КАЛАЧЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ

Михайло Миколайович 

Калачевський (Колачевський)

(1851 - 1907)

110 років від дня смерті українського композитора, піаніста, громадського діяча, юриста.

Народився 26 вересня 1851 року на хуторі Калачівка поблизу с. Попівка Кременчуцького повіту, тепер Онуфріївського району Кіровоградської області в сім'ї дрібного поміщика. Дитячі роки його минули в оточенні, де звучала народна музика. У селі Рокитному, де жив його дідусь, Михайло любив відпочивати. Дідусь возив його до міста Кременчука слухати духовий оркестр, запрошував до своєї садиби музикантів. А ще запала в душу Мишкові проста і щира народна пісня.

Здобув юридичну і музичну освіту. Професійну музичну освіту він здобув у Лейпцизькій консерваторії, яку закінчив у 1876 р. Навчався юнак на кілька років пізніше від Миколи Лисенка й у тих самих педагогів.

Після повернення на батьківщину жив і працював у Кременчуці. Не маючи можливості працювати за обраним фахом, він займається активною музично-просвітницькою діяльністю, виступає як диригент; якийсь час працює у Кременчуцькому повітовому мировому суді. З 1890 р. впродовж десятиліття, керує управою Кременчуцького земства. За цей час багато зробив для розвитку земських шкіл і лікарень.

Частина творчої спадщини М. Калачевського, що дійшла до нас, невелика – це струнний квартет, фортепіанне тріо та п'єси, романси на тексти російських поетів, реквієм для хору, струнного оркестру й органа, хори, "Реквієм" тощо. Збереглося також 19 романсів, 4 п'єси для фортепіано і партитура "Української симфонія".

Найвидатнішим твором композитора стала побудована на основі народних мелодій "Українська симфонія" – дипломна робота, вперше виконана у Лейпцігу в 1876 р. В Україні симфонію Калачевського неодноразово виконував оркестр під керуванням Д. Ахшарумова в Полтаві, а потім у Харкові й Кременчуці. За радянських часів цей твір міцно ввійшов до репертуару оркестрів. Він звучить по радіо, його записано на грамплатівку, опубліковано також партитуру.

"Українська симфонія" Калачевського – це чотиричастинний цикл: Сонатне алегро, Інтермеццо-скерцандо, Романс, Фінал. Склад оркестру подвійний: флейти, гобої, кларнети, фаготи, чотири валторни, труби, литаври і струнний квінтет.

Перша частина симфонії лірична за змістом. Тут використано дві народні пісні – "Віють вітри" і "Йшли корови із діброви". 

Друга народна мелодія ("Йшли корови із діброви"), що лягла в основу побічної партії, також зазнала певних змін, передусім метроритмічних. 

Друга частина – Інтермеццо-скерцандо – жартівлива народна сцена. Музика її виросла з першої фрази народної пісні "Дівка в сінях стояла". 

Третю частину – Романс – витримано в лірико-епічних тонах. Калачевський поклав в основу теми мелодію історичної пісні "Побратався сокіл з сизокрилим орлом".

Сама тема звучить могутньо, велично, її розмірений тон, досить насичений, широкий пульс мелодичного дихання створюють епічний образ.

Романс виконує в симфонії функцію ліричного центру твору, традиційного для класиків і романтиків.

Фінал симфонії пронизаний стихією танцю. Він побудований на зіставленні двох тем, в основі яких – народні танцювальні пісні "Ой гай, гай" і "Ой джиґуне, джиґуне". Обидві теми зберегли пісенно-жанрові риси.

Дві "хвилі" розробки розгортаються на матеріалі сполучної і побічної партій. У першій підкреслено драматичні риси, у другій – жартівливі. Після репризи, яка не вносить суттєвих змін, звучить урочиста святкова кода (тему головної партії тут проведено у збільшенні).

"Українська симфонія" М. Калачевського – яскраво національний і глибоконародний твір. Використавши народні мелодії, композитор зумів зберегти їх жанрові особливості і створити своєрідні народні образи. М'яка лірика, дотепний жарт, героїко-епічна пісня і сцена народних веселощів – ось стислі характеристики змісту твору. Лірико-жанрова симфонія Калачевського – помітне явище в українській музиці другої половини XIX ст.

Оригінальний рукопис симфонії був знайдений М. Грінченком у 1930-х рр. З цього часу твір постійно виконується симфонічними оркестрами.

Поряд з творчою займався громадською діяльністю, адвокатською практикою і меценатством.

Помер Михайло Колачевський у 1907 р. Похований на власній садибі.

У селі Рокитному М. Калачевський спорудив маєток, що вражав довершеністю архітектурних форм. А ще заклав унікальний парк, де зростали десятки різновидів дерев і кущів. Тут він прожив більшу частину життя і творив свої твори. Та через історичні негаразди була пограбована і спалена садиба Калачевських, захаращено парк, зруйновано склеп, де був похований великий композитор. Могилу творця було надовго загублено. Минув час. Нащадки знайшли місце поховання композитора, встановили надгробну плиту у вигляді кришки роялю. Парк оновлено і присвоєно йому ім'я господаря. 

З метою увічнення пам'яті видатного земляка, талановитого композитора Кременчуцькій дитячій музичній школі № 3 у 2008 році було присвоєно ім'я Михайла Миколайовича Калачевського.

Література:

1. Гармаш Т. П. 8.2. Калачевський Михайло Миколайович (1851 - 1907) / Т. П. Гармаш // Гармаш Т. П. Портрети діячів природоохоронної справи: Полтавщина (XIX - поч. XX ст.). – Полтава, 2009. – С. 115-116.
2. Калачевський (Колачевський) Михайло Миколайович (26.09.1851, с. Попівка на Полтавщині, тепер Кіровоградська обл. – 1907, Кременчук) // Муха А. Композитори України та української діаспори : довідник. – К., 2004. – С. 123.
3. Калачевський Микола Михайлович // Григор'єв В. Роде наш прекрасний: історія Глобинського району в особах. – Полтава, 2007. – С. 284-291.
4. Калачевські // Григор'єв В. На вітрах історії : монографія. – Полтава, 2012. – Розд. IV. 11. – С. 121-125.
5. Тимчук О. Використання краєзнавчого матеріалу на уроках музики / О. Тимчук // Антологія краєзнавства Полтавщини. – Полтава, 2005. – С. 217-220.