, що бібліотека це місце, де збираються незаміжні дівчата, які й тільки мріють про жениха", – каже Марина. "У повісті є одна героїня, головна мета якої – щоби її не видали насильно заміж. Адже батьки занепокоєні, що вона досягла віку, "коли вже пора" і за будь-якої нагоди пробують підсунути дочці вдалий варіант жениха. Врешті дівчина починає підозрювати всіх хлопців, що приходять до бібліотеки, що це "кандидати" від батьків".
Головна героїня, бібліотекар Анастасія – фанат своєї справи. Постійно намагається модернізувати і покращити роботу – і через це сперечається з директором, який ставиться до своїх обов'язків "прохолодно". Він у неї закоханий і всіляко намагається дізнатись про особисте життя Анастасії: краде її записник, підслуховує і підглядає. До того ж директор намагається "опікуватись" дівчиною. Один із рушіїв сюжету: здогадки співробітників про те, які стосунки їх об'єднують, і чи вона від нього не вагітна. Кінець книжки буде сюрреалістичним – і директору доведеться змінити свої погляди на роботу і стосунки з людьми. Оповідь ведеться від імені директора, так я намагалася показати розрив між тим, як роботу бібліотеки бачать працівники, які мають безпосередній контакт з читачами, і які займають адміністративну посаду.
Лауреатка літературної премії "Смолоскип" (2014), Міжнародної німецько-української літературної премії ім. О. Гончара (2012), Всеукраїнського літературного конкурсу "Троянди і виноград" (2008) та інших літературних конкурсів та премій. Твори М. Єщенко опубліковані у понад 70-и альманахах, журналах, газетах. Автор збірки новел "Поговори зі мною". Живе і працює в м. Києві.

понеділок, 24 липня 2017 р.

ЦИТАТА ТИЖНЯ. ЛЕСЯ УКРАЇНКА

З ЮВІЛЕЄМ БРАТІВ КАПРАНОВИХ

Біографія письменника – це його книжки. Але людей часто цікавлять побутові питання – родився, вчився, одружився. Тим більше, коли йдеться про такий екстраординарний випадок, як наш – брати-близнюки і все таке.
Тому повідомляємо факти про братів Капранових – брати-близнюки Дмитро та Віталій Капранови, письменники, видавці, громадські діячі, барди.
Народилися 24 липня 1967 року в м. Дубоссари, нині Молдова, куди змушена була втікати з Одещини від репресій бабуся. Виросли в Очакові Миколаївської області. Закінчили загальноосвітню, спортивну (греко-римська боротьба) та музичну (фортепіано) школи. Вищу освіту здобули за фахом "Технічна кібернетика". Певний час мешкали в Москві, де видавали українську газету "Тинди-ринди" та журнал української фантастики "Брати", там же почали писати свою дебютну книжку "Кобзар 2000". Утім, не бачачи в Москві можливості для творчої реалізації, повернулися до України.
У 1988 одружилися з сестрами-близнючками.
Опинившись у Києві 1998 року, брати Капранови вирішили взятися за видавничий бізнес. Перший книжковий проект – каталог книжок поштою "Книгоноша" – багато років був чи не єдиною можливістю для українців купувати вітчизняні книжки в усіх куточках країни. Другим легендарним відкриттям Капранових у 1999 році став перший конкурс української гостросюжетної літератури "Золотий Бабай".
2000 року стартувало видавництво "Зелений пес".
Згодом з’явилися й інші помітні в українському видавничому просторі проекти братів: літературна газета "Друг Читача»"(2004) та сайт – майданчик для творчого спілкування "Гоголівська Академія" (2005). 2011 року Капранови започаткували перший Всеукраїнський конкурс двійників Тараса Шевченка.
Письменники пишуть переважно для дорослого читача.
Більш детально біографія викладена на персональному сайті Братів Капранових 
КНИГИ:
Капранови (брати). Розмір має значення : хулігансько-філософський роман / Капранови. - К. : Зелений пес, 2006. - 464 с. 
Вороги України не дрімають. Цього разу вони вирішили знищити нашу культурну основу, нашу традиційну мораль. І мішенню для атаки обрали найбільш вразливу її частину – дівочу цноту.
Популярний засіб для схуднення насправді виявляється біологічною зброєю, що впливає виключно на невинних дівчат. До справи беруться компетентні органи. Хто стоїть за спинами біотерористів?
Про це ви довідаєтеся з хулігансько-філософського роману братів Капранових "Розмір має значення". Чому роман хуліганський, ви, певно, зрозуміли. А чому філософський – прочитайте на звороті обкладинки.

четвер, 20 липня 2017 р.

НЕОРДИНАРНІСТЬ ТВОРЧОСТІ ГАЛИНИ ПАГУТЯК

Пагутяк Галина
Українська письменниця Галина Василівна Москалець, відома як Галина Пагутяк, народилася в родині вчителів 26 липня 1958 року на Львівщині. Має філологічну освіту, яку здобула в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка. Але перед тим, після невдалого вступу до вишу, працювала "для стажу" і на фарфоровому заводі, і в колгоспі. Пізніше – у школі, краєзнавчому музеї та картинній галереї.
Критики називають прозу Галини Пагутяк містичною, фантастичною та химерною, а саму авторку – таємничою. Їй закидають, що вигадані світи для неї цікавіші за реальність, а пані Галина відповідає, що хоче "створювати світи, в яких можна жити не тільки мені, а й іншим. Я хочу, щоб кожен знав, що в цій похмурій буденності існує безліч дверей, які відчиняються в інші світи. І я знаходжу й показую деякі з них",  і додає: "Якщо не можеш знайти дверей, намалюй їх на стіні".
Містичності образу письменниці додає історія її родоводу. Дослідження історичних джерел виявило, що авторка є нащадком прадавнього роду Басарабів, з якого походить і граф Дракула.
Окрім містичності, яскравими рисами Галини Пагутяк є незалежність і самодостатність. Це проявляється не лише в її творчості, а й у любові до котів, яких у письменниці завжди чимало. "Багато книжок, багато котів – це моє Королівство. І принцеса в ньому – моя дочка Лада", – каже "котяча мама".
Дебютувала Галина Пагутяк у журналі "Дніпро" повістю «Діти» (1981), що, як зізнається авторка, була навіяна снами. Сьогодні бібліографія пані Галини становить понад 20 книжок, значна частина яких – дитячі, зокрема "Лялечка і Мацько", "Королівство", "Книгоноші з Королівства", "Втеча звірів, або Новий бестіарій" та інші. Двічі була лауреаткою літературної премії "Портал", у 2008 році здобула премію "Айстра", а у 2010-му – Шевченківську премію.
Письменниця має сайт, де ґрунтовно впорядкувала свій доробок: книжки (представлені авторською рецензією), статті, переклади, навіть неопубліковані рукописи та світлини. Також авторка активно веде там блог.
Живе і працює у Львові.
КНИГИ:
Пагутяк, Галина Василівна. Господар : роман, повість / Г. В. Пагутяк. – К. : Радянський письменник, 1986. – 199 с. 
Про те, як люди, знищивши власну планету Землю, віднайшли їй заміну в сузірєї Ерідан і ось нащадок переселенців, пєятнадцятирічний хлопчина Тітус, розповідає вже історію, що стала Історією, такого собі чоловіка-мутанта, який потрапивши Робінзоном на пустельну планету Селія, дає собі раду. Тобто це була ніби шкатулка в шкатулці. Із мораллю: не можна приходити на все готове. Один чоловік протистоїть цілій високорозвинутій цивілізації.
Пагутяк, Галина Василівна. Діти : повісті, роман / Г. В. Пагутяк. – К. : Радянський письменник, 1982. – 320 с.
Ця книжка складається з трьох повістей і одного невеликого за обсягом роману. У кожному з творів розповідається про наших сучасників, людей різного віку і різних доль, їх об’єднує прагнення досягти гармонії у стосунках між собою. Зображувані події відзначаються госгрою конфліктністю, складними суперечностями.

середа, 19 липня 2017 р.

КНИГИ - МАТІЯШ ДЗВІНКИ

Матіяш Дзвінка
Письменниця, перекладачка. Народилася 16 листопада 1978 року в Києві. За фахом – літературознавець, філологічну освіту здобула в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Також навчалася в аспірантурі в Європейському колегіумі польських та українських університетів (Люблін, Польща).
Матіяш, Дзвінка. Казки П'ятинки [Текст] : [казки та оповідання] / Д. Матіяш. – К. : Грані-Т, 2010. – 120 с.
На сторінках цієї книжки – казкові й не зовсім казкові історії, які, якщо вірити авторці, майже усі розповіла сама П'ятинка (Свята П’ятниця), попрохавши їх записати. Вони розставлені в абетковому порядку – щоб можна було прочитати казку на улюблену літеру. Збірка присвячена одному хлопчикові, але неодмінно серед цих історій знайдуться такі, які будуть важливі саме для вас, дорогі читачі.
Матіяш, Дзвінка. Марта з вулиці Святого Миколая [Текст] : [повість] / Д. Матіяш. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2016. – 240 с.
Захоплююча повість "Марта з вулиці Святого Миколая" написана Дзвінкою Матіяш непростій аудиторії – підліткам. Ця історія про дівчинку, що дорослішає, що мріє в майбутньому стати великою, прославленою художницею. Ця історія – про становлення юної особистості, про життя дівчинки, про оточуючих її друзів та рідних, про їх життя, а також про те, що завжди супроводжує талановиту творчу людину – натхнення та творчість, музика і живопис, кохання та втрата. А ще це оповідь про народження нової долі, нового життя.
Матіяш, Дзвінка. Роман про батьківщину [Текст] : роман / Д. Матіяш. – К. : Факт, 2006. – 172 с.
У другій книжці Дзвінки Матіяш «Роман про батьківщину» – історії різних жінок, що живуть і жили в різних десятиліттях минулого століття, почуті й переказані автором.

вівторок, 18 липня 2017 р.

ЛІТЕРАТУРНІ ТАЛАНТИ СЕМЕНІВЩИНИ...

Чудовий край Семенівщина! Широкі лани, зелені гаї, а люди працьовиті та талановиті...
Мала перлина Полтавщини. Вона дивиться синню ставків, тихо шепоче налитим колосом та польовою травою, лунає в небі піснею жайворонка, лине до Дніпра тихоплинними річками Сулою і Хоролом. 
Семенівщина  щедра на літературні таланти. Її літературна панорама відзначається не лише широтою хронологічних рамок, але й кількістю талановитих майстрів слова. Ви можете впевнитись у цьому, поглянувши на літературну карту Семенівщини.
Благодатна на красу природа Семенівщини дала поштовх до творчості поетам і письменникам Ніні Супруненко, Івану Перепеляку, Віктору Женченку, Валентину Чемерису, Євгену Бутенку, Анатолію Пахомову, Вірі Таран, Василю Шугалу, Івану Чепурному, Олексію Дуднику, Леоніду Глібову...
Хіба не диво, що в невеличкому мальовничому куточку Полтавщини є стільки яскравих постатей нашої літератури! Цілим сузір’ям письменників та поетів земляки справедливо можуть пишатися. Але ж, згодьтеся, не всі імена митців, які прославили  рідний край і продовжують працювати для його блага, сьогодні названі, тому що не повністю досліджена ця сторінка в історії Семенівщини. 
Для того, щоб полюбити свій рідний край, його треба добре знати. Тому завдання нашого блогу – не тільки познайомитися із постатями і творчістю письменників – земляків, а й систематизувати матеріали з літератури рідного краю. Адже саме з художньої літератури перед нами постає прекрасний і романтичний образ рідного краю, з яким єднають нас корені роду і враження дитинства.
ЛІТЕРАТУРА:
  1. Бутенко, Євген Павлович. Горошинці, козаки і воїни [Текст] : худож.-істор. роман / Є. П. Бутенко. - Полтава : АСМІ, 2012. - 394 с. 

неділя, 16 липня 2017 р.

ДЕНЬ БУХГАЛТЕРА

Що ми знаємо про бухгалтерів? Бухгалтерська справа досить рутинне заняття. Робота з фінансовими документами та ведення бухгалтерії віднімає колосальну кількість сил і часу. Іноді, особливо в кінці місяця, кварталу, року,  часто виникає підвищена напруга. Проте в році існують особливі дні, в які всі ми маємо прекрасну можливість оцінити і висловити свою вдячність тим, хто займається цим нелегким трудом.
Офіційне професійне свято наших бухгалтерів - День бухгалтера, має щорічний характер і відзначається в Україні на підставі датованного 18-го червня 2004 року Указа Президента України за номером 662/2004. Дата свята була встановлена - 16-го липня, тому що саме в цей день в суверенній Україні, в 1999-му році прийняли довгоочікуваний Закон України, де були закріплені основні положення "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Говорячи по суті, професія бухгалтера шанована в багатьох країнах. 
Вітаємо всіх бухгалтерів  і особисто бухгалтерів Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара з професійним святом!
Хочеться побажати Вам міцного здоров’я, щастя, професійних успіхів та кар'єрного росту, а також щоб у Вас завжди сходився БАЛАНС!

ЧИТАЙТЕ КНИГУ КСЕНІЇ ЦИГАНЧУК

Ксенія Циганчук
Ксенія Циганчук   сучасна українська письменниця, володарка премії «Коронація слова».
Народилась 8-го березня у Рівному. За освітою   викладачка англійської та німецької мов. Друкувалася у рівненських періодичних видання, також її перу належить книжка "Дощ крізь сльози", що побачила світ у видавництві "Азалія". За роман "Коли приходить темрява" Ксенія отримала премію "Коронації слова". Захоплюється спортом, книжками, вивченням іноземних мов, любить подорожувати. Мешкає у Рівному.

Циганчук, К. Коли приходить темрява [Текст] : роман / Ксенія Циганчук ; передм. А. Кокотюхи. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. –  256 с.
Усе більш жорстокими й цинічними стають вбивства, які скоює загадковий рівнен ський маніяк... Назар, перший, хто опинився на місці злочину, тепер постійно відчуває на собі чийсь холодний погляд. Так, наче дивиться темрява... Хтось стежить за квар тирою його коханої Лізи та її молодшої сестри, а слідчий Малашко безсилий щось вдіяти. Це змушує Назара з дівчиною стати до справи. Єдине, що відомо: вбивця звужує коло, наближаючись до хлопця. Він той, хто зовсім поруч... Інтуїція ще ніколи не під водила Назара. Маленьке зусилля  і він зазирне в очі вбивці...

четвер, 13 липня 2017 р.

ЯРОСЛАВ ГАЛАН

Галан Я. О.
Український письменник, драматург, журналіст, педагог, який писав українською і польською мовами.
Народився в родині службовця 14 липня 1902 року в м. Динов (Польща). Навчався у Віденському ї Краківському університетах. У роки Другої світової війни працював у редакціях фронтових газет, а також радіокоментатором. Був спеціальним кореспондентом на Нюрберзькому процесі над фашистами. Літературну діяльність почав як драматург: п'єси "Дон Кіхот з Еттегейма", "Вантаж", сатирична комедія "99%" та ін. Писав також прозові твори, зокрема новели "Кара", "Цілина". Найбільше відомий як автор збірок нарисів, памфлетів, фейлетонів "Фронт в ефірі", "Їх обличчя", "перед лицем фактів".
Вбитий у Львові у робочому кабінеті 24 жовтня 1949 року.
ЛІТЕРАТУРА:
  1. Галан, Я. О. З неопублікованого : фейлетони / Я. О. Галан. –  Львів : Каменяр, 1990. –  103 с. 
  2. Галан, Я. О.Твори [Текст] : у 4-х т. / Я. О. Галан. –  К. : Наукова думка, 1977 .
  3. Галан, Я. О. Драматичні твори. Художня проза. Публіцистика [Текст] / Я. О. Галан. –  К. : Наукова думка, 1983. –  591 с. 
  4. Галан, Я. О. Любов на світанні. П'єса. Публіцистика [Текст] / Я. О. Галан. –  К. : Дніпро, 1986. –  342 с. 
  5. Галан, Я. О. Вибрані твори [Текст] / Я. О. Галан. –  2-ге вид. –  Львів : Каменяр, 1976. –  238 с. 

неділя, 9 липня 2017 р.

КОЧУБЕЙ ЮРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

до 85-річчя від дня народження дипломата, літературознавця, перекладача, сходознавця,
 громадського діяча
Кочубей
Юрій Миколайович
Народився 9 липня 1932 року в Полтаві у сім'ї вчителя. В 1950 р. закінчив українську чоловічу середню школу № 1 у м. Луцьку із золотою медаллю. У 1955 році закінчив факультет міжнародних відносин Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, одержав диплом із відзнакою за спеціальністю "історик-міжнародник, референт-перекладач", де вивчав арабську мову у Т. Г. Кезми.
Почав друкуватися з 1955 року.
З 1957 по 1997 рік на дипломатичній роботі в Міністерстві зовнішніх справ України. З 1957 по 1963 рр. третій, другий, перший секретар МЗС Української РСР. 
В 1959 році одружився з Раїсою Михайлівною. "Міжнародники вступали в шлюб з дівчатами з романо-германського факультету, а я знайшов свою на механіко-математичному", – зі слів Кочубея. З 1963-1968рр. працював у представництві УРСР в ООН, в Нью-Йорку. В 1961 році народилася донька Наталя, а в 1966 році народився син Богдан.
З 1971 по 1977 рр. постійний представник УРСР при ЮНЕСКО (м. Париж). Паралельно займався дослідницькою роботою в галузі сходознавства, 1977 року захистив дисертацію в Інституті сходознавства АН СРСР (м. Москва) і має науковий ступінь кандидата філологічних наук. 
З 1982 по 1986 рр. заступник міністра закордонних справ УРСР, голова Національної комісії в справах ЮНЕСКО. З 1987 по 1992 рр. заступник Генерального директора ЮНЕСКО (м. Париж, Женева). Спогади про цю подію Юрія Миколайовича : "У 1987-му став заступником генсека. Це найвищий рівень, якого досяг українець. Москва спохопилася, і почали на мене тиснути. Віддай цю посаду, а ми тебе зробимо послом в якийсь африканській країні. Був навіть син Громико серед претендентів на моє місце. Але я згоди не дав. Приїхав до Києва, прийшов до нашого вищого начальства. Івашко запитує: ви погодилися? – Кажу: немає. – То йдіть і працюйте."

ЇХ ПОРІДНИВ ПОЛТАВСЬКИЙ КРАЙ

Біобібліографічне досьє розповідає про життя та діяльність борця Івана Піддубного, педагога Антона Макаренка та оперного співака Івана Козловського. Хронологічні рамки відбору періодичних видань – 15 років. Матеріал не є вичерпним. Видання адресоване бібліотекарям, вчителям, краєзнавцям, студентам, учням- старшокласникам та широкому загалу. 
"Їх поріднив полтавський край" : біобібліографічне досьє / упорядник О. Г. Радутна; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара. – Полтава, 2017. – 32 с.

пʼятниця, 7 липня 2017 р.

ЛИЦАР БЕЗ СТРАХУ І ДОКОРУ: ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ

Олег Ольжич
Серед письменників та інших діячів культури особливе місце посідає постать Олега Ольжича – сина видатного українського поета-лірика Олександра Олеся (Кандиби). Ольжич – один із псевдонімів Олега Кандиби, а інші М. Заполочний, Д. Кардаш, К. Костянтин, О. Лелека. Народився 8 липня 1907 року у старовинному місті Житомирі. 
Після закінчення інституту батько Ольжича, Олександр Олесь працював ветеринаром на Київській бойні і в кінці 1909 року перевіз сім'ю до Києва, а пізніше родина оселилась у мальовничій Пущі-Водиці, де в 1909 – 1923 роках Олег здобував середню освіту в трудовій школі.
Роки, на які припадає дитинство О. Ольжича, були для України надзвичайно складними. Хлопчик був свідком багатьох драматичний подій, пізнав холод і голод 1921 року, на власні очі побачив розгул терору і післявоєнну розруху. У 1918 році мало не загинув батько, а в 1919 куля обірвала життя маминому брату. Олександр Олесь шукав виходу із складної ситуації, і коли йому запропонували посаду культурного аташе в Будапешті, він з радістю погодився. В 1923 році О. Олесь через Організацію Міжнародного Червоного Хреста добивається виїзду сім'ї за кордон. В січні Олег з матір'ю прибули в Берлін, а потім вже разом з батьком виїхали до Чехо-Словеччини. З цього часу розпочинається еміграційний період життя і невтомної праці майбутнього вченого, поета і політичного діяча.

четвер, 6 липня 2017 р.

ДЕНЬ ПОЦІЛУНКІВ

Всесвітній день поцілунків вся планета традиційно святкує 6 липня. Привітати коханих людей цього дня - просто обов'язок, адже хіба можна знайти кращий привід зізнатися в любові до близьких?
Найкращі привітання у Всесвітній день поцілунку від "Світ бібліографа"...
Цікаві афоризми до  дня поцілунку:
  • Поцілунки - те, що залишилося від райської мови. (Джозеф Конрад).
  • Поцілунки - розмінна монета любові. (Мірей Матьє).
  • Поцілунки - як поштові марки. Вони показують, наскільки серйозна хвороба. (Арман Сілвестр)
  • Гарний поцілунок вартий ще одного. (Мерилін Монро).
Всесвітній день поцілунку - прекрасний привід привітати коханих і романтично провести жаркий липневий день. Поцілунків Вам безліч!

понеділок, 3 липня 2017 р.

ЦИТАТА ТИЖНЯ, БАЙРОН


ВЕРМЕНИЧ АНДРІЙ АНДРІЙОВИЧ

до 120 років від дня народження актора
Андрій Верменич
Народився 4 липня 1897 року в с. Градизьк, тепер смт. Полтавської області в сім'ї робітника. З десяти років наймитував. У пошуках заробітку потрапив до Криму, працював в портах. У Феодосії чудовий голос юного вантажника зауважив керівник трупи артистів Аршанов і запросив до місцевого театру. З 1916 року дев'ятнадцятирічний Андрій Верменич став виступати на театральній сцені. Перша його роль – султан в опері "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського). Співав ще в кількох спектаклях. Пізніше, повернувшись в Градизьк, керував самодіяльним колективом.
До 1934 року актор українських пересувних театрів, кілька років працював в Українському театрі музичної драми в Донбасі, куди його взяли, в той час неграмотного і незнаючого нотної грамоти, тільки завдяки чудовому голосу і акторським здібностям.
З 1934 року виступав на сцені Дніпропетровського українського драматичного театру ім. Т. Шевченка. У 1936 року артист закінчив Московський заочний університет мистецтв, і тоді, і все подальше своє життя наполегливо підвищував свою спеціальну і загальну освіту.
1952 року Андрій Верменич одержав Державну премію СРСР, 1957 року – звання народного артиста України. Сталінська премія III ступеня за роль Хрону в спектаклі "Навіки разом" Л. Д. Дмитерко, поставлений на сцені ДУАДТ імені Т. Г. Шевченка (1951). Нагороди : Орден Жовтневої Революції та Орден Трудового Червоного Прапора.
Ролі: Крамарюк ("Житейське море" І. Карпенка-Карого), Платон Кречет, Морж ("Платон Кречет", "Чому посміхалися зорі" О. Корнійчука), Карпо Сидорович ("Не називаючи прізвищ" В. Минка), Онисько ("Фараони" О. Коломійця), Восьмибратов ("Ліс" О. Островського), Городничий ("Ревізор" М. Гоголя). 
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...