ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА

Дитячі енциклопедії для дітей від Vivat

Популярні серії дитячих енциклопедій пропонують структуровані знання, адаптовані до різних вікових категорій. Вони стимулюють допитливість, розвивають мислення та допомагають у підготовці дітей до школи. Серед найвідоміших – тематичні енциклопедії від Видавництво Vivat, а також спеціалізовані українознавчі видання.

Пропонуємо вашій увазі серію тематичних енциклопедій для дітей, що знаходяться у фондах нашої бібліотеки.

Барзотті І. Усе, що треба знати про найку і транспорт / І. Барзотті. – Харків : Vivat, 2020 с. : тв. – (Енциклопедія).

Мандруючи сторінками цієї корисної енциклопедії, молодші школярі дізнаються про визначні наукові відкриття, історію і передумови створення технологій, які нині панують у нашому світі. Як з’явилася електрика, коли виникла перша камера, хто створив телефон і на якому транспорті люди подорожують повітряними, морськими, суходільними та космічними шляхами – ці захопливі факти про науку і транспорт відкриють дітям світ геніальних технічних досягнень. Книжка допоможе розвинути пам’ять, увагу й критичне мислення, що стане у пригоді маленьким розумникам під час навчання у школі.

Велика книжка транспорту / [укладач М. Жученко]. – Харків : Vivat, 2017. – 143 с. : тв. – (Енциклопедія).

Ви тримаєте в руках ілюстровану енциклопедію про всі види транспорту. Яскраві зображення найрізноманітніших видів техніки дадуть змогу на власні очі побачити справжні СЕРIЯ «ЕНЦИКЛОПЕДIЯ» дива інженерної думки людства. Тож ласкаво просимо у захопливу мандрівку!

Сперроу Дж. Дитяча енциклопедія космосу / Дж. Сперроу. – Харків : Vivat, 2019. – 128 с. : тв. – (Енциклопедія).

Ця енциклопедія – унікальний шанс вирушити в подорож у найвіддаленіші куточки Всесвіту, розкрити таємниці темної матерії, довідатись якомога більше про інші світи, краще пізнати нашу ніби знайому, але таку загадкову Землю.

Достовірні наукові факти, яскраві реалістичні ілюстрації та світлини, захопливі подробиці зроблять мандрівку міжзоряним простором незабутньою.

Звідки я взявся? : правдиві відповіді на "незручні" запитання / [пер. з іспан. О. Машкової]. – Харків : Vivat, 2017. – 104 с. : тв. – (Енциклопедія).

Ваша дитина почала ставити «незручні» запитання? Це змушує вас червоніти? До того ж ви не знаєте, як коректно й правдиво на них відповісти? У нагоді стане ця чудово ілюстрована книжка. У ній доступною мовою роз’яснюються складні поняття: будова статевих органів чоловіка й жінки, вагітність, розвиток і народження дитини, сексуальні стосунки тощо.

Гібберт К. Дитяча енциклопедія динозаврів та інших викопних тварин / К. Гібберт ; [пер. з англ. Я. О. Головченко]. – Харків : Vivat, 2023. – 127 с. : тв. – (Енциклопедія).

«Дитяча енциклопедія динозаврів» – унікальний шанс вирушити в подорож доісторичною Землею і познайомитись із найзагадковішими істотами на планеті. Достовірні факти, яскраві реалістичні ілюстрації та захопливі подробиці зроблять занурення у світ стародавніх ящерів незабутнім.

Грілл В. Антарктична експедиція Шеклтона : Надзвичайна крижана пригода / В. Грілл ; [пер. з англ.]. – Харків : Vivat, 2017. – 80 с. : тв. – (Енциклопедія).

Це унікальна книжка британського художника Вільяма Грілла про героїчну подорож Ернста Шеклтона і його команди до Антарктиди. 2014 року видання було названо «Кращою ілюстрованою книжкою року» за версією The New York Times. Також книжка отримала премію британської Асоціації ілюстраторів у номінації «Дитяча література: нові імена» й увійшла до переліку найкращих книжок 2015 року Комітету дитячої книги США.

ЯРОСЛАВ САВЧЕНКО

Люди культури, яких забрала війна. Ярослав Савченко: П’єр-романтик

Ярослав Савченко народився 26 лютого 2001 року в місті Нетішині Хмельницької області. Навчався на історичному факультеті Київського національного педагогічного університету імені М. Драгоманова. У 2022 році, вже захищаючи Україну в лавах ЗСУ, заочно вступив на магістратуру. У 2016-2018 роках грав у театрі молодіжного народного театру «Маски» (Нетішин). Із 2018-го став актором аматорського театру «Вавилон» (Київ), де зіграв у таких виставах: «Ромео та Жасмин» (роль: Син), «Голгофа» (роль: Іоад), «Чернетки» (роль: Ідеал), «Катрін» (роль: Дюпре), «Свято зірки» (роль: Принц), «Блаженний острів Саватія Гуски» (роль: П’єр), «Під прицілом тиші», «Кароль». Із перших днів повномасштабної війни Росії проти України разом із другом, також актором театру «Вавилон», Антоном Прасоленком Ярослав долучився до Сил територіальної оборони, боронив Київ. Захищав Україну у складі 7-ї роти 207-го батальйону 241-ї бригади Сил тероборони ЗСУ. Згодом став солдатом мінометного взводу мінометної батареї військової частини А7376. Ярослав загинув 28 квітня від рук російських окупантів поблизу населеного пункту Васюківка Донецької області, рятуючи побратима. У січні 2024-го Ярослава посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Серце болить» – промовляє шеврон на грудях ставного плечистого чоловіка. Під метр дев’яносто, густа борода, губи міцно стиснуті, погляд зосереджений, невелика зморшка проглядається у міжбрів’ї. На фото, зробленому на початку 2023-го, – захисник Ярослав Савченко, котрий з перших днів повномасштабної війни боронить Україну. Якщо побачити Савченка вперше на цьому фото, нізащо не здогадатися, що йому тільки-но виповнилося 22. «Ярик змінився зовні – став більшим, змужнів», – кажуть Дмитро Афанасьєв, Іванна Руденко, Ольга Дунебабіна, Ярославові друзі-актори з театру «Вавилон», на сцену якого хлопець виходив із 2018-го по 2022 рік.

Усі, з ким я спілкувалась про Ярослава, говорять, що він непорушно вірив у справедливість, беззаперечно захищав рідних та близьких, приходив на порятунок тим, хто цього потребував. Загинув мінометник Савченко, рятуючи побратима. Це сталося 28 квітня 2023 року на Донеччині. У січні 2024-го Ярослава посмертно було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Я дуже боюся, що, коли буду старим, то, якось відпочиваючи, усвідомлю, що нічого не досяг, не зрозумів, що не був сміливим, коли потрібно було», – написав у своєму щоденнику Ярик Савченко 2018 року. В той період він, 11-класник школи в містечку Нетішин, що на Хмельниччині, саме готувався до вступу в університет. Якийсь час Ярослав вагався між акторством та історією, та все ж обрав науку про минуле, бо був переконаний: лише вивчаючи, аналізуючи та роблячи висновки з раніших подій, можна збудувати гідне майбутнє України.

У 2022 році, перебуваючи у лавах ТрО, Ярослав вирішив стати педагогом. «Він хотів навчати дітей у школі, – розповідає Наталія Савченко, Ярославова мама. – Уже під час служби у ЗСУ продовжив навчання в магістратурі. Ярик не був зобов’язаний воювати, бо ще вчився, однак не піти у військо просто не міг». Тож із перших днів війни Савченко та його найкращий друг, теж актор театру «Вавилон», Антон Прасоленко долучились до київської ТрО (Антон Прасоленко помер 30 березня 2023 року у Київському військовому шпиталі внаслідок поранень, які отримав на Бахмутському напрямку).

Побратим Савченка Юрій Терентьєв пригадує, що дипломну хлопець приїхав захищати просто з фронту. Дуже радів, що і роботу представив гідно, і в університеті його зустріли як героя. Юрій познайомився з Ярославом на початку повномасштабної війни у київській ТрО. Жартома вони називали себе «Берковецькі антизомбі» на честь історичної місцевості одного з районів Києва – саме той напрям захищав підрозділ тероборони, в якому служили Савченко і Терентьєв. «Коли Ярослав та Антон прийшли до нас, це були дві дитини. Часом просипали чергування. Вони не могли дивитися, коли хтось пив розчинну каву, казали: «Викинь це – зварю нормальну», – сміється Юрій. До лютого 2022-го Савченко і Прасоленко, окрім того, що обидва грали у театрі «Вавилон», ще й разом працювали баристами у кав’ярні.

«Уже після того, як росіян вибили з півночі України, нас передислоковували у місця, що на той момент були більш небезпечними, запитували, хто готовий. Хлопці не мали сумніву, що йдуть далі, – згадує Юрій. – Ярослав та Антон дуже змужніли і фізично, і морально. Згодом Ярослав почав вчитися на мінометника, добре себе показав – прицільно стріляв, не боявся виходити на позиції».

Під час служби Ярослав з Антоном фотографували побут, побратимів, природу. Вже після загибелі хлопців трупа театру «Вавилон» зробила зі світлин друкований календар на 2024 рік, назвавши його «Моменти життя». Наклад був розпроданий, а всі кошти спрямували на потреби ЗСУ, зокрема для підрозділів, у яких воюють актори «Вавилону». «Для кожної людини, яку я дуже сильно люблю, у мене в серці є окреме місце, ніби окремий стілець», – писав у своєму щоденнику Ярослав. Видається, що він і досі робить те, що для нього було непорушною цінністю, – захищає своїх та своє.

«Чи я щасливий? Так, мій друже! Життя прекрасне! ВАВИЛОН!» – зачитує із зошита Ярикові слова його мама Наталія.

Хоч Ярослав і обрав професію історика, театр лишався його великою любов’ю. Із 16 років він виходив на сцену в Нетішині, згодом – у Києві, коли вступив до Національного педагогічного університету імені Драгоманова. У «Вавилоні» Савченко зіграв у восьми виставах. Улюбленою роллю був П’єр Кирпатенко з постановки «Блаженний острів Саватія Гуски» за мотивами п’єси Миколи Куліша «Отак загинув Гуска». Ярослав навіть узяв собі позивний "П’єр" у війську.

За сюжетом, Гуска мріє видати заміж своїх сімох дочок, але гідним нареченим бачить лише одного – молодого студента П’єра, адже той поділяє його зневагу до більшовиків. «Ярослав наділив цього персонажа такими ж романтичними якостями, які мав сам», – згадує Савченків друг із театру Дмитро Афанасьєв. «П’єр Ярика був романтичним настільки, що це не відповідало ані персонажу, ані обставинам, ані Кулішеві, – додає режисерка та художня керівниця «Вавилону» Ірина Савченко. – Однак у Ярославовому виконанні П’єр-романтик виявився дуже органічним, тому вирішили представити персонажа глядачеві саме таки». «Ярослав хотів показати на сцені справжнє кохання, світлі почуття. Таким він був: бажав, щоб у світі не було нічого поганого», – ділиться Іванна Руденко, акторка та партнерка Ярослава по виставі «Блаженний острів Саватія Гуски».

Йому дуже важко давались негативні персонажі – ті, що не відповідали світлому амплуа хлопця. «Відчувалося внутрішнє протистояння, Ярослав опирався, дратувався. Зрештою він грав, бо як актор мав пробувати себе в різних ролях», – розповідає режисерка.

Однак Ярославові колеги згадують одну ситуацію, в якій хлопець добряче випустив пару. Якось вирішили навести лад за сценою, де назбиралось багато непотрібних речей, зокрема радянської атрибутики. «З яким задоволенням він ламав усі ці міртрудмаї!» – всміхається Ірина Савченко.

Найголовніше, що Ярославу, як і багатьом іншим акторам, дав аматорський театр «Вавилон», – це своїх людей, опору, спільноту, місце, де себе можна проявити, де завше підтримають.

«Чи правильно я живу? Який мені обрати шлях? Поки думаю над цим. Але хочу займатися тим, що я люблю. Коли мене не буде, після мене залишиться те, що було у мене в серці», – писав у своєму щоденнику Ярослав у 2018 році, коли долучився до київського аматорського театру.

Савченко обожнював художників-імпресіоністів. Діана Марусич, з якою Ярослав був знайомий ще з дитинства – обоє ходили в художню школу в Нетішині, але найбільше спілкувалися в останні місяці перед загибеллю хлопця, – пригадує, скільки радості йому принесла віртуальна екскурсія художньою виставкою. Діана зняла на відео експозицію однієї львівської галереї та, змонтувавши під музику, надіслала Ярикові.

Загалом музика була з Ярославом постійно. Серед артистів, котрих часто слухав, – Billy Idol, KRUTЬ, «Ницо Потворно», Едіт Піаф, Френк Сінатра, Девід Бові. У Ярославовому стилі було відповісти на повідомлення, надіславши пісню. І композиція зазвичай підсилювала настрій, доповнювала думки, резонувала з емоціями тих, кому адресована мелодія. Ярослав відчував своїх людей навіть на відстані. Виконавці «Лад» (Владислав Почебула) та Анна Матвійчук присвятили Ярославові пісню – "П’єру". Наприкінці кліпу можна побачити дитяче відео Ярика з домашнього архіву, а також почути голос Савченка, котрий зачитує вірш Сергія Жадана, – читання української поезії було ще одним із десятків захоплень молодого захисника.

«Син визначився зі своїми цінностями ще в школі: на першому місці для нього була духовність, на другому – держава, на третьому – сім’я. 24 лютого зранку він написав мені: «Мамо, не хвилюйся, зберігай спокій, почалася війна. Але ми виженемо окупантів з нашої землі, все буде добре», – розповідає Наталія Савченко. – Мене тримає думка про те, що Ярик був вірний собі від самого початку і до кінця».

«Мені вже не подобається один-єдиний чорний із цілого спектру кольорів. Я знаходжу красу та вишуканість у кожному. Мені вже не подобається якийсь один тип людей. Я знаходжу красу та особливість у кожному. Раніше я дивився на своє відображення в дзеркалі й бачив лише недоліки. Зараз я бачу Ярослава – цілісного» (запис Ярослава Савченка в анкеті на заселення у колівінг, Київ, 2020 рік).

Устинова Ганна

АРІНА КРАВЧЕНКО

До Українського ПЕН-клубу приєдналася філологиня з Полтавщини.

Про те, що Аріна Кравченко приєдналась до спільноти Українського ПЕН, повідомили в PEN Ukraine.

Український ПЕН (PEN Ukraine) – це культурна і правозахисна громадська організація, що об'єднує українських письменників, журналістів та інших діячів культури й медіа. Вона працює над захистом свободи слова, популяризацією української культури та інформуванням світу про війну в Україні.

Хто така Аріна Кравченко?

Літературна критикиня, редакторка й перекладачка народилася 2000 року в Кременчуці. Попри молодий вік, Аріна вже має вагомі здобутки в українському інтелектуальному просторі. Вона авторка подкасту про українські деколонізаційні процеси «Фронтир».

Професійний шлях Аріни Кравченко розпочався з фундаментальної освіти в Києво-Могилянській академії (2024), де вона досліджувала філологію та компаративістику. Під час навчання вона проявила лідерські якості, ставши співзасновницею та головною редакторкою медіа «Спудейський вісник». Також дівчина опанувала освітні програми Центрально-Європейського університету та Гіссенського університету імені Юстуса Лібіха.

Сфера інтересів: історія літератури, постколоніальні студії, комунікації, експериментальна проза, гендерні та регіональні студії, стратегії вивчення іноземних мов та методологія перекладу.

Сьогодні Аріна є активним голосом сучасної української культури. Її аналітичні тексти та огляди регулярно з’являються на провідних платформах, як-от «Українська правда», «Читомо», «Український тиждень» та «Культ Критики». Окрім критики, вона успішно співпрацює з видавництвами як редакторка та перекладає художні й наукові тексти з англійської мови.

Валерія Малік

ДЕНЬ БЕЗПЕЧНОГО ІНТЕРНЕТУ

Діти дедалі частіше стають мішенню онлайн-злочинців, особливо в час стрімкого розвитку цифрових технологій. Про те, як можна захистити підлітків у віртуальному просторі, піде мова далі.

Діти можуть стикатися з великою кількістю різних онлайн-ризиків, які умовно можна поділити на три великі категорії:

• ті, що пов’язані з контентом – тобто з тим, що діти бачать в інтернеті;
• ті, що стосуються поведінки дітей онлайн – як саме вони себе поводять у мережі;
• ті, що пов’язані з контактом – тобто з тим, з ким вони там комунікують.

Наприклад, на чільному місці лишається кібербулінг – і, на щастя, про нього починають говорити набагато більше.

Далі – ризики, пов’язані з контентом, який може нашкодити дитині: це, зокрема, порнографічні матеріали або контент, пов’язаний з війною. Тобто весь той вміст, який може травмувати дитину.

Ще одна велика група онлайн-ризиків – це ті, що пов’язані з шахрайством: фішинговими сайтами чи схемами, доксингом (втратою особистих даних), дезінформацією та пропагандою.

Також є ще два великі блоки ризиків, які пов’язані:

• З сексуальним насильством – мається на увазі секстинг, онлайн-грумінг і сексторшн;
• З війною – тобто ризики, безпосередньо пов’язані з воєнними подіями.

Важливо: кількість випадків залучення дітей до протиправної діяльності нашими ворогами – зростає.

Останнє в списку – це ризики, пов’язані з використанням штучного інтелекту. Наприклад, діпфейки або використання чатботів, створених за допомогою ШІ.

 – #stop_sexтинг охоплює всі ризики, про які йшлося?

– Спочатку організація працювала виключно з проблемою сексуального насильства над дітьми в інтернеті, проте зараз чітко розуміємо, що, відповідно до вимог часу, потрібно трансформуватися і звертати увагу не лише на сексуальне насильство.

Це, безумовно, одна з надзвичайно важливих і недооцінених проблем суспільства, але ми все одно можемо, через наші контакти, комунікацію, продукти та розробки, звертатися і до вчителів та батьків, щоб вони також спілкувалися з дітьми про безпеку в інтернеті.

Чому це важливо? Тому що не можна обмежуватися спілкуванням з дітьми лише про один ризик. Кібербулінг не обов’язково пов’язаний лише з систематичним цькуванням в інтернеті.

А, наприклад, сексуальне насильство може початися з фішингу: зловмисники забирають приватні дані дитини і починають її шантажувати.

Воєнні ризики можуть бути пов’язані з особистими проблемами дитини: вона хоче знайти фінансову вигоду і через це може шукати роботу в Telegram за допомогою чат-ботів.

Тому, в першу чергу, маємо говорити про безпеку в інтернеті.

Те, як ми можемо не лише зберегти свою приватність, але й займатися профілактикою, а якщо щось трапиться, знати, як правильно відреагувати і як захистити себе в моменті.

– Наскільки українське суспільство усвідомлює комплексність цієї проблеми й готове захищати дітей онлайн, а також навчати їх захищатися?

– Є дві відповіді на це питання: та, яку б хотілося дати, і та, яка є реалістичною. Для більшості людей, і це цілком зрозуміло в часи війни, питання безпеки в інтернеті не є пріоритетним. Проте поступово українське суспільство почало приділяти більше уваги цій темі.

Ми почали розуміти, що безпека в інтернеті важлива так само як і безпека в офлайн-житті.

Дітям треба наводити чудову метафору: наші незахищені дані, відкриті профілі в Telegram, можна порівняти з відкритими дверима будинку.

Ви ж замикаєте двері, коли виходите з квартири, правильно? Тут приблизно так само. Тобто будь-хто може зайти й використати ваші дані в будь-яких цілях.

Загалом, є позитивні зрушення. Зокрема, в державі починають з'являтися програми цифрової грамотності, і ми поступово рухаємося в цьому напрямку.

Водночас, ми маємо вчитися не лише технічним аспектам, а й психологічним, адже наша безпека в інтернеті пов’язана не тільки з налаштуваннями приватності.

Ми маємо розуміти, що є психологічні механізми впливу, якими користуються злочинці.

Також з'являються спеціальні програми в школах. Тобто вже в школі ми починаємо говорити про безпеку в інтернеті, але ще немає системності в цих діях. Наприклад, багато закладів освіти не мають політики й чітких дій для вчителів у випадку конкретної онлайн-ситуації.

Так, вчитель може помітити ознаки того, що з дитиною щось відбувається, але що робити в такому випадку? Має бути покроковий алгоритм дій:

• до кого звертатися;
• які контакти допомоги рекомендувати;
• як поспілкуватися з батьками.

Далі маємо розуміти, що багато хто не готовий визнати факт того, що онлайн-дії мають вплив на офлайн-життя – це брак знань.

Тому задача, наприклад,— спілкуватися з людьми, проводити навчання, поширювати цю інформацію та показувати готові матеріали.

На сайті #stop_sexтинг ви можете знайти безкоштовні гайди щодо налаштування соціальних мереж, щоб стало трошки спокійніше. Це Telegram, Viber, WhatsApp, TikTok, YouTube тощо.

Окрім цього, ми ділимося потрібною інформацією і в інших соціальних мережах: в TikTok акцент на дітей, в Instagrm на підлітків і молодь, а в Facebook інформація для вчителів і батьків.

Наші вебінари також можна знайти в YouTube.

– Чи має сенс зараз працювати переважно з дорослими — батьками та вчителями, чи з дітьми, або поєднувати? Який пріоритет?

– Ідея в тому, що не можна виділити когось одного в плані захисту дітей в інтернеті. Тобто немає одного чарівного підходу чи людини, яка розв'яже всі проблеми.

Лише громадянське суспільство здатне захистити дітей.

В першу чергу це батьки, потім вчителі, представники правоохоронних органів, громадськість і інші користувачі соціальних мереж.

Умовно, дитина бачить, що хтось виставляє сторіз під російську музику, і в неї не виникає питання: “Чи можна мені робити так само?” – “Хтось робить, значить, можна і мені”.

Тому, в першу чергу, все має починатися з нашого особистого вибору і нашої особистої думки.

ЛІТЕРАТУРНІ ПРЕМІЇ

Найвідоміші літературні премії і цікаві факти про них

Кожного року створюється безліч літературних творів різних жанрів, народжується все більше письменників. Тому і існують різноманітні літературні премії, про найвідоміші ми розповімо вам нижче.

1. Найвідоміша премія, про яку знає кожен і в кожному куточку світу – Нобелівська премія, яка присуджується науковцям за видатні дослідження та революційні винаходи. Проте, існує і Нобелівська премія з літератури. Вона вважається однією з найпрестижніших та вручається кожного року Шведською Королівською академією. У 2018 році премію отримала польська письменниця українського походження – Ольга Токарчук. А вже 2020 року Нобелівською премією з літератури нагородили американку Луїзу Глюк.

2. Букерівська премія. Букерівська премія (The Man Booker Prize) – одна з найпрестижніших літературних премій. Вперше її вручили у 1969 році і спочатку присуджували авторові, який проживає в одній з країн Великої Британії за роман, написаний англійською. Тоді премію отримав Персі Говард Ньюбі за твір "За це доведеться відповісти".

Починаючи з 2014 року на неї можуть претендувати твори письменників будь-якої національності, написані англійською мовою та опубліковані у Британії. У різні роки її переможцями ставали такі відомі письменники як Айріс Мердок, Салман Рушді, Джон Кутзее, Кінгслі Еміс, Ієн Мак'юен тощо. П'ять лауреатів Букерівської премії – Вільям Ґолдінґ, Надін Гордімер, Від'ядхар Сураджпрасад Найпол, Джон Кутзее і Ішіґуро Кадзуо – згодом отримували Нобелівську премію з літератури. про неї кажуть: «Найпрестижніша, після Нобеля». Нагорода нагород або Букер Букерів – ще одна нагорода заснована організаторами Букерівської премії на честь сорокаріччя існування. Букер Букерів вручалася у 1993 (на 25-річчя) та у 2008 році, призером у двох випадках виявилася одна й та сама книга Салмана Рушді «Північні діти».

3. Пулітцерівська премія. Одна з найвідоміших нагород Сполучених Штатів Америки у галузі літератури, журналістики, музики і театру. Премія вручається уже трохи більше 100 років! Цікаво, що на відміну від Нобелівської чи Букерівської премії, Пулітцерівська не має логотипу. Лауреат отримує грошове заохочення і сертифікат – ніяких статуеток, медалей тощо.

4. У світі дитячої літератури найпрестижнішою вважається премія імені Г. Х. Андерсена. І хоч ця премія вважається «най-най», ніякої грошової нагороди за неї не дають, призи напрочуд своєрідні, у своєму дитячому стилі. До речі, серед українських дитячих письменників премію Андерсена пощастило здобути Всеволоду Нестайко за його чудовий пригодницький роман «Тореадори з Васюківки». Ви ж читали його в дитинстві?

5. Премія імені Астрід Ліндґрен. Щороку одному з видатних письменників чи ілюстраторів світу за досягнення в літературі для дітей та юнацтва вручають Меморіальну премію імені Астрід Ліндґрен. Її засновано урядом Швеції 2002 року. Передбачається, що твори лауреата близькі по духу до творчості видатної письменниці. На цю премію не номінують посмертно, тож тексти переможців – це актуальна література, цікава сучасним дітям.

Цікавий факт, письменниця на честь якої названа премія, у свій час була нагороджена премією Андерсена.

У світі існує ще безліч премій – це і Всесвітня премія фентезі – для всіх любителів цього жанру, премії родом з Франції (Гонкурівська, Міжнародна премія Симони де Бовуар), Німеччини (Премія імені Йоганна Гете) тощо.

Україні також є чим похизуватися – це і відома Шевченківська премія, премія імені Івана Франка, Лесі Українки, Євгена Плужника.

Національну премію України імені Тараса Шевченка  вважають найвищою в Україні державною нагородою для діячів культури. Її присуджують лише один раз за життя митця за твори, які «є вершинним духовним надбанням українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам’ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства». Номінантами можуть бути як громадяни України, так і представники інших держав. У різні роки серед переможців були діячі культури з Німеччини, Польщі, США, Бразилії та навіть Росії (востаннє премія поїхала до цієї країни у 2004 році).

Національну премію України імені Тараса Шевченка присуджують у сімох номінаціях: література, публіцистика й журналістика, літературознавство й мистецтвознавство, музичне мистецтво, театральне мистецтво, кіномистецтво, візуальні мистецтва.

Зародження головної премії: від «республіканської» до «національної»

Історія Шевченківської премії почалася в 1961 році, під час радянської «відлиги». Саме цей рік став знаковим для заснування нагороди, адже тоді відзначали 100-ті роковини від дня смерті великого поета. Радянська влада використовувала образ Тараса Шевченка та любов українців до нього для своєї пропаганди, тому й була змушена поступитися патріотичному натиску громадськості з приводу вшанування його постаті. Так 20 травня 1961 року постановою Ради Міністрів УРСР заснували Республіканську премію імені Т. Г. Шевченка.

Тож, пишіть, читайте, розвивайтесь та перемагайте!

СОФІЯ ЯБЛОНСЬКА

Біобібліографічний покажчик присвячений Софії Яблонській – унікальній постаті, яка поєднала в собі талант письменниці, фотографки, кінооператорки та безстрашної мандрівниці, одній із перших жінок, які представили Україну у світовій культурі через подорожі, літературу та візуальні мистецтва. Спадок Софії Яблонської «повертається додому» як свідчення свободи бути собою та сміливо йти власним шляхом. Видання адресовано для читачів, яким цікава Україна у світі й світ в очах українки, для тих, хто цінує мандрівну прозу, яскраві характери та жінок, що випереджають час.

Софія Яблонська – українка яка підкорила світ : біобібліографічний покажчик / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара ; уклад. О. Пошибайло. – Полтава : ПОБЮ імені Олеся Гончара, 2026. – 36 с.

Прочитать другие публикации на Calaméo