ДО 200-ЛІТТЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПОЕТЕСИ-ПОЛТАВКИ ОЛЕКСАНДРИ ПСЬОЛ

"І буде варт на світі жить, 

Як матимеш кого любить…" 

… Олександра Іванівна непогано писала

малоросійські вірші.

М. І. Стороженко, історик літератури

Олександра Іванівна Псьол народилася 1817 року в селі Псьолівка, нині – Псільське (Великобагачанського р-ну) в сім'ї небагатого поміщика. Після ранньої смерті батьків разом з молодшими сестрами Глафірою і Тетяною жила у 1830-х – 1840-х рр. у Яготині Полтавської губернії, в маєтку князя Миколи Рєпніна. Закінчила з відзнакою Полтавський інститут шляхетних дівчат (1833 рік).

Особливою сторінкою в житті Олександри та її сестер було знайомство з Тарасом Шевченком. Воно відбулося в Яготині, влітку 1843 року. Літературознавець, доктор філології Леонід Білецький відзначав: 

"Поет обертався в дуже симпатичному колі панночок, висококультурних і освічених, як княжна Варвара [Рєпніна]... в товаристві такої талановитої української поетеси, як Олександра Псьолівна…".

Вірші однієї з перших українських поетес, які дійшли до нас, з'явилися як наслідок її глибоких і щирих почуттів до Тараса Григоровича. Поезії "До сестри", "Три сльози дівочі" відзначаються сердечністю, мелодійністю – рисами, що зближують їх з народною пісенною творчістю.

Шевченко завжди прихильно ставився до поетичного таланту Олександри Псьол. Особливо високо оцінював поезію "Свячена вода". У передмові до проектованого видання "Кобзаря" 1847 року поет писав: "та от Вам "Свячена вода": написана панночкою, та ще й хорошою, тільки не скажу якою, бо вона ще молода, боязлива; а переверніть пудові журнали та пошукайте, чи нема там чого-небудь такого. І не турбуйтесь, бо єй Богу! – не найдете. 8 марта 1847". Подаємо рядки з цієї поезії:

Я бачила: святу воду

В річку виливали,

Щоб свяченої ночами

Люди не топтали.

А кохання вірне, щире – 

Як вода святая,

Бо воно гріхів багато

Із душі змиває.

На звістку про розгром Кирило-Мефодіївського братства і заслання Тараса Григоровича Олександра відгукнулась трьома схвильованими віршами – "Заплакала Україна", "Ой, коли б я голос соловейка мала" і "Віє вітер над Києвом", що були надруковані 1860 р. в альманасі "Хата" під заголовком "Три сльози дівочі".

Поет в одному з листів на волю 29 лютого 1848 року просив: "Пришлите, если имеете, "Свячену воду"; она оросит мое увядающее сердце...". До речі, цей вірш був знайдений серед паперів Шевченка під час його арешту в Оренбурзі 1850 року. Олександра Псьол була однією з тих співчутливих і добрих жінок, котрі уберігали поета від зневіри в найтяжчі моменти його життя. Вона висловила це у таких рядках:

Та повідай усім людям,

Що за ним жалкують,

Люблять щиро його пісні

Кращих не почують!

Великий Кобзар дбайливо леліяв талант полтавської поетеси і після повернення із заслання сприяв публікації віршів Олександри в українському збірнику "Хата" (1860). 

Вона ж, у свою чергу, пронесла в своєму серці палку любов до Тараса Григоровича, в найтяжчі хвилини підтримувала його морально і не давала "вмерти для високого і прекрасного".

В поемі Василя Чумака "Олександра" ми бачимо її біля домовини Великого Кобзаря:

Замовкли всі. Ніхто ні слова.

Ніхто не зна, відкіль вона.

Вінок поетові на груди

поклала тихо і пішла…

Юрба схвильовано гула.

Розгадували довго люди

Хто жінка ця? Звідкіль вона?

Доживала Олександра Іванівна віку з Варварою Миколаївною Рєпніною, померла у Москві 17 жовтня 1887 року.

Творча спадщина поетеси невелика, але її ім'я представлене в українських енциклопедіях, довідниках, згадується у 8-томній "Історії української літератури" (Т. 3).