Григорій Сковорода і книга : до 300-річчя від дня народження мислителя світової слави

О бібліотеко, ти моя вибранна,

Книги, що не всім відомі!

Г. Сковорода

Видатний філософ, вчений-педагог, письменник вніс великий вклад у розвиток української прози, поезії, перекладу, української мови. Григорій Сковорода, підіймаючи українську літературу на нові висоти, зробив значний вплив і на наступні покоління українського письменництва, зокрема, на полтавців-класиків І. Котляревського, Є. Гребінку, В. Капніста, В. Наріжного, П. Мирного та інших.

Значення творчості і особи Г. Сковороди можна визначити поетично-образним словом І. Франка як "печать духа". Після Г. Сковороди розвій української літератури ішов із печаттю його духа. Досить лише згадати "Енеїду", безсмертну "Наталку Полтавку" І. Котляревського, яка органічно увібрала в себе сковородинське світорозуміння. За словами поета Ф. Малицького:

З пісень і дум філософа й поета

Творити Котляревський розпочав

Його повчальні, мудрі трактати, проза, поезія – безцінний спадок сучасним і прийдешнім поколінням. У цьому матеріалі робиться спроба дослідити, як книга, читання вплинули на формування Григорія Савича як людини, письменника, філософа, віднайти таємницю любові до Книги, глибинні її витоки.

Про дитячі роки Григорія мало що відомо. Зростав він серед чудової природи рідних Чорнух. Рано виявив здібності до навчання, батьки віддали його спочатку в науку до дяка. А так, як, за свідченням Д. Багалія, "у Чорнуській сотні було 11 шкіл", то "в Чорнуській школі, на мою думку, і одержав початкову освіту Г. С. Сковорода", – продовжує Д. Багалій.

У життєписі, написаному приятелем і учнем мислителя М. Ковалинським, так говориться: "... Григорій, на сьомому році від народження відзначався схильністю до побожності, талантом до музики, охотою до наук і твердістю духа". Семи років Гриць уже читав Псалтир, "але не міг збагнути всі химерні іносказання, пророцтва, повчальні притчі".

У творах Сковороди є автобіографічні згадки про те, що в дитинстві він чув від різних людей цікаві фольклорні твори. Полтавський край здавна славився кобзарями, думами, піснями, це і формувало поетичний хист хлопчика. Батьки пишалися сином, який міг із захожим кобзарем проказати напам'ять думу про батька Хмеля. У драматичній поемі "Григорій Сковорода" полтавця І. Перепеляка читаємо:

Чудний він був, дивакуватий –

Про нього ще з дитинства говорили:

– Дивись. Яке мале, а вчене,

Із книжкою не розлучається ніде,

Та от не втне селянської роботи.

Коли Гриць підріс, козацькі вольності уже стали спогадами, батьківське поле могло опинитися у чиємусь володінні. І юнак вирішив обрати писемне, книжкове поле, щоб засівати його в усі пори року знаннями, мудрістю.

До Київської Академії приніс Григорій питливу свою юнь, прибившись з рідних Чорнух. Прийняла його в свої обійми обитель науки й мистецтва, що променисто зоріла у всесвіті духовного життя, ховаючи у своїх стінах понад столітню історію. Як писав полтавець Б. Олійник:

У братській школі на старім Подолі,

Себе ліпив Грицько Сковорода

Щоб опанувати наукову премудрість, Григорієві треба було гартувати сили і працювати, працювати. Пройти класи академічного навчання, оволодіти мовами: "На практиці – це вивчення тримовника: гебрайської, грецької й латини, водночас... вільно знати старослов'янську, польську, німецьку, французьку мови, не кажучи вже про давньоукраїнську". В академії юнак задовольняв жагу пізнання.

Зачитувався і наче сам мандрував з Овідієм Назоном, якого заслав тиран Август далеко від рідних берегів. Минуло багато століть, а твори Овідія Назона зберегли свою силу і вічну юність. Його ім'я підносив ще Феофан Прокопович – перший перекладач в Україні славетного римлянина. Але й латинською читав Сковорода "Метаморфози", захоплюючись літературною обробкою стародавніх міфів.

А коли читав Вергілія, то здавалося, що наче й сам мандрував з його героями від зруйнованої греками Трої аж до берегів Тибру. Стародавній римський історик Тит Лівій допомагав своїми нарисами збагнути легенди як пам'ятки світової культури.

Інший світ відкривався при вивченні грецької мови і літератури. Зблизька пізнавав гомерівську казково-фантастичну героїку, наче плив разом з Одіссеєм, поділяючи мужність та життєлюбство еллінів. Збагачували фантазією міфи "Іліади", привчали епічно мислити. Глибину еллінської мудрості читав у езопівських байках, захоплюючись лаконізмом сюжетів та афористичними висловами.

Пробував віршувати ще в академії. Тоді студіював разом з друзями, складену століттям раніше, збірку "Євхарістеріон", перша частина якої називалась "Гелікон", друга – "Парнас". Григорій вивчав твори мудрих греків Гомера і Гесіода, уявляв, як збираються всі дев'ять муз на заклик владного Аполлона. Що глибше поринав у книжкову премудрість, то більше виникало хвилюючих питань, які породжували неспокій юнака.

Вивчення піїтики та риторики Григорій поєднував з питаннями філософії. В стінах Київської академії філософську думку розвивали І. Гізель, Л. Баранович, Г. Кониський. Сковорода ішов далі, пізнаючи філософські твори просвітителів XVIII століття. Вчитуючись у праці класиків філософії, юнак уявляв диспути древніх мислителів Платона, Демокріта, Арістотеля.

Як спрагла нива вбирає вологу, так Григорій усотував у себе вікову мудрість греків. Знайомлячись з творами представника новітньої філософії Спінози, який підносив свободу і розум людини, Сковорода замислювався над критикою Спінозою Біблії.

Юнак знову звертався до Біблії, а потім читав нові філософські праці. Шукав відповіді на болючі питання у філософських книгах, намагався власним розумом збагнути закономірності в дивній гармонії буття. З яких початків воно складається? Заглиблюючись думкою в суть світових явищ, вчитувався у твори Декарта, Лейбніца, ознайомився з новою працею Дідро "Філософські думки".

Спудеї, як пише історик навчального закладу В. Аскоченський, виявляли "... вражаючий приклад любові до освіти, що так опукло і яскраво вимальовується у цих вихованців давньої Академії, які ховали під злидарським рам'ям високі стремління духу...". До речі, Києво-Могилянську академію в 17-18 ст. закінчили більше вісімдесяти уродженців Полтавщини.

"Палатою розуму" називали вихованці академічну бібліотеку. На час перебування Сковороди в академії в її книгосховищі було біля 10 тисяч томів. Це була одна з найбільших і найцінніших в науковому відношенні бібліотек не тільки Російської держави, але й Західної Європи.

Значна частина книг загинула від пожежі у 1780 році. "О пламень, поядший Киевскую библиотеку, такия и толикия манускрипты, коликую гибель сотвори леси?" – писав Г. Сковорода, коли дізнався про пожежу, що сталася в бібліотеці Академії. Адже, вона давала можливість вихованцям "Київських Афін" бути обізнаними з широким колом наукових праць вітчизняних і зарубіжних країн.

Дійшли й до нашого часу деякі твори цієї бібліотеки, яких торкались руки просвітителя. Серед них – Еразм Роттердамський "Примітки на Новий заповіт" 1527 р., "Посібник логіки" Кононовича-Горбатського 1639–1940 рр., "Філософський лексикон" Й. Мікреліуса 1661 р., філософські твори Ф. Мелангтона, Д. Локка, Спінози, Плінія, Овідія та інших.

За іменним указом імператриці Єлизавети переяславець генерал-майор Вишневський очолив комісію для поїздки до Австрійської імперії. Префект Києво-Могилянської академії порадив йому у помічники для непростої роботи на чужині спудея Г. Сковороду, який знав латину, німецьку, грецьку і гебрайську мови, був добрим музикантом, обізнаним у правилах етикету, два роки був у півчій капелі цариці. До речі, скажемо, що:

"При кожній можливості, добувши дозвіл від регента капели, Сковорода простував на стрілку Васильєвського острова до триповерхового будинку бібліотеки та кунсткамери, що вміщала в собі цікаві музейні експонати. Захоплено він читав академічні видання, знайомився з повідомленнями про наукові відкриття".

Григорій відразу згодився їхати з Вишневським на п'ять років в університетську Європу.

Григорію хотілося скоріше до небачених книг, до бібліотек Відня, Кошице, Пресбурга. "У Пряшеві тільки й устиг оглянути високі книжкові шафи бібліотеки приходського костьолу святого Мікулаша, розшукував трактати Яна Коменського, прогресивного педагога й ученого, розпитував про Яна Бауера, Еліаша Ладиверя – фундаторів пряшівської філософської школи". Перший піший маршрут Григорія проліг до м. Шарошпатак (Угорщина). Колегіум у ньому славився багатою бібліотекою, а в ній був, безперечно, предмет найпершої зацікавленості Сковороди – твори Яна Коменського.

Той, кому відомий твір Сковороди "Алфавіт, або Буквар миру", прикрашений малюнками-ілюстраціями автора, відразу ж скаже, що Григорій Савич вивчав і добре знав праці Яна Коменського. Дуже вірогідно, що німецьких поетів-містиків і таких філософів, як Я. Беме, Сковорода читав. Він взагалі багато читав, добре знаючи латину і німецьку мову. "Тож у бібліотеках Європи поезії А. Гріффіуса та Г. Гафмансвальдау, трагедії К. Лоенштейна, твори благочестивого Й. Шефлера – "Ангелуса Сілезія" могли зацікавити його навіть швидше, ніж численні наслідування "Робінзона Крузо" Дефо…". А деякі дослідники писали, що Григорій читав твори модних європейських авторів.

Ми не знаємо всіх "європейських адрес" мандрівника за знаннями Сковороди. Скажемо поетичними рядками Ю. Косача:

І ромен, і барвінок цвіте на дунайських отавах,

а він все мандрує, мандрує, шукальник сузір'їв

Але знаємо, що поїздка в Європу відіграла велику роль у його формуванні як ученого європейського рівня.

Восени 1753 року, повернувшись на батьківщину після закордонної подорожі, мандрував Григорій до міста древньої звитяги Переяслава (історична Полтавщина). Одержав запрошення на викладання піїтики в недавно заснованому Переяславському колегіумі. Відкриття цієї вищої школи пов'язане з ім'ям полтавця А. Берла, який поклав собі за мету просвітити "світом вчення" рідний край.

Григорій радів, що в нього будуть свої учні-земляки і навчатиме він їх поезії саме тут, у полтавському краї, де все рідне, своє. На кафедру вийшов професор, ерудований, незалежний, відкритий. Піїтику (поезію) він пов'язував з іншими науками, вдумливі виклади доповнював притчами, багатозначними алегоріями.

Готуючись до лекцій, Григорій Савич користувався творами Ф. Прокоповича, Г. Кониського, М. Ломоносова. А поряд з ними поставали книги великих мужів мислі Спінози, Ньютона, Декарта і тих мислителів, перед якими схиляв голову ще в Академії – Арістотеля, Горація, Епікура, Плутарха, Сенеки, Ціцерона. Сковорода радив учням: "Якщо не будеш брати від авторів того, що тобі потрібно, і не будеш старанно і пильно їх читати, то ніколи їх не перетвориш в сік і кров".

Читаючи піїтику, молодий професор, спирався на великий досвід своїх попередників. Курс лекцій він звів у рукописній книзі "Роздуми про поезію і порадник до майстерності оної". Його охоче слухали учні, Григорій Савич висловлював думки, в яких звучало щось оригінальне, нове. "Роздуми…" єпископ назвав "єрессю", наказавши викладати предмет за усталеним зразком. Сковорода відмовився. Це був бунт. Єпископа образила "гордість і велерозумність" молодого професора і його було звільнено з колегіуму. Це стало першим випробуванням твердості духу Сковороди.

За високою рекомендацією київського митрополита Т. Щербацького Григорій Савич став учителювати в сім'ї знатного дідича С. Томари у с. Коврай.

Він виховував панича Василя на педагогічних ідеях Я. Коменського, Ж. Ж. Руссо, почерпнутих в бібліотеках Європи. До того ж, "в сім'ї Томари мав змогу читати "Московские ведомости", що почали виходити 1755 року, з відкриттям Московського університету. Потрапляли сюди й числа "Трудолюби-вой пчелы", які видавав Сумароков. Вловлював опозиційний тон сумаро-ковських творів, у яких засуджувалась кріпосницька жорстокість, викривалось неуцтво...".

Із задоволенням Сковорода прочитав видану 1757 року книгу Ломоносова "Собрание разных сочинений в стихах и прозе", поділяв її новаторство.

Намагався викликати інтерес свого учня до літератури, читаючи йому зразки античної поезії. П'ять років виховував Сковорода Василя Томару, після чого кар'єра юнака склалася дуже успішно. Не пропали марно уроки серед природи, гра на флейті, читання вголос промов Ціцерона, опанування мудрістю відбірних книг, поезій самого вчителя.

У молодого наставника був заповітний зошит, куди були вписані його педагогічні пошуки, поетичні вправи, філософські розмисли. Це п'ятиріччя можна назвати "спалахом", бо він творив поетичне диво. Лірики і кобзарі рознесли по всій Україні переяславські пісні Сковороди "Всякому місту звичай, права", "Ой ти пташко-жовтобоко…" та поетичною перлиною була ода "De libertate".

Григорій гаряче любив Переяславський край, йому тут співалося само собою, ця земля сформувала його як педагога, просвітника, поета. Пізніше його духовний шлях пролягав через Полтаву, Лохвицю, Пирятин, Лубни. В романі полтавця Г. Коваленка "Юрко Соколенко" в уста Сковороди вкладені такі слова: "Я люблю лубенські околиці з лісами, ярами, потоками, Сулою".

У часи вчителювання Григорій Савич дбав про те, щоб його учні не марнували час і читали книги, які виховують справжню людину. Читання повинне давати насолоду і користь. У "Прикметі 6-ій" із чудовим заголовком "Про читання на користь душевну" Сковорода закликає:

"…читаємо, щоб очистити, просвітити й зміцнити душу нашу. Укріпитися проти пристрастей душевних, проти заздрості, ненависті, гніву, скорботи… А тим самим створити в собі духи рятівні, мирні, радісні. Оце-то й є той блаженний книжник і грамотій…".

Чимало цінних методичних порад до читання літературних творів у школі містять "Філологічні виписки". Сковорода радить "яких авторів слід читати насамперед", як робити виписки, зауваження, помітки тощо, як перекладати твори рідною мовою.