ДЕНИС КРИВИЙ

Люди культури, яких забрала війна. Денис Кривий

Денис Олександрович Кривий (19 жовтня 1988, смт Черняхів, Житомирська область – 11 травня 2023, Донецька область) – український фотохудожник, військовослужбовець Сил спеціальних операцій Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2023, посмертно), почесний громадянин міста Первомайська (2024, посмертно).

Його фотороботи були окрасою міжнародних та національних виставок.

34-річний фотомитець-натураліст Денис Кривий з Первомайська на Миколаївщині добре відомий серед професійної спільноти. Чоловік був володарем престижної премії «Блакитна стрічка» Міжнародної федерації фотомистецтва FIAP, а його роботи публікували в міжнародному науково-популярному часописі National Geographic.

Ще під час навчання на історичному факультеті Первомайського інституту Одеського національного університету імені І. І. Мечникова Денис почав захоплюватися фотографією, комп’ютерною графікою, медіадизайном, туризмом. Особливо йому вдавалися пейзажні знімки. Першим професійним інструментом чоловіка була звичайна цифрова «мильниця», але вже за короткий час він зміг піднятися до рівня відомого фотомайстра. Денис є автором найкращих світлин природи Національного парку «Бузький Гард» (Миколаївська область), їздив знімати природу в Карпати.

Денис – переможець численних фотоконкурсів, учасник виставок фотографій природних пейзажів і тварин у різних містах України, а також у Косові. Проводив професійні пленери, семінари і тренінги. В останні роки опановував аерофотозйомку.

Значну частину своєї творчості фотомитець присвятив дивовижній природі півдня України - на світлинах йому вдавалося зафіксувати унікальні моменти з життя тутешньої флори та фауни.

«Молодий, енергійний, талановитий, автор фотовиставки «Краса Бузького Гарду», яка неодноразово демонструвалась в музеях нашої країни. Фото Дениса Кривого красуються у виданнях національного природного парку «Бузький Гард», на нашому сайті, стендах, путівниках, листівках та інших публікаціях. Ми ніколи не забудемо світлі справи та талант Дениса», – написали співробітники нацпарку «Бузький Гард» у Фейсбуці.

Денис був веселим, комунікабельним, мав багато друзів.

«Про Дена можна говорити багато. Ми дружили пів життя. І в мій день народження він завжди глузував з мене. Віка, а мені ще три місяці бути молодшим за тебе...», – пригадує товаришка Вікторія Коцюбенко.

А його друг Володимир Галузінський стверджує, що Денис, попри легку вдачу, завжди серйозно ставився до своєї роботи. «Він завжди був дуже талановитим, натхненним і «двіжовим». З перших днів, як він з’явився в нашому місті (звідси родом його мама) одразу став центром компанії. Був одночасно і веселим та непосидючим, і таким, що викликав повагу людей. Завжди глибоко занурювався в усе, чим цікавився», – зазначив Володимир.

Коли почалася велика війна, Денис пішов волонтерити, адже завдяки своїй роботі мав гарні зв’язки по всій Україні і за кордоном. Та цього йому виявилося замало. Він оббивав пороги військкомату майже з перших днів війни, а вже влітку 2022 року пройшов суворий відбір і почав служити в елітному підрозділі ЗСУ – Силах спеціальних операцій, а в травні 2023 року загинув у бою під Бахмутом, рятуючи пораненого побратима.

За словами дружини Галини, Денис був найважливішою людиною у її житті, її сонцем, її другом, найкращим батьком двох маленьких дівчаток. Він завжди робив усе можливе і навіть більше, але при цьому вважав, що цього все рівно недостатньо.

Саме з ініціативи Галини у Миколаївському обласному краєзнавчому музеї «Старофлотські казарми» нещодавно відкрилася виставка-аукціон «Краса Бузького Гарду», присвячена пам'яті фотомайстра. Для відвідувачів представлено понад 100 його робіт. Трохи раніше така ж подія відбулася у Первомайському краєзнавчому музеї.

Дружина розповідає, що Денис був дуже талановитим і вона прагне, щоб з його творчістю познайомилося якомога більше людей. Жінка заснувала спеціальний Благодійний фонд «СЯО», метою якого є організація виставок та аукціонів у різних містах України, виручені кошти з яких підуть на користь ЗСУ.

Денис став одним із тих лицарів в обладунках. Попри мирний гуманітарний фах, у його вступі до війська та в його ландшафтній фотографії легко простежити спільне: любов до живого в усьому його розмаїтті та прагнення це живе захистити.

«Можна оплакувати його смерть, а можна пишатися його життям. Я обрала другий варіант, – каже Галина. – Він яскраво прожив своє життя. Робив те, що хотів. І пишався тим, що робив. Він зробив свій вибір, а я – свій. Я вибираю рухатися вперед і ділитися його спадком».