БІБЛІОГРАФІЧНА ПОЛИЧКА

09:00 Загальнонаціональна хвилина мовчання пам’яті загиблих у війні проти росії. Схиляємо голови перед Героями, які боролися і загинули за наше майбутнє.

четвер, 31 жовтня 2024 р.

ВІКТОРІЯ АМЕЛІНА

Люди культури, яких забрала війна. Вікторія Амеліна







Вікторія Юріївна Амеліна
(до шлюбу Шаламай; 1 січня 1986, Львів – 1 липня 2023, Дніпро) – українська письменниця та громадська діячка. Кавалерка ордена «За заслуги» III ступеня (2024, посмертно), лауреатка премії Конрада.
Вона шукала помаду. Це був третій день у дорозі. З Києва через Харків, Ізюм, Святогірськ і Слов’янськ ми пробиралися поганими дорогами Донеччини через нескінченні села, де не лишилося жодного неушкодженого будинку, їхали до бібліотек із забитими фанерою вікнами і говорили з людьми, які пережили місяці російської окупації та бомбардувань. Наш вигляд можна було б великодушно назвати скуйовдженим.
– Я не можу так вийти до дітей.
– Що ти кажеш?! Ти ж як принцеса.
– Дуже втомлена принцеса.
Вона нафарбувала губи…
З початку російського вторгнення в Україну Вікторія Амеліна доєдналася до громадської організації Truth Hounds, яка документує воєнні злочини. У вересні 2022 року саме Вікторія Амеліна знайшла захований в саду щоденник закатованого росіянами Володимира Вакуленка в с. Капитолівка на Ізюмщині. Згодом Вікторія Амеліна представляла спадщину Вакуленка в харківському літературному музеї. Вона чимало часу приділяла документуванню воєнних злочинів, дослідженню війни.
«Великий роман про війну не має бути один, цих історій має бути багато. Наша сила – у різноманітності, багатоголоссі історій, треба збирати всі свідчення, розповіді. Такою горизонтальною стане наша література. У масштабах країни ми очікуємо, що люди звертатимуться не лише до психотерапевтів, але й до мистецтва. І дуже важливо, аби зв'язок між тими, хто творить культуру, та тими, хто її споживає, налагодився», – так говорила Вікторія Амеліна влітку 2022 року під час дискусії учасників і учасниць Українського ПЕН в Kharkiv Media.
На початку червня 2022 року Вікторія Амеліна опублікувала у твіттері знімок, на якому вона фотографує зруйнований будинок». Це я на цьому фото. Я – українська письменниця. На моїй сумці портрети великих українських поетів. Здавалося б, я маю фотографувати книги, мистецтво та свого маленького сина. Але я документую воєнні злочини росії та слухаю звуки артобстрілів, а не вірші. Чому?» – написала Амеліна.
Вона любила робити селфі в купе Укрзалізниці, що стали її справжнім домом після початку повномасштабного вторгнення. Навесні 2022-го вона долучилася до документування воєнних злочинів росії в організації Truth Hounds і пропускала крізь себе людське горе, щоб одного дня домогтися справедливості. Про цю частину роботи вона говорила відкрито, тоді як за лаштунками залишалося додаткове волонтерське завдання: нести світло туди, де темрява настоялася, наче затхле повітря в переповненому бомбосховищі.
27 червня 2023 року її смертельно поранено під час атаки на Краматорськ, коли росіяни близько сьомої вечора вдарили по найкращому в місті ресторану, відомому серед журналістів і волонтерів, ракетою «Іскандер» (точність ураження – 5-7 метрів). Саме там Амеліна вечеряла з делегацією колумбійських письменників, яких супроводжувала на Донеччину, щоб через них донести правду про війну до Південної Америки. У результаті російського удару по піцерії було поранено шістдесят і вбито дванадцять людей, з них троє дітей. П’ять днів по тому Вікторія Амеліна також померла від поранень.
За два місяці до смерті вона стояла перед мовчазними дітьми у Слов’янську. На ній була чорна футболка з принтом «book is my superpower».
– Ви знаєте, що це означає? Я ніби супергероїня, бо я читаю книжки. І ви теж можете бути супергероями!
Вона хотіла зробити так, щоб діти усміхнулись, – і їй вдалося. Не щодня грати й читати з ними під звуки далекої артилерії приїжджає принцеса, хай і дуже втомлена.
«Дітей тут бути не має, але вони є, – пояснювала Вікторія. – І ми маємо тут бути для них».
Їй вдавалося бути всюди для всіх. Ніби як супергероїні. Після початку повномасштабного вторгнення вона їздила світом і закликала до покарання Росії за воєнні злочини. Вона писала для західних медіа про те, що російська культура має відповідати за моральне банкрутство російського суспільства, у той час як культура українська має бути збережена у вирі влаштованого росією геноциду.
Її підхід до цього завдання був практичним: за два тижні після звільнення Харківщини вона відкопала під вишнею в селі Капитолівка окупаційний щоденник Володимира Вакуленка. Наприкінці березня 2022-го, за кілька днів до того, як письменника забрали росіяни, окупувавши його рідне село, Вакуленко закопав щоденник у саду біля свого будинку. Батькові сказав віддати зошит ЗСУ, коли ті звільнять Капитолівку. Шість місяців по тому Володимирове тіло з двома кульовими отворами було знайдено у братській могилі біля Ізюму, що її по собі залишили, втікаючи, росіяни. У червні 2023-го щоденник Вакуленка опублікували з передмовою Вікторії Амеліної. Презентація книжки відбулася за кілька днів до того, як Амеліну було вбито російською ракетою.

понеділок, 28 жовтня 2024 р.

ЛЮДИ КУЛЬТУРИ, ЯКИХ ЗАБРАЛА ВІЙНА

Український ПЕН та The Ukrainians Media запустили онлайн-проєкт «Люди культури, яких забрала війна». Про це Читомо повідомили в ПЕН.

«Люди культури, яких забрала війна» – це серія текстових портретів на окремому сайті.
Роки: 2023-2024
У процесі роботи над історіями команда вивчає доробок загиблих героїв і спілкується з їхніми близькими та колегами. Спецпроєкт покликаний зберігати пам’ять про людей, яких українська культура втратила у війні, та водночас свідчити про геноцидальні наміри росії.
«Серед людей культури, вбитих під час повномасштабної війни росії проти України, десятки письменників, музикантів, акторів, перекладачів, бібліотекарів, художників, скульпторів, фотографів, археологів, диригентів – як чоловіків, так і жінок. Часом це особи знані й публічні, часом відомі лише вузькому колу колег. Їх об’єднують дві речі: по-перше, їхня праця творить тканину української культури; по-друге, їх убила росія», – пише кураторка спецпроєкту «Люди культури, яких забрала війна», дослідниця Саша Довжик.
Український ПЕН відстежує втрати серед діячів культури, історії яких зʼявляються в інформаційному полі. Станом на серпень 2024 року зібрано 127 імен. Це неофіційний моніторинг: усвідомлюємо, що митців, загиблих після 24 лютого 2022 року, більше, ніж відомо нам, про багатьох ми поки що не маємо інформації.
Розпочати цю серію спонукала вбита російською ракетою Вікторія Амеліна, яка у передмові до окупаційного щоденника закатованого росіянами Володимира Вакуленка писала: «поки письменника читають, він живий».
«Ми часто говоримо, що наш обов’язок – знати й пам’ятати імена загиблих. Але також важливо, щоб вони не стали для нас лише переліком, статистикою, адже за кожним ім’ям стоять – людські долі, мрії, невтілені задуми й незавершені справи. Мета нашого проєкту – збирати та ділитися історіями загиблих, щоб їхні голоси й далі звучали серед нас, а їхні справи – тривали. Я часто розповідаю, до скількох проєктів та ініціатив мене спонукала Вікторія Амеліна. Великою мірою цей проєкт теж стався за невидимої підтримки і повсякчасної присутності Віки: її голос і поради, які й далі звучать у мені, допомогли нам розпочати цей спецпроєкт, в основі якого – наш біль, наша пам’ять, наша любов і наша вдячність», – каже Тетяна Терен, виконавча директорка Українського ПЕН та ініціаторка спецпроєкту «Люди культури, яких забрала війна».
На сайті проєкту вже є 28 есеїв – історії про Вікторію Амеліну, фотографа Дениса Кривого, історика В’ячеслава Зайцева, диригента Костянтина Старовицького та дослідницю української кухні Ольгу Павленко-Кольорово та про інших особистостей.
Спецпроєкт «Люди культури, яких забрала війна» втілюється за підтримки Національного фонду демократії (NED).

пʼятниця, 25 жовтня 2024 р.

ФРАНКФУРТСЬКИЙ КНИЖКОВИЙ ЯРМАРОК

Франкфуртський книжковий ярмарок цьогоріч проходив з 16 до 20 жовтня. Був представлений український стенд із понад 300 книгами від 31 видавництва. Також протягом 5 днів українські автори бради участь як у подіях на національному стенді, так і у міжнародних дискусіях.

Про це розповіли в інституті книги.

Франкфуртський книжковий ярмарок – традиційний європейський книжковий ярмарок, який існує з середини XV століття. Щороку ярмарок відбувається у жовтні з середи по неділю включно у місті Франкфурт-на-Майні (Німеччина).
Українська фокусна тема цьогоріч – Reclaiming the Voice ("Повернення голосу").
"Голос України замовчувався століттями. Його заглушила російська імперська жорстокість, яка віддає перевагу одноманітності над різноманітністю, насильству над розмовами. Сьогодні Україна бореться за повернення свого голосу. Щоб його почули. І таким чином вона бореться за права безголосих. Для всіх інших націй і груп, голос яких так довго ігнорувався", – зазначає автор концепції фокусної теми, директор PEN Україна Володимир Єрмоленко.
Національний стенд
Україна була представлена національним стендом, стендом від "Мистецького арсеналу", UA Comix, а також окремий стенд мав "Видавець Олександр Савчук" як переможець премії "Читомо".
На стенді можна було знайти понад 300 книг від 31 видавництва, серед яких:
"А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", "КСД", "Видавництво Старого Лева", "Ранок", Vivat, "Наш Формат", "Проджектор", Ist Publishing, Мала академія наук України, Creative Publishing, Punkt Publishing, "Видавництво Богдан", "Моя Книжкова Полиця", "Саміт-Книга", "Книголав", "Маджента арт букс", "Жорж", "Читаріум", "Фоліо", "Час майстрів", "Книги-ХХІ", "Мушля", "АССА", "Артбукс", "Каламар", Літературна агенція Ovo,"Крокус", "Маміно", "АДЕФ-Україна", "Букшеф", Yakaboo Publishing.
Оформлення національного стенда було зроблено на основі дизайну книжки "ДО ПО" від художника Павла Макова.
"Голос України лунає все гучніше, в тому числі і завдяки таким подіям, як Франкфуртський книжковий ярмарок, завдяки перекладам творів українських авторів різними мовами. Перекладів ще не так багато, як би нам хотілося... Але близько 300 перекладених творів щороку – це вже не одна крапля в морі, а 300. І це маленька хвилька. Поки що маленька", – зазначила в. о. директорки Українського інституту книги Олександра Коваль.
Стенд "Мистецького арсеналу"
Окремий стенд був у "Мистецького арсеналу" в секції ярмарку Hall 3.1 "Мистецтво. Арткнига. Дизайн".
Цьогоріч його концепцією стала фокус-тема XII "Книжкового Арсеналу" – "Життя на межі". Інституція представила нові каталоги: "Мистецький арсенал. Колекція", "Серце землі", "Відбиток. Українська друкована графіка XX-XXI століть", "Футуромарення".
Крім того, презентовано двомовний власнодрук "Довженко-Центру" та київського бюро "Буця", присвячений дослідженню кіноекранізацій творів Михайла Коцюбинського до 160-річчя письменника.
Програма заходів
Участь у подіях Франкфуртського ярмарку брали:
Олександр Михед, Софія Андрухович, Роксолана Свято, Галина Вдовиченко, Наталка Сняданко, Наріман Джелял, Олена Стяжкіна, Радомир Мокрик, Катерина Міхаліцина, Мстислав Чернов, Таня Малярчук, Мирослав Лаюк, Ія Ківа, Алім Алієв, Ірина Вікирчак, Тамара Горіха Зерня, Вахтанг Кебуладзе, Євгенія Кузнєцова, Катерина Ботанова, Анна Грувер, Марічка Паплаускайте та інші.
Зокрема, були дискусії, презентації й публічні інтерв'ю, в яких учасники розповідали про створене війною мистецтво, про загиблих письменників і книжки, в яких закарбувались їхні голоси.
"Готуючи програму, ми прагнули показати наші сильні сторони. Поговорити про українську літературу до часів незалежності, яка для багатьох європейців не існує як феномен. Показати літературу, яка швидко й гостро рефлексує наше воєнне сьогодення – репортажі й поезію, які переживають в Україні період розквіту", – зазначає співкураторка української програми Тетяна Петренко.
Також цьогоріч відбудеться Спеціальна програма для видавців з України та сусідніх країн, організована Франкфуртським книжковим ярмарком у співпраці з "Книжковим Арсеналом"та Goethe-Institut Україна.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...