Ю. Манойленко. Із збірки "Слідами смальти"

Ти плачеш, рясте, морозно, як пам'ять,

Та по зимових днях весна гряде.

Землі наділить дорогого краму,

Проміння скрізь розсипле молоде.

А сльози, рясте, світлі і всесильні,

Рядками стануть вічних молитов.

Бо в Господа слабкі знаходять крила,

Ті, хто в собі зненависть поборов.

Хто зміг тяжку дорогу подолати,

Спасенний хрест повз зиму пронести.

Радіть життю, в душі плекати святість,

В снігах недолі квітами цвісти.

Ти плачеш, рясте, морозно, як пам'ять,

І я з тобою сліз творю ясу.

Світ оживає, голосні хорали,

Бо жайворонки вже тепло несуть.