ДУХОВ МИКОЛА ЛЕОНІДОВИЧ

Знай наших!!!

До самої смерті ім'я головного конструктора важких танків, самохідних гармат й іншої оборонної техніки, котрі забезпечили перемогу військ над фашизмом, було засекречене. І його земляки із села Веприк Гадяцького району аж до 1964 року навіть не здогадувалися, що цим конструктором був місцевий хлопець, фельдшерський син - Микола Духов.

М. Л. Духов народився 26 жовтня 1904 р. у с. Веприк Гадяцького повіту Полтавської губернії (тепер Гадяцького району). В родині фельдшера Леоніда Вікторовича Духова та його дружини Марії Михайлівни, дочки поміщика, знайшовся синок Микола. Маля спокійне, тямуще: мало розумну голову та золоті руки. Від пелюшок Микола любив стежити за спритними руками діда. У сім років хлоп’я мало "військові замовлення": робив старшим хлопцям-сусідам дерев’яні нагани та рушниці, тому дід виділив для онука власну майстерню. Часто спостерігав, як батько оглядає і лікує хворих. Коли треба, вмить подасть необхідний інструмент.

З семи років Микола вчився у Веприцькій початковій школі. Вчитель Григорій Васильович Умановський знання юного Духова завжди оцінював на "відмінно".

З 1914 року навчається у Гадяцькій чоловічій гімназії. Особливо легко давалися математика, фізика, хімія, латинь, французька мова.

Після громадянської війни працює робітником на цукровому заводі, де у вільний від роботи час розмалював сцену та стіни клубу, зібрав радіоприймач з саморобних деталей, виготовив підсилювач до радіоприймача.

Чупахівський завод (Сумська обл.) видає М. Л. Духову єдину на заводі путівку на робітфак при Харківському геодезичному інституті, після якого необхідно було продовжити навчання за фахом землеміра або геодезиста.

З 1928 року по 1932 рік Духов навчається в Ленінградському політехнічному інституті на механічному факультеті за спеціальністю "конструювання тракторів і автомобілів".

Початок слави Миколи Духова був пов’язаний з конструкторським бюро заводу "Червоний путіловець", куди його взяли на роботу після успішного захисту дипломного проєкту по рекомендації професора механіки Леоніда Клименко, як обдарованого та перспективного інженера.

Незабаром він увійшов і до складу групи конструкторів, які за завданням наркома важкої промисловості Серго Орджонікідзе працювали над створенням першого вітчизняного парового залізничного крана. Креслення 75-тонного крана, що складався із 23 тисяч деталей, були зроблені всього за 23 дні, завдяки чому важливе державне завдання завод виконав достроково. Причому три чверті литих деталей Духов переробив для зварювання і запропонував використовувати замість старої, не такої міцної, сталі високолеговану. У результаті під час випробувань кран підняв вантаж вагою 90 тонн, що на 15 тонн більше від проектної потужності.

Особливо яскраво талант молодого інженера виявився у воєнний час, коли від швидкості прийняття технічних рішень залежав результат боїв Радянської Армії. Ще в 1936 році Микола Духов був призначеним начальником розрахункової групи в СКБ-2 оборонного відомства і незабаром став його провідним конструктором. Під його керівництвом створювалися танки "Т-28", "Т-34", "КВ" і його різні модифікації, знамениті "ІСи" і їх остання військова модель – "щука", котра, як сподівалися творці, штурмуватиме Берлін. Цікаво, що більшість пропозицій Миколи Леонідовича для танків були використані вперше у світі. Наприклад, торсіони – сталеві пружини, що працюють на обертання. Зараз навіть важко уявити, що перші танки взагалі не мали ресор, і при рухові машини екіпаж дуже трусило. А ті ресори (листові, на зразок автомобільних), що почали встановлювати пізніше, були громіздкими, легко пошкоджувалися під час бою і більш-менш нормально працювали лише на легких танках.

Звичайний важкий однобаштовий танк – теж ідея Духова. Ще наприкінці 30-х років минулого століття два конструкторських колективи СКБ-2 і дослідного заводу імені Кірова за завданням автобронетанкового управління Червоної Армії займалися розробкою нових важких танків із протиснарядним бронюванням. Як "Т-28" і "Т- 35", нові машини проєктували трибаштовими, що робило їх неповороткими, громіздкими.

Духов не офіційно працював над проєктом, що, за ідеєю, не мав шансів на життя. Він створював однобаштовий танк у якому повинні поєднатися і максимально броньований захист, і могутня гармата, і хороша маневреність. Форму башти Духов придумав випадково. Одного разу перекинув мильницю і – в голові є те, що треба! Танк із "будиночком" сподобався у СКВ, і за своїми технічними характеристиками він перевершував усі попередні машини.

Новий важкий радянський танк, запущений у серійне виробництво у 1939 році, був названий на честь маршала Ворошилова – "КВ".

На початку Великої Вітчизняної війни вермахт обіцяв своїм солдатам два тижні відпустки, якщо їм вдасться зустріти танк "КВ" із відром бензину в руках, вилити його на бойову машину й підпалити.

Завдяки блискучому розуму Миколи Леонідовича, він постійно вдосконалювався і мав багато унікальних відмінностей від танків попередніх серій. На ньому стояв дизельний мотор, який був безпечніший, ніж бензиновий; замість дефіцитних шарикопідшипників Духов запропонував установлювати ролики. До речі, на думку про ролики його наштовхнула ... ручка, яка покотилася по столу. Коли в Духова з’явилася ідея і він бачив, що можна спростити якийсь вузол чи деталь, він безжалісно переробляв готові креслення.

Танки Духова німці називали "Духов-панцер", солдатів іменували "звіробоями", бо приборкували німецькі "тигри" й "пантери". До речі, ходили легенди, що за його головою полював Гітлер і знав про українця більше, ніж ми з вами.

Боявся й Сталін, що Духов – шпигун, тому не спускав очей. Якось, перебуваючи в Києві, Микола Леонідович упросив охорону з’їздити у Веприк, але не зміг вибратися. Йосипу Віссаріоновичу стало відомо про "змову", і він наказав розстріляти охоронців Духова. Тільки особисті прохання конструктора врятували охоронців.

Особисте життя

Духов Микола Леонідович одружився з Марією Олександрівною, з якою і прожив до кінця своїх днів. Робота для Духова завжди була першому місці. Але й сім'я йому була великою цінністю. Його дружина виявилася дуже чуйною і розуміє.

У подружжя народилася дочка Зоя, яка згодом успішно вийшла заміж та подарувала батькам онуків – Світлану та Ігоря. Микола Леонідович у рідкісні періоди відпочинку завжди знаходив для них час.

Після перемоги Микола Леонідович деякий час працював у мирній галузі. Під його керівництвом був створений трактор С-80. А він виношував "дріб’язкові" ідеї: наприклад, зробити холодильник, компактну електробритву, "розумну" вудку...

Серед видатних розробок Духова були й розробки мирного характеру. У 1948 році його призначили головним конструктором і заступником наукового керівника одного з най­більших науково-дослідницьких інститутів оборонного відомства в Москві. Пізніше у своїй біографії він скромно напише, що виконував спеціальне завдання уряду. Насправді Духов працював над створенням ядерної бомби й інших різних видів атомної зброї, міжконтинентальних балістичних ракет.

Микола Леонідович почав вивчати нову справу і став у ній провідним спеціалістом. Під керівництвом М. Л. Духова розробили конструкцію ядерного заряду, джерела нейтронного ініціювання ланцюгової реакції (нейтронні запали для вибуху) і стендову апаратуру для тестування функцій як складових частин, так і всієї бомби. Один із видів таємної зброї називався "Дух", а його творець відзначав Духів день. У найстисліші терміни Микола Духов розробив конструкцію вибухового механізму у вигляді кулі ("Шар-Дух"), який перевершив американські аналоги.

О 7-й ранку 29 серпня 1949 року Семипалатинськ осяяло сліпуче світло. Випробування першої атомної бомби були успішно завершені. Другу і третю зірку Героя та ряд Державних премій він отримав за участь у цих проєктах.

Після Семипалатинська генерал-лейтенант Микола Духов, доктор технічних наук і член-кор. АН СРСР відчув результати опромінення. Хвороба підкосила Миколу Духова в розквіті творчих сил, діагноз не давав шансів.

Помер М. Л. Духов 1 травня 1964 року.

М. Л. Духов ніколи не забував свого коріння. В усіх анкетах писав: "рідна мова - українська" і в суперечках з С. П. Корольовим, чий край ліпший Полтавщина чи Житомирщина – "забивав" Сергія Павловича іменами великих синів Полтавщини.

ЛІТЕРАТУРА

• Відлуння козацького духу // Козацькі традиції Полтавщини: імена – пам'ятники – події – легенди. – Полтава: АСМІ, 2008. – С. 23-26.
• Духов Микола Леонідович (1904-1964) : конструктор важких танків // Шаров І. Вчені України: 100 видатних імен України. – Київ: АртЕк, 2006. – С. 129-132.
• Духов Микола Леонідович // Халимон В. Полтавщина очима краєзнавця. – Полтава: Дивосвіт, 2009. – С. 55.
• Духов Микола Леонідович : [нар. в с. Веприку Гадяцького району на Полтавщині] // Альманах пошани й визнання Полтавщини. – Полтава: Артполіграфсервіс, 2003. – С. 72-73.
• Микола Духов – конструктор грізної зброї // Фізика. – 2016. – черв. (№ 6). – С. 51-52.
• Микола Леонідович Духов // Кривко О. Історія села Веприк на Полтавщині. – Гадяч: Гадяч, 2010. – С. 212-219.
• Рогожинська І. Головний конструктор : [танків – М. Л. Духов] / І. Рогожинська // Зоря Полтавщини. – 2010. – 21 трав. - С. 6.
• Стрюк Л. Микола Леонідович Духов / Л. Стрюк // Антологія краєзнавства Полтавщини. – Полтава: ПОІПОПП, 2005. – С. 178-179.
• Хоменко К. Духов Микола Леонідович : [нар. в с. Веприк Гадяцького р-ну Полтавської обл.] / К. Хоменко // Енциклопедія Сучасної України. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. – Т. 8. – С. 555.