пʼятниця, 26 серпня 2016 р.

ЗГАДАЙМО ЛЕГЕНДУ


Богдан Сильвестрович Ступка (нар. 27 серпня 1941(19410827), смт Куликів, Жовківський район, Львівська область — пом.22 липня 2012, Київ)
Український актор кіно і театру.
Народився в селищі Кулікове, Львівська область, Україна.
Батько Богдана Ступки співав у хорі в оперному театрі, старший брат матері був солістом, тітка  - головним концертмейстером.
Закінчив драматичну студію при Львівському театрі ім. М.К. Заньковецької (1961), навчався на філологічному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка (1963-1965), закінчив театрознавчий факультет Київського театрального інституту ім. І.К. Карпенка-Карого (1984).
В 1961-1978 роках - актор Львівського українського театру драми ім. М.К. Заньковецької. З 1978 року - артист Київського академічного українського драматичного театру ім. Івана Франка.

У кіно Богдан Ступка дебютував роллю у фільмі Юрія Іллєнко "Білий птах з чорною відзнакою" (1970). На жаль, багатогранний талант актора довгий час не був належною мірою затребуваний. Більшість картин, в яких Ступка знявся за тридцятирічний період (70-ті, 80-ті, 90-ті роки), не стали помітними творами на екрані. Великий успіх прийшов до актора в 2004 році, після зйомок у фільмах "Водій для Віри" і "Свої".

У списку ролей Богдана Ступки - багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький "Чорна рада" (2000), Іван Мазепа "Молитва за гетьмана Мазепу" (2002), Богдан Хмельницький "Вогнем і мечем" (1999), а також Чингісхан "Таємниця Чингісхана" (2002) та багато інших.
Богдан Ступка займав пост міністра культури і мистецтв України в 1999-2001 роках, зараз є художнім керівником Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка.
Зіграв понад 100 ролей у театрі і кіно, продовжує активно зніматися в художніх фільмах.
Герой України (2011).

  • Костенко, Л. В. Триста поезій : вибране / Л. В. Костенко. - [К.] : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, [2013]. - 416 с. : тв. - (Українська поетична антологія).

У ПОЛТАВІ НАГОРОДИЛИ ЛАУРЕАТІВ ПРЕМІЇ САМІЙЛА ВЕЛИЧКА

Серед видатних синів українського народу почесне місце займає наш славетний земляк Самійло Величко – найвидатніший козацький літописець.
У 2003 році у нашому місті започаткована премія імені Самійла Величка, яка присуджується за кращі здобутки, що утверджують гуманістичні та національні ідеали, ідеї незалежності України, духовні цінності українського народу та є вагомим внеском у національно-культурне відродження Української держави.
Голова журі щорічної міської премії імені Самійла Величка – Полтавський міський голова Олександр Федорович Мамай.
Організаторами Премії є управління культури виконавчого комітету Полтавської міської ради та Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви».
Премія присуджується у семи номінаціях, преміальний фонд складає 17,5 тис. грн., по 2,5 тис. грн. у кожній номінації.
2016 рік:
  • У номінації «Дослідження в царині історії України» Премію імені Самійла Величка отримує Сітарчук Роман Анатолійович, доктор історичних наук, професор, перший проректор Полтавського національного педагогічного університету імені Короленка.

середа, 24 серпня 2016 р.

З ВЕЛИКИМ НАЦІОНАЛЬНИМ СВЯТОМ - ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ!

Біля театру імені М. Гоголя на святкування зібралася велика кількість людей. Усім нам судилося стати учасниками творення новітньої української держави, втілювати у реальність одвічну мрію нашого народу – бути господарем на своїй землі. Наша історія має багато постатей, без яких вона б ніколи не відбулася, але головним її творцем завжди був народ, що крізь віки зберіг свої традиції, мову і культуру.
Роки незалежності стали випробовуванням для всіх нас – тестуванням на зрілість і силу духу. Головний підсумок двадцяти  п'яти незалежних років у тому, що Україна як держава відбулася, її життєздатність не піддається сумніву.
Зараз Україна переживає новий етап розвитку, пишеться її нова сторінка в історії. Багато зусиль сьогодні докладається, щоб Україна була незалежною не тільки територіально, а й в економічному та енергетичному аспектах.
Як відзначив Президент України Петро Порошенко, українці добре знають ціну незалежності, оскільки й зараз борються за свою свободу. Тож сьогодні як ніколи усім нам потрібні громадське порозуміння, політична свідомість і взаємна підтримка для збереження миру в державі та захисту її суверенітету.
Колектив Полтавської обласної юнацької бібліотеки імені Олеся Гончара щиросердно вітає вас з великим національним святом — Днем Незалежності України!

пʼятниця, 19 серпня 2016 р.

ТАРАН (ГЕТЬМАН - ДІВОЧЕ) ВІРА АНАТОЛІЇВНА

Народилася 21 серпня 1961 року в селі Веселий Поділ, Семенівського району, Полтавської області.
З 1968 року по 1978 рік навчалася у Веселоподільській школі. По закінченню школи вступила до Полтавського педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка на факультет педагогіки і методики початкового навчання. Закінчила інститут у 1982 році і повернулася працювати у рідну Веселоподільську школу вчителем.
Має сім'ю – чоловіка, двох доньок – Ольгу і Олену та внука Руслана.
Перші поетичні спроби були ще в шкільні роки. Тоді Віра Анатоліївна була учасницею районних поетичних конкурсів.
Навчаючись в інституті, була членом літературної студії "Заспів" та конкурсанткою "Поетичних весен" у місті Полтаві.
Вірші Віра Таран друкувалися в районній газеті "Семенівський вісник" та обласній тижневій газеті "Миргород – гоголівський край". Ще дитяче бажання писати віршів переросло у життєву необхідність.
На деякі вірші Віри Таран написана музика місцевим самодіяльним композитором Вадимом Фенічем. У його виконанні та гурту "Резонанс", що має звання народного, ці пісні звучать на районному радіо.
Радують слух пісні на вірші Віри Анатоліївни, музику до яких написав Василь Михайлович Новохацький та Микола Опанасович Буланий.
Пісні, написані Вірою Таран у народному стилі, звучали на обласному фестивалі в місті Полтаві на Співучому полі у виконанні народного самодіяльного фольклорно-етнографічного колективу "Криниця".
Працюючи класним керівником у 2000 році Віра Анатоліївна стала переможцем районного конкурсу "Класний керівник 2000. Крок у ХХІ століття".
Зараз Віра Анатоліївна Таран працює у Веселоподільській загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів заступником директора з виховної роботи.
В бібліотеці є її перша поетична збірка "Я папороті цвіт знайду".

Таран, Віра. Я папороті цвіт знайду [Текст] : поезія / В. Таран. - [Б. м. : б. и.], [2008]. - 175 с.

середа, 17 серпня 2016 р.

КВІТИ В НАШОМУ ЖИТТІ


Хобі бібліографа....
Ще з давніх часів квіти в житті людей грали величезну роль. Вони завжди асоціювалися з любов'ю, радістю, гарним настроєм і бадьорістю. Наші предки дарували квіти не тільки у свята, а також і в будні дні, бо вірили, що магія квітів здатна навіть хвору людину підняти на ноги.
Безліч квітів не тільки роблять наше життя яскравішим, вони також сприяють очищенню і оздоровленню повітря навколо нас, наповнюючи його киснем, тонким і ніжним ароматом. Вчені довели, що ці прекрасні створіння вміють поглинати негативну енергію, натомість віддаючи позитивно заряджені частинки.
Лише згадайте посмішки і радість людей, яким ви дарували квіти ...
Дивовижний, незрівнянний за своєю ніжністю запах фіалки й приємне поєднання лілового, білого, рожевого  забарвлення квітки із соковитою, яскравою зеленню листя з давніх-давен зробили маленьку фіалку улюбленицею людини.
Як оповідає східна легенда, фіалка виникла із вдячних сліз Адама, коли архангел Гавриїл приніс йому на острів Цейлон радісну звістку, що Господь простив йому гріхи.
Інша легенда свідчить: одного разу бог сонця Аполлон переслідував своїми пекучими променями чарівну юнку, нещасна дівчина звернулась до Зевса, благаючи сховати й захистити її. І ось великий громовержець почув її благання, перетворив дівчину на чудесну фіалку й сховав у затінку кущів, де вона з того часу щовесни розквітає й наповнює тонким запахом небесні гаї.
Завжди дорогим своїм людям даруйте квіти. Даруйте від щирого серця, з посмішкою та добротою!

вівторок, 16 серпня 2016 р.

ФОБІЇ ВІДОМИХ ПИСЬМЕННИКІВ І ПОЕТІВ


Примхи та звички відомих літераторів можуть розповісти про них набагато більше, ніж сухі факти біографії. І, вже точно, вони набагато цікавіше, хоча деякі фобії знаменитих письменників можуть викликати серед шанувальників їхньої творчості неоднозначну реакцію.
Сподіваємося, що при прочитанні цікавих фактів та цікавих історій з життя великих творців ваші реакції будуть однозначні і виключно позитивні.
Микола Гоголь - боявся, що коли-небудь його поховають живцем. Такий страх великого письменника не безпідставний, адже в молодості Гоголь переніс малярійний енцефаліт, котрий в подальшому житті залишив наслідки у вигляді глибоких непритомностей з подальшим сном. Він серйозно боявся, що під час чергового нападу його можуть прийняти за мертвого і поховати. В останні роки життя його боязнь перейшла в панічний страх, у зв’язку з цим він навіть не лягав спати в ліжко і весь час спав сидячи, щоб сни були більш чуйними.
Володимир Маяковський  - панічно боявся підчепити інфекцію. Тому він ніколи не доторкався до дверних ручок і носив рукавички, практично їх не знімаючи.
Оноре де Бальзак - відчував страх при одному лише слові «одруження». Довгий проміжок часу він пристрасно любив заміжню даму – графиню Евеліну Ганську. Через 10 років з дня їхнього знайомства вона овдовіла, але Бальзак пручався одруження ще близько 8 років. Графиня все ж наполягла на весіллі. Від свого ж страху письменник сильно захворів, і на весільну церемонію його доставили в кріслі, так як сам він йти вже не міг. А через 5 місяців після вінчання помер.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...