НАНКЕВИЧ АНДРІЙ

Досьє присвячене ювілею знаного, талановитого полтавського письменника, журналіста, публіциста, нарисиста Андрія Андрійовича Нанкевича. Уродженець Дніпропетровщини, він тридцять років плідно працював на літературній ниві нашого краю, творчість його була відзначена Полтавською обласною премією імені Петра Артеменка. У посібнику вісім розділів, форму у вигляді досьє використано, щоб подати різні матеріали про письменника, та повно розкрити його особистість і творчість. У розділі «Література» у прямій хронології подається список творів письменника та література про його життя та творчість. Біобібліографічне досьє адресоване бібліотекарям, вчителям, краєзнавцям, студентам, краєзнавцям.

У пошуках свого голосу: до 80-річчя від дня народження українського письменника Андрія Нанкевича : біобібліографічне досьє / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; упорядник Н. М. Требіна. – Полтава, 2021. – 20 с.

ШІСТЬ РЕКТОРІВ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ (XVII — ПОЧ. XIX СТ.), УРОДЖЕНЦІВ ПОЛТАВСЬКОГО КРАЮ

Ви ж нашого роду,

полтавської крови…

(М. Бажан)

Києво–Могилянська академія (КМА), бере свій початок від заснованої восени 1615 року Київської Братської школи. Два століття працювала академія (1615–1817 рр.), які були періодом розквіту української освіти, науки і мистецтва. Як відзначав поет, класик української літератури і вояк Армії УНР Євген Маланюк в «Нарисах історії нашого народу», козацька доба у сфері культури була Києво–Могилянською, центром культури був Київ з його академією. Десятки уродженців полтавського краю «всякого роду й стану» виховувались в ній у вірі «древній українській», православній, навчались наукам вільним, світським. Звернемось до минулого, до наших далеких предків, які навчались в академії, які плекали її своїми ділами та підтримували її велич. Серед них Данило Апостол, Самійло Величко, Григорій Сковорода, Іван і Паїсій Величковські, Я. Козельський, Г. Левицький–Ніс, В. Кочубей, брати Шумлянські та багато інших. Були серед вихованців, наших земляків, і ті, хто очолював академію в різні роки протягом двох століть. Про них і йдеться в цьому матеріалі. За наказом Синоду Російської православної церкви від 14 серпня 1817 року академію було закрито. Але дух нації, його джерела неможливо знищити. 24 серпня 1992 року, в першу річницю незалежності України, для молодих українців відкрив двері Національний університет «Києво–Могилянська академія».

Калачинський (Колачинський)

чернече ім’я Прокопій (полкове м. Прилуки (історична Полтавщина) — філософ, богослов, ігумен.

Юнак спочатку навчався в академії, а потім за кордоном. Повернувшись в Україну, прийняв чернечий постриг. З 1691 року викладав у КМА риторику, збереглися до нашого часу його курси лекцій, в основі яких антична теорія красномовства. У 1693–95 рр. викладав курс філософії.

1697 року ігумена Прокопія обрали ректором академії і настоятелем Київської Братської школи, цього ж року він почав викладати богослов’я. Як ректор і настоятель зміцнював матеріальне становище навчального закладу і монастиря: купував землі, млини, збільшував продаж виробленої продукції. У цьому його підтримував гетьман Іван Мазепа і митрополит В. Ясинський.

Через чотири роки Калачинський залишив КМА. З 1706 року — ігумен Київського Пустинно-Миколаївського монастиря. Пізніше переведений до Густинського Троїцького монастиря, де і помер у похилому віці. Збереглася панегірична гравюра на честь Калачинського, виконана знаменитим гравером, колишнім його учнем І. Щирським (1698). Вона містить тези богословських диспутів і багатофігурну композицію: студенти разом з богинею мудрості, науки та мистецтв Афіною Палладою стоять на тлі будинку КМА. На першому плані вміщено напис латинською мовою, який уславлює ректора і КМА.

ЧИТАЙ ДАЛІ

«ПРОМЕТЕЙ ПІСЕННОГО ВОГНЮ»: ДО 90-РІЧЧЯ УРОДЖЕНЦЯ СЕМЕНІВЩИНИ, АВТОРА ПІСНІ «НАЛИВАЙТЕ, БРАТТЯ», ЯКУ ВВАЖАЮТЬ НАРОДНОЮ, КОБЗАРЯ ВІКТОРА ЛІСОВОЛА

Рятують співом Україну

Прометеї наші — кобзарі.

Вадим Крищенко, поет

Лісовол співав, будив, надихав

Розгублених українців...

Дмитро Чередниченко, письменник

Семенівський край — благодатний куточок Полтавщини, багатий неповторною культурою, мистецькими талантами. Серед його уродженців — основоположник національної композиторської школи Микола Лисенко (1842–1912), кобзарі Григорій Любисток (XVIII ст.), Іван Кудін (1914–?), Семен Русенко (1895–1989), народні артисти України Віктор Іконник (1929–2000), Микола Шопша (1947–2006), Ольга Калина та чимало інших, які славили і несли українську музику та пісню далеко за межі рідної землі.

Звідси родом був і Віктор Лісовол. Народився майбутній кобзар, композитор-самоук, будитель національної свідомості українців 21 лютого 1931 року у смт Семенівка Полтавської області у співучій та «гітарній», за його виразом, родині.

Його дід Гнат походив із українського козацько-старшинського, згодом дворянського роду Богаєвських, мав незвичайний голос.

Батько, Іван Гнатович, за спогадами Віктора, був дуже вродливий: високий, стрункий, з благородними, витонченими рисами обличчя, гарно співав, мав чудову пам’ять, працював бухгалтером. Бабуся, Марія Кирилівна Богаєвська, хотіла, щоб син Іван, маючи такий голос, став священиком. Він вступив до Одеської духовної семінарії, але чомусь навчання в нього там не склалося.

Мама, Надія Сергіївна Заворотня, закінчила гімназію, багато читала, була знайома з творами Михайла Грушевського та інших діячів української літератури та культури. «Кобзар» Шевченка був у неї найшанованішою книгою. Цю любов до українського поетичного генія успадкував і Віктор. А ще Надія Сергіївна була музично обдарованою жінкою: чудово грала на гітарі, знала багато українських пісень і романсів, співала їх під власний акомпанемент. Навчила грати на гітарі й молодшого сина.

А нотній грамоті, грі на інших музичних інструментах навчив хлопця Анатолій Іванович Наумовський з села Оболоні, де пройшло дитинство Віктора. Пізніше він говорив письменнику Віктору Гаману (1937–2015): «Ох, що за село... На головних вулицях росли такі акації, що й мій батько обняти не міг. А як зацвітуть, як хлюпнуть пахощами!... А як здіймуться пісні на різних кутках. Це тобі одразу і хор Верьовки, і ансамбль Вірського...».

Надія Сергіївна дуже дивувалася з тих співів, думала, що на тих кутках відбуваються весілля чи інші сімейні події. Але потім зрозуміла, що то селяни такі співучі. Та й сам Віктор пам’ятав, як лунали вечорами розлогі мелодії пісень «Ой, у лузі та ще й при березі», «Ой, там, на горі», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Вітер з поля повіває», «Вечір надворі» та інші. Оця розлогість, оцей неповторний народний спів, чутий в дитинстві і юності, і привів його до гри на бандурі, для якої характерний, в основному, такий неспішний музичний ритм.

ЧИТАЙ ДАЛІ