Головна

неділя, 28 липня 2024 р.

ТОРБА ТАША

Наталія Череднюк – художниця та письменниця з Ірпеня, яка заснувала власний етнопростір. Своїм прикладом вона доводить, що неможливого немає, треба лише вірити у свій талант, узяти пензель та почати малювати. Найчастіше Наталія використовує свій творчий псевдонім – Таша Торба. Художниця придумала його дуже незвично, оскільки її дівоче прізвище Торба, а її батьки наповнили дівчину любов’ю до рідної землі й повагою до української культури. Справу свого життя вона робить не для вигоди, а просто допомагає іншим розкрити свій творчий потенціал. Над своєю книгою вона працювала менше року, але її вже полюбили читачі як в Україні, так і за кордоном. Письменниця не планує зупинятись і вже працює над продовженням дивовижної історії.

Життя
Наталія Чередюк народилася в селі Нова Олександрівка, що на Київщині. Навчалася в КНЕУ на фінансиста, але спробувала себе у цій справі й зрозуміла, що «творити» в фінансовій сфері дуже небезпечно. Потім народилися діти й вона зрозуміла, що для них потрібно створювати особливий простір. Для неї було дуже важлива україномовність та українська культура. Адже в Ірпені, 10 років тому це була велика рідкість, таким чином й почалося створення етно-простору для дітей. Коли художниця створювала садочок, у неї не було мети створити бізнес. Багато музеїв допомагали простору, а саме давали свої матеріали й були у ролі етнографів. Українська культура багата на різний фольклор і потрібно зануритись у це й почати далі працювати. Така життєва філософія Таші.
У 2014 році багато людей були вимушені переїхати зі Сходу України до Ірпеня. Протягом багатьох років вони не мали доступу до української культури. Для художниці, це дуже щемливо, адже вона допомагає діткам пізнати власну культуру й радіє кожному їхньому успіху.

Книга
Письменниця написала книгу менше року тому, зимою 2023. Спочатку почала малювати ілюстрації і для того щоб відволіктись від тогочасних блекаутів – використовувала творчість. Пізніше написала текст та продовжувала творити. Їй хотілося намалювати когось великого, доброго, того, хто буде підтримувати кожного з нас й захищати рідне місто. Наталія дуже багато робить з дітками, вони постійно перебувають у творчому процесі. Для них, це дуже цікаво, адже вони є частиною цієї історії, історії про Оммма. Разом з ними художниця розмальовує паркани, які були постріляні російськими військовими.
«Кожен хто проходить та бачить постріляний паркан, будинок, їх одразу огортає сум. Ми з дітлахами допомагаємо побороти цей сум щоб у всіх було більше приводу для усмішки», – радісно розповідає Торба.
Книгу часто представляють на закордонних виставках. Українці купують та читають її, аби згадати те минуле життя до війни. Деякі не можуть до кінця дочитати, інші плачуть, а хтось це робить із радістю. Художниця змальовувала та описувала реальні місця у книзі. Таші було дуже складно втримати межу, адже реальність, яка відбувалася, вона дуже жорстока. Тому важливо й не знищити її, але й не наповнити зміст сумом та біллю. Вона вважає, що основний посил книги – екологія та відновлення міста. Допомагає дітям у грайливій формі зрозуміти це «Історія про Оммма – це той лісовий дух, який існує в душі кожного з нас. Діти відчувають, що він поруч з ними. Часто розповідають мені історії, що бачили його у себе на подвір’ї чи у парку. Звісно це вигадки, але мені так приємно, коли мої дорослі та юні читачі допомагають мені продовжувати цю історію».
Майбутнє. Продовження історії Омма
Письменниця вважає, що продовження цієї історії цілком можливе, адже багато юних читачів з різних містечок, хочуть прочитати книгу про своє місто. Авторка вже працює над продовженням книги. Це буде історія про дитинство Оммма.
Також вона хоче створити комікси та навчальні книги, які допоможуть дітям мандрувати рідним містечком, проходити квести й вивчати історію. Вона вважає, що людям потрібні сучасні твори з казковими персонажами. Взагалі за словами художниці, «казкотерапія» потрібна всім, адже: «У казці добро завжди перемагає зло. Так само і в нашому житті під час написання казки людина вивільняється від власного негативу й так відбувається терапія».
Війна
На початку повномасштабного вторгнення родина письменниці була розділена. Старший син гостював у її мами. У перші дні Наталія з родиною перечекала, коли завантаженість доріг трохи спала й сім’я вирушила в дорогу. Вони хотіли швидко забрати сина додому та повернутися в Ірпінь, здавалося, що тут безпечніше. Але Торба зрозуміла, що повертатися немає куди. Довго міркували як вчинити далі. Було багато думок, навіть поїздка у більш безпечне місце, на захід України, але все ж залишились у рідному селі художниці. Поруч були обстріли й окупанти були зовсім поруч, але на щастя не дісталися до родини художниці.
«Як тільки визволили Ірпінь, ми одразу повернулися до нього. Я розуміла, що треба повертатися до етносадочку, вже було відомо, що поруч був приліт. Крім дітей, що ходять до мого садочку, я розуміла, що моя «родина» – мій персонал їм потрібно буде кудись повертатися. Тож одразу з чоловіком почали відновлювати все, щоб діткам було куди повернутися. Їм хотілося створити безпечне місце, яке слугуватиме прихистком для найменших.
Окупанти проживали у домівці художниці. Вона розповідає, що нелюди потрощили меблі та її картини. Зайшовши до будинку Таша побачила, що на підлозі лежать дві картини, які були понівечені, зі слідами чоботів російських окупантів.
До художниці звернулися представники «Музею війни» з проханням, щоб вони забрали понівечені паркани людей, як музейний експонат. Але люди не погодилися на це, адже краще мати розмальований та понівечений паркан, ніж новий. Мисткиня згадує, що тоді один з місцевих жителів Ірпеня привіз секцію паркану. Він є особливим, адже знаходився біля блокпосту військових на початку березня 2022 року. На жаль, захищаючись від загарбників, загинув один з оборонців міста – Ігор Короткіх.
Таша згадує той день, коли вони з дітьми почали розмальовувати той самий паркан. Було багато ідей, але художниця вирішила намалювати згораючих птахів, що відлітають у небо. Вони були уособленням полеглих героїв, що віддали своє життя під час боїв в Ірпені.
«Під час того, як ми почали працювати, до цього місця підлетіла зграя птахів. Вони почали кружляти та перебувати поряд з нами. Діти одразу сказали, що це «прилетіли» душі наших військових. Тоді всі присутні не змогли стримати сліз, але після таких моментів розумієш, що ти робиш свою роботу не дарма», – зі сльозами на очах розповідає Торба.

пʼятниця, 19 липня 2024 р.

УКРАЇНСЬКІ ЛІТЕРАТУРНІ ТВОРИ, ЯКІ ДЕМОНСТРУЮТЬ СИЛУ НАЦІЇ

Українські твори, які можна рекомендувати іноземцям та варто прочитати кожному українцю.

“Енеїда” Іван Котляревський
Поема “Енеїда” Івана Котляревського 1798 року вважається першим літературним твором, опублікованим українською мовою в повному обсязі. Таким чином, Котляревського (1769-1838 рр) сьогодні вшановують як першопрохідця в українській літературній традиції.
Жартівливо-героїчна поема є пародією на “Енеїду” Вергілія та гумористичною критикою поразки російської імператриці Катерини ІІ від Війська Запорозького.



“Кобзар” Тарас Шевченко
Тарас Шевченко (1814-61 рр) – одна з найважливіших постатей в історії української літератури.
Його творчість була життєво важливою для відродження української мови після спеціального указу російської імперії на початку 19 століття, спрямованого на її придушення.
Його збірка віршів “Кобзар” 1840 року вперше була таємно опублікована в Санкт-Петербурзі, але швидко набула популярності.
Через сім років Шевченко був засуджений за відкриту пропаганду української незалежності та висміювання членів російського імператорського дому, за що був засланий до Сибіру.
Його творчість була заборонена по всій імперії, але копії його віршів з’явилися в Празі та на німецьких територіях.

“Тигролови” Іван Багряний
Цей пригодницький роман 1944 року (опублікований англійською мовою під трьома різними назвами) висвітлює жахіття радянського ГУЛАГу, пережиті автором Іваном Багряним (1906-63 рр) на власному досвіді.
У 1932 році Багряний був заарештований у Харкові за поширення “контрреволюційної пропаганди” у своїх ранніх віршах і ув’язнений у ГУЛАГу на Далекому Сході росії на шість років.
Невдовзі після звільнення з концтабору письменника знову заарештували за участь в українській націоналістичній контрреволюційній організації. Під час Другої світової війни він брав участь в українському національному підпіллі.
Важливим твором Багряного повоєнного періоду є есе “Чому я не повернуся до Радянського Союзу?”, в якому він описує СРСР як жорстоку мачуху, що чинить геноцид проти власного народу.

неділя, 14 липня 2024 р.

КНИГА ПРО ЗЛОЧИНИ РОСІЇ

Книжка про злочини росії в Україні, зокрема й про викрадення дітей, «Злочин без покарання» отримала дві нагороди премії ADC Annual Awards у США.
Про це йдеться на сайті премії.
Книгу «Злочин без покарання» спільно створили креативна агенція Bickerstaff.734, Українська академія лідерства і Міністерство закордонних справ.
«Як виразити словами той біль, жах і праведний гнів українських матерів, чиї діти були викрадені російськими окупантами? 6000 дітей… Мабуть, ніяк. Але якщо спробувати, то вийде 50-кілограмова книга на 6000 сторінок», – описують її упорядники.
На обкладинці видання написано «Нова російська класика». Упорядники зазначають, що досі ніхто не відповів за депортацію українських дітей, тож наразі це злочин без покарання. Саме тому студенти УАЛ вирішили показати, як виглядає «сучасна російська класика».
Упорядники також зазначають, що сама вага та об'єм книги є символічними, оскільки відображають тяжкість злочинів та неспростовні докази. Більшість сторінок книги з позначкою «все ще триває», оскільки матеріали справи будуть відкриті для громадськості лише після того, як злочинці постануть перед судом.
Книжку презентували у НАТО, Європарламенті, Раді Європи, а також у Польщі, Німеччині, Франції, Бельгії та Австрії.
Вона отримала нагороду у категоріях:
Design for Good / Publication Design
Books / Limited Edition / Private Press / Special Format .
Щорічна премія ADC Annual Awards уже 102-й рік поспіль відзначає найкращих у сфері дизайну і реклами. А переможців обирають із понад 10 000 заявок.

середа, 10 липня 2024 р.

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ПОЕЗІЯ

Сучасна українська поезія, перекладена за кордоном
Україна не сходить із обкладинок усіх відомих медіа, наші письменники отримують визначні перемоги на міжнародних конкурсах. Минулого року чи не щотижня з’являлися антології української прози чи поезії у закордонних видавництвах. Видані щонайменше 30 поетичних збірок українських авторок та авторів в перекладі іноземними мовами. Пропонуємо деякі з них.

Сергій Жадан. Динамо Харкiв (перекл.: Інгмара Балоде, Яніс Елсбергс, Мара Полякова, Маріс Салейс, вид-во: Orbīta, Латвія).
Латвійське культурне об’єднання «Orbīta» надрукувало збірку Жадана «Динамо Харкiв». У ній зібрані тексти з 10 поетичних збірок, написаних у період з 2001 по 2021 рік. Тексти латвійською пернеклали: Інгмар Балоде, Яніс Елсбергс, Мара Полякова та Маріс Салейс.
Одним з головних плюсів цієї книги є її повнота. Читач отримує можливість ознайомитися з усім багатством творчості Жадана, починаючи від його ранніх робіт і закінчуючи новими, актуальними поезіями. Це дає можливість краще зрозуміти еволюцію стилю та думок поета протягом років та відчути його розвиток як лірика.
Люба Якимчук. Абрикоси Донбасу (перекл.: Ida Börjel, Nils Hakanson, вид-во: Nirstedt/litteratur, Швеція);

Люба Якимчук. Абрикоси Донбасу
(перекл.: Ірина Дмитришин, Агата Бонін, вид-во: Des femmes Antoinette Fouque, Франція).
У червні у Швеції вийшла збірка віршів «Абрикоси Донбасу» Люби Якимчук. Книжку підготувало до друку стокгольмське видавництво Nirstedt/litteratur. Переклад шведською вийшов з новою передмовою Любови Якимчук.
Також «Абрикоси Донбасу» побачили світ французькою мовою. Книжка «Les Abricots du Donbas» надрукували у видавництві Des femmes Antoinette Fouque. У січні цього року також з’явилася аудіокнижка, яку озвучила французька акторка і співачка Катрін Деньов.
Це книга віршів, які не лише проникають у душу, а й продирають нутро. Вони залишають наскрізні отвори у свідомості, крізь які прозирає та реальність, від якої хочеться затулитися долонями. Ці «Абрикоси Донбасу» достигають цілком в пору і смакують водночас гірко і солодко.

Ірина Цілик. Глибина різкості
(перекл. Богдан Задура, вид-во: Towarzystwo Galeria Literacka, Польща).
У польському видавництві Towarzystwo Galeria Literacka вийшла друком поетична книжка Ірини Цілик «Глибина різкості та інші вірші». До неї увійшла частина віршів зі збірки «Глибина різкості» (Meridian Czernowitz, 2016), але левову частку текстів склали нові, написані протягом останніх двох років. Збірку надрукували двомовною: польською та українською. Видання стало можливим завдяки програмі перекладів Translate Ukraine.
«Глибина різкості» – це збірка поезій Ірини Цілик, які авторка начитала для аудіоверсії. Це ліричні історії про досвід, який може лякати: про любов і біль, мир і війну, неспроможність жити тут і тепер і ще більшу неспроможність тут і тепер не жити.

Олег Лишега. Великий міст
(перекл.: Вітас Декшніс, вид-во: Bazilisko ambasada, Литва).
У травні 2023-го побачила світ збірка Олега Лишеги «Великий міст». Литовською книжку переклав Вітас Декшніс, редактор – Владас Бразіунас, дизайнерка – Грета Амбразайте, передмову написала Катерина Міхаліцина.
Найповніше видання віршів Олега Лішеги, великого українського поета. Олег Богданович Лішега – український драматург, перекладач та інтелектуал. Лишега вступивши до Львівського університету 1968 року. Впродовж останнього року навчання його було виключено з університету за участь у неофіційному літературному колі «Львівська богема». Йому було офіційно заборонено публікуватися з 1972 по 1988. Після цього вийшла його перша книжка «Великий міст». У 2000 р. Лішега та його перекладач Джеймс Брасфілд здобули нагороду ПЕН-клубу за переклад на англійську збірки «Вібрані вірші» Олега Лішеги. Лішега – це перший український поет, якого нагороджено цією премією.

субота, 6 липня 2024 р.

ВІКІПЕДІЯ

Протягом березня Міністерство закордонних справ разом з Українським інститутом та ГО «Вікімедіа Україна» провели щорічну інформаційну кампанію «Місяць культурної дипломатії України у Вікіпедії», повідомляє МЗС.
Ця інформаційна кампанія мала на меті збільшити кількість статей про Україну та її культуру українською й іншими мовами, оскільки Вікіпедія – одне з найбільших і найдоступніших світових джерел інформації.
«З 2021 року, коли ми ініціювали наповнення Вікіпедії правдивими фактами про Україну, проєкт досяг неабияких успіхів. Важливо, що цей процес триває вже четвертий рік поспіль і нарощує масштаби, залучає у свої лави небайдужих людей в Україні та всьому світі. Внесок кожного особливо важливий нині в контексті протидії спробам росії знищити українську ідентичність, спотворити українську історію, привласнити наших митців, загалом заперечувати право України на існування. Місяць культурної дипломатії України у Вікіпедії – важлива частина стратегії просування у світі правдивих, заснованих на фактах наративів про Україну», – наголосив міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.
Цьогорічна тема проєкту – деколонізація української культури. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну світова спільнота стала більше цікавитися досі не дослідженою українською культурою. Чимало митців, науковців, історичних постатей, творів мистецтва відомі у світі як російські, проте вони –  фундаментальна частина української культурної спадщини. Проєкт прагне розкрити українську ідентичність цих постатей, формування їхніх світоглядів під впливом української культури, продемонструвати їхній тісний зв’язок з Україною.
Із 2021 року в межах інформаційної кампанії у Вікіпедії було створено понад 6000 унікальних статей на тему української культури різними мовами.

понеділок, 1 липня 2024 р.

УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС

Новий український правопис повноцінно набув чинності

В травні 2024 року в Україні повноцінно набув чинності новий правопис. Він був затверджений Кабінетом Міністрів ще 2019 року, проте отримав п’ятирічний перехідний період для адаптації.
НОВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС –  ЩО ВІДОМО
Як відомо, його намагалися неодноразово оскаржити через суд. Причиною стала низка спірних норм.
Разом з тим новий український правопис «виграв» усі судові справи, які проти нього порушували противники декомунізації та дерусифікації, а також і деякі прихильники правопису 1993 року. Віднині старі норми вважатимуться нечинними та помилковими.
Чинні норми вважають схожими на правила так званого Харківського правопису, затвердженого Миколою Скрипником 6 вересня 1928 року у Харкові. Він поєднує правила двох головних писемних традицій України – галицької (західноукраїнської) та наддніпрянської (великоукраїнської), правопис проіснував лише до 1933 року. Радянська влада його таврувала як «націоналістичний», а усі норми максимально русифікували.
ГОЛОВНІ ЗМІНИ НОВОГО ПРАВОПИСУ
Директивна норма (та, що без варіантів):
  • Латинський корінь -ject- передаємо з є: проєкт, проєкція, проєктор (як траєкторія).
  • Пишемо без й слова Ісая, Мая, Гоя, Соєр, Хаям, Феєрбах; секвоя, фоє, єті й подібні.
  • Разом пишемо слова з першим іншомовним компонентом бліц-, екстра-, максі-, міді-, міні-, преміум-, топ-, флеш-; віце-, екс-; арт-, боди-, боді- (перед голосним), веб-, економ-, поп-, прес-, смарт- та ін.: бліцновини, мінісукня, преміумклас, флешпам’ять, віцепрезидент, ексміністр; артгалерея, бодибалет, бодіарт, вебсторінка, економклас, етногурт, попмузика, прессекретар, масмедіа, токшоу, смартгодинник, дрескод, топменеджер (але «топ» не поєднується з числівниками).
  • Числівник пів з іменниками пишемо окремо: пів року, пів яблука, пів Європи, але півзахисник, півмісяць, півострів.
  • За допомогою суфіксів -к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес- та ін. від іменників чоловічого роду утворюємо іменники на означення осіб жіночої статі: директорка, верстальниця, філологиня, патронеса тощо.
  • Священник пишемо з подвоєнням, як письменник.
  • Пишемо двотижневий, тривідсотковий, чотириярусний, але двохсотий, трьохтисячний, чотирьохмільйонний, чотирьохмільярдний.
  • Дробові числівники: дві третіх, три четвертих (замість дві треті, три четверті).
  • Російські прізвища, що в мові оригіналу закінчуються на -ой, пишемо з -ий: Донський, Трубецький, Крутий. Але Лев Толстой.
  • До мʼякої групи іменників належать імена Ігор, Лазар (Ігоря, Ігорю, Ігорьович; Лазаря, Лазарю, Лазарьович), а також слово хабар (хабаря, а не хабара).
  • У звертаннях форму кличного відмінка набувають обидва слова: пане лейтенанте, брате Петре, лікарю Ігорю, побратиме Іване.
  • Сер, сір, гер у кличному відмінку мають таку саму форму, що й у називному.
  • Назви віртуальних (соціальних та ін.) мереж у родовому відмінку мають закінчення -у: інстаграму, телеграму, фейсбуку, ютубу.
  • Звук [h] передаємо буквою г: госпіс, гостел, Гарвард, Гельсінкі, окрім деяких європейських слів (хобі, хокей, хол, холдинг) та всіх слів східного походження (брахман, джихад, моджахед, харакірі).
  • Англійське буквосполучення ck відтворюємо українською буквою к без подвоєння: Дікенс, Текерей, Бекі, Букінгем.
  • Німецьке буквосполучення ei передаємо як ай (яй): Віттгенштайн, Фляйшер; буквосполучення eu – як ой: фройляйн, Нойбауер. У давніших запозиченнях німецьке буквосполучення еі передаємо в транслітерованому вигляді через ей: крейцер, гросмейстер, Гейне, Лейпциг.
  • Сватове, Синельникове відмінюються, як Рівне (Сватового, Синельникового, Рівного), а Косово, Мукачево – як Дубно (Косова, Мукачева, Дубна).
  • У назвах свят та історичних подій з великої пишемо тільки першу літеру (День пам’яті та примирення), а в назвах державних українських свят – усі слова (День Незалежності України).
  • З великої букви пишемо займенники Ви, Ваш як форму ввічливості у звертанні до однієї конкретної особи в листах, офіційних документах тощо: Повідомляємо Вам…, Вітаємо Вас…, у відповідь на Ваш запит...
  • Ставимо відступи обабіч скісної риски: синтетизм / аналітизм (окрім та/або, і/або, словосполучень (с/г, р/р тощо) та одиниць виміру (км/год)).