ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою.

Продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.

Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.

Матіос Марія народилася 19 грудня 1959 року в селі Розтоки, Чернівецька область в родині гуцулів.

Перші вірші надрукувала у 15 років.

1982 року закінчила філологічний факультет Чернівецького державного університету, відділення української мови та літератури та була серед тих, хто домігся присвоєння цьому університету імені Юрія Федьковича

Працювала бібліотекарем університетської бібліотеки. 8 років – на Чернівецькому машинобудівному заводі.

Була заступником голови Чернівецької обласної організації Спілки письменників України, відповідальним секретарем «Буковинського журналу».

З 1997 року мешкає в Києві. Працювала помічником секретаря РНБО України. З 2003 року – заступник голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Прозою дебютувала 1992 року в журналі «Київ», опублікувавши новелу «Юр’яна і Довгопол». Передмову до публікації написав Володимир Дрозд.

2011 – член журі літературного конкурсу «Юне слово».

Цікаві факти про Марію Матіос

Має неофіційний титул «найпліднішої письменниці України».

Одружена, має сина.

Дослідила свій родовід до 1790 року

Цікавиться психологією, етнографією, городництвом та квітникарством.

З часу виходу роману «Солодка Даруся» (2004) книжка витримала 6 видань загальним накладом понад 200 тисяч.

Книга «Солодка Даруся» визнана найкращою книгою першого 15-річчя Незалежності, яка найбільше вплинула на українців.

За результатами соціологічних досліджень Марія Матіос незмінно входить до п’ятірки сучасних письменників, яких читають і знають в Україні.

Входить до сотні найбільш впливових жінок України.

Книга письменниці «Майже ніколи не навпаки» завершує історично-психологічну трилогію, яку розпочала «Солодка Даруся», а далі і «Нація».

Кращі книги – «Армагедон уже відбувся», «Чотири пори життя», «Нація. Одкровення».

СОЛОДКА ДАРУСЯ

Матіос М. Солодка Даруся / М. В. Матіос. – 8-ме вид. – Львів : ПІРАМІДА, 2019. – 188 с. : м.

Сімейна сага про випробування історичними трагедіями сім’ї Дарусі в різні періоди ХХ століття на Буковині. Твір досить сильний за своєю натурою починається легко з поволі наростаючою напругою, описуючи важке життя жінки Дарусі у гірському селі за радянської доби десь у 1970-х роках. У селі її вважають німою та несповна розуму через її часті головні болі, але кличуть чомусь Солодкою Дарусею. Даруся живе сама у хаті своїх батьків й дає собі раду лише завдяки сусідам та добрим людям. За багато років її вчинки знайшли розуміння серед односельчан, але час від часу люди лякаються, чи то її, чи то власних гріхів.

Місцева радянська влада навіть не намагалася надати якусь лікарську допомогу Дарусі. Напрочуд дивним видається те, що коли доля усміхнулася до Дарусі й вона стала видужувати, влада (ті ж самі сільські люди) боячись чогось воліють повернути усе як було.

Роман, який розійшовся накладом понад 200 тисяч примірників і який показав, що українці не перестають кохатися в сентименталізмі й сюжетах, де героям по-справжньому трагічно й погано.

Мельничук Тарас. Поет-дисидент.

Шевченківська премія 1992 року за збірку поезій «Князь роси».

Народився 20 серпня 1938 року (за іншими даними 1939 року) у с. Уторопи Косівського повіту Станіславського воєводства (тепер Косівський район Івано-Франківської області).

Освіта: Чернівецький державний університет (1958-1961 рр.), заочне відділення Московського літературного інституту (1967-1972 рр.).

Життєпис: Після закінчення десятирічки працював коректором районної газети «Радянська Гуцульщина», далі – в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив у лавах Радянської армії. На третьому курсі Чернівецького державного університету припинив навчання і поїхав за комсомольською путівкою на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату. Далі впродовж двох років працював теслею на будовах Красноярського краю. У 1964 році поновився в університеті, з якого через півтора року був відрахований за вільнодумство. Працював у редакціях районних газет Глибокої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківська. У 1967 році у видавництві «Карпати» вийшла його перша збірка віршів «Несімо любов планеті». На початку 70-х здав рукопис збірки віршів «Чага» у видавництва «Карпати» та «Радянський письменник», що стало причиною його арешту24 січня1972 року під час масових репресій проти української інтелігенції. Відбував покарання у Пермських таборах, звідки вийшов на волю у березні 1975 року. Перебував під наглядом органів радянської держбезпеки. У квітні 1979 року через спровокований КДБ інцидент, за «вчинення опору працівникові міліції» (а насправді за антирадянську діяльність) Тарас Мельничук був арештований і засуджений на 4 роки. Після відбуття терміну ув’язнення перебував кілька років під адміністративним наглядом, поневірявся у пошуках роботи. У 1982 році у видавництві «Смолоскип» у Торонто без відома автора вийшла збірка його віршів «Із-за ґрат». У 1990 році вийшли збірки «Строфи із Голгофи» (Велика Британія) та «Князь роси» (Київ). Останні роки мешкав у Коломиї. У 1994 році побачила світ збірка поезій «Чага».

29 березня 1995 року Тараса Мельничука не стало. Похований на місці колишнього рідного обійстя в Уторопах.

Мельничук Т. Князь роси : вибране / Т. Мельничук. – [Київ] : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, [2012]. – 288 с. : тв. – (Українська поетична антологія).

У своїй поезії, частина якої ввійшла до збірки «Князь роси», Тарас Мельничук промацує культурний код української нації, намагаючись відчути архетипи, притаманні саме цьому народові. У своєму «дослідженні» автор посилається на міфологічні, фольклорні образи, Євангеліє та концепти фройдизму. Поет-дисидент, який після чотирирічного арешту почав сильно пити – через це потрапив на кілька років до психічної лікарні. Після звільнення він продовжив писати поезію, яку високо оцінювали сучасники й пізніші покоління. Іван Малкович, наприклад, так висловився про його творчість: «Вражає діапазон поетової екзистенції, чи, власне, болю: від щонайніжнішого (тичинного) до вкрай ненатлого (шевченківського) бунтарства».

Загалом Аттила Могильний є не просто одним із нечисленних українських письменників – уродженців Києва. На відміну від деяких відомих попередників, він походив не з центрального району цього міста. Наприклад, якщо для Максима Рильського та Ірини Жиленко дитинство асоціювалося з кварталами поряд з університетом, вісімдесятник у 1963 році народився на Чоколівці, а через кілька років його сімʼя переїхала на Відрадний.

У 1960-х обидві сусідні місцевості були серед «новачків» на мапі міста: робітниче селище Чоколівка ввійшло до складу Києва лише 1935 року, а хутір Відрадний – аж 1938-го. І слово «робітниче» тут ключове: ідеться не про стандартний приватний сектор. Звернімо увагу: Іван Сенченко ще не так давно показав ліричність робітничої околиці у своєму «соломʼянському циклі». У часи, коли Могильний ходив до школи, цей письменник надалі мусив доводити, що Соломʼянка – не «гніздо хуліганів і міських розбишак».

Усе це накладається на біографію Могильного, у якій чимало важать помежівʼя і витісненість на маргінеси. Він поет із рідкісним угорським іменем, але походить із родини, залученої до розбудови української державності ще від часів УНР. Його батько – не тільки робітник, а й дисидент, автор віршів, сповнених іронією та метафоричністю, культуртрегер, чия хата стала достеменним салоном для українського андерґраунду.

Однак біографія Могильного – привід замислитися про те, якою недооціненою досі є роль видавничої та промоційної інфраструктури для української поезії. Підтримки, а не відмахування від віршів, на які, мовляв, низький попит. Якби урбаніст мав змогу активно публікуватися, виступати на фестивалях, збирати читацькі клуби, його доробок не довелося б так стрімко перевідкривати теперішнім двадцятилітнім, для яких 1980-ті стають дедалі менш близькими та зрозумілими. Теперішні тридцятилітні не мусили б шкодувати через те, що проґавили нагоду перетнутися з першокласним ліриком, про котрого досить довгий час майже не знали, хоча з дитинства запам’ятали його чорну книжку з драконом і дівчинкою на обкладинці. А уявімо: вірші про Чоколівку та Відрадний цілком могли б вплинути на формування міського активізму. Багато фраз із «Замку Річарда Левине Серце» теж стали б мемами. Перепрошую, але, можливо, бодай частинка теперішньої популярності банально додала б життєвих сил Аттилі, який помер незадовго до свого 45-річчя…

Могильний Аттила. Київські контури : вибране / А. Могильний. – [Київ] : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, [2013]. – 208 с. : тв. – (Українська поетична антологія).

На тлі інших вісімдесятників, що асоціюють себе більше як вихідців із природи, із лісу, Аттила Могильний помітно інакший – він урбаніст, а вся його поезія – присвята місту. Більшу частину життя автор прожив у Києві, тому його вірші пронизані впізнаваними образами з життя міського самітника: вечірні прогулянки, цигарка, що довго куриться, та багато музики. Аттилі Могильному вдається передати дивовижу простоти речей і захоплення, здавалося б, звичним світом. За життя автора вийшло лише дві збірки: «Турмани над дахами» та «Обриси міста», а збірку «Київські контури» 2013 року впорядкував Іван Малкович.