пʼятниця, 7 лютого 2020 р.

ДЕНЬ ІНФОРМАЦІЇ


6 лютого у Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара відбувся День інформації для вчителів української мови і літератури області, які проходять проблемне навчання у Полтавському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені М. В. Остроградського. 
Працівники читального залу ознайомили філологів з новинками фахової літератури: методичної, мовознавчої і літературознавчої. 
Провідний бібліотекар відділу обслуговування користувачів зробила огляд художньої літератури про підлітків і для підлітків. 
Провідний бібліограф сектору краєзнавчої літератури та бібліографії проінформувала про нові надходження краєзнавчої тематики. 
Запропонована література зацікавила педагогів. Сподіваємось на подальшу співпрацю. 

пʼятниця, 31 січня 2020 р.

ПАНЧЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

ЗНАЙ НАШИХ! 
Панченко О. І.

Олександр Панченко – науковець і краєзнавець – лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Богдана та Левка Лепких за 2019 рік 
Ця премія стала приводом для того, щоб познайомити молодих користувачів нашої бібліотеки з паном Олександром. А скільки премій і нагород він отримав за останні роки важко і перерахувати! 
Подаємо частину біографічних матеріалів про шановного Олександра Івановича, решту – допитливі користувачі, при бажанні, віднайдуть самі. 
Панченко Олександр Іванович народився 29 вересня 1961року в селянській родині у селі Сокириха Лохвицького району Полтавської області. Закінчив Севастопольське вище військово-морське інженерне училище (1983) та юридичний факультет Київського державного (тепер – Національний) університету імені Тараса Шевченка (1991). 
Служив офіцером на атомних підводних човнах Північного Флоту в Заполяр'ї на посаді командира групи автоматики і телемеханіки ядерного реактора атомного підводного човна (АПЧ) (1983-86). 1984 року у складі 351-го екіпажу (в/ч 63903) на АПЧ "К-428", яка входила до складу 7-ої дивізії 9-ої ескадри Північного флоту, виконав разом з екіпажем завдання бойової служби, учасник дальнього океанського походу на АПЧ через Фареро-Ісландський протичовновий рубіж через Антлантику до басейну Карибського моря, нагороджений значком "За дальний поход".
Після звільнення в запас працював в органах державного управління та юрисконсультом на підприємствах міста Лохвиці Полтавської області. Впродовж останніх десятиліть (від 1995) працює адвокатом в галузі кримінального, цивільного та бізнесового права, практикує в царині охорони довкілля й оборони прав людини.
Доктор права (1998), доктор ґабілітований та приват-доцент (2002) Українського Вільного Університету (УВУ) (Мюнхен, ФРН); відповідно до Протоколу узгодження Вищою Атестаційною Комісією (ВАК) та УВУ порядку визнання дипломів УВУ в Україні від 21.05.2004 року, ступінь доктора ґабілітованого, присуджений у ФРН, відповідає ступеневі доктора наук в Україні.
Олександр Панченко входить до складу двох Національних спілок – журналістів (НСЖУ) та краєзнавців (НСКУ).
Мешкаючи у м. Лохвиця Полтавської області, став автором більше двох десятків приватних наукових досліджень та книг політичної публіцистики, україністики та краєзнавства, упорядником, автором переднього слова 21 книг споминів та збірників статей визначних діячів української політичної еміґрації, як також є автором багатьох статей у галузі історії держави і права, нарисів та есеїв з проблем та історії українського державотворення.
Є автором таких праць у царині історії держави і права України:

  1. "Українська Головна Визвольна Рада",
  2. "Микола Лебедь. Життя діяльність і державно-правові погляди", 
  3. "Держава, право і революція у визвольній концепції Анатоля Камінського",
  4. "Асоціація Українських Правників. Хронологія діяльності, здобутки й перспективи",
  5. "Лев Ребет. Нація і держава. Демократія і право", 
  6. "Організація Українських Націоналістів за кордоном в контексті українського державотворення", 
  7. "Українська Головна Визвольна Рада – ГС ЗС УГВР – ЗП УГВР Середовище УГВР. Правно-політичний аспект".

Шановний Олександре Івановичу! 
Працівники Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара передають Вам щирі вітання і побажання доброго здоров'я, творчих успіхів і наснаги на довгі роки! 
Ми дуже вдячні Вам за подаровану нашій бібліотеці "Малу енциклопедію Лохвиччини", якою користуються багато науковців-полтавців, бо вона наявна лише в нашій бібліотеці. 
Олександре Івановичу ми були б дуже раді співпрацювати з Вами, бо такі славні люди, як Ви, є найкращим прикладом для молодого покоління, а Ваші дослідження будуть зароджувати паростки любові до рідного краю. Хотілося б мати у нашій бібліотеці Ваші книги
З роси і води Вам талановитий наш земляче! 

четвер, 30 січня 2020 р.

ПОДАРУНКИ БІБЛІОТЕЦІ

Книги ніколи не виходять з моди… Дуже часто вихід нової книги чекають сильніше, ніж презентації запаморочливого фільму. Кажуть, що книга – це найкращий подарунок. Якщо мова йде про подарунок для бібліотеки – це дійсно так. 
Фонд нашої книгозбірні поповнився новими книгами, які нам подарув полтавець Мирослав Васильович Аліман.
 Висловлюємо щиру подяку за подаровані книги!

середа, 29 січня 2020 р.

ІНФОРМ-ДІАЛОГ ПРО ПОЛТАВУ

Віки минають за віками – Полтаві нашій вже за тисячу сто двадцять літ…Таким був лейтмотив інформ-діалогу з учнями 6-В класу гімназії № 31, який пройшов 29 січня 2010 року у секторі краєзнавчої літератури та бібліографії.
Знання давньої і сучасної історії свого міста, зацікавленість нею учнів, їхня небайдужість вразили бібліотекарів і навіть вчителів-наставників. Цікаві події і фактаж, інформація про нові книги краєзнавчої тематики вилилася у діалог з гімназистами. Разом із юними користувачами бібліотеки ми розбиралися в таких проблемних питаннях історії рідного міста – духовної столиці України:
"За яким календарем вираховувалась дата літописної згадки про поселення Лтава?", "Звідки походить назва "Полтава"?", "Маруся Чурай – реальна особа чи легенда?", "Чим прославився міський голова з прізвищем Зеленський?" , "Звідки і коли з'явилася у місті Німецька колонія?", "Огнівка, чому таку назву носить мікрорайон?", "Де знаходився і чим славний учбовий заклад для дівчаток-дворянок?", "Біла альтанка чи Ротонда, чим вона цікава?", "Чиї гармати знаходяться біля монумента Слави?" тощо.
Один поперед одного діти старалися висловити свою точку зору на ту чи іншу подію чи факт, ділилися прочитаним, побаченим.
Гімназисти ознайомилися з великою кількістю краєзнавчих видань, які стануть їм у нагоді при підготовці цікавих повідомлень на уроках історії, літератури.

вівторок, 28 січня 2020 р.

НАНКЕВИЧ АНДРІЙ АНДРІЙОВИЧ

23 липня 1941 року, с. Дружелюбівка, Солонянський район, Дніпропетровська область, УРСР – 21 вересня 1997 року, м. Полтава, Україна) – український письменник, журналіст. Член спілки журналістів СРСР (з 1968 року). Член спілки письменників СРСР (з квітня 1987 року). Лауреат Полтавської обласної комсомольської премії імені Петра Артеменка 1982 року в галузі літератури і журналістики за збірку оповідань "Червоний глід", серію нарисів і публіцистичних виступів. Заслужений журналіст України. 
БІОГРАФІЯ 

Народився у сім’ї сільських трударів (все життя був відданий своєму селянському родоводу!), був наймолодшою дитиною у родині. В дитинстві допомагав рідним у господарстві, бо батько був тяжко поранений на фронті, а мама доглядала інваліда війни цілих двадцять років. По дорозі до школи, а це 12 км від дому, спостерігав життя, побут і звичаї своїх земляків. 
Отримав середню освіту, потім закінчив училище механізації, служив в армії, де визріло бажання стати журналістом. 
1962 року став студентом факультету журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, який закінчив 1967 року. 
З цього часу став працювати у Полтаві, спершу у редакції молодіжної газети «Комсомолець Полтавщини» (кореспондентом, завідуючим відділом, відповідальним секретарем), а потім (з 1975 року) – у газеті «Зоря Полтавщини» (кореспондентом, завідуючим відділом, заступником головного редактора, першим заступником головного редактора (у 1993–1996 рр.). 
Друкуватися почав у студентські роки. Працюючи в обласних газетах, Андрій Андрійович об’їздив весь полтавський край, готуючи репортажі, нариси, публіцистичні статті, в яких проникливі рядки були присвячені трудівникам села. За тридцятирічну журналістську роботу у полтавських обласних газетах у нього була не одна сотня відряджень у різні райони області. 
І того разу, повертаючись із редакційного відрядження, він трагічно загинув у автомобільній катастрофі 21 вересня 1997 року. Похований на міському цвинтарі (с. Розсошенці). 
ТВОРЧІСТЬ

Журналістські зустрічі, некабінетне знання життя давали Нанкевичу теми для досліджень і узагальнень. З журналістики він і прийшов у літературу. Спочатку публікував свої оповідання та новели у полтавських газетах, а згодом – на сторінках всеукраїнських часописів і збірників. 
До своєї першої книги він ішов довго. Нарешті, заручившись підтримкою Григора Тютюнника, віддав у видавництво "Молодь" десять кращих оповідань і повість. 
1981 року збірка під назвою "Червоний глід" побачила світ. Критика була прихильною до неї. Полтавський літературознавець Олексій Кузьменко, опублікувавши рецензію на неї в декількох районних газетах Полтавської області, відзначав: 
"Для нас немаловажний той факт, що герої оповідань – люди з Полтави і Полтавщини. Їх долі пов’язані з Кременчуком і Зіньковом, Гадячем і Диканькою, Решетилівкою й Лохвицею... Дуже ріднить нас, читачів, з автором те, що він глибоко залюблений у Полтавщину…". 
35-річна полтавська журналістка Ганна Дениско, оцінюючи першу збірку автора «Червоний глід», писала: « Автор знає сучасне село таким, яким воно є, відтак і погляд на нього – не сентиментально-рожевий, а справді люблячий, бо любити – не означає закривати очі на людські вади, любити – це підносити людське, високе в людині…". 
І продовжила: 

пʼятниця, 24 січня 2020 р.

ЗУСТРІЧ З КРАЄЗНАВЦЕМ ЮРІЄМ КОЦЕГУБОМ

Сьогодні до сектору краєзнавчої літератури та бібліографії Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара завітав новосанжарський краєзнавець, письменник Юрій Коцегуб. Він розповів, як веде пошукову роботу про невідомі до цього часу історичні факти, які в ході цих пошуків були відкриті. Розповів і про людей, які свого часу жили в Новосанжарському краю, і які нелегкі випробування випали на їх долю. Повідав і про те, що вийшов журнал "Дзвін", де надрукований його історично-пригодницький роман "Нехай лихо спить", а в газеті "Незборима нація" за 12 грудня 2019 р. стаття "Козацька відповідь". Письменник подарував видання в якому надруковані його статті. Дякуємо, пане Юрію!!!

ІРИНА ЛОБУСОВА


четвер, 23 січня 2020 р.

МОЦАР ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ

(15 червня 1941 року, с. Огирівка, Великобагачанський район, Полтавська область, УРСР – початок червня 2016 року, м. Полтава, Україна) – український журналіст, письменник, фольклорист, художник. Член Спілки журналістів (з 1966 року), Полтавської спілки літераторів (з 1995 року), Міжрегіональної спілки письменників України (з 2003 року). Лауреат Всеукраїнської літературної премії імені М. Чабанівського (за книгу оповідань і новел "Вітер з поля"), Полтавської обласної комсомольської премії імені П. Артеменка (1988 рік) – (за цикл документальних нарисів про молодих героїв-полтавців), Полтавської обласної премії імені Л. Бразова (2010 рік) – (за збірку "Овиди пам'яті"), міської літературно-мистецької премії імені В. Малика (2013 рік) – (за книгу "Сліпий дощ навскіс"). 

БІОГРАФІЯ 
Народився у селянській сім'ї за сім днів до початку нацистської навали на територію колишнього СРСР. Батько передчасно загинув уже в мирний час, а виховували Івана найрідніші у дитинстві люди – мати і дядько Микита, наказу яких "Жити по совісті" дотримувався він усе життя. Закінчив середню школу, працював завідуючим сільським клубом, строкову військову службу проходив на Чорному морі. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (заочно). У 1965–1966 рр. – літературний працівник Решетилівської районної газети. З 1967 року беззмінно працював в обласній молодіжній газеті "Комсомолець Полтавщини" (з 1991 року – "Молода громада") – кореспондентом, завідуючим відділом робітничої і сільської молоді, заступником редактора, редактором (1995–2001). 
Був упорядником, редактором, художником багатьох колективних збірок і книг полтавських авторів, зокрема, альманахів сатири і гумору "Полтавський сміхограй" і "Сміхограйчик". Обирався делегатом VII з'їзду журналістів України. 
Нагороджений медалями "За трудову відзнаку", "Ветеран праці", бронзовою медаллю головного комітету ВДНГ СРСР, Почесною грамотою Полтавської обласної ради. 
ерце Івана Миколайовича раптово зупинилося на початку червня 2016 року, на 75-му році. Після перенесеного раніше інфаркту другий забрав життя талановитого краянина. 
ТВОРЧІСТЬ 
Писати Іван почав ще в школі, був редактором шкільної газети. З 5-6-го класу надсилав замітки до великобагачанської районної газети, за перше місце у конкурсі на кращий нарис отримав нагороду – фотоапарат. Кращі його матеріали з'являлися на сторінках газет "Зоря Полтавщини", "Комсомолець Полтавщини", перше оповідання 18-річного юнака побачило світ у "Робітничій газеті". Під час служби в армії Моцар був активним військовим кореспондентом – його нариси, оповідання публікувались у газетах Чорноморського флоту, Закавказького військового округу. 
За 35-річну журналістську діяльність Іваном Моцаром написано тисячі статей, кореспонденцій, репортажів, нарисів, взято не один десяток інтерв'ю у відомих полтавців. 
Івана Моцара поєднувала тісна і багаторічна дружба з багатьма письменниками, поетами, художниками і композиторами. У книзі " Звеличені творчістю" (2015 рік) вміщено літературні портрети відомих митців та інші матеріали, які окреслюють загальну картину літературного процесу останніх років на Полтавщині. 
З книгою "Звеличені творчістю" перегукується збірка "Овиди пам'яті. Літературні спомини, щоденники" (2013 рік). 
Автор розповідає про тих, з ким йому випало йти по духовній дорозі упродовж десятиліть, про численні зустрічі з неординарними талановитими особистостями, які прямо чи опосередковано мали вплив на його долю, ставали героями оповідань, нарисів, статей. 
ГУМОР І САТИРА У ТВОРЧОСТІ 
Письменник був наділений даром Божим – дотепністю. Він володів розмаїттям засобів гумору і сатири. Це – сьогодення, побут, природа, шкідливі звички у людей, виховання підростаючого покоління. Кожна гумореска чи карикатура дуже цікава, смішна, не залишає байдужим нікого.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...