ПУШКАРІВСЬКИЙ ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МОНАСТИР

Мотря Кочубей
(1688-20.01.1736)

Багато куточків сучасної Полтави приваблюють своєю мальовничістю питливе око її мешканців. Місцевість між мікрорайонами Половки – Сади – Огнівка вже давно стали улюбленим місцем відпочинку полтавців. Каскад ставків та невеликий лісок, до того ж, виконують макрооздоровчу функцію, полегшують повітря, надаючи йому свіжості і прозорості лісного подиху. Сьогодні мало хто знає, що на початку минулого століття вищезгадана місцевість насамперед ототожнювалась з Вознесенським жіночим монастирем, стіни якого стоять німими свідками кохання і останніх хвилин життя Мотрі Кочубей.

Свою історію жіноча обитель розпочинає 1676 р., коли з благословення архієпископа Черніговського та Новгород-Сіверського Лазаря Барановича черницями з Подолії був заснований монастир. До 1719 р. від місця свого початкового розташування його називають Мазурівським. Навесні 1719 р. полтавський полковник Іван Черняк, продовжуючи традиції козацької старшини по піклуванню над святими оселями, ініціює перенесення монастиря до Пушкарівки – вотчин полтавських полковників. Свій дозвіл та благословення на переїзд жіночого монастиря надають гетьман Іван Скоропадський і Переясловський єпископ Кирило Шумлянський. Восени 1719 р. "усамітнена оселя" остаточно переїздить на нове місце – до Пушкарівки. Незабаром старий Черняк помирає, і вже його син Григорій в пам'ять про померлого батька жалує Пушкарівському монастирю нові землі, садок з левадою та ставки з єдиною лише умовою, що його родина буде мати право "ловити для домашнього вжитку рибу зі ставка".

Вознесенська церква,

м. Полтава

У 1762 р. за кошти полтавського полковника Івана Черняка було споруджено Вознесенську церкву. Восени 1815 р. за рішенням духовної Консисторії Вознесенський монастир був закритий. Більшість монастирських сестер переведено до Велико-Будищанського жіночої обителі, що під Диканькою. З реорганізацією монастиря постало питання про визначення спадкоємця його земельних володінь. Через відсутність документів, які б підтверджували право обителі розпоряджатися монастирськми землями, це питання розглядалося на найвищому рівні. Єпископ Полтавський та Переяславський Анатолій своїм розпорядженням залишає біля 35 га землі за Вознесенською церквою реорганізованого монастиря.

У монастирі закінчила своє життя Мотря Кочубей, останнє нещасливе кохання гетьмана Івана Мазепи. Коли саме вперше з'явилая в монастирських келіях Мотря – невідомо. Молода дівчина вирішує назавжди поєднати своє життя монастирем після тих випробувань, що випали на її долю: заборонена любов до гетьмана Івана Мазепи, страта рідного батька, зречення рідних, зневага друзів та оточуючих. Історія трагічного кохання хрещениці до гетьмана проходить впродовж всіє поеми Олександра Пушкіна "Полтава".

Її могила в 30-ті роки теж було знищено.

На сьогодні Вознесенська церква – це єдиний на Полтавщині зразок класичного тетраконха, – культурної споруди з чотирма боковими прибудовами-апсидами, розміщеними хрестоподібно навколо центрального квадратного у плані простору. Відновлювальні роботи цієї унікальної пам'ятки архітектури, що ведуться з 1990 р., тривають до цього часу.