ВОНИ БУЛИ ПЕРШИМИ... ("вогняні" пілоти 1941-го, уродженці полтавського краю)

Знай наших

22 червня 1941 року… 81 р. тому цей день трагічною сторінкою увійшов у життя мільйонів українців. Почалася найжахливіша війна в історії нашого народу, який зазнав у ній величезних втрат.

Боротьба проти підступного ворога була всенародною, жертовною, в ній брали участь сотні тисяч молодих полтавців. Пам'ять про їх подвиги ніколи не померкне.

Еталоном ратного подвигу вважається повітряний таран, коли льотчик, ставлячи на карту власне життя, обрушує в ім’я перемоги удар своєї машини на літак ворога, на склади боєприпасів, переправи, угрупування фашистів.

"Повітряний таран – це не лише блискавичний розрахунок, виняткова хоробрість і самовладання, – писав Головний маршал авіації О. О. Новиков. – Це один з найвищих проявів морального фактору, якого не врахував і не міг врахувати ворог…".

Як свідчать джерела, біля чотирьохсот таранів було здійснено льотчиками в перший, найважчий період бойових дій 1941–1942 рр.

22 червня 1941 року на різних ділянках величезного радянсько-німецького фронту сміливо пішли на таран двадцять льотчиків, в т. ч. полтавець, старший лейтенант О. Г. Мокляк.

В той день жорстока битва, з озброєним до зубів ворогом, тільки розпочиналась. Розпочинався такий нелегкий шлях до Перемоги.

Згадаймо в ці дні поіменно її перших героїв, молодих пілотів-полтавців, яких було названо «вогняними».

Коротко подаємо ті матеріали про них, які вдалося відшукати.

Мокляк Олександр Гнатович

(22.02.1912, с. Копили Полтавського р-ну, за іншими даними – с. Великі Болота Новосанжарського р-ну – 22.06.1941) – військовий льотчик, старший лейтенант. Командир ланки 67-го винищувального авіаполку.

Рано-вранці 22 червня 1941 року на Бессарабській ділянці Південного фронту в повітряному бою кулеметним вогнем О. Г. Мокляк збив два літаки противника, третього таранив.

Загинув у цьому бою. Молодий офіцер врятував від бомбового удару аеродром, десятки людей, авіамістечко…

Посмертно нагороджений орденом Леніна.

Навчався Олександр в Малоперещепинській семирічці, у ремісничому училищі. Працював на Полтавському паровозоремонтному заводі, продовжив навчання в Харківському інституті інженерів залізничного транспорту.

В суворий передвоєнний час за спецнабором закінчив льотне училище, пройшов бойове загартування на фінській війні, відмінно володів літаком, як вдень, так і вночі.

Ім’я відважного льотчика викарбуване на обеліску загиблим пілотам колишнього 67-го винищувального авіаполку в с. Залізничному Болградського району Одеської області та на гранітній стелі по вулиці Сакко в м. Полтаві