ПРИВІТАННЯ З НОВИМ РОКОМ

 

 

МОТАНКА - МУДРІСТЬ ПРЕДКІВ

 

22 грудня – день української дипломатичної служби

Полтавщина має безпосередній стосунок до утворення, перших кроків української дипломатії. Першим керівником дипломатичної служби Української Народної Республіки був наш земляк Олександр Шульгин.

1917 року, у сформованому Володимиром Винниченком уряді, уродженець Полтавщини, 28-річний Олександр Якович Шульгин отримав посаду генерального секретаря міжнаціональних справ, став співавтором I Універсалу та Статуту вищого управління України, а з вересня 1917 року – став генеральним секретарем міжнародних справ.

Пропонуємо для наших користувачів матеріал про видатного полтавця – дипломата, історика, державника, який відстоював інтереси нашої країни.

На поданому фрагменті документа поряд з підписом В. Винниченка стоїть підпис і О. Шульгина.

                   "ТРЕБА ЛИШ ТАК ЛЮБИТИ УКРАЇНУ!"

Цей чоловік не дав себе зламати…, він відстоював українську справу з великою гідністю та наполегливо вимагав свободи своєму народові.

Ф. Конню, дипломат

Народився Олександр Якович 30 липня 1889 року у с. Сохвине Хорольського повіту Полтавської губернії, родинному селі своєї матері, у дворянській сім'ї, яка мала козацько-старшинське коріння. По материнській лінії був нащадком давнього шляхетського роду Устимовичів, кровно спорідненого з Полуботками і Апостолами.

Виріс хлопчик в оточенні материної родини, яка благотворно вплинула на його виховання.

Його дід – М. А. Устимович (1832–1891) був першим українським патріотом у сім'ї, "українофілом", дуже щиро ставився до селян, яскравою постаттю була і бабуся Єфросинія Іллівна, яка прищепила малому Сашкові любов до всього національного: традицій, пісень, казок.

Мати, Любов Миколаївна Устимович (1965–1945), – "жила Україною і для України", добре знала і любила українську мову. Після закінчення Вищих жіночих курсів, навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету, працювала вчителькою на Полтавщині, займалася громадською роботою.

Батько, Яків Миколайович Шульгин (1851–1911), за оцінкою М. С. Грушевського, "був нащадком щирого українського роду, в якім живо заховалися етнографічні й українофільські традиції" – історик, педагог, учень В. Антоновича і М. Драгоманова, разом з однодумцями творив українське національне відродження у другій половині XIX – початку XX століття.

Яків і Любов Шульгини виховали національно свідомих дітей: усі троє синів – Олександр, Микола й Володимир – із перших днів підтримали Центральну Раду, УНР.

Оцінюючи вплив батьків на формування своєї особистості, Олександр Якович писав: "Я виріс у родині незабутніх батьків. Те велике зусилля, яке треба було зробити людині з національно байдужого середовища, щоб дійти до українства, мені не було потрібне. Було майже неможливо не наслідувати мого батька, було б дивним, щоб патріотизм моєї матері не відбився на моєму житті і праці".

Першою вчителькою Олександра була мати, яка три роки навчала його початковій грамоті. Завдяки цьому, хлопчикові вдалося уникнути русифікації тогочасної офіційної школи.

Потім були роки навчання у Першій Київській гімназії. Під впливом революційних подій 1905 року, 16-річний юнак відкрито висловив свої національні почуття, подавши директорові вимогу про вивчення в ній української мови, "мови тієї країни, в якій ми народилися і живемо".

То був перший його публічний виступ на захист української мови і культури. Закінчивши гімназію зі срібною медаллю, Олександр вступив на природничий, а через два роки перевівся на історико-філологічний факультет Петербурзького університету.

По закінченню вузу Шульгин був залишений на кафедрі для підготовки до професорського звання. В університеті розпочалася його активна політична і громадська діяльність. Олександр належав до Київського земляцтва, був активним членом гуртка українознавства, молодіжної громади ТУП, співробітничав з журналом "Українське життя".

1917 року українські громадські організації Петрограду делегували Олександра Шульгина до Києва, де він потрапив у політичний вир. У сформованому В. Винниченком уряді, 28-річний Олександр Якович отримав посаду генерального секретаря міжнаціональних справ, став співавтором I Універсалу та Статуту вищого управління України, а з вересня 1917 року – став генеральним секретарем міжнародних справ.

З Полтавщини були родом і його найближчі соратники в уряді: С. Петлюра, І. Косенко, А. Лівицький, І. Рудичів, П. Чижевський та інші.

(До речі, під час Української революції відбувся розкол в українських родинах. Близький родич Олександра Яковича, В. В. Шульгин, відомий українофоб, антисеміт, редактор газети "Киевлянин" став головним ідеологом Білого руху, в той же час рідний брат Олександра – Володимир загинув у бою під Крутами, захищаючи Київ від більшовиків).

Найпершим завданням часу було визнання самостійної України в Європі. Проте Брестський мирний договір (лютий, 1918 рік) перекреслив ці прагнення. На знак незгоди з курсом керівництва УНР Шульгин подав у відставку.

Державницьку діяльність Олександр Якович поєднував з науковою. Одна з перших його ґрунтовних праць – "Політика. Державне будівництво України і міжнародні справи" (К., 1918). Вона має велику джерелознавчу цінність, бо містить унікальні документи першого парламенту незалежної України – Малої Ради, більшість яких згодом було втрачено.

У квітні того ж 1918 року Олександр Якович опублікував свою статтю під назвою «Fatum історії», яка стала своєрідною декларацією його незалежницьких поглядів: "Ми ніколи не відкинемо, як щось шкідливе, національне чуття. Воно – саме життя. І ми повинні кликати наш народ до того, щоб він відчув самого себе, щоб він став глибоко національним".

За всіх урядів УНР Шульгин працював послом – аж до Паризької мирної конференції 1922 року, яка поставила трагічну крапку на українських визвольних змаганнях. Він з гіркотою згадував: "Я бачив крізь паризький туман свою закривавлену Україну та з болем розлучався з ілюзіями".

Утім, він продовжував перебувати на посту міністра закордонних справ уряду УНР в екзилі (у вигнанні) аж до 1948 року.

Опинившись в екзилі разом із С. Петлюрою, він ані на день не припиняв боротися за волю України, попри більшовицькі впливи на Заході, сутінки Другої світової, залізну завісу часів холодної війни.

Шульгин намагався достукатися до західного політичного світу з правдою про Голодомор, репресії, страхіття авторитаризму.

Значним внеском в історію української дипломатії 1917–1934 рр. є дослідження Олександра Яковича "Без території. Ідеологія та чин уряду УНР на чужині" (Париж, 1934). Він вірив, що "Україна, коли стане вільною, мусить увійти до складу Європейського Союзу, оскільки він буде існувати".

Коли нацисти окупували Францію, Шульгин з родиною залишився в Парижі. Він не приховував своєї симпатії до антигітлерівської коаліції. Фашисти заарештували Олександра Яковича і його сина Ростислава, півроку тримали їх за гратами.

Після 1945 року професор Шульгин продовжував займатися науковою роботою: був засновником і багаторічним головою Українського Академічного товариства у Парижі (1945–1960), одним з організаторів і віце-президентом Міжнародної вільної академії наук, автором розвідок з історії української державності.

Дипломат, політик, історик, немов провидець, ще 1959 року сказав, що "зникне Радянський Союз... і прийде час – буде в Києві наш справжній уряд... ми святкуватимемо наші національні свята не на чужині, а на славному київському майдані під дзвони святої Софії".

Шульгин розробив власне визначення нації, розробив проект майбутньої української держави. 1959 року, виступаючи в Нью-Йорку, він наголосив у своїй промові: "Все йде, все минає... але лишається на своїй землі український народ, що зазнав великої слави і великих нещасть. Доля часом прибивала його до землі, але, як добрий хліб після зливи, він завжди підіймався вгору і лишався самим собою...".

4 березня 1960 року Олександр Якович Шульгин помер у Парижі, похований у склепі членів Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка у м. Сарсель (Франція).

Зимові свята на Полтавщині

 

ДЕНЬ КРАЄЗНАВСТВА

17 грудня фахівцями сектору краєзнавчої літератури та бібліографії був проведений День краєзнавства «Зимові свята на Полтавщині», на який завітали учні 5 класу ЗОШ № 24. Для них бібліотекарі підготували цікаву і змістовну розповідь про цикл зимових свят, який увібрав у себе багато народних звичаїв, традицій та повір’їв, які, як в давнину так і зараз, використовуються на Полтавщині. Для учасників заходу була презентована книжкова виставка «Зима іде – свята веде», що супроводжувалась коментованим оглядом літератури та відеорядом. Не залишила байдужими дітей і експозиція побутових речей, що використовувались в давнину. Зачарував юних містян і захоплюючий майстер-клас з виготовлення ляльки-мотанки із паперових серветок. Ведучі заходу намагалися донести до школярів основну мету дня краєзнавства у книгозбірні, про те, що звичаї, як неписані правила, народжуються разом із народом і передаються з покоління в покоління, тобто стають традиційними, і ми, українці – не маємо права їх забувати.

Тож до нових цікавих зустрічей в бібліотеці!

Андріїв день

13 грудня відзначається церковне свято Андріїв день. У цю дату християни вшановують пам'ять апостола Андрія Первозванного. Йому моляться про залучення людини в християнську віру, про захист Батьківщини і успішний шлюб. Дівчата проводять різні ворожіння в Андріїв день.

Прикмети 13 грудня

• Сніг іде - зима буде з хуртовиною.
• Морозна, але ясна погода - до добра та гарного врожаю.
• Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла і малосніжна, якщо випаде - холодна і сніжна.
• Якщо тиха вода - хороша зима, галаслива - будуть тріщати морози, будуть бурі, хуртовини.
• Червоний вогонь у печі - на холоднечу, білий - на відлигу.

Література

• Українські народні звичаї і обряди напередодні свята св. Андрія  // Одарченко П. Українознавчі спостереження й фрагменти. - К., 2002. - С. 121-128.

• Сценарій вечорниць "Свято Андрія ": (свято проводиться 13 грудня) // Безпалько О.В. Молодь і дозвілля. - К., 1994. - С. 76-81.

Вікторина «Улюблена музика – моя природа»

Кросворд «Природа рідного краю»

 

Книга року ВВС

Вітчизняна есеїстика, на відміну від художньої прози, з кожним роком якісно зростає, і тут може бути кілька причин. По-перше, в есеї письменник зазвичай більше оперує фактами й менше власними домислами, що автоматично відкидає графоманів, які невпевнено почуваються перед конкретикою. По-друге, есеїстика, перебуваючи на межі журналістики й власне літератури, провокує швидку читацьку реакцію. Отже у Вип. 5 покажчика продовжуємо знайомити Вас з письменниками, які увійшли до короткого та довгого списку конкурсу Книга року ВВС в номінації Есеїстика. Видання розраховано на учнів, студентів, викладачів навчальних закладів, колег, які працюють з молоддю, та всіх небайдужих, хто цікавиться новинками в літературі та якісним чтивом.

Книга року ВВС : біобібліограф. покажч. / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара ; уклад. О. Пошибайло. – Полтава, 2021. – Вип. 5. – 36 с.

СТАРИКОВ ВІКТОР

Нобелівський тиждень – 2021

«Україна без сміття»

2 грудня у Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара пройшов тематичний День бібліографії «Україна без сміття». Розпочався він з екскурсії бібліотекою, на якій студенти Полтавського технікуму харчових технологій ознайомилися з роботою всіх підрозділів закладу.

До уваги користувачів була представлена цікава і змістовна книжкова виставка «Україна без сміття», яка містила інформацію про сортування, переробку, утилізацію відходів.

Працівники відділу інформаційно-бібліографічного обслуговування розповіли про те, що забруднення навколишнього середовища – одна з найгостріших проблем людства, адже разом із появою сміттєвих ландшафтів усі шкідливі речовини згодом опиняються у живих організмах, зокрема й у людському. Учасники заходу дізналися, що у багатьох країнах світу сортування є обов’язком людей і бізнесу. Ведучі заходу наголосили, що, можливо, європейський вибір починається з банально знайомого з дитинства, але такого не складного принципу – чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять та спробували переконати молодь в необхідності сортувати відходи.

З метою популяризації бібліотечно-бібліографічних знань були проведені практичні заняття, де студенти отримали навички пошуку інформації за темою, використовуючи ДБА бібліотеки, Електронний каталог, друковану бібліографічну продукцію, а також Iнтернет-ресурси.

ПОНОМАРЕНКО ЛЮБОВ

Любов Петрівна Пономаренко народилася 25 травня 1955 р. у с. Іванківцях Срібнянського району, що на Чернігівщині. У творчому прозовому доробку Л. Пономаренко є низка повістей та оповідань, які виходять друком не лише в Україні, а й у Німеччині та Японії. Та передовсім уражають і дивують її лаконічні оповідання з небуденним внутрішнім напруженням та енергетикою, у яких авторка досліджує складні питання сьогоднішнього буття, тонко відчуває людську душу.

Найвідоміші твори: «Тільки світу», «Дерево облич», «Ніч у кав'ярні самотніх душ».

Лауреат премій «Благовіст» (1998) та ім. Олеся Гончара (2000)..

БАКЛАЙ НАТАЛІЯ

Перепусткою у світ поезії для Вас буде творчість письменниці з міста Лубни Наталії Баклай. Доторкнутися до поетичної та прозової творчості цієї геніальної українки – це освятити свою душу величезною любов’ю, що струменить із кожного слова. Нині світ потерпає від всеохопної бездушності, а вилікувати її може лише любов. Тому і дорослим, і дітям не завадить впустити у свої серця краплинку тепла й ніжності, загартувати свої душі мужністю та гордістю, щоб навчитися помічати величну красу зовсім поруч – у серцях інших людей. 

Вірші, які пише жінка, вражають своєю задушевністю, теплотою і дивовижною щирістю, тою високою щирістю, яка розкриває душу людини. Але є і ще щось, не менш важливе. Що саме? Можливо, відповідь знайдете послухавши плейкаст.

  

«МІЙ ЛЮБИЙ КРАЮ, ВСІ ПІСНІ МЕНІ ЛИШЕ ТОБОЮ ДАНІ…»

З життя цього чоловіка можна було б написати цікавий роман про долю української людини у ХХ столітті. Як і чому він став Єнсеном? Чому приховував і на еміграції, хто він і звідки?

Більшість свого життя Леонід Едвардович Пархомович прожив під «справжнім» прізвищем Єнсен — прізвищем-оберегом від хижих мисливців на непокірні душі, прізвищем-легендою. Милу і прекрасну версію він вибудував про свій шведський родовід у славетному романі «1709», дія якого розгортається на Полтавщині. Наштовхнули його на це шведські могили над Сулою, на які він бігав школярем, а може, й забирався на них з дідусем. Згадував Леонід ці могили й у новелі «У вишневій країні», змальовуючи портрет своєї сестри Валентини в образі Аглаї: «Вона висока і струнка, колись, раніше була б із неї темноока дівка, що стереже вночі шведські могили біля Ромна — міста історії і ромашок…». Свої твори підписував геонімом Полтава, що натякав на його малу Батьківщину. Вже після смерті Леоніда Полтави, публікуючи його листи, письменник-полтавець Дмитро Нитченко (1905–1999) писав, що «прізвище Полтава, певно, було його псевдо. Він ніколи не розповідав про точне місце свого народження…». Не так давно знайшлися документи справжнього Леоніда (їх зберегла двоюрідна його сестра по батькові — Елеонора Гаїк): копія атестата про закінчення середньої школи, виписка з метричної книги, довідка про освіту батька, повідомлення НКВД про трагічну долю Леонідового батька — Едварда Адамовича.

Тепер ми бачимо, що обране прізвище-легенда вберегли Леоніда від фатального кінця. Довго залишався незнаним у рідному краї, але його творчий доробок був високо оцінений за межами України. Він уже ніколи не повернувся на Батьківщину, хоча усіма своїми думами, творчістю, життям прагнув до неї.

Народився Леонід 24 серпня 1921 року у с. Вовківцях Роменського повіту Полтавської губернії в родині Едварда і Любові Пархомовичів. Батько був лікарем-хірургом, надзвичайно інтелігентною і порядною людиною. Спогади про батька, якого Леонід тепло називав «мій вчителю», «лікарю мій», «незабутній» вилилися у поезії «Лист батькові»

… Ми не рвались удвох ніколи

Від Дніпра свого — в далечини:

Ти в лікарню, а я — до школи,

Ми трудом любили Вітчизну…

Мати працювала вчителькою, це була розумна і вольова жінка, мудра наставниця. Мав Леонід і сестру Валю, яка закінчивши медучилище, працювала, а пізніше тяжко захворіла і померла. Хлопець відмінно навчався, багато читав, писав вірші. 1938 року Леонід вступив до Ніжинського учительського інституту, а десь через тиждень забрали його батька. Через три тижні його розстріляли, а реабілітували аж 1959 року. Леонідові довелося заробляти на життя, демонструючи вечорами фільми. Як же юнакові пощастило закінчити інститут? Є думка, що за нього заступився Максим Рильський (1895–1964), дізнавшись про сімейні обставини. Леонід бував у Рильського вдома і на дачі, листувався з ним і все життя пам’ятав дружні уроки. Присвятив йому ряд віршів, а на смерть свого дорогого вчителя, (будучи уже в еміграції), написав, повну щемливого болю «Баладу про п’ятого лебедя»:

Серця схилились, мов сумні знамена.

І я, твій учень, музикою болю

Пронизаний…

Мій старший друже, батьку мій Максиме, —

Я лісом Голосіївським ридаю…

Запалала над світом Друга світова війна… Шевченків напис на роменському пам’ятнику «І оживу, і душу вольную на волю із домовини воззову» вселяв восени 1941 і зимою 1942 років в серцях патріотичної молоді, до якої належав і Леонід Пархомович, надію на відродження незалежної України. Патріотичну ідею принесла в Ромен одна з похідних груп ОУН із Західної України. Галичанин Остап говорить юнакові: «Ідея власної держави — найвеличніша з ідей, з нею перемагають сотні тисяч». Коли підпілля попало під загрозу розгрому німецькими нацистами, Остап радить юнакові залишити місто і рятувати не себе, а талант. «Талант не твій. Справжній талант — народне добро». Він потрапив на поїзд, який віз молодих земляків на примусові роботи до Німеччини і опинився в Берліні. Тим же шляхом прибули туди і інші члени оунівської «двадцятип’ятки». Згадуючи події 1941–1942 рр. у Ромні, Леонід написав пізніше:

ЧИТАТИ ДАЛІ

Бібліографічна пам’ятка "Час великого народного болю" (до Дня пам’яті – 100-х роковин від початку масового штучного голоду 1921- 1923 рр. та 75-ї річниці початку Голоду 1946 року)

Хтось сказав, що «Пам’ять – сіра зона між політикою і психологією». Дуже б не хотілося, щоб українська пам’ять про Голодомори була такою «сірою зоною». Їх і так забагато і в українському минулому, і в сьогоденні. Тож мета бібліографічної пам’ятки – допомогти молодим українцям сприйняти українську пам’ять про жертв голоду, яка і по сьогодні залишається деформованою. Бібліографічна пам’ятка стане у нагоді всім, кому небайдуже питання пам’яті – справжнім патріотам України і щирим вболівальникам за її долю.

«Час великого народного болю» (до Дня пам’яті – 100-х роковин від початку масового штучного голоду 1921-1923 рр. та 75-ї річниці початку Голоду 1946 року) : бібліографічна пам’ятка / упоряд. Н. Л. Карпінська ; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. Гончара. – Полтава, 2021. – 16 с.

Майстри народного мистецтва Полтавщини (рекомендаційний список літератури)

СТРІЧКА ЧАСУ

ЗУБ ПЕТРО ГРИГОРОВИЧ

Український поет, прозаїк, педагог, композитор, митець, член Національної спілки письменників України, Заслужений працівник культури України, Відмінник народної освіти, лауреат літературної премії ім. М. Коцюбинського та В. І. Полевика

Зуб 

Петро Григорович

Народився Петро Зуб 22 листопада 1932 року в с. Ковалівці Шишацького району на Полтавщині у хліборобській сім'ї.

З дитинства чудово малював, співав, грав на багатьох інструментах, що й визначило його життєвий шлях. Закінчивши семирічку, вступив до Полтавського музичного училища імені М. В. Лисенка. Його однокурсником і другом був Микола Кондратюк – у майбутньому відомий український співак. Поет відвідував літературну студію при редакції "Зоря Полтавщина" – тут було надруковано у 1949 р. його перший вірш "Лісосмуги садимо в степах".

Навчаючись у класі домри під орудою чудових педагогів Г. Замая та А. Сідака, водночас опановував вокал, хоровий спів, духові інструменти. Тоді ж захопився фольклористикою.

Тяжке життя в повоєнні роки змусило хлопця у вільний від навчання час працювати на будівництві. Згодом разом із М. Кондратюком він бере участь у концертах. 

По закінченні училища 1951 року деякий час був методистом обласного Будинку народної творчості, розгорнув широку роботу в царині збирання народних пісень. Десятки перлин записав від своєї мами Наталки Михайлівни та від дядька Івана Миколайовича Діденка. Викладав музику та співи у Великосорочинському педучилищі ім. М. В. Гоголя, де він знайомиться з Танею Бедратою, котра згодом стала його дружиною. Після служби в армії знову повернувся на викладацьку роботу в Гадяцькому культурно-освітньому училищі.

Зі спогадів дружини: "Я була комсоргом училища, а Петро Григорович мав доручення від педколективу допомагати мені. Через рік його призвали в армію, ще через рік я закінчила училище й мусила три роки відпрацювати в Луганській області. Та ми не поривали зв'язку й листувалися. Писали один одному мало не щодня – аж поки не побрались. У любові й злагоді ми прожили 53 роки."

Пісенність його творів приваблювала композиторів. Микола Донець, зокрема, написав пісню "Наш край" (Розцвіла над ставом), яку свого часу співала вся Україна і яка стала народною. Не менш популярною була пісня "Закохалася" цього ж композитора, а Пантелеймон Малиненко написав на текст П. Зуба "Полтавський вальс".

Його пісні є в репертуарі багатьох художніх колективів України. Вони виконувались також в Росії, Білорусі, Молдові, Чувашії, Польщі, Болгарії, Франції та ін. 

Попрацювавши завідувачем секції музики Глухівського педінституту, здобувши вищу освіту в Київській консерваторії ім. П.І. Чайковського, Петро Григорович 1961 року переїздить до Чернігова. Працює старший викладач, а потім доцент Чернігівського педінституту ім. Т. Г. Шевченка, де 20 років завідував кафедрою музики та співів.

Сповнений сил і енергії він багато вільного часу віддає творчій роботі: пише вірші, прозові твори, складає музику, малює художні картини. Його твори публікує республіканська преса. А в столичному видавництві "Веселка" майже підряд в 1975, 1977 і 1979 роках вийшли дитячі книжки "Зоряний баштан", "Золотинка", "Жайворонки".

Згодом у Чернігові видає дві збірки пісень "Голубе Полісся" та "Пісня дзвоника". У них, Петро Григорович, виступив як поет і композитор. Він написав музику як до власних пісень, так і до поетичних творів чернігівських та київських авторів. Друкував також багато збірок оповідань та віршів для дітей та дорослих. Він зібрав і опрацював багато народних пісень на Полтавщині, Сумщині й Чернігівщині, низці їх дав сценічне життя.

В редакційно-видавничому відділі обласного управління по пресі з'явилися нові книжки поезії і прози Петра Зуба "Царина душі моєї" (1992), "Рід" (1993),"Не прокляни себе" (1994), "Початок дорог" (1995), у видавничому агенстві "Псьол" (смт Шишаки Полтавської обл.), збірка "Хай ще зозуля кує" (1997) та інші.

У 1998 році вийшла ще одна поетична збірка Петра Зуба "Доля". Майже сто поезій, зміст яких узагальнюють розділи "Межа", "Диво", "Обрій", "Акварелі", "Соната кохання".

П. Г. Зуб – член Національної спілки письменників України з 1998 року. Твори його перекладалися на російську, білоруську, чуваську, польську мови.

У творчому доробку П. Зуба нариси краєзнавчого змісту, в яких він розповідає про відомих діячів життям та діяльністю, пов'язаних з Чернігівщиною. Згадує Полтавщину, славить "каштановий Чернігів", запам'ятав ніжний "ранок у Карпатах".

У 2000 році вийшла книга "Золота спадщина", в якій автор висвітлює життєвий та творчий шлях одного з найталановитіших хормейстерів, фольклористів Чернігівщини В. І. Полевика.

Сотні концертів, творчих вечорів, авторських зустрічей подарував Петро Зуб разом із професійними та самодіяльними артистами, літераторами слухачам та читачам у різних містах і селах України.

В одному з останніх віршів він зізнавався, що любить Полтавщину, "як пісню мамину, в святі слова обрамлену…"

В 2005 році Петро Григорович побував на батьківщині. На той час письменник переніс два інфаркти й два інсульти, та все ж таки наважився сісти за кермо автомобіля. Він ніби відчував, що це буде остання зустріч із милою його серцю Полтавщиною.

Погостювавши в Ковалівці, збиралися їхати до рідних дружини у Кременчуцький район, коли раптом стався третій інсульт. Його врятували лікарі Шишацької ЦРЛ.

Потяглися довгі місяці одужання. Петро Григорович почав ходити, проте рухався йому було дуже важко. Та найгіршим лихом для письменника була втрата зору. Адже він не уявляв свого життя без творчості й продовжував писати. Напружуючи хворі очі користувався лупою, дрібним бісерним почерком мережив на папері рядки своїх творів. Остання книга, яку встиг написати й видати П. Зуб, – повість "Дан і Леля" (2007), до цього побачили світ повісті "Грім", "Бас" та ін.

20 жовтня 2007 року Петра Григоровича не стало.

Почуттям доброти і любові перейняті та осяяні багато творів поета і композитора Петра Зуба. Глибоко й органічно відбились у них також мистецька простота, невимушеність і щиросердечність. Образно кажучи, визначальним у творчості нашого земляка стало те, що до певної міри було і є визначальним для всього його життя, оточення, в якому зростав і формувався як людина й митець. Від книжки до книжки голос письменника набирав нових барв і тонів.

Література в нашій бібліотеці:

1. Дятлов В. О. Зуб Петро Григорович (22.11.1932, с. Ковалівка Шишацького р-ну Полтав. обл. – 2007) – письменник. чл. НСПУ (1998). Літ. премія ім. М. Коцюбинського (1995) / В. О. Дятлов // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2011. – Т. 11. – С. 17–18.
2. Матяшова З. Поет, письменник, педагог / З. Матяшова // Полтавський вісник. – 2008. – 17 жовт. – С. 23.
3. Не стало автора "Полтавського вальсу" : [П. В. Зуб, уродженець с. Ковалівка Шишацького р-ну] // Зоря Полтавщини. – 2007. – 24 жовт. – С. 4.
4. Літературна Україна. – 2007. – 8 листоп. – С. 2.
5. Петро Зуб // Письменники України: біобібліографічний довідник. – К., 2006. – С. 152.

АМЕРИКАНСЬКИЙ КОМПОЗИТОР ДМИТРО ТЬОМКІН

 

ПОМЕР ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ СПІВАК ТА ПОЕТ ВІКТОР ЖЕНЧЕНКО

28 жовтня на вісімдесят шостому році життя помер письменник, співак, причиною смерті стала коронавірусна інфекція, на яку співак хворів дуже важко.
30 жовтня біля Будинку письменників у Києві відбулася церемонія прощання із видатним співаком, поетом.
Віктор Васильович Женченко (нар. 1936, с. Оболонь Семенівський район, Полтавська область) — український співак (бас), поет та перекладач. Виконавець пісень, романсів, арій вітчизняних та закордонних композиторів. Член Нацiональної спiлки письменникiв України (з 1975), Заслужений артист України, Заслужений діяч мистецтв України.
Однією з найвідоміших пісень, яку виконував Віктор Женченко, є пісня "Сніг на зеленому листі" з музичного кінофільму "Як цвіт весняний".

ОНЛАЙН-СЕРВІСИ

Краєзнавча література – криниця народної пам'яті

Під такою назвою 22 жовтня в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара відбулася онлайн-зустріч на платформі zoom з учнями 7 класу Полтавської загальноосвітньої школи № 24.

Під час зустрічі працівницею сектору краєзнавчої літератури та бібліографії було презентовано цікаву добірку літератури, яка знайомить із давньою і неймовірно цікавою історією Полтави та Полтавської області, яскравими іменами видатних постатей, пов'язаних з нашим краєм, сучасними творцями культури, літератури, образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.

Читаймо, адже краєзнавча література – це криниця народної пам'яті, цілюща вода з якої вгамує спрагу допитливих, додасть цікавих знань і відновить зв'язок між минулим, теперішнім та прийдешнім.

До нових, змістовних та насичених зустрічей у Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара.

Календар знаменних і пам'ятних дат Полтавщини на 2022 рік

Видання містить інформацію про події суспільно-політичного, культурномистецького життя Полтавщини, ювілейні дати видатних уродженців краю та відомих діячів, чиє життя і діяльність пов'язані з краєм. Адресований посібник бібліотечним працівникам, вчителям, краєзнавцям, широкому колу користувачів бібліотеки. Відбір інформації закінчено 15 жовтня 2021 року.

Календар знаменних і пам'ятних дат Полтавщини на 2022 рік : довідкове видання / упорядник Н. Требіна; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені О. Гончара. – Полтава, 2021. – 32 с.

ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА

14 жовтня українці святкують одразу три свята. Перше – Свято Покрови Божої Матері, друге – День українського козацтва, третє свято, дуже молоде – День захисника України.

Славну когорту мільйонів героїв, загиблих у різні часи за соборність та волю України, вже у ХХІ столітті поповнили Герої Небесної Сотні та тисячі наших земляків, які загинули за час неоголошеної війни на сході України.

Схиляємо голови перед подвигом захисників, дякуємо волонтерам та громадськості за небайдужість та активну позицію.

Сердечно бажаємо всім родинного благополуччя, козацького здоров’я, невичерпної енергії та добробуту. Нехай нас єднає віра у щасливе майбутнє під покровительством Пресвятої Богородиці!

Українське козацтво надзвичайно цікаве та важливе явище в історії як країни, так і світу. Козаки дивували та захоплювали, надихали митців на створення своїх шедеврів, берегли рідну культуру та звичаї. Пропонуємо поринути в захоплюючий світ козацтва з підбіркою найцікавіших книг про козаків полтавщини.

• Бутенко Є. П. Горошинці, козаки і воїни : худож.-істор. роман / Є. П. Бутенко. – Полтава : АСМІ, 2012. – 394 с.
• Гадяцька унія 1658 року: контроверсії минулого і сучасність: зб. ст. за матеріалами Міжн. наук. конференції (4-5, 16-17 вересня 2008 року) / ПОІППО та ін. – Полтава : ПОІПОПП, 2009. –184 с.
• Генеральне слідство про маєтності Полтавського полку 1729-1730 / упоряд. І. Бутича. – Полтава : Полтава, 2007. – 176 с.
• Денисенко С. Н. Тіні незабутих предків : документально-публіцистична повість / С. Н. Денисенко. – Чернівці : [б. и.], 2005. – 266 с.
• Закалюжний В. М. Козаки Полтавщини : біографо-історичні нариси про козаків Полтавщини ХVІІ-ХХ століть / В. М. Закалюжний. – Полтава : Оріяна, 2009. – 176 с.
• Козацькі традиції Полтавщини: імена-пам'ятники-події-легенди : навчально-методичний посібник / авт.-упоряд.: П.І.Матвієнко, Н. І. Білик. – Полтава : АСМІ, 2008. – 248 с.
• Козюра І. В. "Засвіт встали козаченки..." : сторінки історії Решетилівщини в Добу Козаччини / І. В. Козюра, В. М. Козюра. – Полтава : АСМІ, 2009. – 56 с. 
• Кошовий отаман Кость Гордієнко – поборник козацької слави. – Полтава : Оріяна, 2009. – 32 с. – (Видатні полтавці).
• Мокляк В. О. Полтавський полк : наук.-популярний нарис історії полку з часу його виникнення до кінця ХVII ст. / В. О. Мокляк. – Полтава : Дивосвіт, 2008. – 112 с.
• Мокляк В. О. Полтавщина козацька (від Люблінської унії до Коломацької ради) / В. О. Мокляк. – Полтава : АСМІ, 2008. – 264 с.
• Наливайко І. М. Славні діла козацького роду / І. М. Наливайко. – Полтава : Дивосвіт, 2013. – 256 с.

ЛУЦЕНКО ДМИТРО ОМЕЛЯНОВИЧ

Дмитро Омелянович Луценко – видатний поет, автор популярних, улюблених народом пісень, ніжний і трепетний лірик. 

"Мене часто називають поетом ліриком, поетом-піснярем, і я вважаю, що це найвища оцінка моєї творчості, бо в пісні – душа народу, а українець без пісні, як круглий сирота".

Дмитро Луценко

Секрет Дмитра Омеляновича криється у світлі того домашнього вогнища, в якому причащалася його юна душа, в маминій пісні і батьковій праці, в благословенні білої вишні, яка від колиски навчила дитину дивитися на людей і на зорі через свій пречистий цвіт.

Народився 15 жовтня 1921 року в селi Березова Рудка на Полтавщинi у багатодітній селянській родині. Про своє дитинство Дмитро Луценко згадує: "…Пам'ятаю себе від маминої пісні, бо щоб не робила, – чи на городі, чи в саду… й коли йшла в поле на полоття довжелезних ланок колгоспних буряків чи кукурудзи, й коли занадто перевтомлена верталася назад, – усе співала бідна трудівниця… Пісня допомагала їй витримувати те каторжне життя. Мені аж в грудях пече, як згадую її згорьовану долю: 1933-го не витримав батько, наприкінці цього ж проклятого померла старша сестра Ярина, а мене голод загнав під землю – в шахти Донбасу".

Писати поезії почав іще в школі.

Одразу після голодомору 1932-1933 років підлітком виїхав на Донбас, працював на шахтах, навчався в гірничопромисловому технікумі. 

У 1938 році стає студентом Київського гідромеліоративного інституту. 

У 1940 році призваний до лав Червоної армії, служив прикордонником на заставі Бури (на кордоні з Афганістаном). Після початку окупації військами Німеччини та її союзників західних регіонів СРСР – автоматник розвідувальної роти. Був тяжко поранений і контужений, став інвалідом 2-ї групи.

У повоєнні роки працював у редакціях газет "Сільські вісті", "Молодь України", був кореспондентом Всесоюзного радіо по Україні. У "Сільських вістях" познайомився зі своєю майбутньою дружиною, присвятив їй багато ліричних віршів.

Поет Д. Луценко співпрацював з багатьма відомими композиторами-співтворцями мистецької пісні. Це – І. Шамо, А. Пашкевич, О. Білаш, В. Івасюк, І. Поклад, В. Вірменич, О. Чухрай і багато-багато інших. До цього часу на його поезії пишуть музику. У ті роки не було жодного співака, хто б не виконував його пісні. А також знамениті: хор ім. Г. Верьовки та обласні хори – Черкаський, Волинський, Чернігівський... 

Мелодії пісень на його вiршi стали позивними звуками: Київського радіо (мелодія "Як тебе не любити…"), Луцького обласного радіо (мелодія "Пісня Волині"), Черкаського (мелодія "Я люблю тепло твоїх стежин"), Чернігівського (мелодія "Зачарована Десна").

Всю силу свого поетичного таланту Дмитро Омелянович Луценко передав у численних збірках: "Незакінчена соната", 1966; "Як тебе не любити", 1969; "Добрість", 1971; "Пахучий хліб", 1974; "За Березовою Рудкою", 1976; "Коли ти зі мною", 1978; "Березовий дзвін", 1980; "Вибране", 1981; "Дороги спадщини", 1984; "Усе любов’ю зміряне до дна", 1994; "А я люблю, люблю…" 1995.

За творчу діяльність був нагороджений орденом Дружби народів. Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1974). Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1976).

Твори Д. Луценка перекладені білоруською, казахською, таджицькою, молдовською, англійською, німецькою, французькою та іншими мовами. У 1978 році побачила світ книга російських перекладів його віршів "Хлеб и песня".

Помер Дмитро Омелянович 16 січня 1989 року у Києві. Похований на Байковому цвинтарі поряд з могилою доньки.

У сільському краєзнавчому музеї відкрито кімнату-музей поета.

У 1998 році його іменем названо середню школу № 197 у м. Київ, де митець не раз виступав і де тривалий час працювали його дружина Тамара Іванівна та син Сергій. 19 травня того ж року в школі відкрито музей-світлицю поета.

У 2001 році започаткована премія ім. Дмитра Луценка, вона вручається кращим поетам-піснярам, співакам, композиторам.

В 2006 році Національний банк України випустив у обіг ювілейну монету із зображенням портрета Дмитра Луценка, присвячену 85-річчю з дня народження поета. На монеті також викарбувані його слова "Як тебе не любити, Києве мій!"

Традиціійно в другу неділю вересня в селі Березова Рудка на Пирятинщині – на батьківщині відомого українського поета – пісняра, відбувається обласне пісенно-мистецеке свято "Осіннє золото".

Тільки побувавши у мальовничому селі Березова Рудка, можна зрозуміти, з яких джерел народжувалися пісні Дмитра Луценка. У старовинному парку, де досі відлунюють кроки Тараса Шевченка, сховався маєток панів Закревських, елегійно посмутнілі верби опустили гілля до тихої замріяної води, кладка простяглась через річку... 

Можна тільки уявити, яким золотом видзвонює парк пізньої осені, ось звідки невмируща пісня Луценка "Осіннє золото".

ШАНС НА ЖИТТЯ БЕЗ БОЛЮ

НІНА ДАНЬКО - подкаст

140 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА КОЧЕРГИ, УКРАЇНСЬКОГО ДРАМАТУРГА, ПУБЛІЦИСТА, ТЕАТРАЛЬНОГО ТА ЛІТЕРАТУРНОГО КРИТИКА

Іван Антонович Кочерга народився 6 жовтня 1881 р. в містечку Носівці біля Ніжина в сім'ї залізничного службовця. В дитинстві він разом з батьком багато подорожує по Україні і Росії. Знайомство з театральними сценами Петербурга, Москви збудили в йому всесильну любов до театрального, романтичного. Але після закінчення юридичного факультету Київського університету (1903 р.) він був змушений служити в канцелярії – спочатку в Чернігові, в контрольній палаті, а потім у Житомирі (юристом, далі журналістом).

З 1904 р. на шпальтах чернігівських газет почали з'являтися театральні рецензії, підписані криптонімом "И.А.К.".

У 1910 році російською мовою пише першу п'єсу "Песня в бокале".

У 1914 році переїхав у Житомир, де і зустрічає революцію, проходить через буремні випробування громадянської війни.

Від початку 20-х у творчості драматурга помітний дедалі пильніший інтерес до повсякчасних тривог і надій людини. У цей переламний період своєї творчості І. Кочерга починає писати українською мовою.

У 1925 р. драматург завершує роботу над п'єсою "Фея гіркого мигдалю". Окрилений успіхом, драматург створює у 1927 році п'єсу "Алмазне жорно". Прагнення драматурга як найближче підійти до проблем доби помітне на початку 30-х рр.

У 1930 році І. Кочерга створює свою перлину, драматичну поему "Свіччине весілля". У 1934 році переїздить до Києва, де поринає в активну громадську та творчу роботу. Він пише п'єси, працює над кіносценаріями та перекладами.

З початком Великої Вітчизняної війни живе в Уфі, де редагує газету "Література і мистецтво" й працює в Інституті літератури Академії наук України.

Повернувшись 1944 р. до Києва, драматург реалізує давній задум і створює романтичну драму "Ярослав Мудрий" (1944, друга редакція – 1946), вперше повернувшись до образу реального державного діяча.

У повоєнні роки Кочерга основні творчі сили віддає роботі над драматичною поемою про Т. Шевченка "Пророк" (1943).

Помер І.Кочерга 29 грудня 1952 р.

Людинолюб-мрійник і драматург-мислитель, який завжди сповідував незалежність мистецьких принципів, він, попри несприятливість доби, творив драматичну класику, що витримала найтяжче випробування – часом. Писав І. А. Кочерга багато і постійно.

Він - автор книг про перших князів Київської Русі: "Святослав", "Володимир" із серії "Рюриковичі". У ряді п'єс на сучасні теми ("Підеш - не повернешся", "Ім'я", "Екзамен з анатомії", "Нічна тривога", і ін.) він виступив за високі ідеали моралі, за довіру до людини, виховання в ньому громадянського обов'язку. Автор драматичних поем "Ярослав Мудрий" та "Пророк", драми "Істина" був нагороджений 2 орденами й медаллю.

Всі кращі його твори пройшли випробування часом і стали щедрим набутком нових поколінь шанувальників його таланту.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

• Арабески до п'єси "Ярослав Мудрий" // Шкільна бібліотека. – 2019. – № 10. – С. 15-18.
• Видатний драматург ХХ століття : [135 років від дня народження Івана Кочерги] // Шкільна бібліотека. – 2016. – № 9. – С. 15.   
• Гриценко В. Проекція в сучасне чи апологія князівській жорстокості? : [драма Івана Кочерги "Ярослав Мудрий" з погляду сьогодення] / В. Гриценко // Українська літературна газета. – 2016 – 28 жовт. – С. 4.
• Лінкевич Л. Вивчаємо творчість Івана Кочерги / Л. Лінкевич // Українська література в загальноосвітній школі. – 2014. – № 10. – С. 28-32.        
• Невторованими шляхами // Шкільна бібліотека. – 2011. – № 9. – С. 13     
• Орленко П. Невторованими шляхами : [Іван Антонович Кочерга-драматург-філософ] / П.Орленко // Історичний календар 2001. – Київ, 2001. – С. 382-383.         

«Тут творилися неймовірні страхіття» (29-30 вересня – 80 р. від початку масових розстрілів мирного населення нацистами в Бабиному Яру)

 Хтось сказав, що «Пам’ять – сіра зона між політикою і психологією». Дуже б не хотілося, щоб українська пам’ять про Голокост була такою «сірою зоною». Їх і так забагато і в українському минулому, і в сьогоденні. Тож мета бібліографічного нарису – допомогти молодим українцям сприйняти українську пам’ять про жертв Бабиного Яру, а відтак і про Голокост, яка і по сьогодні залишається деформованою. У бібліографічному посібнику використані фрагменти спогадів тих, хто вижив в цій жахливій трагедії. Бібліографічний нарис стане у нагоді всім, кому небайдуже питання пам’яті – справжнім патріотам України і щирим вболівальникам за її долю.

«Тут творилися неймовірні страхіття» (29-30 вересня – 80 р. від початку масових розстрілів мирного населення нацистами в Бабиному Яру) : бібліографічний нарис / упоряд. Н. Л. Карпінська ; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. Гончара. – Полтава, 2021. – 24 с.

І кольорами написане життя : до 75-річчя від дня народження Ю. О. Самойленка

 Біобібліографічне досьє присвячене 75-річчю від дня народження нашого видатного земляка, українського митця гобелена, вітражиста, графіка, живописця, голови правління Полтавської обласної організації Національної спілки художників України, лауреата премій – Юрія Самойленка. Запропонований посібник адресується учням, молоді, бібліотекарям, краєзнавцям і всім, хто бажає більше дізнатися про заслуженого діяча мистецтв України, його творчі здобутки в декоративно-прикладному та образотворчому мистецтві. Матеріал не є вичерпним, використана література бралася з публікацій журналів та газет, книг, краєзнавчих видань, які є в наявності в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара.

І кольорами написане життя : до 75-річчя від дня народження Ю. О. Самойленка : біобібліографічне досьє / уклад. Ю. Новоселецька; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара. – Полтава, 2021. – 20 с. : іл.

«Український Геркулес» : 150 років від дня народження І. М. Піддубного, українського борця світового рівня

Біобібліографічна розвідка присвячена ювілею Івана Піддубного. Він був немов персонаж міфів про Геракла або билин про Іллю Муромця. Народився він в Україні, відзначився на аренах Європи і Америки, стерпів тяготи Другої світової війни, злидні і голод… Сьогодні, коли українці починають розуміти наслідки російської колонізації, яка понівечила ментальність українського народу, та замислюються над значенням національної ідентифікації, ця розвідка особливо унікальна. Адресований бібліотечним працівникам, молоді, викладачам, краєзнавцям, всім, хто не байдужий до історії.

«Український Геркулес» : 150 років від дня народження І. М. Піддубного, укр. борця світового рівня : біобібліографічна розвідка / упоряд. Т. Базир; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара. – Полтава, 2021. – 28 с.

Віктор Женченко – український співак, поет та перекладач

Щоб створити рондель, необхідно мати талант і натхнення. У цьому жанрі може творити тільки відчайдушна людина, і цією людиною є наш сучасник – поет, Віктор Женченко. Поезія увійшла в його долю з юних літ і стала духовною потребою на все життя. Видання розраховане на студентську і учнівську молодь, вчителів, краєзнавців і бібліотекарів, матеріали допоможуть їм збагнути глибину поезії, митця, мотиви його громадянської позиції. Розвідка не є вичерпна, в основному, вона укладена на матеріалах Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара і бібліотеках області.

«Ронделі оперного співака» : Віктор Женченко – український співак, поет та перекладач : біобібліографічна розвідка / упоряд. Т. Базир; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара. – Полтава, 2021. – 24 с..

Свідомий європеєць і не менш свідомий українець : до 180-річчя від дня народження Михайла Драгоманова

Біобібліографічний покажчик підготовлений до 180-річчя від дня народження видатної особистості України Михайла Драгоманова. Видання складене на основі дослідження фондів Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара з метою поширення знань про життя і діяльність видатного літературного критика і публіциста, історика і фольклориста. Містить систематизовані документи, що вийшли друком. Видання призначене старшокласникам, студентам, викладачам та широкому колу читачів.

Свідомий європеєць і не менш свідомий українець : до 180-річчя від дня народження Михайла Драгоманова : біобібліограф. покажч. / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; уклад. Н. Карпінська. – Полтава, 2021. – 34 с. – (Серія «Титани, які зміцнюють націю»)

КОМАХИ Полтавської області, занесені до Червоної книги України

Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління

«Українець, якого знає світ» (24 вересня – 220 років від дня народження М. В. Остроградського, видатного математика)

СЕРВІС - LANGUAGETOOL

Перевірка граматичних та стилістичних норм - LanguageTool

Вставте ваш текст у поле нижче. Натисніть кнопку "Перевірити текст", щоб знайти можливі помилки. 

На жаль, цей інструмент працює не зовсім досконало, але більшість орфографічних, граматичних помилок він допоможе виявити.

Лауреати Полтавської обласної премії імені Панаса Мирного – 2020

У бюлетені подається інформація про історію заснування премії, про лауреатів: літератора, журналістку, професора-літературознавця, майстра художньої кераміки, які 2020 року отримали Полтавську обласну премію імені Панаса Мирного. Троє з них уродженці Полтавщини, професор Фелікс Штейнбук – уродженець Волині. Користувачі можуть ознайомитися з короткими біографіями лауреатів, творами, які удостоєні високої нагороди, літературою про їхнє життя і творчість, електронними ресурсами. Інформаційний бюлетень адресований, насамперед, бібліотекарям, вчителям, студентам, старшокласникам.

Лауреати Полтавської обласної премії імені Панаса Мирного – 2020 : інформаційний бюлетень / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара; упорядник Н. Требіна. – Полтава, 2021. – 14 c.

ВІКТОРИНА "ПОЛТАВЦІ НА ВІТРАХ ІСТОРІЇ"

100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СТАНІСЛАВА ЛЕМА

Станіслав Лем – письменник-фантаст єврейського походження, яскравий представник польської наукової фантастики, філософ, футуролог, есеїст, автор реалістичної прози і сатиричних текстів. Почесний доктор декількох університетів. Входив до Польської асоціації письменників та Пен-клубу. Мав безліч національних та міжнародних літературних нагород, зокрема був лауреатом державних премій Польщі та Австрії в галузі культури і літератури.

Народився у Львові 12 вересня 1921 року у полонізованій єврейській родині. Батько – лікар – ларинголог Самуель Лем.

Дитячі та юнацькі роки Станіслава Лема минули у Львові, про що він розповів в автобіографічній книжці "Високий Замок" (1966).

"Жили ми на вулиці Браєровській [зараз вул. Лепкого], в будинку номер чотири, на третьому поверсі. На прогулянку зазвичай ходили – батько і я – в Єзуїтський сад або вгору по алеї Міцкевича, у бік церкви святого Юра. Не знаю, навіщо батько носив ціпка: у той час він ним ще не користувався. Зимовими днями, коли в саду було ще занадто багато снігу, ми прогулювалися по Маршалковській перед Університетом Яна Казимира, де, задерши голову, я міг розглядати величезні напівголі кам’яні фігури в дивних, теж кам’яних, капелюхах. Ці фігури нерухомо виконували свої незрозумілі функції: одна сиділа, інша тримала розкриту книгу, оперши її об коліно. Постійне задирання голови було болісним, тому в основному я розглядав батька, що крокував поруч".

Навчався майбутній фантаст в ІІ гімназій ім. Шайнохи (зараз Львівська середня школа № 8 на Підвальній).

Зв’язки батька допомогли йому вступити до медичного інституту, навчання в якому був змушений перервати під час німецької окупації. Паралельно працював механіком і зварником. Навчання Лем продовжив уже після війни, але випускні іспити не склав, щоб уникнути призову в армію. У 1946 році, не бажаючи приймати радянське громадянство, вся його сім’я переїхала до Кракова.

Писати Станіслав почав ще в студентські роки. Літературна кар’єра розпочалася зі співробітництва з журналами. Перший його твір "Людина з Марса" було опубліковано в маловідомому тижневику "Новий світ пригод". А вже після виходу роману "Астронавти" Лем став по-справжньому відомим.

Творчість Лема не зводиться лише до наукової фантастики, хоча цей жанр, до якого входить багато романів та цикл оповідань про пілота Піркса, переважає. Не менш цікавим у творчості Лема є фантастично-науковий гротеск – сюди входять "Казки роботів", "Кіберіада" та цикл творів про Ійона Тихого. Крім того, Лем є автором книг, жанр яких визначається на межі між філософською есеїстикою й художньою літературою ("Досконала порожнеча", "Провокація", "Бібліотека ХХI століття"), а також – у ранній творчості – сучасного реалістичного роману.

В старості Лем писав есе на філософські теми, він став песимістом і агностиком. "Люди не хочуть жити вічно. Люди просто не хочуть помирати". Станіслав Лем довго хворів діабетом і помер 27 березня 2006 року в Кракові.

З-під пера Станіслава Лема вийшло близько 200 художніх творів. Його твори найпопулярніші за кількістю мов, якими їх перекладено, а таких понад сорок, загальним накладом 35 млн примірників.

РЕКОМЕНДУЄМО

Лем С. Соляріс : роман / С. Лем ; пер. з пол. Д. Андрухова. – Львів : Кальварія, 2007. – 200 с.

"Соляріс" – найвідоміший роман письменника-фантаста.

Роман присвячено пошуку контакту з мислячим Океаном екзопланети Соляріс. У ньому порушуються філософсько-етичні проблеми пізнання світу, антропоцентризму, людяності та, власне, відповідальності за все, що робить людина – як на Землі, так і за її межами.

Дія роману "Соляріс" відбувається в далекому майбутньому. Розповідь ведеться від першої особи – доктора Кріса Кельвіна, який прибув на планету для розв’язання проблем із психологічним станом членів експедиції. У романі представлено дві сюжетні лінії: перебування Кельвіна на дослідницькій станції "Соляріс" і документальне викладення історії відкриття та дослідження планети в формі знайомства Кельвіна з науковою бібліотекою на борту станції.

Лем С. Повернення з зірок : фантаст. роман / С. Лем. - Львів : Каменяр, 1965. – 220 с.

Роман оповідає історію астронавта Халя Брега. Він повернувся з космічної експедиції на Фомальгаут, котра через релятивістське уповільнення часу тривала близько 10 років. А на Землі за цей час минуло 127 років. Халь виявляє, що поки він подорожував на Землі склалось утопічне, незвичне для астронавта з минулого суспільство, без насильства і воєн.

Незабаром Халь дізнається, що в основі нової цивілізації лежить процедура бетризації, яка нейтралізує всі агресивні імпульси в мозку людини й підсилює інстинкт самозбереження. Однак у цієї процедури є і побічні ефекти, принаймні з точки зору Халя. Людство не схильне до ризику, зокрема, космічні польоти розглядаються як невиправданий авантюризм. Він та інші космонавти стають для суспільства чужими і навіть небезпечними, оскільки не були бетризовані. Перед головним героєм постає вибір: прийняти цінності нового суспільства чи стати вигнанцем...

Лем С. Кіберіада : фантастичні твори / С. Лем ; пер. з пол. – Київ : Дніпро, 1990. – 815 с. – (Фантастика. Пригоди. Детектив).

Цикл фантастичних оповідань, дотепно названий "Кіберіадою", був написаний ще у далеких 60-х роках минулого століття, проте свого чару він не втратив і досі. Всесвіт "Кіберіади" – казковий, часів царя Гороха, якщо послуговуватися людською мовою. І хоча там є королівства, лицарі і принцеси (трапляються навіть дракони), але населяють його роботи, які навдивовижу схожі на людей. Вони також люблять і ненавидять, втішаються і горюють, а деякі з них навіть умирають. З-поміж того населеного роботами всесвіту на особливий пошанівок заслуговують Трурль і Кляпавцій – геніальні конструктори і винахідники, які, намагаючись перевершити один одного, можуть створити все – від машини для сповнення бажань до Демона Другого Порядку. На жаль, найчастіше ті винаходи викликають лише усмішку. Чому? На це питання, як сказав один із Лемових мудреців, кожен повинен відповісти особисто.

ЗБІРКА ВІРШІВ БІБЛІОТЕКАРІВ ПОБАЧИЛА СВІТ

Збірка «Без масок Бібліоpoetry» унікальна тим, що об’єднала талановитих авторів з різних регіонів України. 24 бібліотекарі з Волині, Сумщини, Чернігівщини, Херсонщини, Львівщини, а також Києва, Миколаєва та Полтави представили в ній свої поетичні доробки. Кожен з учасників пише те, що хвилює його, що зачіпає струни його серця, а відповідно зачіпатиме й серце читачів. Це і кохання, і любов до рідної землі, вічні пошуки сенсу життя, громадянська лірика, а ще у творчості відображена улюблена бібліотечна справа і сама бібліотека.

Збірка зовсім нещодавно побачила світ у Львові, у видавництві «СПОЛОМ». Серед авторів є і працівниця сектору краєзнавчої літератури та бібліографії Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара – Юлії Манойленко (Новоселецької).

БУТЕНКО ЄВГЕН ПАВЛОВИЧ

 

ПРЕМІЯ ІМЕНІ Г. Х. АНДЕРСЕНА

Премія імені Г. Х. Андерсена у світі дитячої літератури вважається найпрестижнішою. І хоч за цю премію ніякої грошової нагороди не дають, призи напрочуд своєрідні, у своєму дитячому стилі. До речі, серед українських дитячих письменників премію пощастило здобути Всеволоду Нестайку за його чудовий пригодницький роман "Тореадори з Васюківки".

Важко знайти в українській літературі щось настільки веселе, талановите й дотепне, як ця неперевершена книга Всеволода Нестайка, якого часто називають Гоголем сучасної української дитячої літератури. Недаремно "Тореадори з Васюківки" перекладено двадцятьма мовами і внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один з найвидатніших творів світової літератури для дітей.

Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки : трилогія про пригоди двох друзів / В. З. Нестайко. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2008. – 540 с.

Читаючи майже детективні історії щоденних клопотів Яви з Павлушею, дивуєшся не лише їх вмінню з гумором ставитися до життя, щирості, здатності на високі й напрочуд інтенсивні переживання, а й "непрактичності" щодо пошуку вигод для себе особисто, "страху" за власне добре ім’я (щодо якого вони не мають жодних сумнівів!) та спрямованості на потреби й очікування оточуючих. Вони не бояться помилятися й виправляють власні й чужі промахи з такою ж завзятістю й наполегливістю, як і беруться за нові справи...

Книга чекає на свого читача у бібліотеці!!!

2021 - МІЖНАРОДНИЙ РІК ОВОЧІВ ТА ФРУКТІВ

 

Синьо-жовтий день календаря

У бібліографічному матеріалі прослідковується еволюція українського прапора та згадані історичні події XX століття, завдяки яким синьо-жовтий стяг здобув народне визнання та юридичне оформлення, став державним символом Незалежної України. Література для пам’ятки взята з фондів обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара. Матеріал не є вичерпним, але ним можуть скористатися бібліотекарі, вчителі, старшокласники, школярі, а також всі, кому цікава історія України та, зокрема, історія державних символів країни.

Синьо-жовтий день календаря (до 30-річчя підняття українського прапора над будівлею Верховної Ради України та 25-річчя Дня Державного Прапора України) : пам’ятка читачу / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара ; уклад. Л. Картальова. – Полтава, 2021. – 20 с.

Україна на тернистому шляху до Незалежності (30 років Незалежності України)

Як свідчить історія, із тисяч народів і народностей світу лише приблизно 200 виросли в нації, створили свої держави й домоглися визнання світовою спільнотою. Серед цих країн – і країна Україна. Мета бібліографічного дайджесту – показати непростий шлях становлення української державності. Матеріал не є вичерпним, але його можуть використати бібліотекарі, учителі і старшокласники, всі, хто цікавиться історією і сьогоденням України. Література для дайджеста взята з фондів Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара.

Україна на тернистому шляху до Незалежності (30 років Незалежності України) : бібліографічний дайджест ; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; упоряд. Л. Картальова. – Полтава, 2021. – 24 с.

ВІКТОРИНА "THE BEATLES"

КРОСВОРД «Чи знаєте ви… УКРАЇНУ і видатних українців?» (до 30-річчя Незалежності України) Вип. 2

БУКЕРІВСЬКА ПРЕМІЯ-2021

Переможцем міжнародної Букерівської премії 2021 року став французький письменник Девід Діоп з книгою "Вночі вся кров чорна" ("At Night All Blood is Black").

Міжнародна Букерівська премія заснована 2005 та до 2015 року вручалася раз на два роки. Премія могла бути присуджена як англомовному письменнику, так і автору, чиї твори перекладені англійською. З 2016 року премію почали вручати щорічно виключно за перекладені англійською мовою художні літературні твори.

Призовий фонд премії становить 50 тисяч фунтів стерлінгів. Згідно з правилами премії, половину призових коштів отримує автор книжки, іншу половину – перекладач.

Девід Діоп народився у 1966 р. в Парижі, виріс у Сенегалі, зараз живе у Франції, викладає літературу XVIII ст. в університеті Пay. Він став першим французьким автором, який отримав міжнародну Букерівську премію. Раніше письменник вже отримував низку французьких та міжнародних нагород.

"Альфа Ндіає та Мадемба Діоп – двоє з багатьох сенегальців, які воювали під час війни під французьким прапором. Кожен раз, коли капітан Арман дає свисток, вони вибираються з окопів, щоб атакувати блакитноокого ворога. Але одного разу Мадембу смертельно поранено, і без свого друга, свого більше ніж брата, Альфа залишається сам серед жорстоких окопів, далеко від усього, що він знає і цінує. Він кидається у бій з новою силою, але незабаром починає лякати навіть своїх товаришів по зброї", – розповідає опис книги на сайті Букерівської премії.