УКРАЇНСЬКА МОВА

Мовна стійкість

Мовна стійкість – намір і поведінка особистості чи групи людей, спрямовані на послідовне й неухильне користування в щоденному спілкуванні певною мовою, незалежно від того, якою мовою послуговується співрозмовник.

Джерела мовної стійкості

З-поміж основних джерел мовної стійкості варто виділити:

• культура
• культурна традиція
• національна свідомість
• відсутність агресивного впливу інших культур
• мир
• незалежність
• самостійність країни у якій ця мова функціонує.

Мовна стійкість є набутою рисою. Актуальність цієї теми пожвавилася зі здобуттям України незалежності, адже за часів СРСР національні питання здебільшого ігнорували.

Щоб врегулювати використання української мови, було ухвалено спеціальний Закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної”.

Мовна стійкість базується на:

• національній традиції.
• національній свідомості і солідарності.
• національній культурі (духовній і матеріальній).
• національному мирі й співпраці з іншими етносами, які живуть на території відповідного народу.

Мовна стійкість є важливою, оскільки вона є ознакою національної ідентичності, культури, історії. Кожну націю можна ідентифікувати за допомогою мовної стійкості. Українці використовують мовну стійкість, для того, щоб українська мова розвивалася, щоб не відбулося її зникнення. Ми повинні вільно розмовляти рідною солов’їною мовою, щоб вона лунала по всій Україні, щоб вона процвітала і була нашою ідентичністю.

ПАВЛО КАЗАРІН

Про книжку «Дикий Захід Східної Європи»

Книга, яку народила війна та окупація.

«Дикий Захід Східної Європи» – це збірка есеїв, оповідань та роздумів автора про власне життя, про світ, в якому він опинився, про те, яку роль у цьому відіграє його країна та країни навколо.

Це нова, авторська історія України, що переосмислює хронологію подій, їх причинно-наслідкових зв’язків та змушує щоразу глибше аналізувати, де починаємося «ми», а де – «вони».

Чи можливо обманути історію? Кого ми підносимо на п'єдестали? Де золота середина суспільних суперечок, що здаються нескінченними?

Автор сподівається, що продовження книги не буде… що от-от в нашій історії, зміниться напрямок і ми знайдемо новий шлях становлення.

Чому варто прочитати книжку «Дикий Захід Східної Європи»?

«Дикий Захід Східної Європи» отримала відзнаку «Книга року ВВС-2022», Спеціальну відзнаку Капітули Премії імені Юрія Шевельова, увійшла до короткого списку Шевченківської премії 2023 року в номінації «Публіцистика, журналістика».

Філософські роздуми про зв’язок минулого, сьогодення

Про автора:

Павло Казарін – український журналіст, публіцист, філолог-літературознавець.. 2005 року закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. З 2004 року працює в медіа. Ведучий телеканалу ICTV, суспільно-політичного ток-шоу Зворотний відлік на суспільному телебаченні UA: Перший. Автор та ведучий проекту Грані правди на телеканалі 24. Ведучий програми Подвійні стандарти на Радіо НВ й оглядач українського бюро Радіо Свобода. Сфера інтересів – пострадянський дрейф та питання ідентичності. Вважає, що задача публіцистики – упорядкувати хаос до стану сенсу.

Народився холодною зимою 83-го року у Симферополі. До 2014 року проживав в Автономній республіці Крим. Після окупації півострова Російською Федерацією отримав російське громадянство, а вже восени переїхав до Києва. У січні 2021 року офіційно завершив процедуру виходу з російського громадянства. З початком повномасштабної війни вступив до лав Збройних сил України.

«Моє дитинство пройшло під акомпанемент друкарської машинки – батько-філолог писав докторську з російської літератури. Книжки були скрізь – на антресолях, під ліжками, на кухні і в коморі! Власне, професія батька не давала можливості схитрити у школі. Інші могли виправдатися на уроці літератури тим, що не знайшли книгу, яку задавали прочитати. А в моєму випадку це не спрацьовувало. Тож не дивно, що я планував піти по стопах батька і теж стати літературознавцем.

А от бути журналістом не мріяв: все вирішив випадок. Під час навчання на 5-му курсі однокурсницю запросили на ранковий ефір місцевого телеканалу – розказати, як студенти відмічають своє «професійне» свято. Вона попросила проводити – і на ефірі нас обох посадили в кадр. А після програми мені запропонували спробувати себе на роль ведучого.

І – завертілося…

Були різноманітні авторські проєкти, робота на радіо і в «текстовій» журналістиці. Потім – два роки роботи в Москві. Тривалі подорожі східною Європою. Повернення в Україну. І нарешті – дзвінок з ICTV з пропозицію знову стати жайворонком.

Знаєте, ранковий ефір – це особливий мікрокосмос! Хоча б тому, що коли у всіх тільки починається робочий день – у тебе він вже скінчився. А ще – це чудовий привід згадати дитинство, коли ти лягав спати о дев’ятій вечора».

КНИГИ ДЛЯ ПІДЛІТКІВ

Любов і трішечки сексу: книжки для підлітків

 До Дня закоханих

До Дня всіх закоханих ми розповідаємо про кілька вартих уваги книжок, на які варто звернути увагу, в яких ідеться про пристрасне перше кохання.

Перша закоханість – почуття, яке завжди переноситься найгостріше в житті та закарбовується в пам'ять серця назавжди. Саме тому настільки актуальні романтичні книги для підлітків. Вони допомагають впоратися з переживаннями, зрозуміти себе, як поводитися з протилежною статтю, надихають на кращі вчинки.

Макарик В. Кеди в небі : [повість] / В. Макарик. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2023. – 168 с.

У житті восьмикласниці Лесі настав час справжніх випробувань, боротьби з болем, образами і новими викликами. Але все може змінитися в одну мить. Червоні кеди – маленький секрет, стіна сили, за якою вразлива підлітка відкриває у собі нове вміння – долати шлях без остраху і вагань. Ця подорож може виявитися цікавою та захопливою, бо коли відкриваєш серце і отримуєш багато любові, вона здатна латати найбільші рани.

Кідрук М. Любов і піраньї : роман / М. Кідрук. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 288 с.

Будь-хто у житті тікав від проблем. Але мало хто робив це буквально, покинувши всі непорозуміння з коханою дівчиною та вирушивши у подорож Бразилією! Та цього разу у Макса вперше не було плану подорожі, заброньованих хостелів та квитків, а натомість була компанія київських «білих комірців», які вирішили, що зимова відпустка з фотополюванням на кайманів і піраній у Пантаналу більш екзотична, ніж пляжі Єгипту чи лижні траси Буковелі. І тепер найбезлюдніша у світі та водночас повна життям волога саванна щомиті насміхатиметься з офісної пихи та вражатиме горе мандрівників зустрічами зі своїми екзотичними мешканцями! І нехай для когось покусаний піраньєю палець стане найбільшою пригодою у житті! Бо ще є ті, для кого пригода – це нові мандри і нове кохання!

Дністровий А. Пацики : роман / А. Дністровий. – [Київ] : Видавництво Жупанського, [2020]. – 312 с. : тв. – (Альтернатива).

Роман зображує реалії життя спальних районів Тернополя на тлі остаточного занепаду «совка» й болісного народження незалежної України. Ясно, що не цілком усіх, а певних соціальних груп. Реалії – це от прямо жиза, як вона є, з депресняком, бандитською романтикою і махачами район на район, натуралістичними описами, пиятиками (багато), лайкою (дуже багато), наркотиками й сексом. Тобто якщо братиметеся до цієї книги, то будьте готові до конкретної альтернативи.

Роман про те, що життя буває різним, від цього не сховаєшся. Та й чи варто?.. Попри численні схожості доль і ситуацій, сьогодні за вікном усе ж інший світ.

Дністровий А. Тибет на восьмому поверсі : роман / А. Дністровий. – Львів : ПІРАМІДА, 2013. – 188 с. : тв. – (Приватна колекція).

«Тибет на восьмому поверсі» – завершальний роман молодіжної трилогії («Місто уповільненої дії», «Пацики») Анатолія Дністрового, що вийшов у 2005 році під видавничою назвою «Патетичний блуд». Твір написаний у жанрі «університетського роману», дія якого відбувається в Ніжинському університеті та його гуртожитках на початку 90-х минулого століття. На тлі перехідного часу – соціальної депресії та економічного дефолту – Дністровий показує цікаву картину Ніжина ранньої незалежності, переконливо передає атмосферу університетського життя та буденщини студентських гуртожитків, сповідування молоддю «скороминучих» інтелектуальних мод. Попри показову безтурботність і розкутість поведінки головних героїв, вони приречені жити винятково днем теперішнім, оскільки майбутнє нікому нічого не обіцяє.

БОРІС ДЖОНСОН

Книги Боріса Джонсона відразу стають бестселерами та отримують позитивні відгуки читачів. Серед них – біографія Черчилля та його вплив на історію, нариси про історію розвитку великих сучасних і давніх міст, добірки статей на різні теми.

Боріс Джонсон – британський прем’єр-міністр, колишній міністр зовнішніх справ, у минулому мер Лондона, журналіст, письменник. Народився 1964 року у Нью-Йорку в сім'ї політика і журналіста, одночасно мав подвійне громадянство. У 2006 році відмовляється від американського громадянства на користь британського. Випускник Оксфордського університету, де вивчав класичну літературу. Кар'єру Джонсон починає на посаді кореспондента-стажиста в газеті «The Times», однак його згодом звільняють через фальсифікацію цитати. Пізніше працює журналістом у «The Daily Telegraph», а потім редактором журналу «Spectator». Статті Джонсона часто мали сенсаційний характер і нерідко викликали суперечливі думки.

До початку політичної кар’єри став успішним автором, видавши десяток книг і сотні статей, що принесли йому мільйонні статки.

Книги охоплюють різні теми: від життя Черчилля до популярної історії Римської імперії і Лондона, мемуари про першу виборчу кампанію.

Творчий доробок: «Друзі, виборці, співвітчизники» (2001), «Позич мені свої вуха» (2003), «Сімдесят дві діви» (2004), «Життя на швидкісній смузі» (2007), «Життя Джонсона в Лондоні» (2011).

Українською мовою перекладено: «Фактор Черчилля: Як одна людина змінила історію», «Омріяний Рим».

Політична біографія Боріса Джонсона починається у 2001 році, коли він стає членом Палати громад в уряді Великої Британії, де представляє «Консервативну партію». Попри успішну політичну кар'єру, йому вдається стати не менш успішним автором книжок та статей.

Джонсона називають енергійним, цілеспрямованим та ексцентричним, людиною з непересічними талантами та блискучою ерудицією.

Творчість Боріса Джонсона дає змогу здійснити подорож по легендарних містах, порозмовляти з ключовими фігурами політики на культури різних часів. Його книжки насичені цікавими фактами, порівняннями, історичними подіями та явищами. Задоволення від прочитання отримають не лише поціновувачі історичних і політичних тем, адже автор майстерно викладає свої твори доступною для широкого загалу мовою, додаючи крихту незрівнянного гумору.

Детальніше про книгу «Фактор Черчилля: Як одна людина змінила історію»

Вінстон Черчилль – великий державний діяч, прем’єр-міністр Великобританії (1940–1945 та 1951–1955), лауреат Нобелівської премії з літератури, відомий журналіст та харизматичний оратор, а головне – одна з найвпливовіших політичних фігур, що без перебільшення змінила історію XX століття.

Як будь-яка видатна історична постать, особа Вінстона Черчилля встигла обрости міфами, помилковими твердженнями та перебільшеннями. У книзі «Фактор Черчилля» Боріс Джонсон прагне розвінчати їх та показати реального Черчилля – живого, суперечливого, відважного та феноменально красномовного. Подекуди навіть смішного та ексцентричного. Також автор висловив стурбованість тим, що особа Черчилля у поточних реаліях ризикує бути забутою або сприйнятою хибно. Відтак експрем'єр Великобританії узявся, за його власними словами, реконструювати історичну справедливість.

Тут ідеться про роль Вінстона Черчилля у Другій світовій війні та про урядування після Першої та Другої світових війн. Унікальність книги полягає в тому, що читач дізнається не просто яким політиком був Черчилль, а якою людиною. Яким сином. Яким чоловіком та батьком. Боріс Джонсон пише про свого кумира так, як написав би добрий друг – з захватом, пристрасною увагою до його дій та рішень та долею іронії й скепсису. Розповідає і про свій досвід – як побував у кабінеті Черчилля, як пройшов ланч із його онуком, як змалечку чув цитати Черчилля від батька тощо.

Нестандартне викладення історичних фактів

Це найщиріша біографія, ще й присмачена сміливими припущеннями про те, що якби не лідерство Черчилля, Гітлер міг би отримати повну владу у Європі. Крім того, автор переконаний: якби Черчилль був живий, він би виступив за вихід Великобританії з Євросоюзу. Читати «Фактор Черчилля» Боріса Джонсона буде цікаво тим, хто любить дивитися на видатних історичних постатей без призми ідеалізації та міфів, і зовсім не цікаво – тим, хто шукає лише сухих та нейтральних історичних довідок.

ВАСИЛЬ ВИШИВАННИЙ

Фігура Василя Вишиваного є знаковою не тільки для української, а й для австрійської історії. Унікальна історія члена імператорської родини Габсбурґів, що був полковником легіону Українських січових стрільців за часів Першої світової, підтверджує глибинні зв’язки між Україною і Європою. Некоронований Король України, народний Гетьман України, палкий патріот та щиро закоханий всім серцем і душею в Україну. Видання адресоване широкому колові користувачів – історикам, викладачам та студентам навчальних закладів, працівникам бібліотек, а також усім тим, хто цікавиться історією України.

Василь Вишиваний, або життя щирого українця : до 130-річчя від дня народження : біобібліограф. досьє / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара ; уклад. О. Пошибайло. – Полтава : ПОБЮ імені Олеся Гончара, 2025. – 36 с.

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ

Культура – складова національної безпеки

Чому це важливо, розмірковує міністр культури та стратегічних комунікацій Микола Точицький

Цей рік стане роком збереження та стійкості. Важливо гарантувати, щоб жоден злочин проти культурної спадщини не залишився безкарним. На цьому наголосив міністр культури та стратегічних комунікацій України Микола Точицький у дописі на Укрінформі: «російська імперія завжди привласнювала нашу історію та прагнула знищити нашу культуру, відтак й ідентичність. На третій рік повномасштабного вторгнення росії в Україні чітко викристалізувалося розуміння того, що культура – ключовий елемент нашої національної безпеки.

Культурна складова виявилася не менш важливою, ніж військова чи економічна, оскільки саме через культуру формується національна ідентичність, самосвідомість та стійкість народу. Зрозумілим стало те, що російська агресія спрямована не лише на територіальне захоплення, а й на знищення української культурної спадщини, мови й ідентичності, що робить культурний вимір одним із ключових у цій війні.

Війна кинула виклик Україні й дала змогу переосмислити, ким ми є. Наші митці так само докладають зусиль, щоб документувати воєнні злочини, передають біль і надію нації, надихають і об’єднують нас. Їхні твори вже стали частиною нашої колективної пам’яті та глобального діалогу. Вони доносять до світу нашу історію, боротьбу і віру в перемогу.

росія намагається стерти нашу ідентичність, але кожна пісня, кожна картина, кожна книжка доводять, що ми живемо. Музеї, театри, мистецькі фестивалі – це не лише про минуле. Це про наше майбутнє. Культура – це те, що нас зберігає, надихає і об’єднує. Вона є тим джерелом, з якого ми черпаємо силу для боротьби і надію на краще завтра.

Війна зруйнувала багато пам’яток, але ми зробимо все, щоб відновити їх і зберегти. Оцифрування спадщини, створення умов для захисту історичних пам’яток – це не лише про сьогодення. Це внесок у майбутнє.

Наші митці вже давно говорять від нас на міжнародних майданчиках. І ця культурна дипломатія набирає обертів. У часи, коли слова можуть не переконати, мистецтво здатне достукатися до серця кожної людини. Через музику, кіно чи візуальне мистецтво ми можемо донести до світу те, що важко висловити вербально, – написав очільник МКСК, додавши: – Маємо не лише захистити те, що вже є, а й створити нове. Працюватимемо, щоб культура стала доступною для кожного українця незалежно від того, де він перебуває. Хочемо, щоб у кожному домі звучала українська музика, щоб кожна дитина знала нашу історію, щоб у кожному куточку світу говорили про нашу унікальність.

Усі ці чинники стимулюють, щоб 2025 року на законодавчому рівні закріпити норму «Культура – невід’ємна частина нашої національної безпеки».

Міністр наголосив, що документування російських злочинів та їх кримінальне розслідування, які здійснює Україна, важливі для ефективного захисту спадщини і забезпечення відповідальності, відшкодування збитків та стабільності. Ці процеси потребують залученості великої кількості учасників (правоохоронних органів, силових структур, експертів, представників академічної спільноти, правозахисників тощо), ресурсів та часу, що в умовах збройного конфлікту не є повноцінно можливим для України. Тож особливої актуальності набуває питання застосування санкційного інструменту.

Щодо санкцій він написав: «Запровадження санкцій до представників сектору культури держави-окупанта створить міжнародний прецедент захисту культурної спадщини та сприятиме підвищенню ефективності міжнародного контролю за переміщенням культурних цінностей.

Для російських науковців, дослідників та археологів індивідуальні санкції матимуть серйозні професійні наслідки. Це заборона участі в міжнародних наукових конференціях та симпозіумах, припинення наукової співпраці з міжнародними інституціями та неможливість публікації підсумків досліджень у міжнародних наукових виданнях. Порушники зіткнуться з обмеженням доступу до міжнародних грантів та фінансування, а також забороною на в’їзд до країн, що підтримують санкційну політику України. Так російські науковці та дослідники не зможуть стати ефективним інструментом м’якої сили, яку активно впроваджує рф в Україні й на території інших країн, переконуючи в необхідності територіальних поступок шляхом доведення зв’язку окупованих територій з рф.

Санкційна політика стане не лише інструментом покарання, а й механізмом формування нової міжнародної практики захисту культурних цінностей. Вона створить реальні важелі впливу на порушників і запобігатиме подальшому розкраданню культурної спадщини України, встановлюючи чіткі межі відповідальності та наслідки за їх порушення.

Важливо гарантувати, щоб жоден злочин проти культурної спадщини не залишився безкарним. Для цього слід документувати їх, застосовувати санкції до відповідальних осіб, відстежуючи викрадені цінності у всьому світі та здійснюючи кримінальні розслідування в різних юрисдикціях», – наголосив міністр, повідомляє Укрінформ. Джерело: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/kultura-skladova-nacionalnoyi-bezpeki/

ПІДЛІТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Найкращі українські підліткові книжки-2024

«Читомо» традиційно опитує експертів з дитячої та підліткової літератури й формує топ найпомітніших книжок року для юних читачів.

Вашій увазі представлені найпомітніші видання для середнього та старшого шкільного віку.

Опитані фахівці радять видання у різних жанрах і тематиці – від казкових пригод до ультрареалізму, темного фентезі та пізнавальних мальописів.

Художня література

Пірнути в Київське море

Данилюк І. Пірнути в Київське море / І. Данилюк. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2024. – 168 с.

«Цю книжку написано в жанрі магічного реалізму. Його слід «активізувати» для української літератури, бо ми часто «позичаємо» його в інших культурах, хоча українці – магічнореалістичні у своїх традиціях і віруваннях, тож нам якраз належить писати свій магічний реалізм. Ця книжка – це сімейна історія, яка спирається на дитяче хобі – яхтинг. Я думаю, що це та книжка про яку діти пишуть щось на кшталт: «Я її прочитала/прочитав за кілька годин». Власне, зі мною так і було – я її прочитала за кілька годин! Захоплива й інтригуюча повість», – ділиться враженням Оксана Лущевська, дослідниця дитячої літератури, викладачка письменницької майстерності, письменниця, перекладачка.

Діти вогненного часу

Марченко М. Діти вогненного часу / М. Марченко, К. Пекур. – [Харків] : Readberry, [2024]. – 640 с.

Дослідниця і письменниця Тетяна Стус вважає, що 2024 рік став знаковим для міського фентезі, орієнтованого на підлітків. У жанрі вийшло друком кілька непересічних видань, і «Діти вогненного часу» – одне з них.

Історія розпочинається на залізничному вокзалі Києва у перші дні повномасштабки. Підлітка Катя потрапляє на виворіт Києва – у Завокзалля, де боротиметься за своє життя у магічному просторі серед хтонічних істот.

«Ідея такого собі Neverwhere геть не нова й часто повторювана, – коментує Валентина Вздульська, – але ж нас цікавить не це, а якість виконання. А вона така, що підлітки не відірвуться від книжки, доки не дочитають до кінця».

Яра

Щербина М. Яра : [повість] / М. Щербина. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2024. – 120 с.

Яра – історія пришвидшеного через війну дорослішання дівчини-підлітки від юної української авторки

«Історія, близька багатьом українським недорослим і дорослим читачам із подібним досвідом, трагічна і водночас життєствердна, із щемкими авторськими віршами, якими перемежовується оповідь», – коментує книжку Емілія Огар.

«“Яра” знакова через те, що її писала підлітка – авторці Марусі 18 років, – але, читаючи повість, про це б навряд чи здогадався: настільки виважені та зрілі озвучені нею думки, але разом з тим ця книжка – надзвичайно щемка, щира, легка й сповнена світла. Якщо б вона була танцем, це однозначно був би життєствердний контемп!», – ділиться враженнями Віталіна Медвідь.

Усі мої тривожні дзвіночки

Бабенко Є. Усі мої тривожні дзвіночки / Є. Бабенко. – Харків : Vivat, 2024. – 128 с.

«Книжка висвітлює непросту тему насильства, але робить це максимально влучно. З вкрапленнями самоіронії, подекуди – гумору на межі. Якщо б її прочитав Кафка, він би сказав, що це «повість без шкіри». Як на мене, це сповідь, з усією відвертістю й місцями – натуралістичністю, притаманними жанру. Це замінник психотерапії для тих, кому некомфортно озвучувати свої травми перед спеціалістом. Якщо б наше покоління прочитало «Яру» та «Усі мої тривожні дзвіночки», ми б могли попередити величезну кількість психічних розладів і зробити внесок у ментальне здоровʼя нації. Я шкодую, що таких книжок не було в той час, коли я була підліткою», – описує видання Вікторія Медвідь.