БІБЛІОГРАФІЧНА ПОЛИЧКА

09:00 Загальнонаціональна хвилина мовчання пам’яті загиблих у війні проти росії. Схиляємо голови перед Героями, які боролися і загинули за наше майбутнє.

понеділок, 18 березня 2024 р.

МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ

 Мабуть, жоден діяч української історії не викликав більшого зацікавлення і гостріших дискусій у світі, ніж постать Івана Мазепи. Та чи знає сама Україна, хто був Іван Мазепа, чи оцінила його велич належно його рідна нація? Очевидно – ні. Одна з причин – це стереотипи, які нам нав’язували протягом століть і які, на жаль, живі ще й досі. Таврування гетьмана в попередній, у тому числі й нашій історії, за так звану зраду набуло характеру затяжної істерії. Так і хочеться сказати: досить дивитися на власну історію чужими очима. Погляньмо на Мазепу очима власними, українськими. Рекомендовано старшокласникам, студентам, викладачам та всім, хто цікавиться минулим України.

Гетьман землі обітованої: до 385-річчя від дня народження Івана Мазепи : біобібліограф. покажч. / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; уклад. Н. Карпінська. – Полтава, 2024. – 42 с. – (Серія «Титани, які зміцнюють націю»)


четвер, 14 березня 2024 р.

ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ "ОСКАР"

У ніч на 11 березня у Лос-Анджелесі відбулася 96-та церемонія нагородження кінопремією «Оскар». Українську стрічку «20 днів у Маріуполі» визнали найкращим документальним фільмом минулого року. Нагороду отримали його творці, зокрема режисер Мстислав Чернов, фотограф-документаліст Євген Малолєтка, а також продюсерка Василіса Степаненко. На сцену за статуеткою піднялися й інші члени знімальної групи.
Фільм створено 2023 року у співпраці Associated Press та Frontline. Прем'єра відбулася 21 січня 2023 року на найбільшому в США фестивалі незалежного кіно Sundance, де він потрапив до конкурсної програми «Світове документальне кіно» (Sundance Film Festival Grand Jury Prize for Best Documentary) і здобув Приз глядачів (Sundance World Cinema Audience Award: Documentary.
Під час своєї промови Мстислав Чернов заявив, що волів би обміняти свій «Оскар» на те, щоб росія ніколи не нападала на Україну: «Це – честь для мене. Але, мабуть, я буду першим режисером на цій сцені, який скаже: «Краще б я ніколи не знімав цього фільму». Я волів би обміняти цю нагороду на те, щоб росія ніколи не окуповувала наші міста. Я б віддав усе визнання, щоб росія не вбивала десятки тисяч українців. Я б хотів, щоб вони звільнили всіх заручники, всіх солдатів, які захищають свої землі, всіх цивільних, які зараз перебувають в їхніх в'язницях. Але я не можу змінити історію. Не можу змінити минулого. Але ми всі, разом з вами, одними з найталановитіших людей у світі, можемо зробити так, щоб правда перемогла. І люди Маріуполя та ті, хто віддали свої життя, ніколи не будуть забуті. Тому що кіно формує спогади, а спогади формують історію. Дякую всім. Дякую Україні. Слава Україні!»
Про що цей фільм?
Це дебютна робота харківського журналіста, фотографа, а відтепер і режисера Мстислава Чернова. Над фільмом працювала команда інформагентства Associated Press (фотограф Євген Малолєтка, продюсер Василіса Степаненко) та монтажери найдовшого документального серіалу телерозслідувань FRONTLINE.
Фільм «20 днів у Маріуполі» розповідає, як місто переживало перші тижні російського вторгнення: обстріли, загибель мирного населення, бомбардування пологового будинку.
24 лютого, за годину до початку повномасштабного вторгнення, представники Associated Press Мстислав Чернов, Євген Малолєтка і Василіса Степаненко приїхали у стратегічне портове місто Маріуполь.
Під час подальшої облоги та штурму, коли падали бомби, жителі намагались втекти, а доступ до електрики, їжі, води та ліків перервався, вони – єдині міжнародні журналісти, які залишилися – фіксували і висвітлювали ці події.
«Ми робили все, аби пробити інформаційну блокаду, щоб розповісти історії людей з Маріуполя. Деякі з них ви бачили з новин. Картинки повністю зруйнованих мікрорайонів. Російські бомби у пологовому будинку. Лікарі, які боролися за життя дітей, травмованих уламками. Батьки у траурі. Масові поховання цих дітей, – розповідає у тізері до стрічки Мстислав Чернов.
Спочатку це не було знято для фільму. Важко бути свідком цих подій, бачити це наживо. Але це важливо. Це має залишатись у пам’яті як запис, як застереження, як данина тим, хто віддав свої життя у цій війні».
Як знімали «20 днів у Маріуполі»?
Команда Associated Press першою показала світу наслідки бомбардування пологового будинку № 3. 9 березня авіабомба влучила між будинками, але вибухова хвиля була настільки сильною, що зруйнувала навколишні будівлі: «Скло посипалось нам за комір, – згадує фотограф Євген Малолєтка. – Там поблизу пологового будинку.була велика вирва. Ми побачили, що там все розтрощено. Люди виходили з підвалу, шоковані від цього. Ми побачили, як спускають вагітних жінок та переміщують їх на ношах. Там були дуже сильні кадри».
Журналісти зайшли у лікарню, аби поспілкуватись із вагітними жінками і очевидцями вибуху, але потрапили в оточення.
«На вулицю виїхали російські танки. Ми майже добу переховувались у лікарні під виглядом лікарів – ходили у білих халатах та знімали, як російські танки гатять по місту», – розповідає Малолєтка.
Спецгрупа військових евакуювала журналістів у безпечніше місце, але передавати кадри було важко через обмежений доступ в інтернет. Фото- і відео-докази воєнних злочинів Чернов і Малолєтка надсилали, ховаючись під сходами біля розтрощеного продуктового магазину – з єдиного місця в Маріуполі, де зберігався зв’язок.
20 днів – саме стільки пробули журналісти в Маріуполі. 15 березня команда Associated Press виїхала з міста через гуманітарний коридор.
«Цей фільм – це особисте. Це моя особиста історія, і не тільки тому, що я розповідаю її як журналіст. Це історія нашого народу, спільноти. Наших людей», – каже Мстислав Чернов.
Хто монтував фільм?
Змонтувала стрічку команда FRONTLINE – найдовша в історії США програма документальних фільмів, яка виходить на каналі PBS. З моменту заснування Frontline отримали 104 нагород «Еммі».
«Те, що українці побачили, було не чим іншим, як жахом і трагедією, і крізь об’єктив Мстислава у надісланих відеофайлах це задокументовано одночасно непохитно та співчутливо, – розповідає монтажерка FRONTLINE Мішель Мізнер у пресрелізі до фільму. – Я ніколи не плакала так багато, монтуючи відео. Ніколи не була так спустошена емоціями. Але також ніколи так не надихалася роботою відеографа, що з таким баченням і рішучістю розповідає історію своєї країни під час війни».
Своєю роботою Малолєтка і Чернов розповідають світові про те, що відбувається на війні, і від цього може залежати, як зреагує і що зробить міжнародна спільнота, щоб подолати спільну загрозу. Війну потрібно документувати стільки, скільки вона триватиме – особливо з огляду на те, що вона визначає майбутнє світу, сходяться на думці журналісти.
У березні Євген Малолєтка і Мстислав Чернов були єдиною міжнародною командою журналістів у Маріуполі, які відправляли звідти матеріали. І останніми журналістами, які звідти евакуювалися під загрозою бути знайденими російськими солдатами.
Насправді вибір у Маріуполі – боятися і залишатися в підвалі або боятися, але йти знімати – був очевидним. Це просто їхня робота.
Нагороди
У травні 2023 року агенція Associated Press отримала найпрестижнішу в журналістиці Пулітцерівську премію за роботу фотокореспондентів Мстислава
У номінації «Публіцистика і журналістика» Шевченківською премією-2024 відзначили Євгена Малолєтку, Мстислава Чернова та Василису Степаненко за серію журналістських матеріалів про облогу Маріуполя. Йдеться про репортажі, фото та відеорепортажі, розслідування та фільм «20 днів у Маріуполі».
Кілька тижнів тому «20 днів у Маріуполі» отримав престижну британську кінопремію BAFTA.

ЛІНА КОСТЕНКО

Ліна Костенко – українська письменниця, яка своїми словами може зачепити кожного за душу. Після прочитання її творів можна годинами перебувати наодинці зі своїми думками, адже точно буде над чим замислитися. Особливо після прочитання та осмислення "Записок українського самашедшого". Її творчість вивчають у школах, її цитують та нею захоплюються, хоча сама Ліна не любить надмірної уваги та лестощів. 19 березня видатній українській поетесі виповнюється 94 роки. З нагоди дня народження Ліни Костенко згадаймо її біографію, крилаті вислови та чим поетеса займається зараз.
Дитинство Ліни Костенко минуло у роки Другої світової війни, тож вона вже раніше чула звуки вибухів та бачила руйнівні наслідки обстрілів. У 1943 році її селище спалили. Вона рідко говорила про війну у творчості, але можна знайти кілька рядків про “балетну школу” замінованого поля або дитинство, втрачене на війні. Крім цього, Трухановому острову вона присвятила вірш "Я виросла у Київській Венеції". У ньому вона описує, як їй подобалося там жити, і як острів зруйнували бомби.
Вперше друкуватися Ліна Костенко почала у 16 років.
Закінчила школу та вступила в Київський педагогічний інститут, згодом продовжила навчання в Московському літературному інституті.
Утім, Ліна Костенко могла б і не стати поетесою. Вона сильно захоплювалася філософією і хотіла вивчати її, але в університеті Шевченка в Києві їй відмовили через “неблагодійність” родини. Про це розповіла онучка Ліни Ярослава-Франческа Барб’єрі.
Коли у 1956 році Ліна Костенко стала випускницею вишів, вона вже мала три поетичні збірки. Її могло чекати велике майбутнє, але книгу "Зоряний інтеграл" заборонили до друку через політичну позицію авторки. Утім, Ліну це не зупинило, вона почала друкувати вірші у Самвидаві. Згодом з’явилася нова збірка "Княжа гора" – знов заборона до друку. Кажуть, що в одному з віршів Ліна висвітлила Україну недостатньо радянською. Але вона не погодилася прибирати його зі збірки.
А у 1963 році Ліна Костенко опинилася серед тих молодих авторів, яким пригрозив секретар ЦК КПУ з ідеології Андрій Скаба: "Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів Вінграновського, Драча, Костенко".
Але її це не налякало, вона відповіла у своєму поетичному стилі "Коректною одою ворогам", де можна побачити такі рядки:
Якщо мене ви й зігнете в дугу,
То ця дуга, напевно, буде вольтова.
Цілих 16 років Ліна Костенко писала в стіл. 1987 року вона отримала Шевченківську премію за твір "Маруся Чурай", але до цього він шість років лежав у столі нікому не відомий.
Ліна Костенко була однією з лідерок шістдесятницького руху та приходила на суди до дисидентів, яким інкримінували антирадянську діяльність та пропаганду. Вона брала участь у протестах проти введення радянських військ у Чехословаччину. Після аварії на ЧАЕС відвідувала зону відчуження та брала участь в експедиціях.
Також маловідомо, але у 1967 році кандидатуру Ліни Костенко висували на отримання Нобелівської премії разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем. Про це свідчать списки, які оприлюднили у 2017 році.
Нагороди та відмова від них.
У 2000 році Леонід Кучма нагородив Ліну Костенко орденом Ярослава Мудрого V ступеню, а Віктор Ющенко надав звання Героя України. Але поетеса відмовлялася від нагород, коментуючи: “Політичної біжутерії не ношу”.
Утім, у 2022 році її нагородили Орденом Почесного легіону Франції, тоді вона вперше за довгий час з’явилася на публіці.
Діяльність Ліни Костенко зараз.
Під час вручення Ордену Почесного легіону Франції Ліна Костенко відповіла на кілька питань журналістів. Вона повідомила, що зараз постійно пише. Анонсувала цілих три видання. "Я свій час не втрачаю. Буде велика книжка прози, книжка віршів і книжка осмислень, що сталося", – сказала вона.
Ліна додала, що працювала навіть, коли під Києвом точилися бої. Зізнається, що в перший місяць повномасштабної війни не писалося зовсім, вона постійно слідкувала за новинами. А потім взяла себе в руки та сіла до роботи. Поділилася також своїм ставленням до росіян: "Це імперія давня-предавня, народ невільний. Я ніколи не мала жодного поганого почуття до жодного народу, а зараз росіян терпіти не можу. Я всі тридцять років незалежності знала, що Росія на нас нападе. Навіть у цій книжці про українського самашедшего – вони думали, що це самашедший, а він єдиний був нормальний. Він знав, що одного разу Україна прокинеться в іншій країні. Так ми і прокинулися під час війни", – сказала поетеса.
З початку російської війни в Україні у 2014 році Ліна Костенко брала участь у гуманітарній акції Другий фронт АТО, передавала на фронт збірки своїх поезій. А у 2018 році підтримала відкритий лист до ув’язненого в росії українського режисера Олега Сенцова.
Найкращі вислови Ліни Костенко
Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.
***
І щось в мені таке велить
збіліти в гнів до сотого коліна!
І щось в мені таке болить,
що це і є, напевно, Україна!
Доля не усміхається рабам!
***
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.
***
Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.
***
… і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
***
Страшні слова, коли вони мовчать.
***
Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.
***
Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.
Твори:
  • Костенко Ліна. Берестечко : історичний роман / Л. Костенко. – Київ : Либідь, 2010. – 232 с.
  • Костенко Л. Записки українського самашедшого : [роман] / Л. Костенко. – 5-те вид. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. – 416 с.
  • Костенко Л. Мадонна Перехресть / Л. Костенко. – Київ : Либідь, 2012. – 112 с.
  • Костенко Л. Маруся Чурай : історичний роман / Л. Костенко. – Київ : Радянський письменник, 1979. – 189 с.
  • Костенко Л. Неповторність : вірші, поеми / Л. Костенко. – Київ : Молодь, 1980. – 224 с.
  • Костенко Л. Річка Геракліта / Л. Костенко. – 2-ге вид. – Київ : Либідь, 2016. – 288 с.
  • Костенко Л. Сад нетанучих скульптур : вірші, поема-балада, драматичні поеми / Л. Костенко. – Київ : Радянський письменник, 1987. – 207 с.
  • Костенко Л. Скіфська Одіссея : поема-балада / Л. Костенко. – Київ : Либідь, 2020. – 256 с.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...