Ці рядки – поетичний голос Олеся Гончара з далекого травневого дня 1945 року… Голос молодого воїна, за плечима якого були важкі фронтові дороги: оборонні бої, біль відступу, оточення і полон, визвольний похід, радість перемоги. Яким же був день Перемоги для 27-річного юнака?
В його фронтовому щоденнику з'явився запис: "День Перемоги. Гвардійський апофеоз неподалік Златої Праги. Той благовіст миру, і чехи – сяючі, і п' яні від щастя ми… Коли ми закінчили війну на полях Європи весною 1945-го , ми були тоді всі суцільними поетами, людьми, що ідеалізували життя, оспівували його, ми були закохані в кожну травинку, бо завтрашній день, усі безконечні грядущі дні уявлялися нам у розливі сонця й братерства. Ми були безсмертні – так принаймі ми відчували себе. Не буде життю кінця-краю, не буде ворожнечі, не буде більше ніколи страхіть, кошмарів, будуть тільки людяність, братерство, вселюдське вічне добро…".
А ще радість перемоги над фашистською Німеччиною Олесь Гончар щиро, емоційно передав у незакінченій поемі "9 травня" (1945 рік), невеликий уривок з якої подаємо нижче:
Спинися, живий і щасливий,
Спинися на повнім скаку.
Не раз біля теплої гриви
Ти ж мріяв про мить таку!
Дивися, як світ оживає
На наших очах отут,
Як кожне стебло посилає
Зелений тобі салют.
В мерзлій землі задубілій
Був ти зігріваний ким?
Цим ранком травнево-білим,
Саме таким, як нині,
Єдиним у тисячі літ,
Коли ув одній хвилині
Втілився цілий світ.
Коли, перерита металом,
Земля у безлічі ран
Ожила, підвелась, заграла,
Ніби живий орган.
Юна душа прагнула виповісти наболіле, тому враження, навіяні війною і пережиті серцем, змусили вчорашнього воїна взятися за перо. Світла пам'ять про полеглих фронтових побратимів стукала в серце, вона ввібрала в себе і кров, і журбу, і щастя Перемоги… Тема війни стала доленосною в творчості нашого "кревного полтавця".
Письменник-фронтовик Віктор Астаф'єв відмічав: "Антивоєнні романи Олеся Гончара ставлю в рівень кращих світових досягнень у художньо-глибокому розкритті цієї теми".
Немає коментарів:
Дописати коментар