БІБЛІОГРАФІЧНА ПОЛИЧКА

09:00 Загальнонаціональна хвилина мовчання пам’яті загиблих у війні проти росії. Схиляємо голови перед Героями, які боролися і загинули за наше майбутнє.

четвер, 31 жовтня 2024 р.

ВІКТОРІЯ АМЕЛІНА

Люди культури, яких забрала війна. Вікторія Амеліна







Вікторія Юріївна Амеліна
(до шлюбу Шаламай; 1 січня 1986, Львів – 1 липня 2023, Дніпро) – українська письменниця та громадська діячка. Кавалерка ордена «За заслуги» III ступеня (2024, посмертно), лауреатка премії Конрада.
Вона шукала помаду. Це був третій день у дорозі. З Києва через Харків, Ізюм, Святогірськ і Слов’янськ ми пробиралися поганими дорогами Донеччини через нескінченні села, де не лишилося жодного неушкодженого будинку, їхали до бібліотек із забитими фанерою вікнами і говорили з людьми, які пережили місяці російської окупації та бомбардувань. Наш вигляд можна було б великодушно назвати скуйовдженим.
– Я не можу так вийти до дітей.
– Що ти кажеш?! Ти ж як принцеса.
– Дуже втомлена принцеса.
Вона нафарбувала губи…
З початку російського вторгнення в Україну Вікторія Амеліна доєдналася до громадської організації Truth Hounds, яка документує воєнні злочини. У вересні 2022 року саме Вікторія Амеліна знайшла захований в саду щоденник закатованого росіянами Володимира Вакуленка в с. Капитолівка на Ізюмщині. Згодом Вікторія Амеліна представляла спадщину Вакуленка в харківському літературному музеї. Вона чимало часу приділяла документуванню воєнних злочинів, дослідженню війни.
«Великий роман про війну не має бути один, цих історій має бути багато. Наша сила – у різноманітності, багатоголоссі історій, треба збирати всі свідчення, розповіді. Такою горизонтальною стане наша література. У масштабах країни ми очікуємо, що люди звертатимуться не лише до психотерапевтів, але й до мистецтва. І дуже важливо, аби зв'язок між тими, хто творить культуру, та тими, хто її споживає, налагодився», – так говорила Вікторія Амеліна влітку 2022 року під час дискусії учасників і учасниць Українського ПЕН в Kharkiv Media.
На початку червня 2022 року Вікторія Амеліна опублікувала у твіттері знімок, на якому вона фотографує зруйнований будинок». Це я на цьому фото. Я – українська письменниця. На моїй сумці портрети великих українських поетів. Здавалося б, я маю фотографувати книги, мистецтво та свого маленького сина. Але я документую воєнні злочини росії та слухаю звуки артобстрілів, а не вірші. Чому?» – написала Амеліна.
Вона любила робити селфі в купе Укрзалізниці, що стали її справжнім домом після початку повномасштабного вторгнення. Навесні 2022-го вона долучилася до документування воєнних злочинів росії в організації Truth Hounds і пропускала крізь себе людське горе, щоб одного дня домогтися справедливості. Про цю частину роботи вона говорила відкрито, тоді як за лаштунками залишалося додаткове волонтерське завдання: нести світло туди, де темрява настоялася, наче затхле повітря в переповненому бомбосховищі.
27 червня 2023 року її смертельно поранено під час атаки на Краматорськ, коли росіяни близько сьомої вечора вдарили по найкращому в місті ресторану, відомому серед журналістів і волонтерів, ракетою «Іскандер» (точність ураження – 5-7 метрів). Саме там Амеліна вечеряла з делегацією колумбійських письменників, яких супроводжувала на Донеччину, щоб через них донести правду про війну до Південної Америки. У результаті російського удару по піцерії було поранено шістдесят і вбито дванадцять людей, з них троє дітей. П’ять днів по тому Вікторія Амеліна також померла від поранень.
За два місяці до смерті вона стояла перед мовчазними дітьми у Слов’янську. На ній була чорна футболка з принтом «book is my superpower».
– Ви знаєте, що це означає? Я ніби супергероїня, бо я читаю книжки. І ви теж можете бути супергероями!
Вона хотіла зробити так, щоб діти усміхнулись, – і їй вдалося. Не щодня грати й читати з ними під звуки далекої артилерії приїжджає принцеса, хай і дуже втомлена.
«Дітей тут бути не має, але вони є, – пояснювала Вікторія. – І ми маємо тут бути для них».
Їй вдавалося бути всюди для всіх. Ніби як супергероїні. Після початку повномасштабного вторгнення вона їздила світом і закликала до покарання Росії за воєнні злочини. Вона писала для західних медіа про те, що російська культура має відповідати за моральне банкрутство російського суспільства, у той час як культура українська має бути збережена у вирі влаштованого росією геноциду.
Її підхід до цього завдання був практичним: за два тижні після звільнення Харківщини вона відкопала під вишнею в селі Капитолівка окупаційний щоденник Володимира Вакуленка. Наприкінці березня 2022-го, за кілька днів до того, як письменника забрали росіяни, окупувавши його рідне село, Вакуленко закопав щоденник у саду біля свого будинку. Батькові сказав віддати зошит ЗСУ, коли ті звільнять Капитолівку. Шість місяців по тому Володимирове тіло з двома кульовими отворами було знайдено у братській могилі біля Ізюму, що її по собі залишили, втікаючи, росіяни. У червні 2023-го щоденник Вакуленка опублікували з передмовою Вікторії Амеліної. Презентація книжки відбулася за кілька днів до того, як Амеліну було вбито російською ракетою.

понеділок, 28 жовтня 2024 р.

ЛЮДИ КУЛЬТУРИ, ЯКИХ ЗАБРАЛА ВІЙНА

Український ПЕН та The Ukrainians Media запустили онлайн-проєкт «Люди культури, яких забрала війна». Про це Читомо повідомили в ПЕН.

«Люди культури, яких забрала війна» – це серія текстових портретів на окремому сайті.
Роки: 2023-2024
У процесі роботи над історіями команда вивчає доробок загиблих героїв і спілкується з їхніми близькими та колегами. Спецпроєкт покликаний зберігати пам’ять про людей, яких українська культура втратила у війні, та водночас свідчити про геноцидальні наміри росії.
«Серед людей культури, вбитих під час повномасштабної війни росії проти України, десятки письменників, музикантів, акторів, перекладачів, бібліотекарів, художників, скульпторів, фотографів, археологів, диригентів – як чоловіків, так і жінок. Часом це особи знані й публічні, часом відомі лише вузькому колу колег. Їх об’єднують дві речі: по-перше, їхня праця творить тканину української культури; по-друге, їх убила росія», – пише кураторка спецпроєкту «Люди культури, яких забрала війна», дослідниця Саша Довжик.
Український ПЕН відстежує втрати серед діячів культури, історії яких зʼявляються в інформаційному полі. Станом на серпень 2024 року зібрано 127 імен. Це неофіційний моніторинг: усвідомлюємо, що митців, загиблих після 24 лютого 2022 року, більше, ніж відомо нам, про багатьох ми поки що не маємо інформації.
Розпочати цю серію спонукала вбита російською ракетою Вікторія Амеліна, яка у передмові до окупаційного щоденника закатованого росіянами Володимира Вакуленка писала: «поки письменника читають, він живий».
«Ми часто говоримо, що наш обов’язок – знати й пам’ятати імена загиблих. Але також важливо, щоб вони не стали для нас лише переліком, статистикою, адже за кожним ім’ям стоять – людські долі, мрії, невтілені задуми й незавершені справи. Мета нашого проєкту – збирати та ділитися історіями загиблих, щоб їхні голоси й далі звучали серед нас, а їхні справи – тривали. Я часто розповідаю, до скількох проєктів та ініціатив мене спонукала Вікторія Амеліна. Великою мірою цей проєкт теж стався за невидимої підтримки і повсякчасної присутності Віки: її голос і поради, які й далі звучать у мені, допомогли нам розпочати цей спецпроєкт, в основі якого – наш біль, наша пам’ять, наша любов і наша вдячність», – каже Тетяна Терен, виконавча директорка Українського ПЕН та ініціаторка спецпроєкту «Люди культури, яких забрала війна».
На сайті проєкту вже є 28 есеїв – історії про Вікторію Амеліну, фотографа Дениса Кривого, історика В’ячеслава Зайцева, диригента Костянтина Старовицького та дослідницю української кухні Ольгу Павленко-Кольорово та про інших особистостей.
Спецпроєкт «Люди культури, яких забрала війна» втілюється за підтримки Національного фонду демократії (NED).

пʼятниця, 25 жовтня 2024 р.

ФРАНКФУРТСЬКИЙ КНИЖКОВИЙ ЯРМАРОК

Франкфуртський книжковий ярмарок цьогоріч проходив з 16 до 20 жовтня. Був представлений український стенд із понад 300 книгами від 31 видавництва. Також протягом 5 днів українські автори бради участь як у подіях на національному стенді, так і у міжнародних дискусіях.

Про це розповіли в інституті книги.

Франкфуртський книжковий ярмарок – традиційний європейський книжковий ярмарок, який існує з середини XV століття. Щороку ярмарок відбувається у жовтні з середи по неділю включно у місті Франкфурт-на-Майні (Німеччина).
Українська фокусна тема цьогоріч – Reclaiming the Voice ("Повернення голосу").
"Голос України замовчувався століттями. Його заглушила російська імперська жорстокість, яка віддає перевагу одноманітності над різноманітністю, насильству над розмовами. Сьогодні Україна бореться за повернення свого голосу. Щоб його почули. І таким чином вона бореться за права безголосих. Для всіх інших націй і груп, голос яких так довго ігнорувався", – зазначає автор концепції фокусної теми, директор PEN Україна Володимир Єрмоленко.
Національний стенд
Україна була представлена національним стендом, стендом від "Мистецького арсеналу", UA Comix, а також окремий стенд мав "Видавець Олександр Савчук" як переможець премії "Читомо".
На стенді можна було знайти понад 300 книг від 31 видавництва, серед яких:
"А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", "КСД", "Видавництво Старого Лева", "Ранок", Vivat, "Наш Формат", "Проджектор", Ist Publishing, Мала академія наук України, Creative Publishing, Punkt Publishing, "Видавництво Богдан", "Моя Книжкова Полиця", "Саміт-Книга", "Книголав", "Маджента арт букс", "Жорж", "Читаріум", "Фоліо", "Час майстрів", "Книги-ХХІ", "Мушля", "АССА", "Артбукс", "Каламар", Літературна агенція Ovo,"Крокус", "Маміно", "АДЕФ-Україна", "Букшеф", Yakaboo Publishing.
Оформлення національного стенда було зроблено на основі дизайну книжки "ДО ПО" від художника Павла Макова.
"Голос України лунає все гучніше, в тому числі і завдяки таким подіям, як Франкфуртський книжковий ярмарок, завдяки перекладам творів українських авторів різними мовами. Перекладів ще не так багато, як би нам хотілося... Але близько 300 перекладених творів щороку – це вже не одна крапля в морі, а 300. І це маленька хвилька. Поки що маленька", – зазначила в. о. директорки Українського інституту книги Олександра Коваль.
Стенд "Мистецького арсеналу"
Окремий стенд був у "Мистецького арсеналу" в секції ярмарку Hall 3.1 "Мистецтво. Арткнига. Дизайн".
Цьогоріч його концепцією стала фокус-тема XII "Книжкового Арсеналу" – "Життя на межі". Інституція представила нові каталоги: "Мистецький арсенал. Колекція", "Серце землі", "Відбиток. Українська друкована графіка XX-XXI століть", "Футуромарення".
Крім того, презентовано двомовний власнодрук "Довженко-Центру" та київського бюро "Буця", присвячений дослідженню кіноекранізацій творів Михайла Коцюбинського до 160-річчя письменника.
Програма заходів
Участь у подіях Франкфуртського ярмарку брали:
Олександр Михед, Софія Андрухович, Роксолана Свято, Галина Вдовиченко, Наталка Сняданко, Наріман Джелял, Олена Стяжкіна, Радомир Мокрик, Катерина Міхаліцина, Мстислав Чернов, Таня Малярчук, Мирослав Лаюк, Ія Ківа, Алім Алієв, Ірина Вікирчак, Тамара Горіха Зерня, Вахтанг Кебуладзе, Євгенія Кузнєцова, Катерина Ботанова, Анна Грувер, Марічка Паплаускайте та інші.
Зокрема, були дискусії, презентації й публічні інтерв'ю, в яких учасники розповідали про створене війною мистецтво, про загиблих письменників і книжки, в яких закарбувались їхні голоси.
"Готуючи програму, ми прагнули показати наші сильні сторони. Поговорити про українську літературу до часів незалежності, яка для багатьох європейців не існує як феномен. Показати літературу, яка швидко й гостро рефлексує наше воєнне сьогодення – репортажі й поезію, які переживають в Україні період розквіту", – зазначає співкураторка української програми Тетяна Петренко.
Також цьогоріч відбудеться Спеціальна програма для видавців з України та сусідніх країн, організована Франкфуртським книжковим ярмарком у співпраці з "Книжковим Арсеналом"та Goethe-Institut Україна.

неділя, 20 жовтня 2024 р.

КНИГИ, ЯКІ ВАРТО ПРОЧИТАТИ

Книги сучасних українських авторів, які варто прочитати

Сучасні українські книги дуже яскраві, самобутні і захоплюючі. Вітчизняна література пронизує нас до глибини душі, адже ніхто так добре не зрозуміє українця, як інший українець. Ми назвали цікаві українські книги, які потрібно прочитати кожному любителю якісної літератури.

Кідрук М. Зазирни у мої сни : роман / М. Кідрук. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 528 с.

Макс Кідрук – український письменник з технічною освітою та великим досвідом подорожей, у творчій спадщині якого – містичні романи, трилери та науково-фантастичні книги. Критики та читачі позитивно відгукуються про молодий український талант.

Роман «Зазирни у мої сни» 2016 року – третій технотрилер письменника. П'ятирічний хлопчик Тео під час операції переніс клінічну смерть, під час якої у нього на 36 секунд зупинилося серце. Батько Тео помічає, що хлопчик повернувся до життя не один. У снах до нього приходить моторошна сила невідомого походження, яка з кожним днем стає все реальнішою.

Шавлач А. Пампуха : повість / А. Шавлач. – 2-ге вид. – [Київ] : Академія, 2020. – 144 с.

Алевтина Шавлач – письменниця, художниця, в минулому - викладачка дитячої художньої школи. Пише в різноманітних жанрах – серед книг Алевтини Шавлач зустрічаються психологічні трилери, темне фентезі і страшні історії. У підлітковій повісті «Пампуха» письменниця розкриває нелегкі теми: харчові розлади, шкільне цькування, відсутність взаєморозуміння між дітьми і дорослими.

Головна героїня української книги для підлітків – добра і сором'язлива школярка Ганя, над якою знущаються в школі через пишну фігуру. До шкільного цькування приєднуються навіть вчителі, а дівчинка вчиться відстоювати себе. Книга написана простою і цікавою мовою, а персонажі максимально наближені до життя і знайомі кожному українцю. «Пампуха» рекомендується до прочитання всім підліткам і їхнім батькам.

Жадан С. Інтернат : роман / С. Жадан. – [Чернівці] : Meridian Czernowitz, 2017. – 336 с.

Ім'я Сергія Жадана знайоме навіть багатьом далеким від сучасної української літератури людям. Його літературні здібності відзначені десятками премій і літературних нагород. Талановитий автор і палкий патріот народився і виріс в Старобільську Луганської області, і в своїх творах часто порушує питання Євромайдану і війни на Донбасі.

«Інтернат» – глибокий та захопливий роман, який відбив бачення автора життя в зоні АТО, його драму проблеми вибору та самоідентичності, національної психології та патріотизму, радикальних поглядів та ліберальної байдужості.

Це не роман-епопея, яка покликана стати панорамою того, що відбувається на Сході України. Це локальна історія одного звичайного шкільного вчителя – його прагнень, мотивації та цілей перед небезпекою, коли за лічені години може помінятися історія і твоє місце в ній. Вона також про цілий регіон, який вже звикли вважати окремим, але все одно продовжують за нього боротися

Лис В. Століття Якова : роман / В. Лис. – 5-те вид. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 240 с.

Український прозаїк, автор п'єс і журналіст Володимир Савович Лис отримав широку популярність як народний синоптик, чиї довгострокові прогнози на рік регулярно збуваються. Однак не менш вагомих успіхів він домігся на письменницькому терені. Купити книги Володимира Лиса прагне вже не одне покоління українців, підкорених глибиною порушених у них питань, оригінальним поглядом на дійсність і масштабністю описаних в книгах характерів. У творчості Володимира Лиса гармонійно переплелися жива і образна українська мова, колоритні персонажі і філософська тематика, що змушує знову і знову замислюватися про прочитане. Сюжети книг близькі читачеві будь-якого віку, тому що в них піднімаються загальнолюдські проблеми, які переживає кожен по-своєму, але зрозумілі всім без винятку.

Роман – своєрідний епос-біографія одного поліського українця, який за свій столітній вік пережив п'ять держав: Російську імперію, УНР, Польщу, гітлерівську Німеччину, сталінський СРСР. Доживши до держави Україна, він опинився перед лицем і родинної, і національної драми, яка була запрограмована катастрофами XX століття.

Павлюк І. Я бачу, вас цікавить пітьма / І. Павлюк ; з рос. пер. В. Стах. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2020. – 664 с.

Ілларіон Павлюк – український журналіст, продюсер, військовий та письменник. Автор романів «Білий попіл», «Танець недоумка» та «Я бачу, вас цікавить пітьма». Автор документальних стрічок «Служу Радянському Союзу?», «ДНК. Портрет нації», «Звичайні зомбі. Як працює брехня» тощо. Зараз служить у Збройних силах України.

Сучасний трилер про людську байдужість та пітьму, що ховається всередині нас.

Роман побудований на алюзіях та міфології на перетині різних жанрів – а детектива, жахів, фантастики.

У 2020 році книжка отримала відзнаку від директорки Українського інституту книги Олександри Коваль.

Горіха Зерня Т. Доця / Т. Горіха Зерня. – [Київ] : Білка, [2019]. – 284 с.

Тамара Дуда, відома під псевдонімом Тамара Горіха Зерня народилася в Києві. Здобула фах журналістки (1998). Післядипломну освіту отримала в Київському міжнародному університеті. Працює перекладачкою економічної літератури з англійської. З чоловіком Святославом Бойком, фронтменом гурту «Широкий лан», виховує трьох дітей.

Від початку воєнних подій 2014 року активно займалась волонтерською допомогою армії, їздила в зону АТО.

Авторка «Доці» вказує, що книга майже документальна: всі герої мають реальних прототипів з життя, а всі події насправді траплялися з різними людьми. Роман зворушує до глибини душі кожного, хто його прочитає, а утримати сльози при прочитанні майже неможливо. Ця книга про війну досі актуальна в наш час, і тому так рве душу.

Карпа І. Добрі новини з Аральського моря : [роман] / І. І. Карпа. – Київ : Книголав, 2019. – 592 с.

Ірена Карпа – українська письменниця, співачка, журналістка, телеведуча, перша секретарка з питань культури посольства України у Франції. Член Українського ПЕН.

«Роман писався три роки, вбираючи в себе реальні історії реальних жінок. Через це в ньому нема ні повністю позитивних, ні повністю негативних героїнь, а є різні психотипи, де кожна читачка знайде себе. Хтось буде бісити, хтось смішити, хтось змусить плакати. Бо в книзі є все: фешн, секс, стиль життя, зрада, втеча, пошук себе, вбивство, інтрига, смак вина і багато-багато Парижа. Хтось їздить на Астон Мартині, а хтось краде монетки, залишені офіціантові на чай. В певний момент долі цих моїх жінок переплітаються, і так – не читайте кінець відразу, щоб не спойлити, хто вбивця. Я люблю їх всіх. У кожній із них є часточка мене. І часточка вас. Тому сміливо пірнайте», – коментує Ірена Карпа, письменниця.

вівторок, 15 жовтня 2024 р.

ТИЖДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

У Вікіпедії розпочинається Тиждень української мови


З нагоди Дня української писемності з 15 жовтня до 5 листопада триватиме «Тиждень української мови у Вікіпедії».
Про це повідомило Міністерство культури та стратегічних комунікацій.
Мета проєкту, ініційованого МКСК та громадською організацією «Вікімедіа Україна», – створити та вдосконалити якнайбільше статей на тему української мови й літератури в україномовному розділі Вікіпедії.
Українська мова є основою національної ідентичності та важливим фактором безпеки в умовах російської агресії. Підтримка та розвиток української мови зміцнюють єдність суспільства, підсилюють культурний суверенітет та сприяють консолідації навколо українських цінностей. Завдяки цьому українська мова є своєрідним «щитом», що захищає культурну ідентичність від зовнішніх загроз.
За словами міністра культури та стратегічних комунікацій України Миколи Точицького, мова - це більше, ніж засіб спілкування. Це історія, цінності й спільна пам’ять.
Сьогодні важливо не лише говорити українською, але й робити все можливе для поширення її в інформаційному просторі, і цей проєкт – чудова можливість зробити внесок у її розвиток. Ця ініціатива, допоможе зберегти і примножити українську мову на глобальному рівні, – зауважив міністр культури.
Тиждень української мови у Вікіпедії дозволяє розширити вплив української культури в інформаційному просторі. Зокрема, через створення якісного україномовного контенту, який доступний на глобальному рівні. Залучення громадськості до таких ініціатив не лише сприяє популяризації мови, але й дозволяє кожному зробити свій внесок у зміцнення мовної спільноти.
Така робота з платформою Вікіпедія забезпечує неоціненний інструмент для поширення української культури, підвищуючи обізнаність про українську мову, літературу та історію в усьому світі.
До кампанії можуть долучитися усі охочі. Для цього потрібно зареєструватися у Вікіпедії та створити чи поліпшити принаймні одну статтю на тему української мови або літератури. Для найактивніших учасників та учасниць, а також для авторів найкращих статей передбачені сувеніри та призи.
За словами голови Правління ГО «Вікімедіа Україна» Іллі Корнійка, Вікіпедію створюють і розвивають волонтери – будь-хто може започаткувати нову або покращити будь-яку існуючу статтю.
Організатори сподіваються, що Тижденьукраїнської мови стане хорошою мотивацією для експертів та експерток у галузі – науковців, учителів, викладачів, студентів, бібліотекарів – долучитися до розбудови найбільшої вільної енциклопедії, якою користуються мільйони людей.
У Вікіпедії немає формальних обмежень щодо того, хто може долучитися до роботи над тією чи іншою темою. Достатньо лише трохи часу й мотивації, щоб опрацювати авторитетні зовнішні джерела і створити або поліпшити на їхній основі енциклопедичну статтю, – зазначив Корнійко.

пʼятниця, 11 жовтня 2024 р.

ЧИТАННЯ З ГУМОРОМ

Ви будете сміятися, але класичні літературні твори майже не мають шансів заставити вас реготати. Справа в зміні наших уявлень про смішне: що видавалося таким ще 50 років тому, тепер викликатиме хіба легку посмішку. Чому так? Бо змінюється час, в якому живемо: давніші приводи для сміху зникають, а натомість з’являються нові. Чи хтось колись думав тішитися з приводу пірнання на дно великих металевих кораблів?

Тексти, які здатні викликати в нас щирий радісний сміх чи й відчайдушний регіт, знаходяться значно ближче до нас. Інша справа, що опираються вони на значну традицію, про яку теж не треба забувати. 
Отже, в часи війни сміх здатен бути зброєю, що опоганює ворогів, і терапією, що кріпить дух наших воїнів та донатерського тилу. І таких текстів скоро стане більше.

Жолдак Б. Укри : бойова проза /
Б. Жолдак. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2015. – 224 с.
Це збірка дотепних новелок, в яких українські вояки роздають деенератам та іншій наволочі. Хоча, чому лише вояки – наприклад, там є чудова новелка про маленького хлопчика, що з рогатки збиває вертоліт сєпарів або про клуб авіамоделістів, які влаштовують ліквідацію диктатора. Смійтеся на здоров’я! Жолдак і раніше багато смішного писав: у мережі можна відшукати збірки його новелок «Гальманах» і «Топінамбур, сину».

Запека В.
 Герої, херої та не дуже : воєнно-сатиричний роман / В Запека. – Житомир, 2020. – 236 с.
Воєнно-сатиричний роман – це ковток свіжого повітря на фоні сухих важких текстів про війну росії проти України. Весело, смішно писати про серйозні речі – для цього, без сумніву, треба мати талант. І автор Віталій Запека, на рахунку якого вже декілька виданих книг, зокрема «Цуцик», «Батальйон Полтава: роки війни», безперечно, ним володіє. Роман «Герої, херої та не дуже» написаний на основі реальних подій, в яких автор, воювавший три роки в добробаті, здебільшого брав безпосередню участь. Літератор Олександр Смурий про цей твір написав: «В романі все правда, навіть художня видумка». В книзі з гумором та сатирою описується життя, служба, стосунки, омани, ілюзії та сподівання вчорашніх бухгалтерів, будівельників тощо, котрі за покликом серця стали воїнами в добровольчих батальйонах. Попри все роман «Герої, херої та не дуже» написаний не лише, щоб передати Дух та Атмосферу початкового періоду війни, а й для того, щоб дати змогу читачу подумати.
Взагалі ж, нова потужна хвиля гумору в нашій літературі підійнялася від початку 90-х, коли впала комуністична система, а разом із нею – заборона сміятися з влади та лицемірно-збоченої моралі, яку вона насаджувала. Напередодні тої епохальної зміни та після краху СРСР з’явилася ціла низка творів, які можна йменувати шедеврами українського сміху. Ось найкращі:
«Пісні Бітлз» (Альтернатива, 1991) Володимира Діброви – це цикл оповідань, що побув окремою книжкою, а потім увійшов у його добірку «Вибгане». Пізньорадянські реалії піддано там нещадному сатиричному висміюванню. Врешті, як і в інших його текстах – романах «Пентамерон», «Бурдик», п’єсах «Короткий курс» та «Двадцять такий-то з’їзд нашої партії». Це як екскурсія в комуністичний заповідник з його брудом та смородом – тільки й рятунку, що іронія та ще з дрібками істеричного реготу.

неділя, 6 жовтня 2024 р.

СЛАВЕТНІ ЖІНКИ НАШОГО КРАЮ

У бібліографічній розвідці містяться відомості про наших краянок: музейницю та меценатку – Катерину Скаржинську, меценатку та громадську діячку – Єлизавету Милорадович, художницю, яку зараз називають обличчям України – Віру Баринову-Кулебу. Матеріал, запропонований у розвідці, не є вичерпним, використана література взята з публікацій журналів та зі шпальт газет, книг, краєзнавчих видань, які є в наявності у фондах Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара. Бібліографічна розвідка адресується юнацтву, бібліотекарям, краєзнавцям і всім, хто прагне більше дізнатися про наших видатних землячок.

«Славетні жінки нашого краю» : бібліографічна розвідка / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара ; уклад. Ю. Новоселецька. – Полтава, 2024. – 28 с. 


четвер, 3 жовтня 2024 р.

КОТЛЯРЕВСЬКИЙ ТА "ЕНЕЇДА"

Цього року українці відзначили 255-річчя від дня народження Івана Котляревського – видатного українського письменника, драматурга, військового та педагога. Його ім’я нерозривно пов’язане з «Енеїдою» – твором, який став фундаментом нової української літератури.


У темні часи українофобства, «Енеїда» Котляревського стала справжнім викликом. Завдяки цьому твору українська мова, література та ідентичність набули нового звучання і стали невід’ємною частиною нашої культури.
Іван Котляревський прожив довге життя, присвятивши 26 років створенню свого шедевру. У його «Енеїді» античні боги та герої постають перед нами в образах простих українців, зі своїми повсякденними радощами і турботами. Цей бурлескно-травестійний твір став справжнім проривом у українській літературі, поєднавши високу поезію з народною мовою та гумором.
Свою літературну діяльність Котляревський розпочав ще в молодості, коли йому було всього 25 років. Деякі дослідники вважають, що він почав писати навіть раніше, під час навчання в семінарії. Однак, через брак достовірних джерел, біографи не можуть точно встановити дату початку його творчого шляху.
Для своєї «Енеїди» Котляревський обрав за основу однойменний твір Вергілія, давньоримського поета. Однак, український письменник настільки оригінально переосмислив сюжет і мову оригіналу, що його твір став самостійним шедевром світової літератури.
«Енеїда» Вергілія була більше, ніж просто літературним твором. Це був своєрідний державний проєкт, покликаний уславити Римську імперію та її імператорів, представивши їх спадкоємцями давніх богів. Вергілій, виконуючи імператорське замовлення, переосмислив грецькі епоси Гомера, створивши новий твір, який на довгі століття став зразком для наслідування та об’єктом пародій.
Через століття до Вергілія звернувся і молодий український письменник Іван Котляревський. Маючи за плечима добру освіту, він володів кількома мовами, зокрема класичною латиною, і добре знав «Енеїду». В той час пародіювання Вергілія було модною тенденцією в європейській літературі. Французи, італійці, німці та росіяни створювали свої версії пригод Енея, додаючи до них елементи гумору та сатири.
Котляревський, який на той час розпочав викладацьку діяльність і мав хист до поезії, не міг залишитися осторонь цього літературного тренду. Він вирішив написати власну версію «Енеїди», але не просто перекласти або переказати твір Вергілія, а створити оригінальний твір, в якому поєднав би античні міфи з українським побутом і гумором.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...