ЮЛІЯ ПАЄВСЬКА

Жінка, яка пройшла полон – і змогла записати вірші з того боку вічності.

Відома українська військовослужбовиця, парамедикиня та волонтерка Юлія «Тайра» Паєвська анонсувала вихід друком збірки поезій під назвою «Наживо», написаних нею після полону.

«Читайте. Якщо не боїтесь дізнатись, як звучить біль і любов», – 

закликала «Тайра».

Юлія Паєвська (псевдо: «Тайра», «Габрієл») народилася 19 грудня 1968 року в Київі – військовослужбовиця, парамедикиня, психолог, волонтерка та доброволиця; командирка підрозділу «Янголи Тайри» та евакуаційного відділення 61-го військового мобільного госпіталю (2018-2020, офіцерка корпусу НГУ «Хартія».

Юлію виховували бабуся та дідусь – ветеран Другої світової війни Костянтин Чубуков. З 1-го класу у школі вчилася робити перев'язки і накладати джгути: її вчила шкільна медсестра, яка була санінструктором під час Другої світової. З шести років займалася спортом.

Закінчила Національний університет фізичного виховання і спорту України (НУФВІСУ). Є дружиною Вадима Пузанова, мають дочку Анну-Софію. До 2014 року професійно займалася дизайном (книжкова графіка, реклама) та художньою керамікою. Займається спортом, має 5-й дан айкідо. Очолює федерацію айкідо «Мутокукай Україна» та викладала айкідо понад 20 років.

Початок російського вторгнення 2022 року зустріла у Маріуполі. Надала допомогу сотням поранених бійців та цивільних : доставляла людей у шпиталь і направляла їх до лікарів залежно від пошкоджень та ступеня ураження. 16 березня Юлію та водія реанімобіля Сергія, з яким вона працювала, затримали на блокпості в селищі Мангуш неподалік Маріуполя. Вони потрапили в полон до російських окупантів, коли їхали так званим зеленим коридором, організованим для виїзду цивільних до Запоріжжя.

17 червня 2022 року Президент України Володимир Зеленський повідомив, що Юлію звільнили після трьох місяців полону: «Вдалося звільнити з полону «Тайру», українського парамедика Юлію Паєвську.

На червень 2025 року займає посаду в відділі морально психологічного забезпечення 13 БрОП.

Паєвська Ю. (Тайра) Ю. Наживо : поезії / Юлія Паєвська (Тайра). – Чернівці : Меридіан Черновіц, 2025. – 144 с.

«Наживо» – це дебютна поетична збірка, що виникла як осмислення пережитого досвіду: одинадцяти років війни, полону та випробувань особистості. Тут не стільки про пошук балансу, більше про стійкість і незламну людяність, яка набирає сили попри будь-які виклики. Ця історія – шлях волі (в усіх сенсах), що проходить до сяйва крізь найтемнішу імперію в стані руйнації.

«Я не збиралась видавати вірші. Але деякі речі – оживають і існують ніби самі по собі. «Наживо» – це тексти, які не питали дозволу бути. Вони не лагідні. І не милі. Вони про виживання всупереч», – ідеться в дописі. Тайра пише, щоби пам’ятати, щоби не пробачити забуттю, щоби зберегти справжнє обличчя війни – жіноче, сильне, вистраждане.

Як розповіла авторка, після полону, аби зібрати до купи розідрану душу і вирівняти психіку, вона вибрала однією з терапій поезію. «...Тим більше, що вірші я писала завжди, але тільки тепер, здобувши неймовірно важкий досвід війни, полону та тортур мені є що сказати світу», – додала вона.

«Навіть в підвалах Донецька я писала уламками вапна вірші та псалми на обідраних стінах вкритих підозрілими плямами грибка і страждань. Ті рядки лишились в Донецькому СІЗО. І я їх не запам’ятала. Нічого. Я написала нові...», – зауважила Паєвська.

У цій збірці – війна. Полон. Тортури. Госпіталь у вогні і крові Маріуполя. Живі й мертві.

Це тексти, написані між евакуацією поранених, любов’ю і катівнями та перельотами між континентами. Поезія, яка не просить співчуття. Вона – дух епохи.

Тайра попри все каже не «досить», а «далі буде».

Це – «Наживо». Як голка, що стягує краї рани та реальності.

«А ненависть стане любов'ю,

а ти дочекаєшся мене

із цього полону…»

Для кого ця книжка?

• Для всіх, хто хоче відчути, чим живе Україна в момент історичного болю і боротьби.
• Для тих, хто цінує поезію, написану не про війну, а зсередини війни.
• Для читачів, яким близька збірка «Воєнний стан», твори Артема Чеха, Бориса Гуменюка, Олени Гусейнової.
• Для молоді, яка хоче розуміти не заголовки, а справжні людські історії війни.
• Для усіх, хто шукає книжки українською мовою – чесні, глибокі, емоційні.

Народ, що не пам'ятає своєї історії, не готовий зустріти своє майбутнє, саме тому ворог великі сили і ресурси втрачає саме на фальшування історії як минулого, так і сучасності. Але скільки не називай темряву світлом – сенс явищ від того не зміниться.

Юлія Паєвська

ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою.

Продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.

Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.

Остап Вишня (справжнє ім’я – Павло Михайлович Губенко) народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь на Полтавщині (тепер Охтирський район Сумської області). Закінчив початкову, потім – двокласну школу в Зінькові.

Навчався в Київській військово-фельдшерській школі, яку закінчив у 1907 р. Працював фельдшером: спочатку – в армії, а згодом – у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці. 1917 р. вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, але навчання не закінчив. Натомість розпочав журналістську та літературну роботу. З 1919 р. почав писати фейлетони. Цього ж 1919 р. разом з іншими ентузіастами українського відродження потрапляє до Кам’янця-Подільського, звідки повертається навесні 1920 р. Восени журналіста заарештовують, але ніяких доказів вини не знаходять, тому у квітні 1921 р. П. Губенка випускають із в’язниці. Літературна спадщина Вишні – це насамперед тисячі гуморесок у щоденній пресі на всі теми дня – усмішки, або «реп’яшки», як назвав їх сам автор. На вимогу читачів їх видавали окремими збірками. До початку 1930 р. тираж книжок Вишні доходив до 2 мільйонів примірників, нечуваної тоді цифри. У грудні 1933 р. Остапа Вишню знову заарештовано. Його було звинувачено у підготовні терористичного акту. Письменника засудили до смертної кари, але потім вирок замінили десятьма роками ув’язнення в північних таборах. Його письменник відбував у Чиб’ю Ухто-ПечОрського табору. Остапові Вишні пощастило вижити. Тільки у 1944 р. він повертається додому і продовжує писати. Помер Остап Вишня у 1956 році.

Вишня О. Мисливські усмішки та інші оповідання / О. Вишня. – Донецьк : БАО, 2007. – 288 с.

«Мисливські усмішки» – збірка творів українського письменника Остапа Вишні. Вважається вершиною розвитку жанру «усмішки», які Максим Рильський назвав «ліричною поезією в прозі». Остап Вишня був затятим мисливцем та рибалкою, часто виїжджав у мальовничі місцевості з друзями на полювання. Усі ті спостереження, усе почуте він записував та використовував згодом при написанні «Мисливських усмішок».

«Мисливські усмішки» Остапом Вишнею були написані вже після війни, коли він повернувся зі сталінських таборів. Роботу над збіркою Остап Вишня закінчив у 1956 році незадовго до своєї смерті. Повний же цикл оповідань вийшов 1958 року у видавництві «Держлітвидав».

Ірина Вільде, справжнє ім'я Дарина Дмитрівна Макогон, – українська письменниця, народилась 5 травня 1907 року у Чернівцях. Найвідоміша як авторка феміністичного роману «Сестри Річинські», за який отримала Шевченківську премію у 1965 році. Вона також була депутаткою Верховної Ради УРСР та очолювала Львівську організацію Спілки письменників України.

Народилась 5 травня 1907 року у Чернівцях. Батько, Дмитро Макогон, був письменником.

Навчалась у Чернівецькій гімназії, потім у Станиславові (тепер Івано-Франківськ), де здобула освіту на гуманітарному факультеті Львівського університету.

Дебютувала у 1930 році з оповіданням «Поема життя». У 1935 році взяла псевдонім Ірина Вільде. Писала про життя західноукраїнської інтелігенції, мещанства, студентської молоді, зокрема про жінок.

Автор романів «Сестри Річинські», «Метелики на шпильках», «Повнолітні діти» та інших творів, зокрема збірок оповідань та повістей.

Лауреатка Шевченківської премії (1965). Очолювала Львівську організацію Спілки письменників України (1965-1966).

Померла 30 жовтня 1982 року у Львові.

Вільде І. Твори : в 5-ти т. / І. Вільде . – Київ : Дніпро, 1986 – Т. 2., Кн. 2-а., Ч. 1-а : Сестри Річинські : роман. – 1987. – 424 с.

Чотирьох дочок коломийського священика зненацька після смерті батька захоплюють життєві обставини часів міжвоєнної Польщі. Ірина Вільде зробила суспільно-політичний зріз епохи, показавши дискурс ідеологій ХХ століття: від польського шовінізму до комуністичного підпілля. Критика роману поділилася надвоє: одні звинувачують його у трансляції радянщини, інші вважають, що авторці вдалося обійти цензуру й обвести владу навколо пальця. У будь-якому разі це приклад великої жіночої прози – із карколомними любовними лініями, складною плутаниною почуттів героїнь та характерними психологічними образами, що розгортаються в історичному контексті.

Марко Вовчок (справжнє ім'я – Марія Олександрівна Вілінська) – відома українська письменниця, перекладачка, народилася 22 грудня 1833 року в селі Єкатерининське, Орловської губернії (нині Липецька область, росія), у збіднілій дворянській родині. Вона здобула освіту в приватному пансіоні та самостійно вивчала українську мову, культуру та побут українського народу. Марко Вовчок відома своїми "Народними оповіданнями", які принесли їй широке визнання та стали класикою української літератури.

Марко Вовчок народилася в родині, де панувала французька мова. Вона отримала домашню освіту, а потім навчалася у приватному пансіоні в Харкові.

У 1851 році Марія вийшла заміж за етнографа Опанаса Марковича, що вплинуло на вибір псевдоніму. Подружжя оселилося в Україні, де Марко Вовчок почала активно цікавитися життям українського народу та його культурою.

У 1857 році вийшли друком «Народні оповідання», які мали великий успіх. Твори Марка Вовчка вирізнялися психологізмом, яскравими персонажами та глибоким співчуттям до простих людей.

Через хворобу Марко Вовчок змушена була виїхати за кордон, де продовжувала працювати над своїми творами, вивчала мови та спілкувалася з іншими літераторами.

Після повернення до Росії письменниця вела більш усамітнений спосіб життя. Останні роки провела в Нальчику, де й померла 10 серпня 1907 року.

Марко Вовчок була однією з найосвіченіших жінок свого часу, знала багато мов, зокрема українську, російську, французьку, англійську, польську, німецьку та інші. Її творчість зробила значний внесок у розвиток української літератури, а її твори залишаються актуальними й досі.

Вовчок М. Інститутка : повість / М. Вовчок. – Київ : Дніпро, 1979. – 108 с.

З історії написання твору «Інститутка»

Марко Вовчок працювала над повістю з початковою назвою «Панночка» з 1858 по 1859 рік.

Прагнучи ще з більшим сарказмом підкреслити типові риси морально-духовного виродження і стан культури та освіти панів-кріпосників, письменниця змінила назву твору на «Інститутка».

У 1860 р. повість була надрукована російською мовою на сторінках журналу «Отечественные записки». Українською мовою вийшла в журналі «Основа» в 1862 р. з посвятою Т. Г. Шевченку. Марко Вовчок познайомилась з ним у січні 1859 р., перебуваючи в Петербурзі. Тоді ж, у січні, поет, високо оцінивши «Народні оповідання» письменниці, написав вірш «Марку Вовчку». У ньому були такі рядки:

Господь послав

Тебе нам, кроткого пророка

І обличителя жестоких

Людей неситих…

ВАЛЕРІЙ ЗАЛУЖНИЙ

Посол України у Великій Британії та колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний видав свою книжку «Моя війна». Вона є першою з трилогії.

За його словами, він почав працювати над книгою ще у березні 2023 року, коли був на посаді головнокомандувача. Редагувала рукопис його дружина.

Залужний розповідає, що написав книгу для молоді та хоче в ній «донести важливу істину: у житті можливо все, якщо ти дуже цього хочеш».

«Це книга про мою війну. По-перше, війну з власними страхами, які не дають щось робити. По-друге, війну з людьми, які перешкоджають досягати мети. І нарешті – війну з обставинами, які стають перепонами у житті», – описує свій твір ексголовком.

Книга Залужного «Моя війна» – це історія особистості та водночас історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної. Автор тісно переплітає події різних часів: з мирної школи 80-х у Новограді-Волинському (сьогодні – Звягель) переносить читача на Донбас 2015-го, у напівзруйнований клас, із казарм військового училища – до окопів та бліндажів 2014-го, із затишних квартир, обжитих дружною родиною, – у бункери урядового кварталу 2022-го…

«Ця книжка – особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних сил України. А водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої і повномасштабної», – йдеться в анотації.

Наступні дві книжки матимуть назви «Наша війна» та «Їхня війна».

ІВАН СІРКО: ЯКИМ МИ ЙОГО НЕ ЗНАЄМО

Запорозьке козацтво подарувало світові цілу плеяду видатних вождів, які мужньо протистояли іноземним загарбникам. Найяскравіша постать серед них – кошовий отаман Іван Сірко. Ще за життя його ім'я було оспіване в думах та піснях, увійшло в легенди, стало символом не тільки запорозького козацтва, а й усього волелюбного духу українського народу. Часто в бій за праведне діло вів козаків Іван Сірко. Саме тоді його ім'я стало відоме всій Європі і не тільки їй. Про це – у матеріалі бібліографічного покажчика. Рекомендовано старшокласникам, студентам, викладачам та всім, хто цікавиться видатними особистостями України.

Іван Сірко: яким ми його не знаємо : (до 420 (415) річчя від дня народження Івана Сірка) : бібліограф. покажчик / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; уклад. Н. Карпінська. – Полтава : ПОБЮ імені Олеся Гончара, 2025. – 32 с. – (Серія «Титани, які зміцнюють націю»).

ЧИТАННЯ УКРАЇЦІВ

Український інститут книги опублікував результати всеукраїнського соціологічного дослідження «Читання в контексті медіаспоживання та життєконструювання».

«Можна сміливо стверджувати, що це дослідження читання – наймасштабніше за останній час: воно охопило практично всі вікові групи, включало не лише масові опитування, але й фокус-групи. Окрім того, це дослідження логічно продовжило дослідження The Ukrainian Reading and Publishing Data 2018, а отже, ми нарешті можемо говорити про те, чи змінилися читацькі звички українців за цей період – тобто вперше відстежувати динаміку, будувати плани щодо промоції читання та зростання кількості читачів. Переконана, що ці дані будуть корисними для всіх, хто працює у галузі книговидання і культури загалом», – розповіла координаторка дослідження Ірина Батуревич.

За результатами дослідження, найпопулярнішими жанрами для дорослих є класика (20%) та детективи (18%), любовні романи (16%), книги з психології та саморозвитку, а також фантастика і фентезі та сучасні романи (по 15%), наукові та науково-популярні видання (14%), фахова та бізнес-література (12%).

Ось ще кілька важливих і цікавих результатів дослідження:

• вперше за часи незалежності України українські читачі почали надавати перевагу саме україномовним книжкам – 32% українською проти 27% – російською;
• 8% дорослих і 13% дітей щоденно читають книжки;
• у 2020 році 34% українці хоч раз купили друковану книжку;
• за час карантину 2020 року 23% дітей-читачів почали частіше читати під час карантину, а 16% – рідше;
• жінки значно частіше читають, ніж чоловіки: ніколи не читає 38% чоловіків і 28% жінок, при цьому, щодня читають 7% чоловіків і 9% жінок;
• 57% дітей читають з примусу.

За словами директорки Українського інституту книги Олександри Коваль, третина людей в Україні читають більше ніж раз на тиждень.

«Можна побачити, як разюче відрізняється ситуація з читанням в Україні і в кількох європейських країнах. Скільки людей читає регулярно, тобто більше ніж раз на тиждень, чи мінімум раз на тиждень.

І якщо в Італії цей показник 56%, в сусідній з нами Польщі 36%, то в Україні таких читачів, які читають книжку більш ніж раз на тиждень, лише 27%», – розповіла Коваль під час Всеукраїнського форуму «Україна 30. «Культура. Медіа. Туризм».

«Трохи зросли продажі електронних книжок, чи через інтернет-книгарні, а не через стаціонарні книгарні. Але це лише трошечки, і зовсім не відповідає тим трендам і тенденціям, які ми можемо спостерігати в інших країнах світу, де справді є реальне зростання на 7-9% продажів за результатами року.

Довідково

У дослідженні взяло участь 3900 осіб, а саме – 2100 дорослих та 1800 дітей. Зокрема, було проведено 8 фокус-груп з дорослими респондентами 18-59 років та 16 фокус груп з дітьми 6-17 років.

Респонденти надали відповіді на 44 запитання, що широко охоплюють книжкову тематику.

За матеріалами – Український інститут книги