«РІЗДВЯНА НІЧ» – ПЕРША УКРАЇНСЬКА ОПЕРА, АВТОРИ ЯКОЇ ПОЛТАВЦі

ЗНАТИ РІДНЕ, ЩОБ ГОРДИТИСЯ

В лютому 1873 року в газеті «Киевлянин» з’явилася стаття «Нове явище в мистецькому житті Києва». Автор привертає увагу читачів до нової опери уродженця Полтавщини, 30-річного Миколи Лисенка, як до відрадного явища національного мистецтва. Оцінюючи позитивно і дуже кваліфіковано музичні характеристики дійових осіб опери, автор статті робить висновок про музику та її автора: «Хто знайомий з його музикою до «Кобзаря» Шевченка, той знає, скільки непідробної свіжості, почуття й вірності народному духові можна сподіватися від створюваних ним мелодій ліричного та епічного характеру… справжнє поле діяльності його – не уроки, які він дає на фортепіано, і не навчання хорів до концертів, а композиторство на грунті народної малоруської мелодії».

До речі, «лібретто цієї опери, написане М. Старицьким, [уродженцем Полтавщини, двоюрідним братом М. Лисенка] на основі оповідання М. Гоголя, має досить високу літературну вартість», – писав І. Франко.

Нарешті з’явилася афіша: «В пятницу, 25 января 1874 года, в Городском театре господами любителями драматического искусства и музыки будет поставлена в первый раз «Різдвяна ніч», малороссийская опера в четырех действиях. Текст по
Гоголю Старицкого, музыка Лысенко. В декорациях, костюмах и вообще в обстановке будет соблюдена этнографическая точность».

Київська публіка, яка чекала постановки опери майже цілий рік, зустріла її з тріумфом. Усі чотири вистави, що відбулися в січні і лютому 1874 року, пройшли з аншлагом. Стільці ставили, де тільки можна було, всі проходи були зайняті слухачами, яким не вистачало місць. Від величезної кількості публіки гасли лампи в люстрах. Щасливі власники квитків ставали предметом загальної заздрості, скрізь тільки й розмов було, що про нову оперу молодого композитора-полтавця.

Виконання опери було визнано чудовим. Незважаючи на те, що в усіх ролях (крім Пацюка) виступали аматори, їхнє виконання визнали бездоганним навіть ті, хто умовляв Лисенка відійти від «хохлаччини».

Подаємо відомості про деяких виконавців ролей. 

Партію Вакули виконував Олександр Олександрович Русов (1847–1915) – відомий український публіцист, етнограф, який певний час жив і працював у м. Полтаві. 

Слухачам дуже подобався його звучний і приємний тенор.

Дружні, сердечні стосунки між Русовим і Лисенком збереглися до смерті композитора. Русову Лисенко «завше грав і наспівував свої пісні, – писала С. Ф. Русова. – Русов був для Миколи Віталійовича одним з найулюбленіших виконавців, а для Русова не було більш улюбленого композитора. Для влаштування концерту Лисенкові Русов не жалів ні часу, ні труда, де б він його не упорядковував – чи в Чернігові, чи в Петербурзі, чи в Полтаві. Русов краще, ніж хто інший, оцінював усю національну вартість музичного скарбу, утвореного Лисенком».

Партію Оксани співала Ольга Олександрівна Лисенко (1850-1930) – дружина композитора. Походила вона з полтавської поміщицької родини О’Коннорів, далеких родичів Лисенків. Ще підлітком дівчина чарувала всіх своєю вродою, приємним голосом. Дуже любила співати українських пісень, захоплювалася оперою.

В ролі Пацюка виступив Станіслав Іванович Габель (1849–1924), уродженець Черкащини, який тільки що повернувся з Італії. Добре володіючи українською мовою, обізнаний з життям та побутом українського села, з історією України, Габель створив образ справжнього козака, що відповідав задумові авторів опери – Миколи Лисенка (1842–1912) і Михайла Старицького (1840–1904). 

Партію Грицька виконував студент Київського університету, в майбутньому український історик і письменник, академік Орест Іванович Левицький (1848–1922), уродженець Полтавщини. Він дуже захоплювався музикою Лисенка. У спектаклях 1874 року Левицький відзначався як своїм голосом, так і грою. «Він дійсно дав постать полтавського першого парубка, верховодаря на сільських вечорницях, «березу» у співах сільської «вулиці», чи в колядуванні.

О. І. Левицький самим своїм натуральним поводінням на кону, немов би самим тембром свого свіжого «парубоцького» голосу оживляв народні сцени «Різдвяної ночі», – писали критики.

Про решту виконавців біографічних даних майже не збереглося. 

1874 рік – час постановки на київській сцені опери М. В. Лисенка «Різдвяна ніч» – за своїм мистецьким і громадським значенням став роком становлення української професіональної музики.